Постанова

від 06.12.2021 по справі 953/16761/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року

м. Харків

справа № 953/16761/20

провадження № 22ц/818/5943/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М.

за участю секретаря - Черненко В. О.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Альфа-Банк ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Приватне підприємство Юридична компанія Право груп

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Альфа-Банк на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2021 року в складі судді Колесник С.А.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2020 року Акціонерне товариство Альфа-Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту, у якому просив звільнити з-під арешту нерухоме майно, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що накладений ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року у справі № 953/345/20; вирішити питання щодо судових витрат.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21 січня 2021 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача, Приватне підприємство Юридична компанія Право груп .

У лютому 2021 року Приватне підприємство Юридична компанія Право груп подав до суду письмові пояснення, у яких просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки ухвала Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року про вжиття заходів забезпечення позову скасована.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2021 року клопотання третьої особи Приватне підприємство Юридична компанія Право груп - задоволено; провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Не погоджуючись з ухвалою суду Акціонерне товариство Альфа-Банк подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду - скасувати та направити справу для продовження розгляду; вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково спирався на самостійно отриману інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, згідно якої відомості щодо обтяження спірного будинку начебто відсутні. Після постановлення судом оскаржуваної ухвали заборона на вищезазначене нерухоме майно не скасована. Оскаржувана ухвала унеможливлює дії банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Для закриття провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України предмет спору повинен бути відсутній саме на час пред`явлення позову.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. 06 грудня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представника Акціонерного товариства Альфа-Банк надійшло клопотнання про розгляд справи за його відсутністю.

Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства Альфа-Банк необхідно задовольнити, ухвалу суду - скасувати.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що банк просив звільнити майно з-під арешту, проте ухвала суду, якою вжито відповідні заходи забезпечення позову, скасована, отже предмет спору відсутній, тому провадження у справі підлягає закриттю.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі Ашінгдейн проти Великої Британії ).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

У пункті 52 рішення Меньшакова проти України (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі право на суд , яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на розгляд спору судом (наприклад, рішення у справі Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia, заява № 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи як звернутися до суду, так і право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Статтею 55 Конституції України закріплено фундаментальний принцип судового захисту всіх порушених прав людини і громадянина.

Надання громадянам права на реалізацію судового захисту їх порушених конституційних прав є невід`ємним елементом законності у державі. Можливість отримати судовий захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу є одним з найважливіших прав особистості, що суттєво визначає її місце у суспільстві. Тому, реалізація права на судовий захист має не тільки юридичне, але й суттєве соціально-політичне значення. Судовий захист надається кожному, хто має на нього право та потребує його. Будь-яка особа, що вважає своє право порушеним, оспорюваним чи невизнаним має можливість звернутися за судовим захистом та доводити свою правоту.

Право, напевно, не мало б особливо важливого значення для суспільства та особи, якби не було забезпечене можливістю примусового здійснення, тобто реалізації права. Сутність судового захисту полягає в забезпеченні реальності правовідносин в суспільстві та надання їм сили державного примусу. Безпосередньо сам судовий захист являє собою компетентне і безспірне визнання законності вимоги правового характеру, як правило, за допомогою державно-владного примусу відповідних осіб до реального виконання їх юридичних обов`язків.

Право на захист також закріплено в статті 4 ЦПК України та статті 16 ЦК України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте, поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17-ц (провадження № 61-13405св18), від 30 січня 2019 року у справі № 326/371/17-ц (провадження № 61-37088св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 569/12875/16-ц (провадження № 61-41476св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18-ц (провадження № 61-2018св19).

Поряд з цим, за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення відсутність предмета спору в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрито з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема, шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18-ц (провадження № 61-2018св19).

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Системний аналіз норм статей 255 , 206 ЦПК України дає можливість дійти висновку про те, що закриття провадження у справі з мотивів відсутності предмету спору можливе лише за умови відсутності предмету спору на день відкриття провадження у справі.

Матеріали справи свідчать про те, що у провадженні суду першої інстанції перебуває справа за позовом Акціонерного товариства Альфа-Банк до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне підприємство Юридична компанія Право Груп , про звільнення майна з-під арешту.

Спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що між ними укладено кредитний договір, у забезпечення виконання зобов`язань за яким укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору банк має намір звернення стягнення на предмет іпотеки, проте дізнався, що ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року у справі № 953/345/20 за позовом Приватного підприємства Юридична компанія Право груп до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження у будь-який спосіб та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо зазначеного будинку, який належить ОСОБА_1 . Відомості про обтяження 22 січня 2020 року внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 35157968.

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року у справі № 953/345/20 скасовано та у задоволенні заяви Приватному підприємству Юридична компанія Право груп про забезпечення позову - відмовлено (а. с. 60-62).

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року відмовлено Приватному підприємству Юридична компанія Право Груп у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року.

Закриваючи провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору, суд першої інстанції виходив з того, що ухвала Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року, якою вжито заходи забезпечення позову, через який виник спір у цій справі, скасована, отже наразі між сторонами відсутній предмет спору.

Однак, зазначені обставини не свідчать про відсутність спору між сторонами, адже інформація щодо обтяження спірного будинку на підставі ухвали суду міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та відповідний запис не скасовано.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 11 серпня 2021 року відомості про обтяження спірного будинку на підставі ухвали суду від 16 січня 2020 року, внесені до реєстру 22 січня 2020 року за № 35157968, є чинними (а. с. 129).

Інформація з реєстру, на яку посилався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, є неповною, оскільки у ній відсутня актуальна інформація зі спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та взагалі навіть немає відомостей щодо іпотеки стосовного спірного майна (а. с. 111-112).

Акціонерне товариство Альфа-Банк не є учасником справи № 953/345/20 та позбавлений можливості отримання копії постанови апеляційного суду про скасування ухвали суду щодо забезпечення позову та звернення до державного реєстратора з метою внесення відповідних відомостей до реєстру.

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом вимог частин 2, 3 статті 49 ЦПК України правом розпоряджатися предметом спору наділено лише позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач клопотання про відмову від свого позову не заявляв, ним не втрачено інтересу до предмету спору.

В свою чергу, відповідачка ОСОБА_1 своїм правом на визнання позову банку не скористалась, що свідчить про неврегульованість правових відносин між сторонами.

Отже, у матеріалах справи відсутні докази про дії сторін, чи настання обставин, які свідчать про відсутність предмету спору.

Оскільки спір між сторонами не врегульовано, та є невизначеність у правах і обов`язках сторін, суд не вбачає підстав, передбачених пунктом 2 частиною 1 статті 255 ЦПК України для закриття провадження у справі.

За таких обставин, ухвалу суду про закриття провадження постановлено з порушенням норм процесуального права, а тому, виходячи з вимог пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України , апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає розгляду справи, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України.

Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті спору, підстав для розподілу судового збору за розгляд справи апеляційним судом не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Альфа-Банк - задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2021 року - скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді А.В. Котелевець

О.М. Хорошевський

Повний текст постанови складено 09 грудня 2021 року.