Постанова

від 01.12.2021 по справі 750/171/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 грудня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/171/21

Головуючий у першій інстанції - Деркач О. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1457/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Шкарупою Ю.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Чернігівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Чернігівської міської ради на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2021 року (ухвалене о 12:44, повний текст рішення складено 25 серпня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 59 рішення Чернігівської міської ради від 24.12.2020 № 3/VIII-34, -

У С Т А Н О В И В:

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернігівської міської ради, у якому просила визнати незаконним та скасувати пункт 59 рішення Чернігівської міської ради від 24.12.2020 № 3/VIII-34 щодо встановлення орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 7410100000:01:011:0358, площею 0,1200 га, розміщеної по АДРЕСА_1 , на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки.

Позов обґрунтовувала тим, що 27.12.2018 вона на підставі договору купівлі-продажу придбала у приватну власність 2/15 частини у праві спільної часткової власності на об`єкти нерухомості по АДРЕСА_1 . В подальшому нею було отримано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1200 га, розроблено відповідний проект та зареєстровано земельну ділянку в Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка кадастровий номер 7410100000:01:011:0358 віднесена до категорії земель промисловості та відповідно до Положення про плату за землю розмір орендної плати за землі промисловості встановлений на рівні 3 відсотків нормативної грошової оцінки. Пунктом 59 рішення Чернігівської міської ради від 24.12.2020 № 3/VІІІ-34 позивачці встановлено орендну плату за користування вищезазначеною земельною ділянкою, яка відноситься до категорії земель промисловості, на рівні 10 відсотків від її нормативної грошової оцінки. Позивачка зазначає, що встановлений відсоток плати за землю є нереально завищеним, необґрунтованим, та унеможливлює користування в подальшому не тільки об`єктом нерухомості, але й самою земельною ділянкою. При цьому, іншим співвласникам придбаної позивачкою будівлі та суміжним користувачам такої ж земельної ділянки із земель промисловості, а також попередньому власнику і користувачу земельної ділянки, орендна плата встановлена на рівні 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.08.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 59 рішення Чернігівської міської ради від 24.12.2020 № 3/VIII-34 щодо встановлення орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 7410100000:01:011:0358, площею 0,1200 га, розміщеної в АДРЕСА_1 , на рівні 10% нормативної грошової оцінки.

В апеляційній скарзі Чернігівська міська рада просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на його необґрунтованість, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить інформацію про реєстрацію ОСОБА_1 як суб`єкта підприємницької діяльності; використання позивачкою земельної ділянки за цільовим призначенням для ведення господарської діяльності не підтверджено.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивачка зазначає, що рішення Чернігівської міської ради від 30.01.2015 Про місцеві податки , п. 11.02 якого орендна плата затверджена на рівні 3% нормативної грошової оцінки землі, в розумінні ст. 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є обов`язковим для виконання всіма розташованими на території Чернігівської міської громади підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Відповідно до положень законодавства та правових висновків Верховного Суду з питань спірних правовідносин обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки - адвоката Кашуби М.О., який просив залишити в силі рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при встановлені розміру орендної ставки за користування земельною ділянкою на рівні 10 % від діючої нормативної грошової оцінки землі ОСОБА_1 створювалися дискримінаційні умови ведення господарської діяльності у порівнянні з іншими особами, які отримали у м. Чернігові в оренду земельні ділянки за аналогічним цільовим призначенням, та яким було встановлено менший розмір орендної ставки від діючої нормативної грошової оцінки землі.

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що за договором купівлі-продажу від 27.12.2018 ОСОБА_1 придбала у ДП ЧПК-Трейд-01 ВАТ Чернігівський плодоовочевий комбінат 2/15 частини у праві спільної часткової власності на об`єкти нерухомості, загальною площею 981,9 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 28-29, 30).

Рішенням Чернігівської міської ради від 30.05.2019 № 42/VІІ-18 (підпункт 1.7 пункту 1) ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1200 га, по АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з подальшою передачею земельної ділянки в оренду (а.с. 31).

Виготовлений на замовлення позивача проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було передано на розгляд Чернігівської міської ради.

Фактично ОСОБА_1 земельна ділянка промислового призначення за період з часу набуття права власності на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 і до моменту розгляду справи судом використовувалася на бездоговірній основі (а.с. 32).

Питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:01:011:0358), площею 0,1200 га, по АДРЕСА_1 було включено до проекту рішення грудневої сесії ради 2019 року. При цьому у проекті рішення запропоновано встановити розмір орендної плати на рівні 3 % нормативної грошової оцінки землі (а.с. 33).

24.12.2019 Чернігівською міською радою було прийнято рішення № 49/VII-18, пунктом 1.1 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення та передання в оренду ОСОБА_1 строком до 24.12.2024 земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:01:011:0358), площею 0,1200 га, по АДРЕСА_1 , для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; встановлено розмір орендної плати на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки землі (а.с. 19).

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10.11.2020 (справа № 750/540/20) позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пп. 1.1 п. 1 рішення Чернігівської міської ради від 24.12.2019 № 49/VII-18 в частині встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 7410100000:01:011:0358, площею 0,1200 га, розміщеної по АДРЕСА_1 , на рівні 12 відсотків від нормативної грошової оцінки (а.с. 20-27, 44-58).

Вищевказаним судовим рішенням та матеріалами даної справи встановлено, що для попереднього власника (ДП ЧПК-Трейд-01 ВАТ Чернігівський плодоовочевий комбінат ) об`єкту нерухомості, розміщеного на спірній земельній ділянці, було визначено розмір збитків з урахуванням розміру орендної плати за земельну ділянку на 2015-2018 роки - 3% нормативної грошової оцінки, який було встановлено на підставі, зокрема у пункті 13.5.4 Положення Про плату за землю , затвердженого рішенням міської ради від 30.01.2015 Про місцеві податки зі змінами і доповненнями. Такий же розмір орендної плати встановлено за землі промисловості для інших землекористувачів, зокрема у проекті рішення Чернігівської міської ради №49/VII, у рішеннях Чернігівської міської ради від 01.03.2016 № 4/VII-22, від 30.01.2020 № 50/VII-11 та від 24.12.2020 № 3/VIIІ-33 і № 3/VIIІ-34 (для суміжних землекористувачів ПБП Вимал , ТОВ М-ЛАЙТ та ін) (а.с. 34-40, 136-147).

Питання розміру орендної плати земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:01:011:0358), площею 0,1200 га, по АДРЕСА_1 , було включено до проекту рішення грудневої сесії ради 2020 року. При цьому у проекті рішення запропоновано встановити розмір орендної плати на рівні 3 % нормативної грошової оцінки землі (а.с. 41-43).

Згідно з витягом із протоколу № 3 від 15.12.2020 засідання постійної комісії Чернігівської міської ради вирішено по пункту 120 (про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним та фізичним особам) встановити розмір орендної плати на рівні 10 % нормативної грошової оцінки (а.с. 85).

24.12.2020 Чернігівською міською радою було прийнято рішення № 3/VIIІ-34 Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним та фізичним особам , пунктом 59 якого установлено ураховуючи заяву ОСОБА_1 та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04.06.2020 у справі № 750/540/20, абзац 2 підпункту 1.1 пункту 1 рішення Чернігівської міської ради від 24.12.2019 № 49/VII-18, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано в оренду строком до 24.12.2024 земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:01:011:0358), площею 0,1200 га, по АДРЕСА_1 , для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, викласти в наступній редакції: Встановити розмір орендної плати на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки (а.с. 16-18, 86).

За змістом статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні Чернігівська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законодавством України.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина перша статті 124 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 74 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 зазначеного Закону).

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною третьою статті 319 ЦК України визначено, що всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка просила скасувати п. 59 рішення Чернігівської міської ради від 24.12.2020 № 3/VІІІ-34 щодо встановлення орендної плати за користування земельною ділянкою, кадастровий номер 7410100000:01:011:0358, площею 0,1200 га, розміщеної по АДРЕСА_1 на рівні 10 відсотків від нормативної грошової оцінки землі, стверджуючи, що орган місцевого самоврядування безпідставно встановив у спірному рішенні завищену ставку орендної плати, фактично створивши для позивачки дискримінаційні умови порівняно з іншими суб`єктами, зокрема, суміжними землекористувачами, встановлюючи для них орендну плату у меншому розмірі.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

За пунктом 14.1.136 Податкового кодексу (ПК) України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Пунктами 288.2, 288.4, 288.5 ПК України встановлено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку і не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Положенням про плату за землю, яке затверджене Чернігівською міською радою 30.01.2015 (із змінами і доповненнями), встановлено розмір орендної плати за землі промисловості на рівні 3 відсотків нормативної грошової оцінки (пункти 11.01-11.04) або 12 відсотків (пункт 11.05) (а. с. 34-36).

Відповідно до пункту 14 вказаного Положення в окремих випадках розмір орендної плати та ставки податку можуть бути збільшені на пленарному засіданні сесії міської ради за пропозиціями постійних комісій Чернігівської міської ради.

Згідно з статтею 25, пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що визначення розміру орендної плати є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування, який (розмір) має затверджуватися рішенням уповноваженої ради у встановленому законом порядку.

За змістом статті 1 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні непряма дискримінація (яка, є однією з форм дискримінації) - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Прямою дискримінацією визнається ситуація, з якої з особою та,або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, спооби досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЗУ Про захист економічної конкуренції цим законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб`єктами господарювання; суб`єктів господарювання з іншими суб`єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв`язку з економічною конкуренцією.

За змістом частини першої та абзацу восьмого частини другої статті 15 вказаного Закону України Про захист економічної конкуренції антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, є дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 3 частини першої статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції ).

Відповідно до положень частини 2 статті 25 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у відповідача відсутні будь-які правила, положення чи методики визначення ставок орендної плати, відповідачем не надано матеріалів опрацювання заяви позивачки компетентними постійними комісіями міської ради; у кожному випадку, у тому числі й стосовно позивача, рішення щодо розміру ставки орендної плати приймалося відповідачем індивідуально, з різними для орендарів результатами, при цьому без зазначення чітких критеріїв, за якими визначається ставка орендної плати; встановлення для позивачки розміру орендної плати в розмірі вищому ніж іншим суб`єктам господарювання призвело до створення їй нерівних умов у конкуренції порівняно з ними, оскільки такі дії сприяють збільшенню витрат, пов`язаних зі сплатою оренди за земельну ділянку, а відтак дорожчанню продукції, зменшенню рівня прибутковості тощо.

Отже, Чернігівською міською радою не спростовано, що відсутні єдині ставки орендної плати для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності (використовують земельні ділянки за однаковим видом цільового призначення) та як наслідок встановлення для таких суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати, в результаті чого одні з них отримують більш сприятливі умови конкуренції порівняно з іншими, суперечить нормам конкурентного законодавства, так як вказані обставини призводять до створення суб`єктам господарювання нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, встановлені фактичні обставини справи та надані сторонами докази на їх підтвердження, суд першої інстанції, встановивши, що Чернігівською міською радою для позивачки було визначено розмір орендної плати за земельну ділянку на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки без обґрунтування такого розміру, при цьому, суміжним землекористувачам земельних ділянок за цією ж адресою та співвласникам нерухомого майна, частина якого належить позивачці, орендна плата була встановлена відповідачем за значно нижчою ставкою (а.с. 37, 39, 136-147), дійшов вірного висновку, про те, що при встановлені розміру орендної ставки за користування земельною ділянкою на рівні 10 % від діючої нормативної грошової оцінки землі ОСОБА_1 створювалися дискримінаційні умови ведення господарської діяльності у порівнянні з іншими особами, які отримали у м. Чернігові в оренду земельні ділянки за аналогічним цільовим призначенням.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить інформацію про реєстрацію ОСОБА_1 як суб`єкта підприємницької діяльності та використання позивачкою земельної ділянки за цільовим призначенням для ведення господарської діяльності не підтверджено, оскільки відповідно до ст. 319, 320 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, в тому числі використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Главою 58 ЦКУ визначено загальні положення, що регулюють відносини за договором оренди, сторонами якого можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Параграф 5 гл. 30 р. VI ГКУ регулює відносини оренди, що виникають між суб`єктами господарювання.

Таким чином, слід зазначити, що реалізація фізичною особою права щодо здачі власного нерухомого майна в оренду може здійснюватися як у межах підприємницької діяльності (фізичною особою-підприємцем), так і поза підприємницькою діяльністю (без реєстрації фізичною особою-підприємцем).

Відтак висновок районного суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

За таким, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення суду, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору, у зв`язку з чим відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.08.2021 належить залишити без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу Чернігівської міської ради на дане рішення суду, відповідно, залишити без задоволення.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові втирати витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України , пунктах 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інші проти України , пункт 80 рішення у справі Двойних проти України , пункті 88 рішення у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Представництво у суді апеляційної інстанції позивачки ОСОБА_1 здійснював адвокат Кашуба М.О. згідно із ордером на надання правової допомоги серії СВ № 149097 від 01.12.2021, виданого на підставі договору про надання юридичних послуг від 06.01.2021.

Пунктом 2.3 вказаного договору про надання юридичних послуг встановлено, що клієнт зобов`язана, зокрема, здійснити оплату наданих юристом послуг в розмірі обумовленому сторонами.

Відповідно до квитанції серії УНК № 049589 від 30.11.2021 ОСОБА_1 було сплачено адвокату Кашубі М.О. 2 000 грн за послуги згідно з договором від 06.01.2021.

Відповідно до розрахунку вартості наданих юридичних послуг за договором про надання юридичних послуг від 06.01.2021 до переліку наданих юридичних послуг входить - участь у судовому розгляді в суді апеляційної інстанції по цивільній справі № 750/171/21, вартість 2 000 грн.

Таким чином, у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 належить стягнути понесені нею та документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи у сумі 2 000 грн.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чернігівської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2021 року - залишити без змін.

Стягнути з Чернігівської міської ради (адреса місцезнаходження: м. Чернігів, вул. Магістратська, 7; ЄДРПОУ 34339125) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 2000 (дві тисячі) грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 грудня 2021 року.

Головуюча О.Є.Мамонова

Судді: Н.В.Висоцька

Н.В.Шитченко