Ухвала

від 03.12.2021 по справі 752/29015/21

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/29015/21

Провадження № 2/752/10429/21

У Х В А Л А

03 грудня 2021 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів,

встановив:

позивачка ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом, в якому, посилаючись на захист прав споживача, просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 47 900,00 грн. сплачені нею на користь останнього в якості авансу, за виготовлення меблів.

Посилаючись на ЗУ Про захист прав споживачів , позивачка не сплатила судовий збір за заявлений вище позов.

Розглядаючи питання про відкриття провадження у справі, вважаю, що вищевказаний позов слід направити за підсудністю за наступних підстав.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, звертаючись до суду з позовом позивачка визначила підсудність за правилами ч.5 ст. 28 ЦПК України, тобто за її зареєстрованим місцем проживання.

Відповідно до ст.28 ч.5 ЦПК України, якою встановлені правила альтернативної підсудності, за зареєстрованим місцем проживання позивача можуть пред`являтись позови про захист прав споживача.

Відповідно до преамбули Закону України Про захист прав споживачів він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Перевіряючи твердження позивачки про підсудність вищевказаного позову Голосіївському районному суду міста Києва, як суду за зареєстрованим її місцем проживання, суд виходить з такого.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом від 12 травня 1991 р. № 1023-XII "Про захист прав споживачів". Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону № 1023-ХІІ споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно із ст. 21 Закону України Про захист прав споживачів , крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Із пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості, зокрема, про те, яке право споживача, передбачено саме Законом України Про захист прав споживача , порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду.

Але, як убачається з вищевказаного позову, підставою звернення позивача з вищевказаним позову не є порушення відповідачем Закону України Про захист прав споживача , оскільки позивачкою не зазначено яке саме її право, як споживача, передбаченого саме Законом України Про захист прав споживача було порушено відповідачем. При цьому, як на підставу для позову позивачка посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань

Відтак, на правовідносини, що виникли між сторонами за вищевказаним позовом, не є захистом прав споживача, а тому на них не поширюються вимоги ЦПК України про право позивача на альтернативну підсудність за його зареєстрованим місцем проживання. Отже, вищевказаний позов не є підсудним Голосіївському районному суду міста Києва.

За правилом загальної територіальної підсудності, встановленої ч1 ст.27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем їх проживання або перебування.

За даними довідки відділу з питань реєстрації місця проживання/ перебування фізичних осіб Деснянської РДА, зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою - АДРЕСА_1 , що відноситься до адміністративної території Деснянського району міста Києва, відповідно заявлений ОСОБА_1 позов не є підсудним Голосіївському районному суду міста Києва.

Статтею 187 ч.9 ЦПК України , яка регулює питання відкриття провадження у справі, передбачено, що в разі, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України (2017 р.), суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини , інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається належний суд , тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ст.378 ч.1 ЦПК України).

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що матеріали позову (оскільки провадження у справі ще не відкрито) слід передати на розгляд до належного суду Деснянського районного суду міста Києва, до територіальної юрисдикції якого відноситься даний позов.

На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 31, 261, 354 ЦПК України, -

ухвалив:

передати справу №752/28923/21, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, до Деснянського районного суду м. Києва.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги (зважаючи на п. 15.5 перехідних положень ЦПК України щодо порядку подання апеляційних скарг на судові рішення).

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: К.Г. Плахотнюк