Постанова

від 08.12.2021 по справі 2-а-114/11

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 2-а-114/11 пров. № А/857/20295/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Носа С.П., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року про залишення заяви про заміну сторони виконавчого провадження без розгляду у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі і зобов`язання здійснити перерахунок пенсії,

суддя(і) у І інстанції Савич А.С.,

час ухвалення рішення 14 год 42 хв,

місце ухвалення рішення смт. Любешів,

дата складення повного тексту рішення 18 жовтня 2021 року,

ВСТАНОВИВ :

01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила замінити сторону у виконавчому провадженні щодо виконання постанови Любешівського районного суду Волинської області від 24 січня 2011 року у справі № 2-а-114/11 з ОСОБА_2 на правонаступника-спадкоємця ОСОБА_1 .

Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року вказану заяву було залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому суд виходив з того, що аналогічна заява вже була розглянута судом, що унеможливлює її повторний розгляд.

Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , яка у апеляційній скарзі покликається на те, що подана нею заява у 2019 році про заміну сторони в адміністративному процесі в порядку статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, та заява подана у 2021 році про заміну сторони виконавчого провадження в порядку 379 Кодексу адміністративного судочинства України є різнопредметними. Просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення суддею першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Як встановлено апеляційним судом, постановою Любешівського районного суду Волинської області від 24 січня 2011 року у справі № 2-а-114/11 визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі в частині відмови у перерахунку державної та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю ОСОБА_2 неправомірними та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок для призначення та виплатити позивачці державну пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком з 20 червня 2010 року по 24 січня 2011 року на підставі положень статей 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з урахуванням положення частини 3 статті 67 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та проведених виплат.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2012 року постанову Любешівського районного суду Волинської області від 24 січня 2011 року у справі № 2-а-114/11 скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Позовні вимоги за період з 20 червня 2010 року по 26 червня 2010 року залишено без розгляду. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату основної та додаткової пенсії ОСОБА_2 відповідно до статей 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 27 червня 2010 року неправомірними та зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплачувати ОСОБА_2 державну пенсію відповідно до статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 27 червня 2010 року, з урахуванням статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та виплачених сум.

Відповідно до статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) спадкоємці мають право прийняти спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном.

Згідно зі статтею 1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

При цьому, обов`язок спадкоємця отримати свідоцтво про право на спадщину у відповідності до статті 1297 ЦК настає у випадках, якщо у складі спадщини є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Згідно зі статтею 1227 ЦК суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Аналіз вказаних вище норм дає підстави для висновку, що суми пенсій, які були нараховані, проте невиплачені особі за життя, передаються членам його сім`ї - спадкоємцям. При цьому отримання вказаних коштів законодавець не ставить у залежність від отримання свідоцтва про спадщину.

Згідно із наявним у матеріалах справи свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

Як слідує зі свідоцтва про право на спадщину за законом серіх НАК 813431, ОСОБА_1 є дочкою померлої ОСОБА_2 та вступила в управління спадковим майном, яке складається з 1) невиплаченої заборгованості по недоотриманій пенсії по рішенню суду, що знаходилися в Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області, що належали спадкодавцю на підставі рішення суду та (постанови про відкриття виконавчого провадження № 29608843 від 02 листопада 2011 року) заборгованість становить 1383,80 грн; 2) невиплаченої заборгованості по недоотриманій пенсії по рішенню суду, що знаходилися в Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області, що належали спадкодавцю на підставі рішення суду та (постанови про відкриття виконавчого провадження № 29677663 від 07 листопада 2011 року) заборгованість становить 33612,66 грн.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23 вересня 2021 року у видачі ОСОБА_1 довідки про розмір нарахування по постанові Любешівського районного суду Волинської області від 24 січня 2011 року у справі № 2-а-114/11 відмовлено з огляду на те, що у свідоцтві про спадщину відсутні відомості що їй належить недоотримана пенсія ОСОБА_3 по згаданій постанові суду.

Відповідно до матеріалів справи, 01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження щодо виконання постанови Любешівського районного суду Волинської області від 24 січня 2011 року у справі № 2-а-114/11 з ОСОБА_2 на правонаступника-спадкоємця ОСОБА_1 .

Частиною 1 статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Згідно із частиною 4 статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Приписами статті 1 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VІІІ) встановлено що під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) розуміється сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону № 1404-VІІІ сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Положеннями частини 5 статті 15 цього Закону передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

У контексті наведених положень Закону № 1404-VІІІ апеляційний суд зазначає, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених статтею 39 цього Закону.

При цьому виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, за якого кожен з учасників має можливість реалізувати обсяг вимог наданих йому судовим рішенням.

Цей Закон не пов`язує початок реалізації цих прав з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, а навпаки, прямо передбачає можливість виправлення невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, судом за заявою стягувача (абзац другий частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ).

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини Матківська проти України від 12 березня 2009 року зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.

Отже, заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 29 червня 2004 року у справі Півень про України визначено, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишаться невиконаними, завдаючи шкоди одній стороні.

Відтак, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду та завершальною стадією судового провадження, а неможливість виконати рішення суду призведе до порушення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на зазначене, апеляційний суд зазначає, що відсутність виконавчого провадження на час звернення із заявою про заміну сторони не є матеріально-правовою перешкодою для заміни сторони правонаступником, і не суперечить загальній меті адміністративного судочинства.

Покликання суду першої інстанції при вирішенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження на приписи пункту 3 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд вважає безпідставним з огляду на відсутність для цього фактичних підстав.

Так, відповідно до приписів пункту 3 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

При цьому суд апеляційної інстанції підкреслює, що вказана правова норма передбачає можливість залишення без розгляду позову, а не заяви (клопотання) про вчинення судом певної процесуальної дії, зокрема, заміни сторони виконавчого провадження.

Частиною 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до приписів частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Разом із тим, на переконання апеляційного суду, передбачена Кодексом адміністративного судочинства України можливість застосування закону, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), стосується приписів матеріального, а не процесуального права.

Частиною 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Окрім того, приписами частини 3 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Разом із тим, передбачених вказаними нормами обставин у ході апеляційного розгляду також не встановлено.

Відповідно до частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що при залишенні без розгляду заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому оскаржувану ухвалу слід скасувати та заяву ОСОБА_1 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року у справі № 2-а-114/11 та направити заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді С. П. Нос Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 09 грудня 2021 року.