Постанова

від 13.06.2022 по справі 420/11864/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/11864/21Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

за участю секретаря судового засідання Тутової Л.С.

представника апелянта ГУ ДПС в Одеській області Тарановського Р.В.

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Москаленко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

09.07.2021 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- №0051730-0418-1511/2017 від 09.12.2020 року податковий період 2017 рік на суму 11720,16 грн.;

- №0051730-0418-1511/2018 від 09.12.2020 року податковий період 2018 рік на суму 9090,45 грн.;

- №0051730-0418-1511 від 09.12.2020 року податковий період 2019 рік на суму 10189,22 грн.;

- №0505638-2404-1511 від 28.05.2021 року податковий період 2020 рік на суму 22 199,39 грн. Всього на загальну суму 53 199,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що вказав, що він є власником нерухомого майна (об`єкта нежитлової нерухомості) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2441,7 кв.м., яке належить йому на праві приватної власності та ці приміщення раніше належали до господарських приміщень сільськогосподарського кооперативу та їх цільове призначення для ведення сільськогосподарського товаровиробництва та були викуплені позивачем у власників майнових паїв кооперативу. Позивач вказував, що згідно з відомостями з державного реєстру нерухоме майно складається з: адміністративного приміщення 233,3 кв.м. прищеплювальної 588,4 кв.м., прохідної 36.6 кв.м., гаражів 173,1 кв.м, майстерень 158,7 кв.м., складу 881 кв.м. вагової 8,4 кв.м. погребу (льоху) 285 кв.м., хімскладу 76,9 кв.м. вбиральні та інших дворових споруд, які використовуються позивачем для ведення особистого селянського господарства (для виробництва сільськогосподарської продукції) без створення юридичної особи, а тому в силу приписів п. «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року, ухваленим у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області: №0051730-0418-1511/2017 від 09.12.2020 року, №0051730-0418-1511/2018 від 09.12.2020 року, №0051730-0418-1511 від 09.12.2020 року, №0505638-2404-1511 від 28.05.2021 року.

Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДПС в Одеській області (відокремлений підрозділ ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив про неврахування судом першої інстанції того факту, що позивач не відповідає вимогам п. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ, оскільки відповідні данні до контролюючого органу не надходили та не підтверджуються доказами, наявними у справі.

Також, апелянт вказує, що на час формування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень була відсутня інформація, яка підтверджувала віднесення нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до приміщень класу «Будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271).

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач, послався на правомірність оскаржуваного рішення та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що ОСОБА_1 відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 16.08.2017 р. є власником земельної ділянки загальною площею 1,95 га. за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121410100:01:006:0197, вид угіддя: землі під господарськими будівлями і дворами, з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», площею 1,95 га. (т. 1 а.с.17).

На вказаній ділянці розташоване належне позивачу на праві приватної власності (98% з 03.07.2015 р. та 2% з 17.02.2016 р). нерухоме майно (об`єкт нежитлової нерухомості) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2441,7 кв.м. та складається з: адміністративного приміщення 233,3 кв.м. прищеплювальної 588,4 кв.м., прохідної 36.6 кв.м., гаражу 173,1 кв.м, майстерні 158,7 кв.м., складу 881 кв.м. вагової 8,4 кв.м. льоху 285 кв.м., хімічного складу 76,9 кв.м., вбиральні та дворових споруд (т. 1 а.с.18, 24).

Вказані приміщення відповідно до даних Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000 відносяться до приміщень класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва, та рибного господарства», що підтверджено експертним висновком АС9 №21010201 від 12.04.2021 р., складеним Державним підприємством «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві», яке є розробником Державного класифікатора ДК 018-2000 (т. а.с.13,14).

09.12.2020 р,. відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України апелянт прийняв податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0051730-0418-1511/2017, яким позивачу визначена сума податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки податковий період 2017 рік на суму 11720,16 грн.; податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0051730-0418-1511/2018 від 09.12.2020 року податковий період 2018 рік на суму 9090,45 грн.; податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0051730-0418-1511 від 09.12.2020 року податковий період 2019 рік на суму 10189,22 грн.; податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 28.05.2021 №0505638-2404-1511 податковий період 2020 рік на суму 22 199,39 грн.

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

Рішенням від 24.03.2021 р. №1759/Г/99-00-06-01-01-04-09 ДПС України залишила без змін ППР, а скаргу позивача - без задоволення (а.с.30).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відносно позивача застосовується податкова пільга, передбачена п. «ж» пп.266.2.2. п.266.2. ст.266 ПК України.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно з статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Приписи пункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначають, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За правилами підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

При цьому підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України визначає, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, звільняються від оподаткування цим податком споруди, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №814/2040/16 та від 04 грудня 2018 року у справі №649/593/16-а.

Таким чином, з`ясуванню судом першої інстанції підлягали такі є питання:

- чи є позивач сільськогосподарським товаровиробником;

- чи відносяться до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належні позивачу споруди;

- чи не здає позивач такі споруди в оренду, лізинг або позичку.

Так, наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) належить клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271), який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) «Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Таким чином, при визначенні права особи на податкову пільгу, передбачену п. «ж» п.п. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, застосовуються поняття «сільськогосподарський товаровиробник» та «виробник сільськогосподарської продукції», визначені чинним законодавством.

Стаття 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» відносить до виробників сільськогосподарської продукції в тому числі домогосподарства, які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Згідно з абз. 3 ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життєдіяльності, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із цих стосунків, або перебувати і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України «Про особисте селянське господарство», особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Таким чином, особи, які ведуть особисте селянське господарство, є домогосподарством в розумінні Закону України «Про сільськогосподарський перепис» та належать до виробників сільськогосподарської продукції згідно з вказаним Законом.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про особисте селянське господарство» члени особистого селянського господарства мають право, зокрема, реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам.

Стаття 3 Господарського кодексу України розкриває поняття господарської діяльність як діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про особисте селянське господарство» діяльність пов`язана з веденням особистого селянського господарства не відноситься до підприємницької діяльності.

Як правильно встановив суд першої інстанції та не спростовано доводами апеляційної скарги, позивач на власній земельній ділянці вирощує зернові культури для власних потреб, на підтвердження чого позивач надав копії накладних на придбання насіння ячменю, гороху, кукурудзи, пшениці (т. 1 а.с. 37, 41, 44, 47), договорів на виконання робіт з обробки землі, посіву насіння та збору врожаю власними технічними засобами в періоди 2017-2020 р.р. (т. 1 а.с. 39, 42, 45, 48), актів виконаних робіт (т. 1 а.с. 38, 40, 43, 46).

Апеляційний суд зазначає, що, заперечуючи проти висновків суду першої інстанції, апелянт належними та допустимими доказами не спростував того, що використання позивачем насіння зернові культури або виконання робіт відбулось на інших земельних ділянках аніж вказаної позивачем та належної йому.

При цьому суд першої інстанції правильно врахував, що згідно з п.п. 165.1.24 п. 165.1. ст. 165 ПК України доходи громадян, одержані від ведення особистого селянського господарства, оподатковуються згідно норм Податкового кодексу України яким визначено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються і не декларуються, зокрема, доходи від відчуження безпосередньо власником сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки), вирощеної (виробленої) ним на земельних ділянках, наданих для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю); будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянках), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва.

Отже, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що позивач є виробником сільськогосподарської продукції і протягом 2017-2020 р.р. та використовував нежитлову будівлю в сільськогосподарській діяльності.

Разом з тим, апелянт, як суб`єкт владних повноважень, не довів, а ні в суді першої інстанції, а ні при апеляційному оскарженні рішення суду першої інстанції, того, що позивач здає належні йому споруди в оренду, лізинг або позику.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, дійшов висновку, що належні позивачу споруди не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що виключає правомірність визначення суми податкового зобов`язання, згідно з оскаржуваними ППР.

У свою чергу, апелянт, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували правомірність визначення позивачу суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому апеляційний суд відхиляє, доводи щодо відсутності у апелянта, на час прийняття оскаржуваних ППР, інформації щодо віднесення нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до приміщень класу «Будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271), оскільки вказані обставини не спростовують того факту, що належне позивачу нерухоме майно не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

При цьому апеляційний суд зазначає, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, апеляційний суд зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач заявив клопотання про стягнення з апелянта судових витрат - витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, в сумі 3000 грн., на підтвердження чого додав копію договору-доручення від 01.02.2021 року (т. 2 а.с. 44-46), копію додаткової угоди від 11.01.2022 року до договору-доручення від 01.02.2021 року, відповідно до якої адвокат надає позивачу правову допомогу на стадії апеляційного оскарження (аналіз апеляційної скарги, формування правової позиції щодо захисту, пошук останніх правових позиції ВС, надання відзиву та його надіслання відповідачу та суду, представництво під час судових засідань) (т. 2 а.с. 43); розрахунок суми судових витрат (аналіз апеляційної скарги, формування правової позиції щодо захисту, пошук останніх правових позиції ВС, надання відзиву та його надіслання відповідачу та суду 5 годин, представництво під час судових засідань 1 година, всього 6 годин; вартість години роботи адвоката складає 500 грн., сума витрат складає 3000 грн. (6 год. * 500 грн.) (т. 2 а.с. 49).

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 135 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Оскільки апелянт не надав жодних заперечень щодо заявленого позивачем відшкодування судових витрат, понесених на стадії апеляційного перегляду судового рішення, а надана адвокатом допомога стосується розгляду справи, розмір витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, апеляційний суд вважає за можливе стягнути з апелянта на користь позивача судові витрати - витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, в сумі 3000 грн.

Керуючись ст. ст. 19, 24, 46, 92 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-77, 134, 139, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі №420/11864/21 - залишити без змін.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права, ЄДРПОУ: ВП 44069166) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати - витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, в сумі 3000 грн. (три тисячі гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права, ЄДРПОУ: ВП 44069166).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 15.06.2022 року.

Головуючий суддя Домусчі С.Д.Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.