Постанова

від 07.12.2021 по справі 725/2687/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2021 року м. Чернівці Справа № 725/2687/21

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Владичана А.І., Перепелюк І.Б.,

секретар: Тодоряк Г.Д.,

позивач: Чернівецька міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою Дрищенюк Марії Михайлівни , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 жовтня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Нестеренка Є.В., дата складання повного тексту рішення 11 жовтня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року Чернівецька міська рада звернулась до суду з позовом до відповідачів про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати.

В обґрунтування позову посилалася на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу часток нерухомого майна №136 від 20.03.2018 року та №144 від 21.03.2018 року набули права власності на нежитлову будівлю загальною площею 376,1 кв. м, яка знаходиться на земельній ділянці площею 0,3052 га, кадастровий номер 7310136600:26:001:0120 за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 29.12.2020 року зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку, отже у період з 11.09.2019 року до 28.12.2020 року включно вищевказана земельна ділянка використовувалась ними без правовстановлюючих документів на землю.

Позивач зазначає, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,3052 га, кадастровий номер 7310136600:26:001:0120 становить 4 821 885 грн.

На підставі наведеного позивач просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 175 606,08 грн, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Провадження №22-ц/822/1149/21

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06.10.2021 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Чернівецької міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі по 87 803,04 грн з кожного. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Дрищенюк М.М. , яка діє в інтересах відповідачів, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову Чернівецької міської ради відмовити, стягнути з Чернівецької міської ради витрати на правову допомогу, які понесли відповідачі у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 7 680,40 грн, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення, вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Вказує, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі, а суд першої інстанції проігнорував, що право власності територіальної громади м. Чернівці в особі Чернівецької міської ради на земельну ділянку за кадастровим номером 7310136600:26:001:0120 зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.11.2020 року. Наведене свідчить про те, що на час звернення до суду та стягнення коштів за вказаний період є безпідставним, оскільки спірна земельна ділянка не була сформована як об`єкт цивільних прав.

Крім того, звертає увагу на те, що відповідачі є власниками будівлі літ. А по АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому вони мають законодавчо визначене право на отримання у власність або в користування земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, що ними було використано відповідно до договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки від 06.07.2020 року №15 та сплачено кошти у розмірі 482 188,50 грн, які були частиною сплати повної вартості ціни земельної ділянки згідно платіжного доручення від 10.07.2020 року №0.0.1763320509.1 та 0.0.1763468140.1. В подальшому, відповідачі періодично сплачували згідно платіжних доручень від 09.12.2020 року №1; від 10.12.2020 року №2; від 11.12.2020 року №3; від 14.12.2020 року №4; від 14.12.2020 року №0.0.1940919748.1; від 15.12.2020 року №5; від 16.12.2020 року №6; від 17.12.2020 року №7; від 18.12.2020 року №8; від 21.12.2020 року №9; від 22.12.2020 року №10; від 21.12.2020 року №0.0.1951996227.1 на загальну суму 892 493,50 грн, внаслідок чого між сторонами було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки 29.12.2020 року.

У відзиві на апеляційну скаргу Чернівецька міська рада зазначає, що позивачем обрано правильний спосіб захисту свої прав, оскільки відносини, що виникли між сторонами регулюються ст.1212 ЦК України.

Вказує на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а відтак рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06.10.2021 року є законним, обґрунтованим і таким, що не підлягає скасуванню, а тому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заперечень щодо співмірності судових витрат, які заявлені в апеляційній скарзі, відзив не містить.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справив в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Чернівецької міської ради виходив з того, що в зазначений позивачем період з 11.09.2019 року по 28.12.2020 року речові права відповідачів на земельну ділянку не реєструвались, правовстановлюючі документи були відсутні, останні не набули належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому вони використовували земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Відповідачі як фактичні користувачі земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегли у себе кошти, які мали заплатити за користування нею, зобов`язання повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.03.2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу часток нерухомого майна набули права власності (спільна часткова) на нежитлову будівлю загальною площею 376.1 кв.м, розташовану за адресою АДРЕСА_1 . Вказаний об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці площею 0,3052 га кадастровий номер 7310136600:26:001:0120 (а.с.14-19).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.12.2020 року НВ-7305943452020 вбачається, що реєстрація земельної ділянки площею 0,3052 га, кадастровий номер 7310136600:26:001:0120 в Державному земельному кадастрі відбулась 11.09.2019 року (а.с.9).

Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.12.2020 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підставі договору купівлі-продажу зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,3052 га кадастровий номер 7310136600:26:001:0120, дата державної реєстрації 29.12.2020 року.

Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 26.06.2020 року №469 визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,3052 га, кадастровий номер 7310136600:26:001:0120 становить 4 821 885 грн (а.с.8).

Згідно розрахунку безпідставно збережених коштів (у розмірі орендної плати за землю) за користування землекористувачами (на праві спільної часткової власності) у період з 11.09.2019 року по 28.12.2020 рік станом на 06.05.2021 року відповідачами безпідставно збережено кошти (коштів у розмірі орендної плати за землю) в сумі 175 606,08 грн (а.с.5).

Листом №04/01-08/3-04/376 від 22.01.2021 року Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин повідомляв землекористувачів про наявну заборгованість за користування земельної ділянкою та було запропоновано протягом 1 місяця здійснити її оплату (а.с.6-7).

Однак, відповідачі листом від 19.02.2021 року відреагували запереченням щодо стягнення безпідставно збережених коштів, крім іншого, з підстав існування договірних відносин про наміри її придбання та вчинення дій щодо виготовлення необхідних дозволів (а.с.22-23).

Крім того, позивачем додано витяг із рішення 78 сесії VII скликання Чернівецької міської ради від 11.06.2020 року №2137, яким задоволено звернення відповідачів та затверджено проект землеустрою щодо спірної земельної ділянки з метою продажу власникам нерухомого майна, розташованого на ній (а.с.20-21).

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предметом позову Чернівецької міської ради є стягнення з власників об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів - орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних правових підстав, на якій ці об`єкти розміщені.

В силу ст.125 ЗК України право власності, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до положень ст.80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.ст.122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому, згідно з пунктом д частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України ). Отже, законодавець розмежовує поняття земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Разом з тим, для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст.ст.1212-1214 ЦК України).

Подібний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.

Згідно з положеннями ч.1 ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень .

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 ЗК України).

Згідно із ч.1 ст.10 ЗК України та ч.1 ст.377 ЦК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2 ст.120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. е ч.1 ст.141 ЗК України).

Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи ч.2ст.120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 у справі № 629/4628/16-ц.

Про те, в обґрунтуваннях позовної заяви (а.с.3 абз.2) позивач зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 реагуючи на досудову вимогу Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин від 22.01.2021 року №04/01-08/3-04-4/376 повідомили, що користуються спірною земельною ділянкою з метою забезпечення породження учасниками правовідносин у майбутньому певних цивільних правовідносин, а саме укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Зокрема, листом (а.с.22) повідомили Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин про те, що на підтвердження намірів сторін ще 06.07.2020 року між ними було укладено Договір №15 про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки з метою набуття такої у власність.

Отже, ще до звернення із цим позовом до суду структурний підрозділ Чернівецької міської ради був обізнаний про наявність мети в обох сторін цієї справи на укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Крім того, виходячи із витягу із рішення Чернівецької міської ради від 11.06.2020 року №2137 (а.с.20-21) вбачається, що до його прийняття існувало звернення відповідачів про надання їм дозволу для виготовлення проекту землеустрою з метою набуття її у власність.

Зазначення цих обставин самим позивачем, посилання на них у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідачами при відсутності спростувань наведеним обставинам з боку позивача свідчить про визнання таких, отже наміри ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо здійснення відповідних дій для отримання у власність спірної земельної ділянки не підлягають доказуванню і є належними доказами в силу ч.1 ст.82 ЦПК України.

Таким чином, поза будь-яким сумнівом підтверджується, що користування земельною ділянкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без укладеного договору оренди землі було зумовлене з метою забезпечення породження учасниками правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, а саме укладення договору купівлі-продажу цієї ж земельної ділянки, який в подальшому був укладений.

Суд першої інстанції зазначені письмові докази залишив поза увагою та належної оцінки їм не надав, а колегія суддів апеляційного суду оцінюючи їх в сукупності із доводами та позицією сторін приходить до переконливого висновку, що спірне майно (земельна ділянка) не може вважатися набутим чи збереженим відповідачем без достатніх правових підстав, а тому правила ст.1212 ЦК України за таких обставин на спірні правовідносини не поширюються.

Тотожна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 у справі № 922/1379/18.

В силу ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги відповідачами було сплачено судовий збір у розмірі 3951,15 грн, який підлягає компенсації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за рахунок Чернівецької міської ради.

Щодо стягнення судових витрат на оплату правової допомоги апеляційний суд зазначає наступне.

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до ст.1 ЗУ Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин 4 та 5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктом 2 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Вказану правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 3 червня 2020 року у справі №211/1674/19.

Так, на підтвердження надання правової допомоги стороною відповідачів надано: договори про надання правової допомоги №14/21 та №15/21 від 19.07.2021 року, які укладені між адвокатом Дрищенюк М.М. та ОСОБА_1, ОСОБА_2 (а.с.55-56, 125-126); ордер на надання правничої допомоги серії СЕ номер 1026845 від 19.07.2021 року (а.с.57); розрахунок витрат на правову допомогу від 10.11.2021 року, в якому зазначено детальний опис виконаних робіт (ознайомлення з рішенням суду та узгодження правової позиції з клієнтом - тривалістю 1 год/вартістю 768,40 грн, перегляд судової практики та написання апеляційної скарги - тривалістю 8 год/вартістю 6147,20 грн, участь в засіданні - тривалістю 1 год/вартістю 768,40 грн) на загальну суму 7684 грн (а.с.127); акт прийому передачі виконання робіт до договору про надання правової допомоги від 10.11.2021 року із зазначенням погодження сторонами наданих послуг (а.с.128); квитанцію до прибуткового касового ордера №б/н від 10.11.2021 року про оплату ОСОБА_1 та ОСОБА_2 послуг адвоката у розмірі 7684 грн та прибутковий касовий ордер на вказану суму (а.с.129-130).

Про те, включення до загальної суми послуг вартість участі в судовому засіданні апеляційної інстанції тривалістю 1 год розміром 768,40 грн судом не приймається, оскільки зазначена справа розглядається в спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання.

З урахуванням того, що відзив позивача на апеляційну скаргу не містить заперечень та належних спростувань отриманих правових послуг стороною відповідача й співмірності понесених витрат категорії справи та складності спору, квитанції не містять розмежувань понесених відповідачами витрат, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 6915,60 грн в рівних частках на кожного.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дрищенюк Марії Михайлівни , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог Чернівецької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати відмовити.

Стягнути із Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожному по 5433 (п`ять тисяч чотириста тридцять три) грн 38 копійок судових витрат по справі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/

Судді - підписи /А.І. Владичан, І.Б. Перепелюк/