Постанова

від 01.12.2021 по справі 361/1964/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 361/1964/20 Головуючий у суді І інстанції Петришин Н.М.

Провадження № 22-ц/824/14012/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 грудня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2021 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства Страхова компанія АРКС до ОСОБА_1 , третя особа - приватне акціонерне товариство Страхова компанія ВУСО , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в:

У березні 2020 року приватне акціонерне товариство Страхова компанія АРКС (далі - ПрАТ СК АРКС ) звернулось до суду з вказаним вище позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 на його користь 79 834,36 грну рахунок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП)та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20 квітня 2017 року між приватним акціонерним товариством Страхова компанія АХА Страхування (далі - ПрАТ СК АХА Страхування ), правонаступником якого є ПрАТ СК АРКС , та товариством з обмеженою відповідальністю Кока-Кола-Україна Лімітед (далі - ТОВ Кока-Кола-Україна Лімітед ) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту за № 022а7л5, відповідно до умов якого застраховано транспортний засіб Audi, д.н.з. НОМЕР_1 . 3 жовтня 2017 року о 09:55 год. на а/д Київ-Чернігів сталася ДТП за участю: автомобіля Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , автомобіля BMW, д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_3 , автомобіля DAF, д.н.з. НОМЕР_3 , з напівпричепом Krone, д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_4 , та автомобіля Skoda, д.н.з. НОМЕР_5 , яким керував відповідач ОСОБА_1 , в результаті якої забезпечений договором страхування транспортний засіб отримав механічні ушкодження. Винним у скоєнні вказаної ДТП визнаний визнановідповідача. Внаслідок пошкодження в ДТП автомобіля Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування. 19 жовтня 2017 року позивачем сплачено страхувальнику відшкодування у розмірі 167 265,50 грн. На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у приватному акціонерному товариству Страхова компанія ВУСО (далі - ПрАТ СК ВУСО ) згідно полісу № АК/7658882. Позивач звернувся до страховика відповідача, після чого 2 липня 2018 року ПрАТ СК ВУСО сплатило на його користь грошові кошти у розмірі 84 318,73 грн., а 9 січня 2019 року ще 3 112,41 грн у межах ліміту відповідальності страховика, що становить суму збитків з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля потерпілого, який становить значення 0,57. Таким чином залишок між виплаченим ПрАТ СК АРКС розміром страхового відшкодування та сумою збитків, яка сплачена йому ПрАТ СК ВУСО складає 79 834,36 грн. Посилаючись на те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, переходить право вимоги до винної у ДТП особи відшкодувати завдану шкоду, а відповідач проігнорував письмову вимогу про відшкодування збитків, яку отримав 10 жовтня 2019 року, позивач вважає свої права та інтереси, передбачені ЦК України, Законом України Про страхування та Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів порушеними та просив відшкодовувати різницю заподіяної майнової шкоди за рахунок відповідача, як винуватця ДТП.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПрАТ СК АРКС шкоду у розмірі 79 834,36 грн та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач через представника - адвоката Маляренка С.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ СК ВУСО відповідно до договору (полісу) обов`язкового страхування № АК/7658882 від 23 серпня 2017 року з визначеним лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 100 000,00 грн на одного потерпілого, а франшиза - 1 000,00 грн. Окрім цього, відповідальність відповідача окремо була застрахована у ПрАТ СК ВУСО на умовах договору добровільного страхування № 4357995-33-10-01 від 23 серпня 2017 року, який був чинний на момент ДТП і за яким страхова сума за шкоду, заподіяному майну третіх осіб, становила 100 000,00 грн. Отже, вказані вище ліміти страхових виплат є достатніми для того, щоб відшкодувати решту шкоди у повному обсязі, а тому саме страховик відповідача мав відшкодувати позивачу різницю майнової шкоди у розмірі 79 834,36 грн. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув належної уваги на правові висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та не врахував, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Відтак, непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови у задоволенні позову до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від позивача та третьої особи не надійшли.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 квітня 2017 року між ПрАТ СК АХА Страхування , правонаступником якого є ПрАТ СК АРКС ,та ТОВ Кока-Кола-Україна Лімітед укладено договір добровільного страхування наземного транспорту Все включено за № 022а7л5, відповідно до умов якого було застраховано транспортні засоби, що належать на праві власності страхувальнику, в тому числі автомобіль Audi, д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 35-45).

3 жовтня 2017 року о 09:55 год. на а/д Київ-Чернігів сталася ДТП за участю: автомобіля Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , автомобіля BMW, д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_3 , автомобіля DAF, д.н.з. НОМЕР_3 , з напівпричепом Krone, д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_4 , та автомобіля Skoda, д.н.з. НОМЕР_5 , яким керував ОСОБА_1 , що підтверджується копією довідки № 3017277460304482 про ДТП (а.с. 14-15).

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 листопада 2017 року у справі № 361/6163/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння ДТП y вигляді штрафу (а.с. 13).

4 жовтня 2017 року до позивача від власника (страхувальника) пошкодженого автомобіля Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , надійшло повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку та заява на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу (а.с. 22-23).

Відповідно до рахунку ФОП ОСОБА_5 Комфорт Авто Сервіс № АМФ0000371 від 5 жовтня 2017 року, ремонтної калькуляції № 1.003.17.0 від 11 жовтня 2017 року, акту виконаних робіт № АМН00371 від 10 листопада 2017 року, а також висновку № 619/17 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу, складеного судовим експертом Ковалем І.М. 10 листопада 2017 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , становить 167 265,50 грн (а.с. 18-21, 24-34).

На підставі страхового акту № АХА2235994 від 18 жовтня 2017 року позивач виплатив страхове відшкодування на користь власника автомобіля Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , а саме: перерахував грошові кошти у розмірі 167 265,50 грн на рахунок СТО - ФОП ОСОБА_5 , з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без врахування коефіцієнта фізичного зносу), про що також свідчить копія платіжного доручення № 381 255 від 19 жовтня 2017 року (а.с. 12, 16, 123-126).

Встановленим є те, що автомобіль Skoda, д.н.з. НОМЕР_5 , яким керував відповідач на момент ДТП, був забезпечений ПрАТ СК ВУСО шляхом укладення 23 серпня 2017 року із ОСОБА_1 договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/7658882, із строком дії з 26 серпня 2017 року по 25 серпня 2018 року та лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілій особі, у розмірі 100 000,00 грн, а розмір франшии - 1 000,00 грн (а.с. 47, 85).

22 лютого 2018 року ПрАТ СК АХА Страхування , правонаступником якого є ПрАТ СК АРКС , звернулося до ПрАТ СК ВУСО із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 167 265,50 грн, у зв`язку з чим відповідно до умов полісу АК/7688882 та платіжного доручення № 14683 від 2 липня 2018 року третя особа відшкодувала позивачу страхову виплату у розмірі 84 318,73 грн з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових частини пошкодженого транспортного засобу (а.с. 48, 50, 51).

Окрім того, 30 липня 2018 року позивач звернувся до третьої особи із заявою про доплату страхового відшкодування у розмірі 14 681,27 грн, до якої зокрема, був наданий акт виконаних робіт від 10 листопада 2017 року, після чого ПрАТ СК ВУСО переглянуло розмір страхового відшкодування та відповідно до платіжним дорученням № 434 від 9 січня 2019 року здійснило доплату страхового відшкодування на користь позивача у розмірі 3 112,41 грн (а.с. 49, 50, 51).

Отже, як встановлено судом та не заперечувалося відповідачем, по страховому випадку, який стався 3 жовтня 2017 року, страховик відповідача сплатив позивачу страхове відшкодування у загальному розмірі 87 431,14 грн (84 318,73 + 3 112,41), а сума збитків, які були відшкодовані потерпілому позивачем і не включені до суми страхової виплати, яка здійснена страховиком відповідача становить 79 834,36 грн (167 265,50- 87 431,14).

4 жовтня 2019 року ПрАТ СК АРКС направило ОСОБА_1 претензією про регресні вимоги на суму 79 834,36 грн (а.с. 9-11), проте доказів сплати відповідачем вказаних грошових коштів матеріали справи не містять.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як винна у ДТП особа, зобов`язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля) і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), що здійснена його страховиком на підставі договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а посилання відповідача на те, що такі вимоги мають бути пред`явленні до його страховика з огляду на дію на момент ДТП договору добровільного страхування є безпідставними, оскільки за умовами цього правочину виплата страхового відшкодування може бути здійсненна лише у випадку якщо розмір матеріальних збитків за мінусом вартості фізичного зносу перевищують максимальний розмір відшкодування.

Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України Про страхування ).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України Про страхування ). Добровільним може бути, зокрема страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України Про страхування ). Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України Про страхування . До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Закон № 1961-IV).

При цьому стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України Про страхування , з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України Про страхування до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Отже , у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

Водночас у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до пункту 2.4 указаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно із вимогами пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де: С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З- коефіцієнт фізичного зносу.

Таким чином, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

З огляду на наведене вище, обов'язком страховика заподіювача шкоди є відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, тому за обставин цієї справи у нього не виникло обов`язку повного відшкодування шкоди в межах ліміту відповідальності.

У даному випадку позивачем, як страховиком потерпілої особи, пред`явлено вимогу до винуватця ДТП про відшкодування непогашеної частини його страховиком повної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу складників пошкодженого транспортного засобу.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Судом встановлено, що факт здійснення позивачем відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу підтверджується, зокрема, актом виконаних робіт, а розмір понесених ним витрат квитанціями, що фактично не заперечувалося стороною відповідача під час розглядусправи.

Оскільки на дату настання вищевказаної ДТП строк експлуатації транспортного засобу Audi, д.н.з. НОМЕР_1 ,2011 року випуску, склав більше шести років, то ПрАТ СК ВУСО при здійсненні розрахунку матеріального збитку був застосований коєфіцієнт фізичного зносу складових частин цього автомобіля у розмірі 0,57, який також визначний у висновку № 619/17 експертного автотоварознавчого дослідження від 10 листопада 2017 року.

Вакті виконаних робіт № АМН00371 від 10 листопада 2017 року, який підтверджує реально понесені витрати на відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля, вказано, що: (1) вартість робіт - 20 109, 60 грн; (2) вартість матеріалів - 8850, 00 грн (43 позиція в акті); (3) вартість запчастин - 138 305, 90 грн. Враховуючи зазначені дані (вказані в акті) третьою особою, з урахуванням положень п. п. б) п. 8.2. Методики, був здійснений розрахунок страхового відшкодування, яке підлягало виплаті позивачу, відповідно до якого виплаті підлягає сума страхового відшкодування у розмірі 88 431,14 грн (20 109,60 + 8 850, 00 + 138 305, 90 * (1 -0,57) = 88 431,14).

В силу положень статті 12.1. Закону № 1961-IV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи і полісом № АК/07658882 франшиза визначена на рівні 1 000,00 грн. Відповідно виплаті з боку ПрАТ СК ВУСО на користь ПрАТ СК АРКС за вказаним полісом підлягало страхове відшкодування у розмірі 87 431,14 грн (88 431,14 - 1 000,00 = 87 431, 14).

Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Тобто, якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц).

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Вказаний висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, яка підлягає врахуванню в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, якщо сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому, він має право пред`явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Враховуючи викладене, установивши, що вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ПрАТ СК АРКС має право вимагати стягнення з ОСОБА_1 різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим ПрАТ СК ВУСО , що становить 79 834,36 грн.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що заподіяна майнова шкода не перевищує ліміт відповідальності ПрАТ СК ВУСО як страховика ОСОБА_1 , тому покладення на останнього обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Так, відносини між ОСОБА_1 як водієм забезпечувального автомобіля та його страховиком ПрАТ СК ВУСО регулюються умовами, визначеними у договорі (полісі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Оскільки ПрАТ СК ВУСО виплатило на користь ПрАТ СК АРКС страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV, а саме вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є більшими від страхової суми (ліміту відповідальності).

З наведеного слідує, що безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, оскільки в даній справі та у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, різні фактичні обставини справи.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з яким право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ). Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Закону № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Таким чином, колегія суддів констатує, що у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суди на підставі статті 1194 ЦК України постановляють стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної у результаті пошкодження транспортного засобу, у більшості випадків ця різниця утворюється внаслідок того, що за договорами (полісами) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхові компанії вартість відновлювального ремонту обраховують з урахуванням коефіцієнту зносу транспортного засобу, тоді як фактичні витрати на ремонт здебільшого перевищують зазначену суму.

При цьому якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

З огляду на наведене, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19), підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.

Посилання апеляційної скарги на те, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 окремо була застрахована у ПрАТ СК ВУСО на умовах договору добровільного страхування № 4357995-33-10-01 від 23 серпня 2017 року, за яким страхова сума за шкоду, заподіяному майну третіх осіб, становила 100 000,00 грн, а отже була достатньою для того, щоб відшкодувати решту шкоди у повному обсязі, тому позовні вимоги мають бути пред`явленні саме до його страховика, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 23 серпня 2017 року між ПрАТ СК ВУСО та ОСОБА_1 укладено договір № 4357995-33-10-01 добровільного страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з відшкодуванням ним нанесеної шкоди життю, здоров`ю, або майну третіх осіб згідно з чинним законодавством, а забезпечувальним транспортним засобом є автомобіль Skoda, д.н.з. НОМЕР_5 (а.с. 86).

Згідно із пунктом 2 цього договору страхова сума становить 100 000 грн та договір набуває чинності з 00 год. 00 хв. для наступного за днем надходження страхового платежу, але не раніше 26 серпня 2017 року та діє до 25 серпня 2018 року (включно).

За змістом частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуваннямфізичного зносу транспортного засобу.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц (провадження № 61-4463св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц (провадження № 61-34581св18).

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до пункту 6.5 договору № 4357995-33-10-01 розмір страхового відшкодування за шкоду, завдану життю здоров`ю та/або майну потерпілого розраховується згідно чинного законодавства та дорівнює сумам прямих збитків, що перевищують максимальні розміри відшкодування потерпілому, передбачені Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

За підпунктом 6.6.2 пункту 6.6 договору № 4357995-33-10-01 розмір прямого збитку при заподіянні шкоди майну потерпілого визначається при пошкодженні майна у розмірі витрат на відновлення майна. Витрати на відновлення майна включають в себе витрати на матеріали та запасні частини, які необхідні для ремонту за мінусом вартості зносу частин майна, які замінено в процесі ремонту.

Тобто, як умовами договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а так і умовами договору добровільного страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, ПрАТ СК ВУСО відшкодовує потерпілому чи його страховику заподіяні матеріальні збитки у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

За обставин даної справи ПрАТ СК ВУСО буловизначено вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням його фізичного зносу і сума страхової виплати за мінусом франшизи становила 87 431,14 грн, що не перевищує ліміту, установленого полісом обов`язкового страхування № АК/7658882, який складав 100 000,00 грн.

Отже, з наведеного вище вбачається, що договір № 4357995-33-10-01 добровільного страхування почав би діяти у випадку, якщо матеріальні збитки (вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу) перевищував ліміт відповідальності, встановлений у полісі обов`язкового страхування № АК/7658882, а за встановлених обставин згідно вказаного договору виплата страхового відшкодування не повинна була здійснюватися саме страховиком завдавача шкоди, оскільки розмір матеріальних збитків не перевищує максимального розміру такого відшкодування.

Окрім того, як встановлено апеляційним судом, рішенням Господарського суду м. Києва від 23 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2019 року, у справі № 910/17521/18 у задоволенні позовних вимог ПрАТ СК АРКС до ПрАТ СК ВУСО про стягнення залишку страхового відшкодування було відмовлено.

Таким чином аргументи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду по суті спору.

Як вказав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за розгляд справи в апеляційному суді відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді: Н.В. Ігнатченко

С.А. Голуб

Д.О. Таргоній