Рішення

від 24.11.2021 по справі 5016/1956/2012(5/74)(915/647/21)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2021 року Справа № 5016/1956/2012(5/74)(915/647/21)

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М..

при секретарі судового засідання Кнауб А.А.

за відсутності представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 5016/1956/2012(5/74)(915/647/21)

за позовом Приватного виробничо-торгівельної фірми "Агроділо" (код ЄДРЮОФОП 30389518; вул. Чкалова, 58, кв. 43, м. Миколаїв, 54055)

в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Сашина О.А. поштова адреса: а/с 194, м. Миколаїв, 54001; ел. адреса: ss@de-ure.mk.ua);

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення грошових коштів

в межах справи № 5016/1956/2012(5/74) про банкрутство Приватної виробничо-торгівельної фірми "АГРОДІЛО"

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа № 5016/1956/2012(5/74) про банкрутство Приватної виробничо-торгівельної фірми (ПВТФ) "Агроділо"; постановою від 31.10.2012 визнано ПВТФ "Агроділо" банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Сашина О.А.

ПВТФ "Агроділо" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Сашина О.А. пред?явлено позов в межах справи № 5016/1956/2012(5/74) про банкрутство ПВТФ "Агроділо" про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у загальній сумі 345166,13 грн., із яких: 296915 грн. ? основний борг; 31680,83 грн. ? інфляційні втрати; 16570,30 грн. ? 3 % річних, з посиланням на неналежне виконання ОСОБА_1 зобов?язань щодо повернення сум позики, отриманих від ПВТФ "Агроділо" згідно видаткових касових ордерів №№ ЛГ9702247, ЛД0417261, ЛД0417265, ЛД0417266, внаслідок чого утворилася заборгованість у спірній сумі, на котру позивачем здійснені нарахування в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/647/21 та визначено головуючим у справі суддю Давченко Т.М.

Ухвалою суду від 24.05.2021 вказану позовну заяву залишено судом без розгляду та встановлено заявнику строк на усунення недоліків.

Крім цього, відповідно до приписів ч.6 ст.176 ГПК України, суд надіслав запит про реєстрацію місця проживання відповідача Виконавчого комітету Снігурівської міської ради. Відповідь на даний запит надійшла суду 22.06.2021 (вих. № 1886/01-2-6 від 11.06.2021). За результатами дослідження отриманої судом інформації встановлено необхідну інформацію стосовно відповідача, зокрема місце реєстрації та паспортні дані.

Ухвалою від 29.06.2021 судом прийнято позовну заяву до розгляду в межах провадження у справі № 5016/1956/2012(5/74) про банкрутство ПВТФ "Агроділо", присвоєно справі номер № 5016/1956/2012(5/74)(915/647/21), відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.07.2021 о 14:50 год.

Ухвалою від 27.07.2021, занесеною до протоколу судового засідання, судом відкладено підготовче засідання на 31.08.2021 о 15:45. У вказану дату судове засідання не відбулося, тому ухвалою суду від 08.09.2021 повідомлено учасників у справі про призначення підготовчого засідання на 22.09.2021 о 13:30.

Ухвалою від 22.09.2021, занесеною до протоколу судового засідання, судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.10.2021 о 14:45.

Ухвалою від 27.10.2021, занесеною до протоколу судового засідання, судом відкладено розгляд справи на 24.11.2021 об 11:30.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвали суду від 29.06.2021 (про відкриття провадження у справі) та від 27.07.2021 надіслано на адресу відповідача ОСОБА_1 , зазначену в позовній заяві - АДРЕСА_1 , та на адресу, зазначену у довідці Виконавчого комітету Снігурівської міської ради - АДРЕСА_2. Дані ухвали повернуті до суду поштовою установою із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою" (арк. 46-50, 61-64, 72-77).

Ухвала від 08.09.2021, надіслана на адресу відповідача, зазначену у довідці Виконавчого комітету Снігурівської міської ради - АДРЕСА_2, повернута до суду поштовою установою із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою" (арк. 83-85).

У зв`язку із відсутністю асигнувань на оплату послуг з відправки поштової кореспонденції судом було уповноважено позивача - ліквідатора ПВТФ "Агроділо" арбітражного керуючого Сашина О.А. отримати копії даної ухвали для направлення органами поштового зв`язку учасникам провадження Ухвали суду від 22.09.2021 та від 27.10.2021

Ухвала від 22.09.2021 була надіслана ліквідатором ПВТФ "Агроділо" на обидві адреси відповідача, однак, згідно відстеження трек-номерів поштових направлень на сайту Укрпошта, вказані відправлення досі не вручені.

Ухвала суду від 27.10.2021 була надіслана ліквідатором ПВТФ "Агроділо" на обидві адреси відповідача, однак, поштове відправлення на адресу зазначену у довідці Виконавчого комітету Снігурівської міської ради - АДРЕСА_2 було повернуте суду з відміткою поштової установи "адресат відсутній за вказаною адресою" (арк. 83-85, 61-64). Інше поштове відправлення з невідомих причин також не вручене та не повернуте суду.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

Що ж до позивача, то останній був належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідачі не скористались наданим їм ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзивів на позовну заяву.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника сторін.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі ст. 233 ГПК України, 23.11.2021 судом підписано вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа № 5016/1956/2012(5/74) про банкрутство ПВТФ "Агроділо".

Постановою від 31.10.2012 судом визнано ПВТФ "Агроділо" банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Сашина О.А.

Обов`язком ліквідатора у ліквідаційній процедурі відповідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Кодексу України з процедур банкрутства є проведення інвентаризації та визначення початкової вартості майна банкрута, аналіз фінансового стану банкрута,

формування ліквідаційної маси, заявлення до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості та ін. Тобто, ліквідатор має вжити всіх, передбачених законодавством заходів для наповнення ліквідаційної маси, за рахунок якої задовольнити вимоги кредиторів у процедурі ліквідації.

Так, арбітражним керуючим Сашиним О.А. - ліквідатором ПВТФ "Агроділо" під час проведення дій, спрямованих на розшук майна ПВТФ "Агроділо" у процедурі ліквідації ПВТФ "Агроділо" було встановлено, що гр. ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Снігурівським РВ УМВС України в Миколаївській області 10.11.2000) отримав від ПВТФ "Агроділо" позику у загальному розмірі 286915,00 грн., вказане підтверджено видатковими касовими ордерами:

№ ЛГ 9702247 від 01.10.2008 на суму 98915,00 грн. (призначення платежу позика робітнику за дог № б/н від 09.01.07);

№ ЛД 0417261 від 05.12.2008 на суму 19000,00 грн. (видача позики робітнику);

№ ЛД 0417265 від 26.12.2008 на суму 92000,00 грн. (призначення платежу позика робітнику за дог № б/н від 09.01.07);

№ ЛД 0417266 від 29.12.2008 на суму 87000,00 грн. (призначення платежу позика робітнику за дог № б/н від 09.01.07).

Позика позивачу не повернута, документів, які свідчили б про повернення позики, відстрочки чи ін. ліквідатором підприємства банкрута не виявлено.

З метою повернення грошових коштів позивач звернувся до відповідача з вимогами про повернення позики протягом семи днів з моменту отримання цих вимог:

вимога вих. № 02-01/172/1 від 20.06.2019 (98915,00 грн.);

вимога вих. № 02-01/172/2 від 20.06.2019 (19000,00 грн.);

вимога вих. № 02-01/172/3 від 20.06.2019 (92000,00 грн.);

вимога вих. № 02-01/172/4 від 20.06.2019 (87000,00 грн.).

Поштове відправлення із зазначеними вимогами (трек - номер 5400136927716) позичальник отримав 25.06.2019.

Проте у зазначений позивачем семиденний строк гр. Вишневський позику не повернув. На підтвердження цього позивачем надано банківські виписками за період з 01.05.2019 по 17.05.2021. Крім того, відповідач не спростував та не заперечив наявності боргу перед ПВТФ "Агроділо".

Після цього, позивач і звернувся до суду з даним позовом .

Згідно поданих суду документів, борг гр. ОСОБА_1 перед ПВТФ "Агроділо" становить 296915,00 грн.

Норми права, що застосовуються судом. Висновки суду

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019р. введено у дію Кодекс України з процедур банкрутства, згідно ч.2 Прикінцевих і Перехідних Положень якого, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом втратив чинність з цього моменту.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Вказана норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

У ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу приписів ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Питання обігу готівки до 04.01.2018 регулювалися Положенням про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджене Постановою Правління ННБУ № 637 від 15.12.2004р. (далі - Положення).

Відповідного п.1.2. Положення касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видач) готівки з каси.

За п.3.1 Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

В п. 3.5. Положення зазначено, що у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером касир вимагає паспорт, записує його найменування та номер, ким і коли виданий.

Згідно п. 3.6 Положення видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній у видатковому касовому ордері або видатковій відомості.

У даному випадку у касових ордерах № ЛГ 9702247 від 01.10.2008, № ЛД 0417261 від 05.12.2008, № ЛД 0417265 від 26.12.2008, № ЛД 0417266 від 29.12.2008 зазначені і ПІБ відповідача - отримувача коштів, і його паспортні дані і підстава видачі коштів - договір позики від 09.01.2007.

Як вбачається з видаткових касових ордерів № ЛГ 9702247 від 01.10.2008, № ЛД 0417261 від 05.12.2008, № ЛД 0417265 від 26.12.2008, № ЛД 0417266 від 29.12.2008, гр. Вишневський отримав від позивача кошти саме як позику за договором позики від 09.01.2007.

Надані позивачем видаткові касові ордери, в яких зазначено про отримання відповідачем грошових коштів саме в позику, підтверджують факт укладення між сторонами вказаного правочину.

Договір позики зазначений у касових ордерах відповідно до положень ст. 204 ЦК України, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним.

За своєю суттю видаткові касові ордери є документами, які підтверджують факт отримання грошових коштів з одночасним зазначенням підстав для їх отримання - позика, про що зазначено в наданих до суду ордерах.

Видаткові касові ордери є документами, що не тільки засвідчують отримання відповідачем від позивача певної грошової суми, а і оцінюються судом як доказ укладення договору позики саме в письмовому вигляді.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за видатковими касовими ордерами відповідачем коштів не отримано, суду надано не було.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 1051 ЦК України передбачає, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, аніж встановлено договором.

Зазначене дозволяє дійти висновку про те, що договір позики є двостороннім правочином, за яким обов`язку позивача надати позику кореспондує обов`язок відповідача таку позику повернути.

Обставина надання відповідачу грошових коштів в розмірі 5000 грн. та 100000 грн. підтверджена дослідженими в судовому засіданні видатковими касовими ордерами.

Згідно положень ст. 1049 ЦК України, у відповідача виник обов`язок повернення отриманих коштів.

Згідно до ст.193 ГК України, норми якої кореспондуються зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом у даному рішенні, факт надання ПВТП "Агроділо" позики гр.Вишневському підтверджено належними доказами, а також судом встановлено та не оспорювалося відповідачем, що позивач звертався в 2019 році до відповідача з вимогами про повернення грошових коштів, які останнім були отримані, але кошти не повернуті.

Доказів, які б підтверджували факт сплати існуючої заборгованості відповідачем суду не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПВТП "Агроділо" є повністю обґрунтованими, наявні правові підстави для стягнення з гр. ОСОБА_1 заборгованості за договором позики, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов`язань, а отже позовні вимооги підлягають задоволенню.

Разом з тим, Ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд з сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Нараховані позивачем 3% річних у сумі 16570,30 грн. та інфляційні втрати у сумі 31680,83 грн. після перевірки розрахунку визнаються судом обґрунтованими та правильними.

Зазначені нарахування відповідачем не заперечено.

Розглянувши позовні вимоги в цій частині суд вважає їх також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач письмового відзиву та контррозрахунку заборгованості не надав, тверджень позивача не спростував.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення суду за своєю правовою природою є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, з урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74 , 76-79 , 129 , 237 , 238 , 240 , 241 ГПК України , суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь Приватного виробничо-торгівельної фірми "Агроділо" (код ЄДРЮОФОП 30389518; вул. Чкалова, 58, кв. 43, м. Миколаїв, 54055) заборгованість за договором позики у сумі 296915,00 грн., інфляційні втрати у сумі 31680,83 грн., 3% річних у сумі 16570,30 грн., а також 5270,14 грн. судових витрат.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 06 грудня 2021 року

Суддя Т.М.Давченко