Постанова

від 02.10.2007 по справі 7/393-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/393-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

02 жовтня 2007 р.                                                                                   № 7/393-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогосуддівПанової І.Ю.Заріцької А.О.Продаєвич Л.В.

розглянувши касаційну скаргу

управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровської області  

на рішеннята на постановугосподарського суду Дніпропетровської області від 16 січня 2007 року

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 червня 2007 року

у справі№ 7/393-06 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомуправління Пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровської області  

до Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Дніпропетровській області

простягнення 4 772,36 грн. переплаченої пенсії

за участю представників:

відповідача:Похилько Н.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16 січня 2007 року у справі № 7/393-06 (суддя –Коваль Л.А.) управлінню Пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровської області (далі –позивач) відмовлено в задоволенні позову до Національного банку України в особі управління Національного банку України в Дніпропетровській області (далі –відповідач) про стягнення 4 772,36 грн. пенсії, переплаченої працівнику відповідача Шалівському М.П.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати зазначене рішення господарського суду Дніпропетровської області.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від         18 червня 2007 року (колегія суддів у складі: головуючого –                Павловського П.П., Логвиненка А.О., Чуса О.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 січня 2007 року у справі № 7/393-06 залишено без змін.

В обґрунтування постанови суд апеляційної інстанції зазначив, що саме органи Пенсійного фонду України є відповідальними за правильність визначення заробітку, з якого призначається чи перераховується пенсія, за умови, що в  довідці про заробітну плату вказані достовірні дані.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції,                         позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від            16 січня 2007 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 червня 2007 року у справі № 7/393-06 скасувати.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме:           ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст. 37 Закону України "Про державну службу".

За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 1 жовтня 2007 року № 02-12/I/159 розгляд касаційної скарги здійснюється колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: судді Панової І.Ю. –головуючого, суддів Заріцької А.О., Продаєвич Л.В.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з викладених нижче підстав.

Розглядаючи справу за апеляційною скаргою позивача, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що у жовтні 2006 року управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровської області звернулось до Національного банку України в особі управління Національного банку України в Дніпропетровській області з позовом про стягнення 4 772,36 грн. зайво сплаченої пенсії працівникові відповідача Шалівському М.П. в період з 1 вересня 2003 року по 31 травня 2006 року, вважаючи, що переплату здійснено з вини відповідача через видачу довідки з недостовірними даними про розмір пенсії.   

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року                  № 121/2001, Пенсійний фонд  України є  центральним органом виконавчої влади, що, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, забезпечує збір, акумуляцію та облік страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства.

Управління Пенсійного фонду, згідно з п. 1.1. Положення про управління  Пенсійного  фонду  України  у  районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою Правління ПФУ № 8-2 від 30 квітня           2002 року, є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів фонду, які здійснюють владні управлінські функції.

У п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України зазначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, про те, що позивач, звертаючись до суду із позовом, діяв як орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій і як суб'єкт владних повноважень з приводу реалізації його компетенції у сфері управління, а  саме щодо реалізації державної політики у галузі державного соціального страхування, тому,  відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), спір за зверненням управління Пенсійного фонду України про стягнення зайво сплаченої пенсії працівникові відповідача через подання відповідачем недостовірних даних, виник з адміністративних, а не господарських правовідносин, і  підвідомчий адміністративному суду.

Правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами (ч. 1 ст. 4 КАС України). Кодекс адміністративного судочинства набрав чинності з 1 вересня 2005 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції –переданий на  вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень.

З аналізу п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС України вбачається, що юридичні особи, що не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень і в інших випадках, встановлених законом.

Ч. 1 п. 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” КАС України встановлює, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Адміністративні справи, провадження в яких було відкрито місцевими та апеляційними господарськими судами до початку діяльності відповідного адміністративного суду, розглядаються і вирішуються цими судами відповідно до абзацу першого цього пункту.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що дана справа мала вирішуватись судами попередніх інстанцій за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

 Проте, ні місцевий господарський суд, ні суд апеляційної інстанції наведеного не врахували, розглянули дану справу та ухвалили оскаржувані судові акти в порушення вимог ст. ст. 1, 12 ГПК України за правилами Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим прийняті у справі рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню до суду першої інстанції на розгляд за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий господарський суд України не має повноважень з касаційного перегляду публічно-правових спорів по суті, тому доводи касаційної скарги, що стосуються суті адміністративного спору, не перевірялися.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 червня 2007 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 січня 2007 року у справі № 7/393-06 підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду позовної заяви у порядку, встановленому КАС України, з урахуванням вимог п. 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” КАС України.

Зважаючи на вищевикладене, та, керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровської області  задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 червня 2007 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 січня 2007 року у справі № 7/393-06  скасувати.

Справу передати до господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.

Головуючий                                                                              І.Ю.Панова

Судді                                                                                          А.О. Заріцька

                                                                                                                      Л.В.Продаєвич