Постанова

від 23.11.2021 по справі 462/4402/15-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/4402/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І.

Провадження № 22-ц/811/719/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі :

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В.

секретаря: Скакун І.А.

за участю: представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації Львівської міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали міської ради, рішення державного реєстратора, визнання недійсним свідоцтва про право власності,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду із позовом, уточненим в ході розгляду справи, в якому просив визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради 19-ї сесії 6-го скликання №4329 від 29.01.2015 Про затвердження громадянам проектів землеустрою і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок в частині затвердження проекту землеустрою і передання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 891,00 кв.м (кадастровий номер: 4610136300:03:006:0078) для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (п. 55 додатку), визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 06.04.2015, яке видане державним реєстратором Гриб Олесею Богданівною Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, на підставі якого у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникло право спільної сумісної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0891 га (кадастровий номер 4610136300:03:006:0078) з цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), та визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Гриб Олесі Богданівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.04.2015 10:08:18 індексний номер: 20526966, на підставі якого в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис (номер: 9296882; дата, час державної реєстрації: 20.03.2015 09:14:47) про право спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0891 га кадастровий номер 4610136300:03:006:0078) з цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 613915846101.

Свої вимоги мотивував тим, що ухвалою Львівської міської ради 19-ї сесії 6-го скликання №4329 від 29.01.2015 Про затвердження громадянам проектів землеустрою і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок затверджено громадянам проекти землеустрою і передано громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельні ділянки, які є у фактичному користуванні громадян, для обслуговування індивідуальних житлових будинків, гаражів та ведення садівництва згідно з додатком, встановивши обмеження через заборону зміни цільового використання земельних ділянок. Пунктом 55 додатку до цієї ухвали передбачено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передано у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 891,00 кв.м (кадастровий номер 4610136300:03:006:0078) для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 . П. 2.1. п. 2 вказаної ухвали №4329 від 29.01.2015 зобов`язано землевласників та орендарів через спеціалізовану землевпорядну організацію забезпечити виготовлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки та зареєструвати їх у встановленому порядку. Позивач вважає вказану ухвалу Львівської міської ради 19-ї сесії 6-го скликання №4329 від 09.01.2015 в частині затвердження проекту землеустрою і передання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 891,00 кв.м (кадастровий номер (610136300:03:006:0078) для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 (п. 55 додатку) незаконною і такою, що підлягає скасуванню.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації Львівської міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали Львіської міської ради 9-ї сесії 6-го скликання № 4329 від 29.01.2015 року Про затвердження громадянам проектів землеустрою і передачу громадянам власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок в частині затвердження проекту землеустрою і передання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 891,00 кв.м.; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно №35957487 від 06.04.2015 року, видане державним реєстратором Гриб Олесею Богданівною Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції; визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Гриб Олесі Богданівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.04.2015 10:08:18 індексний номер: 20526966, на підставі якого в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис (номер: 9296882; дата, час державної реєстрації: 20.03.2015 09:14:47) - відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_5 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що оскільки згідно ст.ст. 125-126 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування чи право оренди виникає з моменту державної реєстрації таких прав, зважаючи на те, що позивач є власником частки будинку АДРЕСА_3 , прибудинкова територія знаходиться у спільному користуванні з виходом на АДРЕСА_2 , а тому у позивача існує охоронюваний законом, а саме ст.ст. 116,120,125,126 Земельного Кодексу України, інтерес, який полягає у прагненні позивача до користування конкретним матеріальним та нематеріальним благом, та у подальшому узаконенні й оформленні належним чином речових прав на земельну ділянку, що перебуває у його фактичному спільному користуванні. Відтак, позивач має право на звернення із позовом до суду у цій справі, а обраний ним спосіб захисту цивільного права та охоронюваного законом цивільного інтересу не суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає захисту в порядку та спосіб, визначені статтею 152 ЗК України, статтею 16 ЦК України. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не дослідив обставин, на які позивач покликався у позовній заяві, а також доказів, які були надані в їх підтвердження, невірно визначив характер спірних правовідносин та підстави заявленого позову, що призвело до неправильного вирішення справи та прийняття рішення, яке не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

25.02.2020 представник відповідачів подав відзив на апеляційну скаргу позивача.

Зазначає, що позивачем не зазначено жодної норми матеріального права, яка б визначала, які саме права позивача порушено оскаржуваною ухвалою Львівської міської ради. Стверджує, що не відповідають обставинам справи твердження апелянта про відсутність можливості проїзду до будинку на АДРЕСА_3 , оскільки такий проїзд до будинку існує з півночі.

Просить апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення з мотивів, викладених у відзиві на скаргу.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому розгляд справи проводиться в їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений у статті 118 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Статтею 123 ЗК України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина восьма статті 118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, щодо регулювання земельних відносин. Відповідно до ч. 1 ст. 26 цього ж Закону рада в межах своїх повноважень приймає акти у формі рішень.

Судом установлено, що згідно розпорядження Залізничної районної адміністрації №478 від 26.06.1998, будинку АДРЕСА_4 присвоєно нову адресу - АДРЕСА_3 , а будинку АДРЕСА_5 .( а.с.89 т.3).

Власниками житлового будинку АДРЕСА_1 є відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Позивачу ОСОБА_5 належить 1/8 частина житлового будинку АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу від 23 серпня 1996 року посвідчений нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори (а.с.10 т.1).

З будівельно-технічної точки зору будинки АДРЕСА_3 і АДРЕСА_6 являються окремими будівлями (висновок №201/2020 судової будівельно-технічної експертизи від 09.11.2010 (а.с. 107 т.1).

Відповідно до довідки відділу Держземагенства у м. Львові від 18.16.2013 №40/01-14/2784, згідно земельно-кадастрових даних, земельна ділянка на АДРЕСА_6 площею 0,1040 га знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування (згідно списку землекористувачів та землевласників Залізничного району, затвердженого рішенням виконкому ЛМР від 06.02.1998 №51). За категорією земель дана земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови (а.с. 137 т.2).

На звернення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Львівською міською радою прийнято ухвалу від 18.07.2013 №2632 Про надання громадянам дозволу на виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок , згідно п.9 якої надано дозвіл на виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 для ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Також, вказано громадянам забезпечити через спеціалізовану землевпорядну організацію виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та подати міській раді на затвердження (а.с. 134 т.2).

Актом перевірки виконаних робіт по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, розташованої ум. Львові на АДРЕСА_1 встановлено, що робота по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) виконана у відповідності з нормативними вимогами (а.с. 225 т.1).

Згідно переліку обмежень передбачених листом Держземагенства у м.Львів від 03.07.2014 №40/01-14/3216 використання земельної ділянки має здійснюватися з врахуванням меж суміжних ділянок та відповідно до технічної документації із землеустрою (а.с.223 т.1).

Висновком №40/01-14/4248 від 19.06.2014 відповідачам погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (а.с. 259 т.1).

Згідно з висновком Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради №2401-3вих.-1233 від 11.06.2014 (а.с.256 т.1) про містобудівельні обмеження та сервітути щодо користування земельною ділянкою, земельна ділянка на АДРЕСА_6 розміщена в межах території житлової забудови, знаходиться поза межами червоних ліній вулиць; встановлено обмеження щодо інженерних мереж: враховувати охоронні зони мереж, розташованих на земельній ділянці та суміжних територіях; забезпечувати доступ на ділянку відповідним інженерним службам міста для ремонту, обслуговування інженерних мереж; обмеження щодо нового будівництва і реконструкції: дозволяється капітальний ремонт та реконструкція при умові дотримання Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ; обмеження щодо суміжних землекористувачів: використання території повинно здійснюватись з врахуванням меж суміжних ділянок і їх забудови з дотриманням нормативних вимог; згідно із ст.12 Земельного кодексу України надання земельних ділянок із земель комунальної власності належать до повноважень міської ради.

Ухвалою Львівської міської ради 19-ї сесії 6-го скликання № 4329 від 29.01.2015 Про затвердження громадянам проектів землеустрою і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок затверджено громадянам проекти землеустрою і передати громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельні ділянки, які є у фактичному користуванні громадян, для обслуговування індивідуальних житлових будинків, гаражів та ведення садівництва згідно з додатком, встановивши обмеження через заборону зміни цільового використання земельних ділянок.

Пунктом 55 додатку до цієї ухвали передбачено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передано у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 891,00 кв.м (кадастровий номер 4610136300:03:006:0078) для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_6 . П. 2.1. п. 2 вказаної ухвали № 4329 від 29.01.2015 зобов`язано землевласників та орендарів через спеціалізовану землевпорядну організацію забезпечити виготовлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки та зареєструвати їх у встановленому порядку.

Законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та відведенні земельної ділянки у власність чи користування, проте ні матеріалами справи не встановлено, ні позивачем не надано доказів, які б свідчили про наявність перешкод для суб`єкта владних повноважень прийняти рішення про передачу відповідачам у власність земельної ділянки площею 891,00 кв.м (кадастровий номер 4610136300:03:006:0078) для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_6 .

Відносно доводів апелянта про відсутність узгодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами колегія суддів зазначає наступне.

Способи захисту прав на земельні ділянки передбачені Земельним кодексом України. Відповідно до ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється згідно з ч.3 ст.152 Земельного кодексу України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст.16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до п.п.5 п. б ч.1 ст.33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом. Згідно з п.34 ст.26 цього Закону до виключної компетенції міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами 1 та 2 ст.159 Земельного кодексу України визначено, що земельні спори розглядаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін.

Згідно з ст.158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.5 ст.158 Земельного кодексу України право на оскарження рішення органу місцевого самоврядування мають власник землі або землекористувач.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц вказав наступне: аналіз статей 106,118 Земельного кодексу України, положень Інструкції, затвердженої Державним комітетом України із земельних ресурсів на виконання статті 106 ЗК України, свідчить, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Таким чином, саме по собі непогодження меж земельної ділянки не є підставою для визнання оскаржуваних рішень недійсними.

Підставою для скасування таких рішень може бути встановлений судом факт порушення права позивача в зв`язку з їх прийняттям (відведення відповідачам земельної ділянки в межах земельної ділянки позивача, недотримання технічних норм, тощо).

Проте, доказів на підтвердження порушення своїх прав, як суміжного землекористувача позивач суду не надав і судом таких доказів не встановлено. Виходячи з положень ст.125, 126 Земельного кодексу України та ст.19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , позивачем не представлено суду правовстановлюючих документів, визначених чинним законодавством, які б засвідчували його право власності чи користування земельною ділянкою як на АДРЕСА_6 , так і на АДРЕСА_6 .

Посилання апелянта, що він не має можливості користуватись заїздом до свого будинку, та при необхідності пожежний автомобіль чи швидка допомога не будуть мати можливість проїхати до будинку не підтверджені належними чи допустимим доказами.

Згідно висновку №011/12 додаткової будівельно-технічної експертизи, будинковолодіння АДРЕСА_3 і АДРЕСА_6 з 1964 розділені, земельні ділянки розмежовані. Житловий будинок АДРЕСА_6 був прибудований (перебудований з цегляного сараю) впритул до вже існуючого будинку АДРЕСА_3 , зазначені житлові будинки є окремо збудованими будинками, але з спільною стіною.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про те, що до будинку АДРЕСА_7 є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з висновків судових будівельно-технічних експертиз, проведених у судових справах №2-83/2009 та №2-20/11, можливі і інші варіанти влаштування заїзду до житлового будинку на АДРЕСА_8 , а листом управління архітектури Львівської міської ради №3-Ко-23558/2401 від 27.11.2009 було зупинено дію листа управління архітектури щодо погодження містобудівного обґрунтування влаштування заїзду до будинку АДРЕСА_3 . Крім цього, апеляційний суд звертає увагу, що дане містобудівне обґрунтування могло лише бути підставою для заключення сервітутної угоди на влаштування доїзду до будинковолодіння АДРЕСА_6 (а.с. 22 т.1).

Згідно наданого позивачем проекту на влаштування проїзду до житлового будинку на АДРЕСА_8 , складеного у 2014, житловий будинок АДРЕСА_6 забезпечений різносторонніми входами і проїздом з внутрішньо-квартального проїзду (а.с. 25 т.1).

З листа Головного управління Державної Служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області від 23.10.2018 №58-8/102, стосовно доступу пожежних автомобілів та можливості роботи пожежних у випадку необхідності гасіння пожежі у будинку за адресою: АДРЕСА_6 , вбачається, що за даною адресою є можливість під`їзду та роботи пожежного автомобіля (а.с. 105 т.2).

На території будинковолодіння АДРЕСА_6 кабельні лінії Львівських міських електричних мереж відсутні (лист ПАТ Львівобленерго №10861 від 05.12.2018).

Згідно листа ЛМКП Львівтеплоенерго №18-13227-вих від 28.11.2019, на території житлових будинків АДРЕСА_8 та АДРЕСА_8 відсутні теплові мережі ЛМКП Львівтеплоенерго (а.с. 87 т.3).

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, вірно встановив, що ускладнень для проїзду приватного, комунального транспорту, пожежної та медичної техніки не існує, оскільки не підтверджені належними доказами, та ураховуючи, що відповідачам у встановленому законом порядку відведено земельну ділянку, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами у відповідності до вимог статей 77-81 ЦПК України, що передача відповідачам земельної ділянки площею 891,00 кв.м для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , порушує його законні права та інтереси.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено:09.12.2021.

Головуючий

Судді