Постанова

від 23.11.2021 по справі 463/6924/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/6924/19 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я.

Провадження № 22-ц/811/3310/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі :

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.

секретаря: Скакун І.А.

за участю: ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , представника Львівської міської ради - Павлової З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Державного реєстратора управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Канюги Андрія Ярославовича, треті особи на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Юлас , третя особа на стороні відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування в частині та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИЛА:

позивач звернулася в суд із позовною заявою до відповідачів, просить визнати незаконним та скасувати рішення Львівської міської ради №1063 від 17.11.2017 Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м.Львова в частині визначення об`єктом права комунальної власності приміщення підвалу №7-1, 7-2, 7-3, загальною площею 26,6 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1 та їх реєстрацію територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради, як нежитлові приміщення, що належать до комунальної власності територіальної громади м.Львова, є ізольованими, не належать до житлового фонду, не перебувають у загальному користуванні мешканців будинку та не є допоміжними; скасувати запис №24269738 про право власності Львівської міської ради, код ЄДРПОУ 04055896 в частині об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1455162246101, що внесений 08.12.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна.

Свої вимоги мотивує тим, що є власником квартири АДРЕСА_2 , на підставі Договору дарування частки квартири від 20.05.2016 та Свідоцтва про право власності на квартиру від 18.09.1996, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів. Квартира в цілому складається з двох житлових кімнат, житловою площею 31,8 кв.м та кухні, загальна площа квартири становить 52,6 кв.м, до квартири належить комора в підвалі площею 3 кв.м.

Будинок АДРЕСА_1 в цілому складається із чотирьох квартир, власниками яких окрім позивача є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 .

Фактично усіма підвальними приміщеннями у вказаному будинку користуються його мешканці, підвальні приміщення знаходяться в їх спільному користуванні. Зокрема, підвальними приміщеннями №7-1, 7-2, 7-3 (стара нумерація VII, XI) загальною площею 26,6 кв.м, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , користується сім`я позивача з 1991 року.

17.11.2017 Львівська міська рада прийняла рішення Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м.Львова за №1063 (надалі - Рішення №1063), на підставі якого, а також листа Фонду державного майна України від 06.12.2017 №03-13-07740 внесено інформацію в державний реєстр речових прав на нерухоме майно та зареєстровано приміщення №7-1, 7-2, 7-3, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 26,6 кв.м, державним реєстратором управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Канюгою Андрієм Ярославовичем за Львівською міською радою.

Вважає таке рішення органу місцевого самоврядування незаконним та таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку, оскільки з моменту приватизації квартир, позивач разом з іншими власниками квартир, в силу Закону України Про приватизацію державного житлового фонду стали співвласниками всіх допоміжних приміщень житлового будинку АДРЕСА_1 , до яких належить і спірне підвальне приміщення, а згоду на виділ допоміжних приміщень (підвали) №7-1, 7-2, 7-3, загальною площею 26,6 кв.м у складі інших приміщень будинку АДРЕСА_1 в окремий об`єкт і реєстрацію прав на нього за територіальною громадою м.Львова не надавали.

З посиланням на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №916/2069/17 та від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, вважає, що допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Крім цього, станом на момент прийняття державним реєстратором управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Канюгою Андрієм Ярославовичем рішення про державну реєстрацію прав документів, які б підтверджували факт перебування об`єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданих відповідним органом місцевого самоврядування не існувало. Відтак, такі дії реєстратора суперечать Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та постанові Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , якою затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Державного реєстратора управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Канюги Андрія Ярославовича про визнання незаконним та скасування рішення Львівської міської ради №1063 від 17.11.2017 Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м.Львова в частині визначення об`єктом права комунальної власності приміщення підвалу №7-1, 7-2, 7-3, загальною площею 26,6 у житловому будинку АДРЕСА_1 та їх реєстрацію територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради, як нежитлові приміщення, що належать до комунальної власності територіальної громади м.Львова, є ізольованими, не належать до житлового фонду, не перебувають у загальному користуванні мешканців будинку та не є допоміжними; скасування запису №24269738 про право власності Львівської міської ради, код ЄДРПОУ 04055896 в частині об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1455162246101, що внесений 08.12.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що у матеріалах справи відсутній акт приймання- передачі приміщення в оренду, жодного платежу на виконання договору не здійснено. Звертає увагу на те, що з моменту вселення у квартиру ОСОБА_1 разом із батьками користувалась і до сьогодні користується вищезазначеними приміщеннями. Зазначає, що ні про який договір оренди ні ОСОБА_1 , ні її батькам, ні її сусідам ніколи не було відомо, жодні треті особи ніколи не з`являлись з вимогою надати доступ до приміщення відповідно до договору оренди нежитлових приміщень №5338. Також вважає, що технічний паспорт не є належним та допустимим доказом віднесення приміщення до нежитлового чи допоміжного. Звертає увагу на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не надав жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження статусу нежитлового приміщення, експертиза не призначалася. Стверджує, що відповідачем не зазначено належних правових підстав набуття відповідачами права комунальної власності на спірне майно. В той же час Львівська міська рада не представила жодних належних та допустимих доказів існування у неї прав на спірний об`єкт, оскільки такі підстави, на момент прийняття оскаржуваної ухвали, є відсутніми. Викладене свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам законодавства України, що регулює відповідні правовідносини щодо підстав та порядку набуття права власності та прийняття такого поза межами компетенції, визначеної Законом. Таким чином, запис № 24269738 про право власності Львівської міської ради в частині спірного об`єкта нерухомого майна здійснено незаконно за відсутності правовстановлююочих документів. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

08.02.2021 державний реєстратор управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Канюга А.Я. подав відзив на апеляційну скаргу.

Державний реєстратор зазначає, що не погоджується з твердженнями апелянтки, що ним незаконно здійснено державну реєстрацію права власності за відсутності правовстановлюючих документів.

Апелянтом не доведено належними та допустимими доказами, що спірні приміщення є допоміжними, оскільки вони не віднесені до житлового фонду, не використовуються для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, виступають самостійним об`єктом нерухомого майна. Вказані приміщення є самостійним об`єктом нерухомості, оскільки з 18 квітня 1991 року передавалися в оренду управлінням комунального майна м. Львова.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

11.02.2021 Львівська міська рада також подала відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві міська рада погоджується з рішенням суду, вважає його законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги надуманими. Вказує, що будинок АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю та рішення від 24.12.1991 №728 Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області житлові і нежитлові приміщення, які не були вилучені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. Тому, підвал площею 26,6 кв.м на АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Представник Львівської міської ради - Павлова З.П. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Інші учасник справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, тому розгляд справи проводиться за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено наступні обставини.

Предметом спору є нежитлові приміщення площею 26,6 кв.м у будинку АДРЕСА_1 .

В цілому будинок складається з чотирьох квартир.

Позивач є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі Договору дарування частки квартири від 20.05.2016 та Свідоцтва про право власності на квартиру від 18.09.1996, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів. Квартира в цілому складається з двох житлових кімнат, житловою площею 31,8 кв.м та кухні, загальна площа квартири становить 52,6 кв.м, до квартири належить комора в підвалі площею 3 кв.м.

Власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_3 . Квартира в цілому складається з однієї житлової кімнати та кухні, житлова площа 17,3 кв.м, загальна площа квартири становить 38,1 кв.м., до квартири належить комора в підвалі площею 8,7 кв.м.

Власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_4 . Квартира в цілому складається з двох житлових кімнат та кухні, житлова площа 33,3 кв.м, загальна площа квартири становить 53,6 кв.м., до квартири належить комора в підвалі площею 16,8 кв.м.

Власником квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_5 . Квартира в цілому складається з однієї житлової кімнати та кухні, житлова площа 17,1 кв.м, загальна площа квартири становить 30,8 кв.м., до квартири належить комора в підвалі площею 14,2 кв.м.

Як вбачається з договору оренди №5338, укладеного між Фондом комунального майна м. Львова та Львівським виробничим трестом зеленого господарства спірні приміщення площею 26,6 кв.м з квітня 1991 року перебували в оренді як окремий об`єкт цивільно-правових відносин та використовувалися для підсобних приміщень (а.с. 73 т.1).

На замовлення Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 10.07.2003 ОКП ЛОР БТІ та ЕО видано технічний паспорт на нежитлові приміщення площею 26,6 кв.м по АДРЕСА_1 . При цьому, як вбачається з довідки ОКП ЛОР БТІ та ЕО загальна площа нежитлових приміщень змінилась з 25,5 кв.м на 26,6 кв.м в результаті обладнання приміщення коридору площею 1,4 кв.м та встановлення опалювальної пічки. Згідно з інвентаризаційними матеріалами БТІ 21.07.1982 відбулася зміна нумерації приміщень з VІІ, ХІ на приміщення 7-1, 7-2, 7-3. Вказані нежитлові приміщення є ізольованими.

Технічна характеристика спірних приміщень наведена в технічному паспорті, виданому ОКП ЛОР БТІ та ЕО від 03.10.2017, визначає, що вказані приміщення є нежитловими (а.с. 79 т.1).

Рішенням Львівська міська рада №1063 від 17.11.2017 Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м.Львова вирішено зареєструвати територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м.Львова, є ізольованими, не належать до житлового фонду, не перебувають у загальному користуванні мешканців будинку та не є допоміжними, зокрема підвал 7-1, 7-2, 7-3 що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 26,6 кв.м.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що державним реєстратором управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Канюгою Андрієм Ярославовичем 08.12.2017 за №24269738 зареєстровано право комунальної власності за Львівською міською радою на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 під інд.7-1, 7-2, 7-3, загальною площею 26,6 кв.м.

Звертаючись до суду, позивач обґрунтовувала позовні вимоги тим, що вона та інші власники квартир є співвласниками всіх допоміжних приміщень житлового будинку АДРЕСА_1 , до яких належить і спірне підвальне приміщення, та не надавали згоди на реєстрацію прав на нього за територіальною громадою м. Львова.

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що матеріалами справи спростовуються доводи позивачки про належність спірних приміщень до допоміжних та, як наслідок, віднесення цих приміщень до спільної сумісної власності співвласників квартир багатоквартирного будинку і необхідності отримання їхньої згоди на відчуження цих приміщень.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України Про приватизацію державного житлового фонду №2482-XII.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до вимог частини другої статті 10 Закону №2482-XII власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Разом з тим, законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2482-XII допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям мешканці треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19).

На час приватизації належної позивачу квартири було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що спірне підвальне приміщення має статус нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку, є самостійним об`єктом нерухомого майна, а власники інших квартир в цьому будинку, а тому числі й позивач, не набули право спільної сумісної власності на нього.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено:09.12.2021.

Головуючий

Судді