Рішення

від 06.12.2021 по справі 420/11864/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/11864/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.

за участі секретаря Сідлецької А.П., представників: позивача Москаленко І.О.

відповідача Сільвеструк І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до ГУ ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ГУ ДПС в Одеській області у якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення: №0051730-0418-1511/2017 від 09.12.2020 року податковий період - 2017 рік на суму 11720,16 грн.;

- №0051730-0418-1511/2018 від 09.12.2020 року податковий період - 2018 рік на суму 9090,45 грн.;

- №0051730-0418-1511 від 09.12.2020 року податковий період - 2019 рік на суму 10189,22 грн.;

- №0505638-2404-1511 від 28.05.2021 року податковий період - 2020 рік на суму 22 199,39 грн.. Всього на загальну суму 53 199,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є власником нерухомого майна (об`єкта нежитлової нерухомості) за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 2441,7 кв.м. яка належить йому на праві приватної власності (98% з 03.07.2015р. та 2% з 17.02.2016р. та ці приміщення раніше належали до господарських приміщень сільськогосподарського кооперативу та їх цільове призначення -для ведення сільськогосподарського товаровиробництва та були викуплені Позивачем у власників майнових паїв кооперативу. Нежитлові приміщення згідно відомостей з державного реєстру складаються з : адміністративне приміщення 233,3 кв.м. прищеплювальна 588,4 кв.м., прохідна 36.6 кв.м., гаражі 173,1 кв.м, майстерні 158,7 кв.м., склад 881 кв.м. вагова 8,4 кв.м. погріб (льох) 285 кв.м., хімсклад 76,9 кв.м. вбиральня та інші дворові споруди.

Вказані приміщення відповідно до даних Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000 відносяться до приміщень класу 1271 Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва, та рибного господарства, що підтверджується експертним висновком від 12.04.2021 р.

Вказані нежитлові будвілі знаходяться на земельній ділянці загальною площею 1,95Га за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства , яка належить позивачу з 16.11.2016р. На вказаній земельній ділянці та з залученням вказаних приміщень позивач веде особисте фермерське селянське господарство (виробництво сільськогосподарської продукції) без створення юридичної особи.

На вказані ділянці позивач вирощує продукцію, яка згідно з Державним класифікатором продукції та послуг відноситься до класу 01 Продукція сільського господарства, мисливства та пов`язані з цим послуги а саме : пшениця, кукурудза, ячмінь, жито та овес, насіння інших олійних культур.

Та у період з 2017 по 2020 рік здійснював сільськогосподарську діяльність з вирощуванням зернових культур, та відповідно до п.п.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України відноситься до категорії сільськогосподарських товаровиробників, а також використовував у такій діяльності будівлі та територію майнового комплексу, які в силу приписів п.п. ж п.п.262.2.2 п.262.2 ст.262 ПКУ не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, а тому відповідач протиправно визначив податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно у спірних ППР.

З вказаними ППР він не погодився та подав скаргу до ДПС, яка за наслідками її розгляду 24.03.2021р. №1759/Г/99-00-06-01-01-04-09 залишила оскаржувані ППР без змін.

Представник відповідача надав суду 18.08.2021 року відзив у якому просив відмовити у задоволенні позову мотивуючи це тим, що позивач відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПКУкраїни є платником податку на нерухоме майно, та на момент формування оскаржуваних ППР була відсутня інформація, яка підтверджувала віднесення нежитлового приміщення розташованого за адресою АДРЕСА_1 до приміщень класу Будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271). Крім того відповідач вважає завищеними судові витрати у розмірі 14999грн., так як суду не надано доказів їх понесення, тоді як згідно даних Договору про надання правової допомоги розмір винагороди складає 5000грн.

Представник позивача надав відповідь на позов у якому вказує, про те, що інформація про віднесення нежитлових приміщень до приміщень класу Будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) визначається на підставі Державного класифікатора ДК 018-2000 та відповідач повинен був їм користуватися, а не примушувати позивача звертатися за отриманням висновку.

Ухвалою суду від 28.07.2021 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Ухвалою суду від 27.09.2021 року вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 25.10.2021року без виходу до нарадчої кімнати замінений відповідач ГУ ДПС в Одеській області правонаступником Головним управлінням ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 44069166).

Ухвалою суду від 16.11.2021 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишений без руху.

Ухвалою суду від 25.11.2021р. суд визнав поважною причину пропуску строку звернення ОСОБА_2 до суду з позовом та поновив строк звернення, та продовжив розгляд справи.

25.11.2021р. ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Дослідивши позов, відзив, відповідь на відзив позивача інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_2 відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 16.08.2017р. є власником земельної ділянки загальною площею 1,95Га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121410100:01:006:0197 вид угіддя: землі під господарськими будівлями і дворами, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства , площею 1,95Га(а.с.17)

На вказаній ділянці знаходиться належне позивачу на праві приватної власності (98% з 03.07.2015р. та 2% з 17.02.2016р). нерухоме майно (об`єкт нежитлової нерухомості) за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 2441,7 кв.м. та складається з : адміністративне приміщення 233,3 кв.м. прищеплювальна 588,4 кв.м., прохідна 36.6 кв.м., гараж 173,1 кв.м, майстерня 158,7 кв.м., склад 881 кв.м. вагова 8,4 кв.м. льох 285 кв.м., хімічний склад 76,9 кв.м. вбиральня та дворові споруди(а.с.18, 24).

Вказані приміщення відповідно до даних Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000 відносяться до приміщень класу 1271 Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва, та рибного господарства, що підтверджується експертним висновком АС9 №21010201 від 12.04.2021 р. складеним Державним підприємством Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві , яке є розробником Державного класифікатора ДК 018-2000(а.с.13,14).

09.12.2020р. відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №0051730-0418-1511/2017, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки податковий період - 2017 рік на суму 11720,16 грн.;

- №0051730-0418-1511/2018 від 09.12.2020 року податковий період - 2018 рік на суму 9090,45 грн.;

- №0051730-0418-1511 від 09.12.2020 року податковий період - 2019 рік на суму 10189,22 грн.;

- а 28.05.2021 №0505638-2404-1511 від 28.05.2021року податковий період - 2020 рік на суму 22 199,39 грн.. Всього на загальну суму 53 199,22 грн.

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями форми "Ф" позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

Рішенням ДПС України від 24.03.2021р. №1759/Г/99-00-06-01-01-04-09 залишила без змін ППР, а скаргу позивача - без задоволення(а.с.30).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення форми "Ф" протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у даній справі.

Відповідно до ст.7 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування визначений Податковим кодексом України (далі - ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з п. 30.1 ст.30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

П.30.2 с.30 ПК України передбачено, що підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Положеннями пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп."ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Таким чином, пп."ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України застосовується у разі дотримання двох умов:

1) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;

2) об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Відповідно до коду 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" цей клас включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

З матеріалів справи встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 належить нежитлова будівля - загальною площею 2441,7 кв.м. яка складається з : адміністративне приміщення 233,3 кв.м. прищеплювальна 588,4 кв.м., прохідна 36.6 кв.м., гараж 173,1 кв.м, майстерня 158,7 кв.м., склад 881 кв.м. вагова 8,4 кв.м. льох 285 кв.м., хімічний склад 76,9 кв.м. вбиральня та дворові споруди.

Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності , мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин .

Таким чином, при визначенні права особи на податкову пільгу, передбачену пп. "ж" пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України , застосовуються поняття "сільськогосподарський товаровиробник" та "виробник сільськогосподарської продукції", визначені чинним законодавством.

Ст.1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" відносить до виробників сільськогосподарської продукції в тому числі домогосподарства, які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Згідно з абз.3 ст.1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життєдіяльності, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із цих стосунків, або перебувати і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Таким чином, особи, які ведуть особисте селянське господарство, є домогосподарством в розумінні Закону України "Про сільськогосподарський перепис" та належать до виробників сільськогосподарської продукції згідно з вказаним Законом.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про особисте селянське господарство" члени особистого селянського господарства мають право, зокрема, реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам.

Стаття 3 Господарського кодексу України розкриває поняття господарської діяльність як діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст.1 Закону України Про особисте селянське господарство діяльність пов`язана з веденням особистого селянського господарства не відноситься до підприємницької діяльності.

Як пояснив позивач він на власній земельній ділянці вирощує зернові культури для власних потреб.

На підтвердження даних обставин суду надано накладні на придбання насіння ячмені, гороху, кукурудзи, пшениці (а.с.37,41,44,47), договори на виконання робіт з обробки землі, посів насіння та збір врожаю власними технічними засобами в періоди 2017-2020р.р. (а.с.39,42,45,48), акти виконаних робіт (а.с.38,40,43,46).

Та відповідач не спростував дані обставини належними та допустимими доказами, що використання насіння цих культур або виконання робіт відбулось на інших земельних ділянках аніж вказаної позивачем та не належної йому.

При цьому суд враховує, що згідно п.п.24.п.1.165 п.1.165 ст.165 ПК України доходи громадян, одержані від ведення особистого селянського господарства, оподатковуються згідно норм Податкового кодексу України яким визначено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються і не декларуються, зокрема, доходи від відчуження безпосередньо власником сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки), вирощеної (виробленої) ним на земельних ділянках, наданих для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю); будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянках), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва.

Отже, наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що ОСОБА_2 був виробником сільськогосподарської продукції і протягом 2017-2020 р.р. використовує нежитлову будівлю в сільськогосподарській діяльності.

З урахуванням вищенаведеного суд доходить висновку, що відносно позивача застосовується податкова пільга, передбачена пп."ж" пп. 266.2.2. п.266.2. ст.266 ПК України , а тому відповідач неправомірно прийняв оскаржувані податкові повідомлення -рішення.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат зазначає наступне:

Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року №5076-VI (далі Закон №5076-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.п. 1, 2, 6 ч. 1 ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п. 269).

Так, у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складання позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Судом встановлено, що 01.02.2021р. між адвокатом Москаленко І.О. та позивачем укладено договір про надання правової допомоги (надалі Договір) за умовами якого адвокат надавати клієнту правову допомогу щодо оскарження, визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС в Одеській області №0051730-0418-1511/2017 від 09.12.2020 року податковий період - 2017 року на суму 11720,16 грн.; - №0051730-0418-1511/2018 від 09.12.2020 року податковий період - 2018 року на суму 9090,45 грн.; - №0051730-0418-1511 від 09.12.2020 року податковий період - 2019 року на суму 10189,22 грн.;- №0505638-2404-1511 від 28.05.2021 року податковий період - 2020 року на суму 22 199,39 грн.. Всього на загальну суму 53 199,22 грн.(а.с.5).

Адвокат зобов`язується представляти права та законні інтереси Клієнта в органах державної влади, місцевого самоврядування, перед третіми особами, а також в судах України загальної юрисдикції та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього договору з усіма правами представника.

Згідно пп. 2.3.1 зазначеного договору Клієнт зобов`язаний сплатити гонорар в розмірі та в строк погоджені між ними. витрати Адвоката, необхідні для виконання його обов`язків за цим Договором, понесені в інтересах Клієнта. Оплачувати послуги адвоката в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 4 Договору передбачено гонорар адвоката.

У п.4.1 Договору сторони домовились, що година роботи адвоката коштує 250грн. та винагорода у справі зазначеній у п.1.1 цього договору та обсязі зазначеному у п.1.2 . цього договору становить 5000грн. та Клієнт сплачує вартість винагороди за цим Договором у разі скасування відповідних ППР протягом трьох днів з дати проголошення відповідного рішення судом першої інстанції.

При цьому у п.1.2 договору зазначено, що сторони погодили такий обсяг послуг: попередне опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини -4години; формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи(копії договорів, експертні висновки та інше) -8годин; складання позовної заяви по справі та подання позову через систему Електронний суд -8годин. Разом 20 годин. (а.с.5).

На підтвердження отриманих послуг за договором від 01.02.2021р. суду наданий акт наданих послуг від 09.07.2021 року (а.с.36) за яким адвокат надав клієнту послуги: попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини -4години; формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи(копії договорів, експертні висновки та інше) -8годин; складання позовної заяви по справі та подання позову через систему Електронний суд -8годин. Разом 20 годин. Відповідно до п.п.4.1 та 4.2. Договору адвокату сплачується винагорода за надані та прийняті Замовником послугу у сумі 5000грн.

Таким чином, виходячи з розрахунку судових витрат наданих суду представником позивача адвокатом Москаленко І.О. сума судових витрат складається з суми витрат на правову допомогу у розмірі 5000грн. (20х250грн.) та 9999грн. сплачені за оплату виготовлення висновку від 12.04.2021року ДП Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві (а.с.15,16).

Суд зазначає, що попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини -4години; формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи(копії договорів, експертні висновки та інше) -8годин фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому не є такими, що належать до стягнення.

Щодо 9999грн. сплачених по квитанції від 09.04.2021р. на рахунок ДП Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві , то суд вважає, що дана сума не входить до судових витрат, так як вказаний висновок позивач замовив після отримання рішення ДПС України від 24.03.2021р. №1759 в якому зазначалось, що для отримання висновку щодо класифікації приналежних їй об`єктів нерухомості доцільно звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Після цього позивач 20.04.2021 року подав вдруге скаргу до ДПС України на оскаржувані ППР до якої додав отриманий експертний висновок від 12.04.2021р.(а.с.53).

Таким чином виготовлення експертного висновку відбувалось не в процесі розгляду адміністративної справи, а в межах процедури адміністративного оскарження ППР до контролюючого органу, а тому не підлягає стягненню з відповідача.

Також суд враховує наявність заперечень з боку відповідача щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі N 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі N 726/549/19 склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Водночас матеріали справи не містять доказів проведення оплати за надані послуги за договором з адвокатом від 01.02.2021р., а тому суд доходить висновку що у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано квитанцію №0.02188166135.1 від 08.07.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 908,00 грн. (а.с.54).

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 908,00 грн. з відповідача ГУДПС в Одеській області

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ГУ ДПС в Одеській області задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області: №0051730-0418-1511/2017 від 09.12.2020 року, №0051730-0418-1511/2018 від 09.12.2020 року, №0051730-0418-1511 від 09.12.2020 року, №0505638-2404-1511 від 28.05.2021 року.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розміру 908грн. по квитанції №0.02188166135.1 від 08.07.2021р.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297КАС України.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 код НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд.5 код ЄДРПОУ ВП 44069166).

Повний текст рішення виготовлений 06.12.2021р.

Суддя Іванов Е.А.