Постанова

від 24.11.2021 по справі 910/5611/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2021 р. Справа№ 910/5611/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Кравчука Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2021

у справі №910/5611/21 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Малого приватного підприємства РИТМ

до Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС

про стягнення 1 040 991,32 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ

Мале приватне підприємство РИТМ (надалі - позивач, МПП РИТМ ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 952 124,01 грн, 21 556,65 грн пені, 5 179,28 грн 3% річних, 62 131,38 грн інфляційних втрат у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за Договором поставки № ВКС-2964 від 17.02.2020.

05.05.2021 Малим приватним підприємством РИТМ подано Господарському суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача на підставі Договору поставки № ВКС-2964 від 17.02.2020 - 1 002 413,48 грн, з яких 952 124,01 грн основного боргу, 21 291,07 грн пені, 5 087,14 грн 3% річних, 23 911,26 грн інфляційних нарахувань.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем заявлених позовних вимог про виконання останнім зобов`язань за договором поставки №ВКС-2964 від 17.02.2020, зважаючи на надані позивачем копії видаткових, товарно-транспортних накладних та акти звіряння взаєморозрахунків; визнавши доведеною та підтвердженою належними доказами суму основної заборгованості в сумі 952 124,01 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат в сумі 23 911,26 грн, часткового задоволення вимог про стягнення пені в сумі 19 142,23 грн та 3% річних в сумі 4 590,17 грн, вказуючи про неправильне визначення позивачем початку періодів нарахування пені за прострочення оплати товару та включення до цих періодів днів, в які відповідачем фактично було здійснено часткову оплату заборгованості.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Концерн ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на ухвалення судом рішення без достатнього дослідження та з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, на підставі тверджень позивача, недоведених належними доказами, що є грубим порушенням прав та інтересів сторони.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що судом безпідставно враховано в якості належних доказів видаткові накладні, які не містять відомостей про особу, яка здійснювала їх підписання від імені відповідача, зокрема, прізвища, імені по батькові, найменування посади цієї особи; у товарно-транспортних накладних відсутні печатки відповідача, які є обов`язковими для накладних; в акті звіряння взаєморозрахунків за період 01.01.2021-10.01.2021 відсутні відомості про особу, яка здійснювала підписання акту та взагалі відсутній підпис представника Концерну, що виключає можливість використання таких актів у якості доказів; судом не враховано позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, згідно якої акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку не виступає зведеним обліковим документом, а є лише технічним, фіксуючим документом, за якою бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій; під час розгляду справи суд допустив порушення норм процесуального права, а саме, безпідставно відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до ухвалення Господарським судом міста Києва рішення та набрання ним законної сили у справі №910/5505/21, що позбавило скаржника можливості здійснити належний захист своїх інтересів, скориставшись висновками суду у вищезазначеній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 апеляційну скаргу Концерну "ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 у справі №910/5611/21 залишено без руху, встановлено скаржникові строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

13.09.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Концерну "ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2021, розгляд справи призначено на 20.10.2021, встановлено позивачу строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказує про те, що доводи та аргументи скаржника є необґрунтованими та такими, що не спростовують факту отримання останнім товару на підставі договору, з метою чого відповідачем було уповноважено Шевченка Дмитра Васильовича як відповідальну особу на отримання від імені скаржника продукції з правом підпису відповідних первинних бухгалтерських документів; у всіх видаткових та товарно-транспортних накладних, наданих до позовної заяви на підтвердження поставки товару, міститься інформація щодо номеру і дати довіреності, прізвища, імені по батькові уповноваженої особи відповідача на отримання товару та відповідно є підпис зазначеної особи, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а первинні документи містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції; перевезення товару здійснювалось водіями, що перебувають у штатному розписі МПП Ритм та транспортними засобами, належними позивачеві на праві власності; відповідач не спростував наявності у нього заборгованості за договором та обставин неотримання від позивача товару, а навпаки, відповідач листом від 14.01.2021 вих.№07/51 за підписом виконувача обов`язків генерального директора Концерну Військторгсервіс запевняв МПП Ритм про погашення заборгованості за поставлену продукцію; позивачем здійснювалась поставка товару виключно у відповідності до поданих відповідачем замовлень; суд правомірно відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до розгляду по суті справи №910/5505/21, оскільки в межах вказаної справи судом досліджується питання щодо виконання відповідачем інших зобов`язань та на підставі іншого договору.

29.09.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від МПП Ритм надійшло клопотання про забезпечення участі позивача у судових засіданнях у справі №910/5611/21 у режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 задоволено клопотання МПП Ритм про участь у судовому засіданні, призначеному на 15:20 год. 20.10.2021, у справі №910/5611/21 у режимі відеоконференції.

19.10.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з перебуванням його повноваженого представника у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 вищевказане клопотання скаржника задоволено, розгляд справи № 910/5611/21 відкладено на 10.11.2021.

26.10.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від МПП Ритм надійшло клопотання про забезпечення участі позивача у судових засіданнях у справі №910/5611/21 у режимі відеоконференції.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/5756/21 від 09.11.2021 у зв`язку перебуванням судді Агрикової О.В., яка входить до складу колегії суддів на лікарняному з 26.10.2021, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/5611/21.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2021 апеляційну скаргу у справі №910/5611/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Кравчука Г.А., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 апеляційну скаргу Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 у справі № 910/5611/21 прийнято до провадження вищевказаним складом суду, судове засідання призначено на 10.11.2021.

09.11.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з необхідністю участі уповноваженого представника відповідача, який є єдиним представником Концерну в усіх судових справах, у розгляді іншої справи, яка призначена Господарським судом міста Києва на 10.11.2021. На підтвердження даної обставини відповідачем до клопотання долучено копію ухвали Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/13049/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 задоволено клопотання МПП Ритм про участь у судовому засіданні, призначеному на 13:45 год. 10.11.2021, у справі №910/5611/21 у режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 з урахуванням зміни складу колегії суду, розгляд апеляційної скарги у справі №910/5611/21 відкладено на 24.11.2021.

15.11.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від МПП Ритм надійшло клопотання про забезпечення участі позивача у судових засіданнях у справі №910/5611/21 у режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 задоволено клопотання МПП Ритм про участь у судовому засіданні, призначеному на 15:20 год. 24.11.2021, у справі №910/5611/21 у режимі відеоконференції.

У судове засідання 24.11.2021 відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника скаржника, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, заслухавши думку представника позивача, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без його участі.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв`язку з чим просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

24.11.2021 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами, що 17.02.2020 між Малим приватним підприємством РИТМ (в тексті договору - постачальник) та Концерном ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС (в тексті договору - покупець) був укладений Договір поставки № ВКС-2964 (далі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується на умовах, передбачених цим Договором, постачати в асортименті продукти харчування (надалі - товар) покупцеві, а покупець зобов`язується приймати і оплачувати товар. Товар (продукти харчування), що постачається, повинен відповідати Описам до продуктів харчування з 1001 по 5021 найменувань продуктів до Каталогу продуктів харчування, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 15.11.2019 № 591.

Пунктом 1.2 Договору сторони погодили, що найменування, кількість, ціна, строк поставки, адреса поставки товару вказується в замовленнях покупця, погоджених з постачальником, які є невід`ємними частинами цього Договору (а.с. 26-29 т. 1).

В подальшому до Договору № ВКС-2964 від 17.02.2020 сторонами Договору були укладені Додаткові угоди № 1 від 24.03.2020 (щодо нової редакції п. 3.3 Договору), № 2 від 30.04.2020 (щодо нової редакції п. 2.2 Договору), № 3 від 16.11.2020 (щодо нової редакції п. 3.5 Договору) (а.с. 30-33 т. 1).

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 9.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 28.12.2020).

Як правильно з`ясував місцевий господарський суд, на виконання умов договору № ВКС-2964 від 17.02.2020 позивач у період з 21.11.2020 по 13.02.2021 здійснив поставку товару на загальну суму 4 378 124,01 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін, а підпис представника МПП РИТМ , зокрема, скріплений печаткою.

04.03.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією, вих.№ 01 від 01.03.2021, в якій просив Концерн виконати належним чином зобов`язання за Договором та перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму заборгованості за поставлений товар у розмірі 1 102 124,01 грн (а.с 37 т. 1).

Також судом встановлено факт отримання вищевказаної претензії відповідачем 09.03.2021, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 38-40 т. 1).

Відповідач відповіді на претензію не надав, але в той же час, 04.03.2021 здійснив оплату товару в сумі 150 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за 04.03.2021 (а.с. 65 т. 1).

З огляду на проведення відповідачем лише часткової оплати товару, що свідчить про неналежне виконання останнім зобов`язання за договором поставки, позивач звернувся з даним позовом до суду та в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог та просив стягнути з відповідача 952 124,01 грн основного боргу, 21 291,07 грн пені, 5 087,14 грн 3% річних, 23 911,26 грн інфляційних нарахувань.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення МПП Ритм та Концерном ВІЙСЬКТОГСЕРВІС Договору поставки №ВКС-2964 від 17.02.2020 було спрямоване на отримання останнім товару (продуктів харчування) та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати у встановлений договором строк.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами укладеного сторонами договору, а саме, п. 2.1, поставка товару здійснюється відповідно до замовлення покупця. Замовлення подається покупцем не пізніше, ніж за 3 календарних дні до передбачуваної дати поставки на електронну адресу постачальника novikova_88@ukr.net.

Згідно з п. 2.2 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 30.04.2020 постачальник поставляє товар покупцеві на умовах DDP (поставка на склад покупця) в строки та за адресами військових частин згідно замовлення покупця (перелік військових частин та їх розташування (адреса) наведені у даному пункті).

Пунктом 2.6 Договору встановлено, що приймання товару по найменуванню та за кількістю проводиться на підставі ТТН, а за якістю - згідно з документами, які засвідчують якість товару (сертифікатом якості виробника, якісним посвідченням).

У момент приймання-передачі товару постачальник надає покупцю ТТН, сертифікат якості виробника, якісне посвідчення (п. 2.7 Договору).

У разі поставки товару, не вказаного в замовленні або понад кількість, зазначеного в замовленні, а також у разі поставки неякісного товару або недопоставки товару, покупець зобов`язаний повідомити про це постачальника, і має право відмовитися від даного товару, обов`язково зробивши позначку про причини відмови в ТТН. Якщо зазначені позначки в ТТН відсутні, вважається, що товар поставлений в повному обсязі та без явних недоліків (п. 2.9 Договору).

Пунктом 3.3 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 24.03.2020 сторони погодили, що всі розрахунки за цим Договором здійснюються виключно в національній валюті України. Оплата партії поставленого товару здійснюється в гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару та надання первинних документів (видаткова накладна та рахунок).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції у період з 08.12.2020 по 04.03.2021 відповідач здійснив часткову оплату поставленого позивачем товару на загальну суму 3 426 000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (а.с.52-65 т.1), відтак суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що станом на час звернення позивача до суду з даним позовом заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар за Договором становить 952 124,01 грн.

Пунктом 2.4 Договору сторони передбачили, що право власності на товар переходить до покупця з дня поставки товару. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін товарно-транспортних накладних, які складаються у двох примірниках: один для покупця, один - для постачальника.

У зв`язку з наведеним, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем заявленої вимоги щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості та відхилення ним як необґрунтованих заперечень Концерну стосовно того, що надані позивачем видаткові накладні не містять відомостей про особу, яка здійснювала їх підписання від імені відповідача, а товарно-транспортні накладні - відтиску печатки відповідача.

Аналогічні доводи стосовно того, що видаткові накладні та товарно-транспортні накладні не можуть виступати належними доказами у справі висловлено відповідачем і в апеляційній скарзі.

Проте, з такими твердженнями скаржника колегія суддів погодитись не може, враховуючи обставини підписання видаткових накладних і отримання товару уповноваженою відповідачем особою - Шевченком Дмитром Васильовичем, який діяв на підставі довіреностей №210 від 10.11.2020 та №06 від 05.01.2021, підписаних тимчасово виконуючим обов`язки Генерального директора Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС Козонаком В.М.

Варто зауважити, що у довіреностях, виданих на Шевченка Д.В. відповідач не зазначав посади останнього, таким чином позивач з об`єктивних та незалежних від нього причин не мав можливості вказувати як у видаткових так і в товарно-транспортних накладних посадове становище особи, уповноваженої скаржником на отримання товарно-матеріальних цінностей, відтак апеляційні доводи в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, що викликає зміну в структурі активів і зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 вищевказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (абз. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суд має досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.

Водночас, судова колегія вважає правомірним посилання суду першої інстанції на приписи ст. 58-1 Господарського кодексу України та Закон України від 23.03.2017 №1982-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами-підприємцями під час надання оцінки поданим позивачем товарно-транспортним накладним, на яких відсутня печатка відповідача як вантажоотримувача.

Так, за приписами частин 1, 3 статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

При цьому, вищевказаним Законом №1982-VIII внесено зміни до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 10.08.2018 № 368, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, відповідно до яких скасовано необхідність проставляння печатки на товарно-транспортних накладних, оскільки для підтвердження такого документа достатньо підпису уповноваженої на отримання товару особи, відтак твердження відповідача про відсутність відтиску печатки відповідача на товарно-транспортних накладних правомірно відхилені судом першої інстанції як необґрунтовані.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про безпідставне прийняття судом в якості належних доказів товарно-транспортних накладних, на яких відсутня печатка відповідача, спростовуються вищенаведеним.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наявні в матеріалах справи копії податкових накладних за період з 21.11.2020 по 13.02.2021 (додатки № 1-15 до відповіді на відзив).

Вказані податкові накладні були складені позивачем та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних у відповідності з вимогами Податкового кодексу України та на виконання п. 3.5 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 16.11.2020), що, в свою чергу, є для відповідача підставою для нарахуванням сум податку, що відносяться до податкового кредиту та не потребують будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Водночас, до матеріалів справи позивачем було долучено лист від 05.07.2021 № 110/ЗПІ/21-22-18-03-08 Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі ДПС України, наданого на запит МПП Ритм щодо отримання публічної інформації від 29.06.2021, в якому повідомляється про відображення Концерном ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС придбання товарів/послуг від МПП РИТМ за період листопад 2020 - лютий 2021.

Як правильно зауважив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, матеріали справи містять Акт звіряння розрахунків за період з 01.01.21 - 10.01.21, підписаний повноважними особами сторін та скріплений печатками МПП РИТМ та Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС , яким сторони підтвердили суму заборгованості відповідача перед позивачем станом на 10.01.2021 (а.с. 41 т. 1).

Разом з тим, аналогічний Акт звіряння розрахунків за інший період часу з 10.01.21 - по 31.03.21 (а.с. 42-43 т. 1) підписаний та скріплений печаткою лише МПП РИТМ .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач як у суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі наголошував на недопустимості такого доказу через відсутність в Акті звіряння розрахунків відомостей про особу, яка здійснювала його підписання від імені Концерну та доказів повноважень цієї особи на підписання акту.

Наведені вище доводи скаржника колегія суддів визнає необґрунтованими, враховуючи приписи частини 4 статті 58-1 ГК України, згідно якої виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду поділяє позицію суду першої інстанції стосовно того, що саме на суб`єкт господарювання покладається відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних тощо, водночас скаржник ані під час розгляду справи судом першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції не надав доказів на підтвердження факту втрати останнім печатки, чи її викрадення або вибуття такої з володіння останнього в інший спосіб поза його волею, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Судом враховано, що акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема, на підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, яка відображена в акті, підтверджена первинними документами, а акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Оскільки інформація, яка відображена в Акті звіряння розрахунків за період з 01.01.2021 по 10.01.21 підтверджена наявними в матеріалах справи первинними документами та не спростована відповідачем жодними належними та допустимими доказами, за наявності підпису у цьому акті, який засвідчений відтиском печатки Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС , вказаний акт приймається судом в якості доказу у справі на підтвердження наявності проміжної заборгованості відповідача перед позивачем станом на 10.01.2021 у сумі 1 532 124,34 грн.

Зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про доведеність позивачем належними доказами своєї вимоги та наявність обов`язку у відповідача щодо сплати на користь МПП РИТМ основного боргу в сумі 952 124,01 грн, у зв`язку з чим вказана позовна вимога підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 21 291,07 грн, 3% річних у розмірі 5 087,14 грн та інфляційні втрати у розмірі 23 911,26 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідачем допущено порушення взятих на себе зобов`язань за укладеним з позивачем договором, зважаючи на те, що розрахунок Концерном з позивачем проведено частково та з порушенням строку, встановленого п. 3.3 договору поставки.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Згідно з п. 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.

Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що за прострочення оплати покупцем вартості поставленого товару, останній зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

В силу ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної події, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З урахуванням умов п. 3.3 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 24.03.2020 та наведених приписів закону, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з наведеним позивачем розрахунком пені, вказавши, що з урахуванням встановленого в договорі строку оплати товару згідно спірних видаткових накладних, товар, поставлений позивачем за видатковими накладними від 21.11.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 07.12.2020, зважаючи на ту обставину, що останній день строку - 05.12.2020 припадав на вихідний, відтак, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, тобто 07.12.2020, у зв`язку з чим порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання розпочалось з 08.12.2020;

- товар за видатковими накладними від 28.11.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 14.12.2020, а оскільки останній день строку - 12.12.2020 припадав на вихідний, а тому днем закінчення строку є перший за ним робочий день, тобто 14.12.2020, а з наступного дня, тобто з 15.12.2020 мало місце порушення строку виконання грошового зобов`язання;

- товар за видатковими накладними від 05.12.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 21.12.2020, а враховуючи те, що останній день строку - 19.12.2020 припадав на вихідний, порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 22.12.2020;

- товар за видатковою накладною від 08.12.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 22.12.2020, а тому порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 23.12.2020;

- товар за видатковими накладними від 12.12.2020 мав бути оплачений не пізніше 28.12.2020, а тому порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 29.12.2020;

- товар за видатковою накладною від 14.12.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 28.12.2020, отже порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 29.12.2020;

- товар за видатковою накладною від 17.12.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 31.12. 2020, а тому порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 01.01.2021;

- товар за видатковими накладними від 19.12.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 04.01.2021 (останній день строку - 02.01.2021 є вихідним днем), а тому порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 05.01.2021;

- товар за видатковою накладною від 23.12.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 06.01.2021, відтак порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 07.01.2021;

- товар за видатковими накладними від 26.12.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 11.01.2021 (останній день строку - 09.01.2021 є вихідним днем), а тому порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 12.01.2021;

- товар за видатковими накладними від 31.12.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 14.01.2021, а порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 15.01.2021;

- товар за видатковими накладними від 09.01.2021 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 25.01.2021 (останній день строку - 23.01.2021 є вихідним днем), відтак порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 26.01.2021;

- товар за видатковими накладними від 16.01.2021 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 01.02.2021 (останній день строку - 30.01.2021 є вихідним днем), а тому порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 02.02.2021;

- товар за видатковими накладними від 23.01.2021 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 08.02.2021 (останній день строку - 06.02.2021 є вихідним днем), а тому порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 09.02.2021;

- товар за видатковими накладними від 29.01.2021 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 12.02.2021, а порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 13.02.2021;

- товар за видатковими накладними від 06.02.2021 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 22.02.2021 (останній день строку - 20.02.2021 є вихідним днем), а порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 23.02.2021;

- товар за видатковими накладними від 13.02.2021 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 01.03.2021 (останній день строку - 27.02.2021 є вихідним днем, отже, порушення строку виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 02.03.2021.

Дослідивши розрахунок пені, долучений позивачем до заяви про усунення недоліків позовної заяви, місцевим господарським судом було встановлено, що позивач не врахував положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, внаслідок чого останнім було невірно визначено початок періодів нарахування пені за прострочення оплат товару.

Крім того, позивачем було помилково включено дні фактичних часткових оплат відповідачем сум заборгованості до періодів часу, за які здійснюється стягнення пені.

З урахуванням вищевстановленого, судова колегія погоджується з місцевим господарським судом стосовно того, що нарахування пені можливе за наступні періоди:

- з 08.12.2020 по 13.12.2020 на суму заборгованості в розмірі 144 825,67 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 21.11.2020;

- з 15.12.2020 по 16.12.2020 на суму заборгованості в розмірі 245 103,88 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 28.11.2020;

- з 15.12.2020 по 22.12.2020 на суму заборгованості в розмірі 14 464,66 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 28.11.2020;

- за 22.12.2020 на суму заборгованості в розмірі 178 189,27 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 05.12.2020;

- з 22.12.2020 по 27.12.2020 на суму заборгованості в розмірі 13 202,13 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 05.12.2020;

- з 29.12.2020 по 14.01.2021 на суму заборгованості в розмірі 11 923,34 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 12.12.2020;

- з 05.01.2021 по 14.01.2021 на суму заборгованості в розмірі 276 921,32 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 19.12.2020;

- з 12.01.2021 по 14.01.2021 на суму заборгованості в розмірі 131 155,34 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 26.12.2020;

- з 12.01.2021 по 20.01.2021 на суму заборгованості в розмірі 271 442,05 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 26.12.2020;

- з 16.01.2021 по 20.01.2021 на суму заборгованості в розмірі 178 617,95 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 31.12.2020;

- з 16.01.2021 по 27.01.2021 на суму заборгованості в розмірі 200 000,00 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 31.12.2020;

- з 16.01.2021 по 28.01.2021 на суму заборгованості в розмірі 39 073,14 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 31.12.2020;

- з 26.01.2021 по 28.01.2021 на суму заборгованості в розмірі 310 926,86 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 09.01.2021;

- з 26.01.2021 по 31.01.2021 на суму заборгованості в розмірі 50 000,00 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 09.01.2021;

- з 26.01.2021 по 02.02.2021 на суму заборгованості в розмірі 62 124,34 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 09.01.2020;

- за 02.02.2021 на суму заборгованості в розмірі 335 931,42 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 16.01.2021;

- за 02.02.2021 на суму заборгованості в розмірі 5 433,75 грн за товар, поставлений згідно видаткової накладної від 18.01.2021;

- з 09.02.2021 по 03.03.2021 на суму заборгованості в розмірі 87 761,32 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 23.01.2021;

- з 13.02.2021 по 03.03.2021 на суму заборгованості в розмірі 50 378,29 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 29.01.2021;

- з 13.02.2021 по 31.03.2021 на суму заборгованості в розмірі 260 833,51 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 29.01.2021;

- з 23.02.2021 по 31.03.2021 на суму заборгованості в розмірі 475 652,03 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 06.02.2021;

- з 02.03.2021 по 31.03.2021 на суму заборгованості в розмірі 320 169,89 грн за товар, поставлений згідно видаткових накладних від 13.02.2021.

Таким чином, з огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що її розмір за заявленими позивачем накладними, враховуючи здійснені оплати та дати, з яких зобов`язання можна вважати простроченими, а також заявлений період, становить 19 142,23 грн, у зв`язку з чим вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково у вказаному розмірі. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача 2 148,84 грн пені необхідно відмовити.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, враховуючи виникнення періоду прострочення відповідачем оплати вартості поставленого товару, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у повному обсязі - в сумі 23 911,26 грн, а в частині трьох процентів річних - часткового задоволення, в сумі 4 590,17 грн.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виразилось у відмові скаржникові у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи №910/5505/21, суд апеляційної інстанції визнає необґрунтованими, оскільки на переконання колегії суддів, розгляд справи №910/5505/21 не може бути перешкодою для встановлення усіх істотних обставин у даній господарській справі та не перешкоджає її розгляду, оскільки зібрані докази дозволяють суду самостійно встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом розгляду справи, що переглядається.

При цьому судом апеляційної інстанції звертається увага на те, що в межах справи №910/5505/21 спір розглядається між іншими суб`єктами господарювання, а саме, Міністерством оборони України та Концерном ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС з приводу стягнення штрафних санкцій у зв`язку з порушенням останнім зобов`язань за іншим господарським договором - №286/2/20/3 від 13.02.2020.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

При цьому, колегія суддів враховує, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Отже, суд апеляційної інстанції зважає на те, що обов`язком національних судів є організація судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості поставленого товару за договором поставки, у зв`язку з чим наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 у справі №910/5611/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 у справі №910/5611/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 у справі №910/5611/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 у справі №910/5611/21.

4. Матеріали справи №910/5611/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.12.2021.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Кравчук

М.Г. Чорногуз