Ухвала від 07.12.2021 по справі 916/2286/18

УХВАЛА

07 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2286/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Хахуди О.В.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Лисенка В.О.,

відповідача - комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" - не з`яв.,

розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

на додаткову постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 22.09.2021

(головуючий суддя - Філінюк І.Г., судді: Поліщук Л.В. і Богатир К.В.)

у справі № 916/2286/18

за позовом Компанії

до комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (далі - Підприємство)

про стягнення 8 436 671,25 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1. Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 апеляційну скаргу Компанії залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2021 у справі № 916/2286/18, яким у позові відмовлено, залишено без змін.

2. Підприємство звернулося до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просило суд провести розподіл судових витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, а саме направлення поштової кореспонденції стороні і суду, та судових витрат на професійну (правничу) допомогу.

3. Додатковою постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 22.09.2021: заяву задоволено; стягнуто з Компанії на користь Підприємства судові витрати в розмірі 5 461 грн.

4. У касаційній скарзі Компанія, посилаючись на застосування судом апеляційної інстанції положень статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28.12.2019 у справі № 924/122/19, від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18, від 09.10.2020 у справі № 509/5043/17, просить скасувати додаткову постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 та прийняти нове рішення, яким відмовити Підприємству у задоволенні вимог про стягнення з Компанії судових витрат у розмірі 5 461 грн.

5. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

6. Судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови встановлено таке.

6.1. На підтвердження заявлених судових витрат у матеріалах справи є:

договір про надання правової (правничої) допомоги від 04.02.2020, укладений між Підприємством та адвокатом Прокопишин Н.Ю.;

звіт про надання правової (правничої) допомоги у справі № 916/2286/18 від 13.04.2021;

акт прийняття-передачі наданої правової (правничої) допомоги у справі № 916/2286/18 від 15.04.2021, за яким адвокатом Прокопишин Н.Ю. було надано правову допомогу, вартість якої становить 5 400 грн. Дану суму було сплачено відповідачем платіжним дорученням від 16.04.2021 № 120.

6.2. Згідно з актом від 15.04.2021 про прийняття передачі наданої правової допомоги за даним договором адвокатом надано клієнту послуги з представництва його інтересів у суді апеляційної інстанції, а саме:

-ознайомлення з рішенням суду першої інстанції від 19.01.2021 та апеляційною скаргою на рішення суду, аналіз рішень Верховного Суду, на які є посилання в апеляційній скарзі, пошук доказової бази, пошук судової практики , 3 год., 2 700 грн.;

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу, 3 год., 2 700 грн.

Загальна вартість наданих послуг складає 5 400 грн.

Акт від 15.04.2021 підписаний обома сторонами.

6.3. Відповідачем надано копії фіскальних чеків від 22.03.2021 на суму 26 грн. та 35 грн., накладних № 6860412336330, № 6860412336357 і описи вкладення до цінних листів та опису вкладення до цінного листа на підтвердження оплати відправлення поштової кореспонденції у зв`язку з розглядом справи.

6.4. Компанією подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в якому вона просила зменшити розмір витрат на правничу допомогу з 5 400 грн. до 2 000 грн.

У даному клопотанні Компанія посилалася на таке:

- відзив на апеляційну скаргу, поданий Підприємством, є ідентичним відзиву на позовну заяву, запереченню на відповідь на відзив;

- правові позиції Верховного Суду зі спірного питання у відзиві на апеляційну скаргу зазначені ті ж самі, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції.

6.5. Суд апеляційної інстанції, з посиланням на те, що доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність та/або нерозумність, та/або нереальність розрахунку витрат, або про неналежність послуг адвоката до цієї справи, позивачем не подано; відхилив як необґрунтоване заявлене клопотання позивача та задовольнив повністю заяву Підприємства про розподіл судових витрат у справі № 916/2286/18 і стягнув з Компанії 5 400 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 61 грн. судових витрат.

7. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

8. Згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9. Зазначені в пункті 8 цієї ухвали норми процесуального права спрямовані на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов (ухвал) Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац вісімнадцятий), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац двадцятий), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац вісімнадцятий), від 28.04.2020 у справі № 554/6777/17, від 16.09.2020 у справі № 450/1726/16-ц.

10. Відсутні підстави вважати, що висновки апеляційного господарського суду в цій справі зроблені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.12.2019 у справі № 924/122/19, від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18, від 09.10.2020 у справі № 509/5043/17, оскільки Верховний Суд у зазначених постановах зробив висновки щодо застосування конкретних норм процесуального права, зокрема статей 123, 126, 129 ГПК України та статей 137, 138, 141 Цивільного процесуального кодексу України, саме у контексті спірних відносин у справах, що ним розглядалися. Зміст відповідних судових рішень, фактичні обставини справ, види та розмір професіональної правничої допомоги, які були надані у згаданих справах, склад витрат на цю допомогу, докази на підтвердження її надання, пов`язаність цих витрат із розглядом справ, обґрунтованість та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справ для сторін, вплив результату її вирішення на репутацію сторін публічний інтерес справи, поведінку сторони під час розгляду справ, критерії пропорційності та розумності таких витрат, розмір їх зменшення у кожній конкретній справі тощо свідчать про неподібність відповідних справ за наведеними правовими ознаками справі, що розглядається, і тому застосування норм процесуального права за неподібності правовідносин у справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи, зокрема, зазначених у оскаржуваній додатковій постанові.

11. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

12. За наведених обставин, згідно зі статтею 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Компанії на додаткову постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 зі справи № 916/2286/18.

Керуючись статтями 126, 129, 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на додаткову постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 916/2286/18.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов