Постанова

від 07.12.2021 по справі 735/543/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 грудня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 735/543/21

Головуючий у першій інстанції - Грушко О. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1510/21

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

із секретарем - Шкарупою Ю.В.

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Коропська селищна рада Чернігівської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 30 серпня 2021 року (місце ухвалення - смт Короп) у справі за позовом ОСОБА_1 до Коропської селищної ради Чернігівської області про визнання права власності на земельні ділянки та встановлення фактів, що мають юридичне значення,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Коропської селищної ради Чернігівської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування та встановлення фактів, що мають юридичне значення. В обґрунтування позову посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_2 , у зв`язку з чим відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 5.29 га, розташовану на території Поліської (Пролетарської) сільської ради Коропського району, та яка належала на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ № 389839 від 05.04.2006 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка зазначає, що спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 за законом є його дочка (мати позивачки), ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та яка фактично в силу постійного проживання із спадкодавцем на момент його смерті прийняла спадщину після смерті свого батька, але не оформила спадкових прав. Спадкоємцем ОСОБА_4 був її чоловік (батько позивача), ОСОБА_2 , який прийняв спадщину після смерті своєї дружини, але не оформив спадкових прав. Тому вважає, що спірна земельна ділянка є спадковим майном і належить ОСОБА_2 в порядку спадкової трансмісії.

При зверненні до нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку, їй було відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки Державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий після смерті ОСОБА_3 , тому право власності у нього виникло після смерті та не може бути успадковано. Також нотаріус вказав на відсутність документів, які належним чином підтверджують факт родинних відносин між ОСОБА_3 із його дочкою ОСОБА_4 , яка успадкувала належне йому майно.

Також, позивачка посилається на те, що під час перевірки нотаріусом було виявлено неточності у документах, а саме у свідоцтві про народження її матері ОСОБА_4 дошлюбне прізвище записано як ОСОБА_5 , а у його свідоцтві про смерть записано ОСОБА_3 . Крім того, у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 389839 від 05.04.2006 вказано ОСОБА_5 , а у Сертифікаті на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0126064 від 10.09.1996 - ОСОБА_6 . Позивачка вважає, що вказані розбіжності не є граматичною помилкою, оскільки за словником ОСОБА_7 ім`я ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 мають одне лексичне значення.

У позові ОСОБА_1 просить:

встановити факт, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 являвся батьком ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

встановити факт належності ОСОБА_6 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ № 389839, виданого Коропською районною державною адміністрацією Чернігівської області 05.04.2006, на підставі розпорядження голови Коропської районної державної адміністрації Чернігівської області від 26.04.2005 № 65;

визнати за нею, ОСОБА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 5,29 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка складається із трьох окремих земельних ділянок площею: 0,68 га, кадастровий номер: 7422286500:07:000:4522, площею 3.2271 га, кадастровий номер 7422286500:07:000:0522, площею 1.3842 га, кадастровий номер: 7422286500:07:000:2522, що розташовані на території Поліської (Пролетарської) сільської ради Коропського району, яка належала ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯГ № 389839, спадкоємицею якого була дочка померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та яка фактично в силу постійного проживання із спадкодавцем на момент його смерті прийняла спадщину після смерті свого батька, але не оформила спадкових прав, спадкоємцем якої, в свою чергу, був її чоловік, а її батько, ОСОБА_2 , який прийняв спадщину після смерті своєї дружини, ОСОБА_4 , але не оформив спадкових прав.

Рішенням Коропського районного суду від 30.08.2021 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 являвся батьком ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що за наявними у справі доказами підтверджується факт того, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 являвся батьком ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також за висновком суду, оскільки спірний Державний акт про право власності на землю був виданий 05.04.2006, тобто більш ніж через 6 років після смерті ОСОБА_6 і за життя їм не користувався і не володів, тому факту належності ОСОБА_6 державного акту про право власності на землю, виданого 05.04.2006, не було.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку в порядку спадкування, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не надано належних доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_2 разом із ОСОБА_12 на час її смерті або інших доказів прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті дружини, а також не надано доказів набуття ОСОБА_6 за життя права власності на спірні земельні ділянки, які і входять до спадкової маси.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Коропського районного суду від 30.08.2021 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення факту належності ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , Державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

За доводами скарги судом не правильно визначено характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, неповно досліджені докази і не надана їм належна оцінка.

Заявник посилається, що суд першої інстанції не взяв до уваги на обставини, викладені у постанові приватного нотаріуса Роменського міського нотаріального округу Сумської області Білашенка Ю.В. від 09.04.2020, згідно яких факт прийняття спадщини ОСОБА_13 після смерті дружини ОСОБА_4 підтверджений та не заперечувався відповідачем. Як вказує заявниця, при відмові у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус керувався лише недоведеністю факту родинних відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та відсутністю правовстановлюючих документів права власності ОСОБА_6 на спадкове нерухоме майно.

Також заявниця вказує, що ОСОБА_6 був членом КСП Присемів`я на момент розпаювання земель та за життя був внесений до списку осіб, які мають право на одержання земельної частки (паю), яке у подальшому було посвідчено відповідним сертифікатом, тому вважає, що земельна ділянка після його смерті увійшла до складу спадкового майна.

Наголошує, що Державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий в порядку виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості), право на яку перейшло до спадкоємця за загальними правилами спадкування і таке право спадкодавця, не зважаючи на настання смерті до видачі державного акту, підтверджено іншим правовстановлюючим документом, а саме сертифікатом на право на земельну частку (пай), який був дійсний до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та до видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Заявниця не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 не належав Державний акт на право власності на земельну ділянку, та зазначає, що його право на спірну земельну ділянку виникло внаслідок його членства у КСП Присемів`я та не припинилось у зв`язку з його смертю.

В обґрунтування вказаних вище доводів апеляційної скарги, заявниця посилалась на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 15.04.2020 у справі № 178/982/18-ц, від 25.02.2021 у справі № 587/2672/19.

Крім того, заявниця посилається на те, що оскільки спірне спадкове майно належить ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , а оформити своє право на спадщину після смерті ОСОБА_2 вона не може у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтв, єдиним ефективним способом захисту своїх прав та інтересів згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є звернення до суду з позовом про визнання права власності на спірні земельні ділянки в порядку спадкування за законом після смерті батька.

Вважає, що факт видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку після смерті ОСОБА_6 не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки спірні земельні ділянки вже є сформованими, їм присвоєні кадастрові номери і право власності на які зареєстровано за ОСОБА_5 згідно з державним актом, який недійсним не визнаний.

За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції при розгляді справи не були враховані положення Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

В обґрунтування вказаних доводів апеляційної скарги, заявниця посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/430.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , а саме в частині встановлення факту, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , учасниками справи не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмовлених позовних вимог про встановлення факту належності померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 . Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 05.04.2006, та про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки в порядку спадкування.

Судом встановлено, що згідно із копією свідоцтва про народження батьками позивачки ОСОБА_14 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 13).

Матеріалами справи, а саме копією свідоцтва про народження (а.с. 12), копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 15), копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 16) та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (а.с. 17), підтверджується, що батьком ОСОБА_15 є ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про смерть (а.с. 9, 10, 11).

З Управління адміністративних послуг Роменської міської ради Сумської області № 04-20/10517 від 21.10.2020 вбачається, що ОСОБА_6 на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) був зареєстрований по АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с. 18).

За життя померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 мав право на земельну частку (пай) розміром 469 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що підтверджується копією сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0126064 (а.с. 19).

05.04.2006 на ім`я ОСОБА_5 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,29 га, розташовану на території Пролетарської сільської ради Коропського району Чернігівської області (а.с. 20), тобто через 6 років після смерті ОСОБА_6 .

За матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно, а саме земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,29 га, розташовану на території Поліської (Пролетарської) сільської ради Коропського району, що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , після смерті якого спадщину прийняла ОСОБА_4 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 спадщину прийняв ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою приватного нотаріуса Роменського міського нотаріального округу Сумської області Білашенка Ю.В. від 09.04.2020 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, що належало ОСОБА_6 за відсутністю встановленого факту родинних відносин між ОСОБА_6 із ОСОБА_4 ; відсутністю належних документів, що підтверджують право власності ОСОБА_6 на нерухоме майно (а.с. 33).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині встановлення факту належності Державного акту на право власності на землю від 05.04.2006 ОСОБА_6 , суд виходив з того, що оскільки спірний Державний акт про право власності на землю був виданий 05.04.2006, тобто більш ніж через 6 років після смерті ОСОБА_6 і за життя він не знав і не міг знати про його існування, їм не користувався і не володів, тому факту належності ОСОБА_6 державного акту про право власності на землю, виданого 05.04.2006, не було.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку в порядку спадкування, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не надано належних доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_2 разом із ОСОБА_12 на час її смерті або інших доказів прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті дружини, а також не надано доказів набуття ОСОБА_6 за життя права власності на спірні земельні ділянки, які і входять до спадкової маси.

З висновками суду першої інстанції в частині відмови встановлення факту належності Державного акту на право власності на землю від 05.04.2006 ОСОБА_6 погоджується суд апеляційної інстанції, проте в частині відмови у задоволенні вимог визнання права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку в порядку спадкування, суд першої інстанції прийшов з помилкових мотивів враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.

ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК України).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що державний акт був виготовлений вже після смерті спадкодавця, тобто після припинення цивільної право - і дієздатності, на підставі чого спірна земельна ділянка не увійшла до складу спадщини, оскільки на момент її відкриття не належала спадкодавцю ОСОБА_6 , отже доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції у цій частині не спростовують.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на земельні ділянки залиши поза увагою наступне.

Правовідносини щодо здійснення паювання землі регулюються Указом Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08.08.1995 № 720/95, згідно з п. 2 якого право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Таким чином, особа набуває право на земельну частку (пай) за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акту.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 ЗК України від 18 грудня 1990 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому ч.ч. 6, 7 ст. 6 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України від 18 грудня 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Статтею 1 ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією (ч. 1 ст. 2 указаного Закону).

Так, матеріали справи містять сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0126064, виданий на ім`я ОСОБА_6 як члену КСП Присемів`я , на підставі рішення Коропської районної державної адміністрації від 15.07.1996 № 156 , зареєстрований в книзі сертифікатів на право на земельну частку(пай) 10.09.1996 за № 61. Проте спірний Державний акт на прав власності на цю земельну ділянку був виданий вже після смерті ОСОБА_6 .

Зважаючи на наведене, для отримання права власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_1 як спадкоємець має пройти відповідну, визначену земельним законодавством, процедуру та отримати документи, що посвідчують право власності на землю. Позивачка не позбавлена можливості звернутись до суду з позовом про скасування рішення органу, яким була передана у власність земельна ділянка, тобто розпорядження Коропської районної державної адміністрації від 26.04.2005 № 65, та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_5 . Суд позбавлений процесуальної можливості підміняти відповідні державні органи, до компетенції яких віднесено оформлення та реєстрацію прав осіб - власників земельних ділянок.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що право ОСОБА_6 на земельну ділянку підтверджується, окрім Державного акта на право власності на земельну ділянку, іншим правовстановлюючим документом, а саме сертифікатом на земельну частку (пай) не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом як підстава для скасування рішення суду, враховуючи, що цим сертифікатом підтверджується лише право ОСОБА_6 на земельну частку, а право приватної власності підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, який видається на підставі сертифікату. А такий Державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий вже після смерті ОСОБА_6 .

Позивачкою вимоги про визнання права власності на земельну частку (пай) на підставі виданого ОСОБА_6 сертифікату на земельну частку (пай) у суді першої інстанції не заявлялись.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що позивачка прийняла спадщину своєчасно звернувшись до приватного нотаріуса з відповідною заявою. Вона, як спадкоємиця першої черги за законом в порядку ст.ст. 1267, 1268, 1269, 1270 ЦК України, прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , отримавши свідоцтва про право на спадщину за законом на будинок та інші земельні ділянки, що належали спадкодавцю (а.с. 25-30).

Посилання заявниці на правові висновки, викладені у постановах від 15.04.2020 у справі № 178/982/18-ц, від 25.02.2021 у справі № 587/2672/19, сформульовано Верховним Судом за інших встановлених фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи. Тому доводи позивача про врахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення даних правових висновків, викладених в зазначеній постанові Верховного Суду, не заслуговують на увагу.

Крім того, помилковим є висновок суду першої інстанції про відсутність доказів проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_4 на час її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки він спростовується довідкою Управління адміністративних послуг Роменської міської ради Сумської області № 10516 від 21.10.2020. Із вказаної довідки вбачається, що ОСОБА_2 був зареєстрований по АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_4 на час її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 61).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що для встановлення обставин, що мають значення для справи доданий до апеляційної скарги доказ, а саме вказана вище довідка, є необхідним, оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях і такі докази не були витребувані судом першої інстанції під час розгляду справи.

Також Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі протии Фінляндії , п. 32).

Суд першої інстанції при розгляді справи на вказані обставини уваги не звернув, ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову в частині у зв`язку з відсутністю доказів прийняття ОСОБА_2 (батька позивачки) спадщини після смерті ОСОБА_4 (матері позивачки), тобто з помилкових мотивів.

Апеляційна скарга не містить обґрунтованих доводів, підтверджених належними і допустимими доказами, що унеможливлює оцінити такі докази судом, як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, оцінка яких спрямована на встановлення достовірності чи відсутності обставин, з якими позивачка пов`язує наявність підстав для задоволення її позову.

З врахуванням викладеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Коропської селищної ради Чернігівської області про визнання права власності на земельні ділянки, виклавши мотиви у редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 ч. 4, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 30 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Коропської селищної ради Чернігівської області про визнання права власності на земельні ділянки, змінити, виклавши мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 09.12.2021.

Головуючий Судді: