Постанова

від 06.12.2021 по справі 279/6084/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/6084/19 Головуючий у 1-й інст. Коваленко В.П.

Категорія 16 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Шевчук А.М, Талько О.Б.

з участю секретаря

судового засідання: Дяченко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/6084/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Коростенської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 травня 2020 року,яке ухвалено суддею Коваленко В.П.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2019 року ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ) звернувся до суду з вказаним позовом на обґрунтування якого зазначив, що 20 травня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , яка розташована на земельній ділянці загальною площею 0,10 га. Іншій власник квартири АДРЕСА_2 вказаного будинку ОСОБА_5 приватизував земельну ділянку площею 637 кв.м, а земельна ділянка площею 372 кв.м. попереднім власником ОСОБА_4 не була приватизована і перебувала у нього у користуванні.

З метою приватизації земельної ділянки, позивач звернувся до землевпорядної організації та під час розроблення технічної документації із землеустрою було встановлено, що земельна ділянка суміжного землекористувача ОСОБА_2 , яка належить йому на праві власності та знаходиться по АДРЕСА_3 , накладається на земельну ділянку позивача. Згідно технічної документації відповідача, йому надавалась земельна ділянка площею 0,0531 га. Проте, ОСОБА_2 , скориставшись відсутністю попереднього власника квартири, самовільно змінив межі суміжної земельної ділянки і в 2013 році звів паркан на земельній ділянці, право користування якою перейшло до позивача. За таких обставин позивач не може приватизувати земельну ділянку, оскільки її фактичний розмір є меншим встановленої площі 372 кв.м.

З урахуванням вищевикладеного просив, зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_4 , шляхом знесення самовільно збудованої огорожі та стягнути понесені судові витрати.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 травня 2020 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність висновків суду обставинам справи, просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність перешкод в користуванні земельною ділянкою позивача, оскільки ним надані докази порушення його прав користувача земельної ділянки та факт зміщення відповідачем спільної межі суміжних земельних ділянок шляхом встановлення огорожі на межі земельних ділянок, що також не заперечувалось представником відповідача під час розгляду справи. Крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення огляду речових доказів за місцем їх знаходження та застосував норму ст. 377 ЦК України в редакції, яка не була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. При цьому зазначив, що підстав для задоволення позову немає, оскільки позивач під час розгляду справи не довів належними доказами порушення його прав на користування земельною ділянкою та тієї обставин, що відповідач ОСОБА_2 самочинно переніс паркан на межі земельних ділянок сторін.

Представник Коростенської міської ради в судове засідання не з`явився, з невідомих суду причин. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом під час розгляду справи встановлено, що 20 травня 2017 року ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ) на підставі договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_5 , який був виданий ОСОБА_4 21 червня 1993 року, вбачається, що вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 1011 кв.м. В технічному плані зазначено, що земельна ділянка поділена: ОСОБА_5 - 637 кв.м, ОСОБА_4 - 372 кв.м, що також підтверджується планом користування земельної ділянки від 11.04.1998 (а.с.10,12,27).

Встановлено, що земельна ділянка площею 637 кв.м. була приватизована ОСОБА_5 , інша частина земельної ділянки у власність ОСОБА_4 не передавалась.

Відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1810700000:01:013:0056, загальною площею 0,0531 га, яка розташована по АДРЕСА_6 (а.с.16). Вказана земельна ділянка, згідно державного акту серії ЖТ від 22.09.1996 року, по межі від Б до В межує із земельною ділянкою, на якій розташована належна позивачу ОСОБА_3 квартира АДРЕСА_1 .

У відповідності зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам судочинства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть, якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання права; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч.1 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У відповідності з ч.1 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що побудована відповідачем огорожа (паркан) на межі земельних ділянок, не створює позивачу перешкод у користуванні земельною ділянкою, оскільки останнім не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту створення з боку відповідача перешкод у користуванні земельною ділянкою. При цьому звертаючись до суду, позивач не надав будь-яких документів, які б вказували на конфігурацію та межі земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні чи у попереднього власника ОСОБА_4 , а також докази, які б підвереджували, що саме у зв`язку із побудованою відповідачем огорожою, розмір земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, зменшився.

Доводи апеляційної скарги щодо самовільного перенесення відповідачем огорожі на земельну ділянку відповідача є безпідставним виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 377 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Під час розгляду справи було встановлено, що між житловими будинками АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 існує мережа відводу стічних та грунтових вод, яка проходить по межі земельних ділянок і розміщена на площі розміром 35 кв.м.

В серпні 2013 рок на засіданні узгоджувальної комісії по розгляду земельних спорів громадян з приводу суміжного землекористування, співвласники житлового будинку АДРЕСА_5 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також власник житлового будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_2 , надали свою згоду на облаштування існуючої мережі відводу стічних та ґрунтових вод, що проходить по межі земельних ділянок за рахунок відповідача ОСОБА_2 . У зв`язку з чим, попередній власник квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 дав письмову згоду на перенесення відповідачем ОСОБА_2 паркану на 1,5 м.

Таким чином, відповідач самовільно не переміщував та не встановлював паркан, оскільки це відбулось на підставі рішення узгоджувальної комісії по розгляду земельних спорів громадян з приводу суміжного землекористування від 01.08.2013 та з письмового дозволу попереднього власника квартири ОСОБА_4 , у якого позивач придбав квартиру.

Застосування судом першої інстанції норму ст. 377 ЦК України в редакції, яка не була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не вплинуло на правильність винесеного рішення по суті спору.

Такими чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин у тому контексті, який на думку позивача свідчить про порушення його прав та наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 травня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 грудня 2021 року.

Головуючий Судді