Постанова

від 09.12.2021 по справі 420/5002/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 420/5002/19

адміністративне провадження № К/9901/5446/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року (головуючий суддя: Стефанов С.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року (головуючий суддя: Шевчук О.А., судді: Бойко А.В., Федусик А.Г.) у справі № 420/5002/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування реєстрації декларації ,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

23 серпня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської області (далі - відповідач або Управління ДАБК), третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила:

визнати протиправною та скасувати реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт серії ОД № 082170951864 від 05 квітня 2017 року;

визнати протиправною та скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до І-ІІІ категорії складності серії ОД № 142171041587 від 14 квітня 2017 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року, яка була залишена без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року, клопотання Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про закриття провадження у справі задоволено. Провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка направила на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 27 лютого 2020 року), у якій просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року, справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою.

Відповідач та третя особа правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка та третя особа ( ОСОБА_2 ) є співвласниками об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка стверджує, що ОСОБА_2 (третя особа) було здійснено самочинне будівництво та рішенням Київського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2013 року у справі № 1512/2-830/11 зобов`язано ОСОБА_2 власними силами і за рахунок власних коштів привести у попередній стан триповерховий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який складає 2/6 частини та належить йому на праві власності, загальною площею 248,50 кв. м., відповідно до технічного паспорту КП ОМБТІ та РОН № 299587 від 11 вересня 2008 року шляхом здійснення відповідної перебудови.

Водночас позивачка зазначає, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року, яка залишена без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі № 815/4618/16, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29485005 від 29 квітня 2016 року про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . В ході розгляду зазначеної справи ОСОБА_1 стало відомо про реєстрацію Управлінням ДАБК наданої ОСОБА_2 декларації про початок виконання будівельних робіт з реконструкції частини житлового будинку без зміни зовнішніх параметрів з виділенням в одиницю частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , серії ОД № 082170951864 від 05 квітня 2017 року та реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії ерії ОД № 142171041587 від 14 квітня 2017 року.

Стверджує, що реконструкція , а по факту самочинне будівництво, порушує її права та завдає шкоди, оскільки фактично ОСОБА_2 пристроїв будівлю до її будинку.

Також зазначає, що побудувавши стіну, ОСОБА_2 позбавив природнього освітлення та для обслуговування самочинного будівництва ходить по покрівлі її будинку, що призводить до його руйнування.

Вважає, що діями відповідача по реєстрації декларацій, поданих третьою особою, та в яких наявні недостовірні данні, порушуються її законні права та інтереси, як співвласника домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відповідач наполягав на закритті провадження у справі, оскільки спір обумовлений порушенням приватного права позивачки, а тому цей спір не є публічно-правовим та повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач та третя особа ( ОСОБА_2 ) є співвласниками об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час апеляційного розгляду позивачем надано до суду наступні документи: копію свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого у реєстрі за № 2-2159 від 10 серпня 2007 року, згідно із яким спадкове майно складається з 1/12 частини домоволодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 ; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17376321 від 15 січня 2018 року; свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі за № 2-4073, згідно із яким спадкове майно складається з 1/6 частини будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 ; витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 10666314 від 10 серпня 2007 року.

05 квітня 2017 року Управлінням ДАБК Одеської міської ради зареєстровано декларацію "Реконструкція частини житлового будинку без зміни зовнішніх параметрів з виділенням в одиницю частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ". Замовником є третя особа - ОСОБА_2 серія № ОД 082170951864.

14 квітня 2017 року Управлінням ДАБК Одеської зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності. Замовником є третя особа - ОСОБА_2 серія № ОД 1421710141587.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернувся з даним позовом до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачка оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, яке фактично стосується права власності третьої особи на реконструйований об`єкт нерухомого майна, саме з підстав незгоди з фактом набуття відповідного права третьою особою на реконструкцію такого майна відповідно до наявних у позивача документів.

За позицією судів попередніх інстанцій, спірна реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка здійснена суб`єктом владних повноважень, породжує права та обов`язки тільки для суб`єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідного будівництва.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивачка наполягає на протиправності дій відповідача щодо реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність до експлуатації об`єкта, тобто дій органу державної влади, вчинених ним як суб`єктом владних повноважень при здійсненні передбачених законом функцій.

Скаржник стверджує про відсутність між нею та третьою особою спору про право власності на реконструйований об`єкт, оскільки реєстрація права власності третьої особи на самочинне будівництво скасована в судовому порядку.

Наполягає, що предметом спору по даній справі є виключно перевірка законності дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання його владних управлінських функцій.

Також зазначає, що правовідносини та обставини цієї справи не є подібними зі справами, на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у яких покликаються суди попередніх інстанцій.

Відповідач та третя особа правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За змістом статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, яке ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставин, які мають значення для вирішення справи

Тобто, обґрунтованим рішення слід вважати тоді, коли: 1) суд повністю вияснив обставини, що мають значення для справи; 2) коли ці обставини доказані; 3) коли висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам справи.

Обґрунтованість судового рішення - це його внутрішня якість. Обґрунтованим є таке рішення, в якому відбите повне, всебічне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, їх доведеність та досягнення істинності висновків суду - відповідність їх фактичній стороні справи і вимогам закону.

Виходячи з цього, в поняття обґрунтованості зазвичай включають два моменти: повнота дослідження судом всіх матеріалів справи і достовірність висновків суду про обставини, що покладені в основу рішення.

За змістом статті 210 КАС України до процесуальних обов`язків адміністративного суду віднесено з`ясування обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, і дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. У такий спосіб проявляється інформування учасників адміністративного процесу щодо порядку реалізації судового розгляду та змісту адміністративної справи.

Ознайомлення зі змістом джерел доказів (засобів доказування) дає змогу належно встановити обставини адміністративної справи.

Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов`язок встановлення фактичних обставин у конкретній справі законодавцем покладається саме на адміністративний суд, який насамперед має з`ясувати предмет спору та відповідно визначити обставини, які необхідно встановити для правильного його вирішення.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує:

чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Так, суди попередніх інстанцій закриваючи провадження дійшли висновку, що позивач оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, яке фактично стосується права власності третьої особи на реконструйований об`єкт нерухомого майна, саме з підстав незгоди з фактом набуття відповідного права третьою особою на реконструкцію такого майна відповідно до наявних у позивача документів. Водночас суди зазначили, що спірна реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка здійснена суб`єктом владних повноважень, породжує права та обов`язки тільки для суб`єкта, якому вона адресована.

Ключовим питанням касаційної скарги є визначення підсудності цієї справи.

Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За приписами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частиною третьою статті 9 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, саме позивач у позовній заяві визначає порушене право та спосіб його захисту.

У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Проте позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина четверта статті 125 Конституції України).

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Водночас обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Суд також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Також адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до висновку, що сформованому у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 826/13229/16.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

В позовній заяві та в апеляційній скарзі позивачка звертала увагу судів, що відповідач здійснив реєстрацію, поданої третьою особою декларації про початок виконання будівельних робіт з реконструкції частини житлового будинку без зміни зовнішніх параметрів з виділенням в одиницю частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , Серія ОД № 082170951864 від 05 квітня 2017 та декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії Серії ОД № 142171041587 від 14 квітня 2017 року, за наявності рішення Київського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2013 року у справі № 1512/2-830/11, яким зобов`язано ОСОБА_2 власними силами і за рахунок власних коштів привести у попередній стан триповерховий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який складає 2/6 частини та належить йому на праві власності, загальною площею 248,50 кв.м., відповідно до технічного паспорту КП ОМБТІ та РОН № 299587.95 від 11 вересня 2008 року шляхом здійснення відповідної перебудови.

Також на час розгляду справи судами попередніх інстанцій постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року, яка була залишена без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року, у справі № 815/4618/16 позови ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були задоволені частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора від 29 квітня 2016 року № 29485005 про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки оскаржуване рішення прийнято за наявності обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність спору про право, який повинен бути вирішений в порядку цивільного судочинства, без надання оцінки доводам сторін та дослідження в повному обсязі наявних у справі доказів, зокрема, вищезазначених судових рішень, які набрали законної сили.

Дослідження та оцінка зазначених доказів має суттєве значення, оскільки позивачка наголошує, що предметом спору у цій справі є виключно перевірка законності дій відповідача, як суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання його владних управлінських функцій.

В обґрунтування позову скаржниця також стверджувала, що фактично ОСОБА_2 пристроїв будівлю до її будинку та побудувавши стіну позбавив природнього освітлення, а для обслуговування самочинного будівництва ходить по покрівлі її будинку, що призводить до її руйнування.

Відносини, пов`язані з оцінкою дій та рішень суб`єкта владних повноважень у справі № 420/5002/19 в першу чергу регулюються Законом України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі також Закон № 3038-VI ), Законом України 5 листопада 2009 року № 1704-VI Про будівельні норми (далі також Закон України № 1704-VI, тут і далі закони у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та прийнятими на їх виконання нормативними актами.

За приписами частини третьої статті 6 Закону № 3038-VI до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать:

1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 34 Закону № 3038-VI замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності.

За змістом частини другої статті 39-1 Закону № 3038-VI, у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень реєстрація такої декларації, право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, підлягають скасуванню відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування декларації чи права на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення, відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю письмово повідомляє замовника протягом трьох робочих днів з дня скасування.

Критерії оцінки наявності або відсутності підстав для скасування декларацій сформовані в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 640/10134/19 на частини другої статті 39-1 Закону № 3038-VI.

Отже, в розумінні статей 6, 34, 39-1 Закону № 3038-VI, пункту 7 частини першої статті 4 КАС України відповідач є суб`єктом владних повноважень, оскільки наділений повноваженнями щодо реєстрації та скасування реєстрацій декларацій про початок виконання будівельних робіт та готовність об`єкта до експлуатації.

Закон України Про будівельні норми визначає правові та організаційні засади розроблення, погодження, затвердження, реєстрації і застосування будівельних норм.

За приписами частини 4 статті 1 Закону № 1704-VI державні будівельні норми це нормативний акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Згідно із статтею 2 Закону № 1704-VI дія закону поширюється на суб`єктів господарювання незалежно від форми власності, які провадять будівельну, містобудівну, архітектурну діяльність і забезпечують виготовлення продукції будівельного призначення, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 жовтня 2018 року № 264 затверджені Державні будівельні норми "Природне і штучне освітлення" (ДБН В.2.5-28:2018) Ці будівельні норми у тому числі (…) поширюються на проектування освітлення територій, приміщень нових та існуючих, житлових будівель.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає декларацію про початок виконання будівельних робіт замовникові для усунення виявлених недоліків, якщо у декларації не відображено інформації щодо замовника, назви чи адреси об`єкта будівництва, документа, що підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою (крім випадків, визначених частиною четвертою статті 34 цього Закону), містобудівних умов та обмежень (крім об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються), проектувальника, головного архітектора та/або головного інженера проекту, осіб, відповідальних за проведення авторського і технічного нагляду, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації. Після усунення недоліків декларація розглядається органом державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, передбаченому для її реєстрації.

Отже, саме до компетенції відповідача відноситься перевірка декларацій про початок виконання будівельних робіт та готовність об`єкта до експлуатації, а також їх скасування у випадках визначених законом за наявності відповідних підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Частиною 2 статті 2 КАС України визначені критерії за якими адміністративний суд оцінює рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Так, судам попередніх інстанцій необхідно встановити, чи пов`язані будівельні роботи з реконструкції частини житлового будинку без зміни зовнішніх параметрів з виділенням в одиницю частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 з об`єктом, який визнаний самочинним будівництвом судовим рішенням, яке набрало законної сили, оскільки за наявності вирішено спору про право, відсутні підстави для розгляду справи в порядку цивільного судочинства.

Також судами попередніх інстанцій не вирішувалося питання чи належний спосіб захисту обрано позивачкою та чи повідомляла вона відповідача про можливі порушення третьою особою вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивачки.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

За приписами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно із частиною 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи до суду першої інстанції.

Керуючись статті 341, 345, 349, 353, 355, 356, КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі № 420/5002/19 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

О.П. Стародуб

В.М. Шарапа