Постанова

від 12.03.2010 по справі 2а-6716/09/11/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.03.10

Справа №2а-6716/09/11/0170

   о 16 годині 10 хвилин

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А., при секретарі Бурдейній Г.Ю., розглянувши

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою

Закритого акціонерного товариства "Керченський завод будівельної кераміки "Сармат"          

до Управління Пенсійного фонду України в місті Керч Автономної Республіки Крим          

про скасування рішення.

Суть спору: Закрите акціонерне товариство «Керченський завод будівельної кераміки “Сармат” (далі - позивач) звернулось до адміністративного суду із адміністративним позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) до Управління Пенсійного фонду України в м. Керч АР Крим (далі - відповідач) про скасування рішення про застосування фінансових санкцій і нарахування пені від 13.02.2008р. №153 за невчасну сплату (невчасне перерахування) суми внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в частині застосування фінансових санкцій по рахунку 4%, 32%, 42% на суму 403981,19грн., по рахунку 1-5% на суму 22225,91грн. і нарахування пені по рахунку 4%, 32%, 42% на суму 123980,08грн., по рахунку 1-5% на суму 7080,08грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем у розрахунок фінансової санкції та пені по особовому рахунку 4%, 32%, 42%, на підставі якого було винесене оскаржуване рішення невірно внесено дані щодо розміру сплачених позивачем сум. Крім того, позивачем зазначено, що санкції, застосовані відповідачем до позивача оскаржуваним рішенням є адміністративно – господарськими, в зв’язку з чим на них поширюються вимоги ст. 250 Господарського кодексу України щодо строків їх застосування. За таких обставин, відповідач мав право застосувати санкції тільки в частині коштів, сплачених у період з 31.08.2007р. до 12.01.2008р., а в іншій частині відповідач не мав права їх застосовувати, оскільки сплив строк їх застосування.

Позивач у судове засідання не з’явився, про дату, місце та час розгляду адміністративної справи повідомлений належним чином та в строк, надав суду клопотання про розгляд справи у відсутності його представника.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце  розгляду адміністративної справи повідомлений належним чином та в строк, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення адміністративного позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях (т.2,а.с.151-154), зазначивши, що  відомості стосовно сплачених позивачем сум, відображені в розрахунку суми фінансових санкцій, застосованих за спірним рішенням, наведені з урахуванням проведення зарахування сум переплати за особовою карткою по страховим внескам 1-5% в рахунок погашення заборгованості за особовою карткою 32%. Крім того, відповідач наполягає на тому, що санкції застосовані до позивача на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не є адміністративно – господарськими, в зв’язку з чим, до них не можуть бути застосовані строки, передбачені ст. 250 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд, –

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює  владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 №1261 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики.

Застосування фінансових санкцій, передбачених законом, віднесено до компетенції управлінь Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах, які є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України, відповідно до пп. 1.1, пп. 5 пп. 2.3 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 N 8-2, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.05.2002 за N 442/6730. 

Таким чином, відповідач під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є суб’єктом владних повноважень.

Виходячи з наведеного, враховуючи суб’єктний склад та зміст правовідносин, які склалися між сторонами, справу належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом Керченської міської ради АР Крим 30.12.1999 року, ідентифікаційний код 30697351 (а.с. 28), є страхувальником і платником внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Принципи, основи та механізм функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування визначені в Законі  України від 09.07.2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058).

Згідно із ст. 1 цього Закону, страхові внески – це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, яке діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування згідно цього Закону.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону виключно цим Законом визначаються платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, а також стягнення заборгованості за цими внесками.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону №1058 обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється, в тому числі, на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків.

Згідно із ч. 6 цієї статті страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для виду страхувальника, яким є позивач є календарний місяць. При цьому в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід).

Крім цього, пунктом 2 ч. 9 ст. 106 Закону №1058 (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) передбачено право виконавчих органів Пенсійного фонду України застосовувати до страхувальників такі фінансові санкції:

за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі:

10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно;

20 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно;

50 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Позивачем систематично з 2004року порушувалися строки сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується картками особового рахунку(а.с.101-122, т.2).

За порушення строків сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період з 20.07.2005р. до 12.01.2008р. рішенням відповідача №153  від 13.02.2008р. до позивача застосовані фінансові санкції у розмірі фінансові санкції у сумі 497473,50грн. і нарахована пеня у сумі 149469,75 грн.(т.1, а.с.11).

Позивач зазначив, що дані розрахунку фінансових санкцій не відповідають фактичним обставинам, оскільки у розрахунку зазначено, що 27.11.2007 року позивачем сплачено 49568,88грн., однак фактично за цю дату позивачем було перераховано 48952,41грн. (за платіжними дорученнями №223 і №233 ); також зазначено, що 20.12.2007 року позивачем сплачено 27326,08 грн., а фактично, за платіжним дорученням №310 від було сплачено 26395,00 грн.

Відповідач проти цього не заперечував, проте зазначив, що відповідачем самостійно зараховано 616,74 грн. та 931,08 грн. на погашення недоїмки по особовій картці 32% за рахунок наявної переплати по особовій картці 1-5%.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме із довідки Філії «Відділення Промінвестбанку в м. Керчі АР Крим» №1785 від 11.11.2008р. (Т.1, а.с.37) на рахунки УПФУ 27.11.2007р. були перераховані грошові кошти на загальну суму 51853,14грн. за платіжними дорученнями №222 на суму 34,00грн., №223 на суму 564,60грн., №233 на суму 48387,54грн., №234 на суму 2867,00грн.

Частиною 5 ст.106 Закону №1058 встановлено, що за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.

У зв’язку із цим суд зазначає, що відповідач мав право здійснити зарахування  616,74грн. та 931,08грн. на погашення недоїмки по особовій картці 32% за рахунок наявної переплати по особовій картці 1-5%, тому твердження позивача про невідповідність перерахованих позивачем сум страхових внесків даним обліку відповідача є необґрунтованими.

Щодо інших перерахувань сум страхових внесків за період, за який застосовані фінансові санкцій до позивача, дат та сум, що надходили до органу Пенсійного фонду спір між сторонами відсутній, що підтверджено представниками сторін у судовому засіданні.   

Спір виник у зв’язку із тим, що на думку позивача відповідач застосував до нього адміністративно-господарські санкції з пропущенням граничного строку, передбаченого ст.250 Господарського кодексу України.  

Суд погоджується з позицією позивача з наступних підстав.

Частиною 1 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно ст. 239 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф є різновидом адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно ч. 1 та 2 ст.241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф – це грошова сума, яка сплачується суб’єктом господарювання до відповідного бюджету при порушенні ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.  

Перелік порушень, за котрі з суб’єкта господарювання стягується штраф, розмір та порядок його стягнення визначаються законами, які регулюють податкові та інші відносини, в яких допущені правопорушення.

Ст. 106 Закону №1058 передбачено, що виконавчі органи Пенсійного фонду мають право, тобто уповноважені, приймати рішення щодо накладення штрафів.

Частиною 2 ст.106 Закону №1058 встановлено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

У даному випадку суб’єктом застосування адміністративно-господарської санкції  у вигляді штрафу є органи Пенсійного фонду України, які наділені Законом №1058 правом застосовувати такі санкції. Застосування здійснюється шляхом прийняття уповноваженим органом відповідного рішення на підставі матеріалів перевірки та встановлення факту порушення здійснення суб’єктом господарювання господарської діяльності. Фінансова санкція є заходом майнового характеру, спрямована на припинення правопорушення з боку цього суб’єкта господарювання, а також на недопущення в майбутньому таких порушень.

Таким чином, суд вважає, що фінансові санкції застосовані відповідачем до позивача рішенням від 13.02.2008р. №153 є адміністративно-господарськими, а відтак на їх застосування встановлені строки, передбачені ст. 250 Господарського кодексу України.

Суд вважає не обґрунтованим посилання відповідача на п.15 ст.106 Закону №1058, відповідно до якої строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується, оскільки стягнення штрафу та його застосування відрізняються один від одного процедурою прийняття, наслідками та є різними по суті.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається із оскаржуваного рішення прийнято воно 13.02.2008р. Фінансові санкції за цим рішенням нараховані за період з 20.07.2005р. до 12.01.2008р.

Днем виявлення порушення є наступний день, після граничного строку сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Окрім того, оскільки законодавцем визначено розмір штрафних санкцій в залежності від прострочення сплати, а саме 50  відсотків своєчасно не сплачених страхових внесків у разі порушення строків сплати більш ніж 90 календарних днів, суд вважає, що саме на 91 календарний день відповідач зобов’язаний був застосувати до позивача фінансові санкції у розмірі 50 відсотків своєчасно не сплачених сум.  

Таким чином, відповідачем правомірно застосовані до позивача штрафні(фінансові) санкції та нарахована пеня, що нараховані на страхові внески, сплачені за період з 13.08.2007р. до 12.02.2008р., оскільки саме щодо таких штрафних санкцій та пені відповідачем не пропущено строк, передбачений ст.250 ГК України.     

Відповідно до розрахунку фінансової санкції та пені по особовому рахунку 4%, 32%, 42% розмір пені та штрафної санкції за зазначений період, що підлягає сплаті складає, пені - 18073,35грн. (Т.1, а.с.13); штрафної санкції – 69868,37грн. (Т.1, а.с.14).

Відповідно до розрахунку фінансової санкції та пені по особовому рахунку1-5% розмір пені та штрафної санкції за зазначений період, що підлягає сплаті складає пені-335,52грн.(Т.1, а.с.16); штрафної санкції – 1398,03грн.(Т.1, а.с.17).

За таких обставин, рішення УПФУ в м. Керч АР Крим №153 від 13.02.2008р. про застосування фінансових санкцій підлягає скасуванню в частині нарахування штрафних санкції в розмірі 426207,10грн. (497473,50грн. – 69868,37грн. – 1398,03грн.) та пені в розмірі 131060,88грн. (149469,75 – 18073,35грн. – 335,52грн.), що були нараховані на суми страхових внесків до 13.08.2007р.

Щодо вимоги позивача про скасування рішення УПФУ в м. Керч АР Крим №153 від 13.02.2008р. в частині застосування фінансових санкцій по рахунку 4%, 32%, 42% на суму 403981,19грн., по рахунку 1-5% на суму 22225,91грн. і нарахування пені по рахунку 4%, 32%, 42% на суму 123980,08грн., по рахунку 1-5% на суму 7080,08грн., суд зазначає наступне, що при здійсненні розрахунку позивачем допущена помилка.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення суб’єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

У позовні заяві позивач просить суд лише скасувати рішення №153 від 13.02.2008р в частині застосування фінансових санкцій, нарахованих з порушенням строків, встановлених ст. 250 ГПК України, без вимоги про визнання оскаржуваного рішення протиправним.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення УПФУ в м. Керч АР Крим  №153 від 13.02.2008р. в частині нарахування штрафних санкції в розмірі 426207,10грн. та пені в розмірі 131060,88грн.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення УПФУ в м. Керч АР Крим №153 від 13.02.2008р. про нарахування штрафних санкцій в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 426207,10грн. та пені в розмірі 131060,88грн. підлягають задоволенню частково.  

У зв’язку із складністю справи, в судовому засіданні 12.03.2010 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 17.03.2010 року.          

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.11, 94, 122, 158-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити частково.

2.          Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Керч АР Крим від 13.02.2008 року №153 про застосування фінансових санкцій до Закритого акціонерного товариства “Керченський завод будівельної кераміки “Сармат” в частині застосування фінансових санкцій у сумі 426207,10грн. та пені в розмірі 131060,88грн.

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства “Керченський завод будівельної кераміки “Сармат” витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40грн.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний  суд  через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складання постанови у повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                          Москаленко С.А.