Рішення

від 10.12.2021 по справі 521/3667/21

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/3667/21

Пр. №2/521/2854/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі - Кіреу Д.С., за участю

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,

встановив:

У березні 2021 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, уточненим у подальшому до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що з моменту створення в 2015 році Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Весна-Новоселів 53 (далі - ОСББ Весна-Новоселів 53 ) вона займала посаду голови ОСББ Весна-Новоселів 53 .

Зазначала, що 11 грудня 2016 року з порушенням вимог закону відбулися зібрання загальних зборів ОСББ Весна-Новоселів 53 на яких було прийнято рішення про зміну керівника ОСББ Весна-Новоселів 53 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 березня 2019 року у справі №521/5738/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року було визнано недійсним рішення загальних зборів ОСББ Весна-Новоселів 53 , оформлене протоколом від 11 грудня 2016 року.

Позивачка вказувала, що рішенням Господарського суду Одеської області від 27 жовтня 2020 року у справі №916/178/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14 квітня 2021 року, вона була поновлена на посаді голови правління ОСББ Весна-Новоселів 53 з 21 грудня 2016 року.

Стверджувала, що до апеляційної скарги голови правління ОСББ Весна-Новоселів 53 Смагіна Г.О. на рішення Господарського суду Одеської області від 27 жовтня 2020 року по справі №916/178/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСББ Весна-Новоселів 53 , приватного нотаріуса Алексєєвої О.О., були надані його письмові пояснення від 29 січня 2021 року, які були підтримані відповідачкою у справі ОСОБА_2 .

Зазначала, що в обгрунтування даних пояснень ОСОБА_5 посилається на обставини, які вже досліджувались у справах №521/5738/17 та №916/178/20, та їм була надана правова оцінка.

Вважає, що діями відповідачки ОСОБА_2 , яка свідомо поширює неправдиві відомості, що порочать її честь, гідність і ділову репутацію, а також надання останньою непристойної оцінки її роботи, поведінки і особистості у формі, яка суперечить формі спілкування між людьми, їй була спричинена моральна шкода яку вона оцінює в 5000,00 грн.

Посилаючись на порушення своїх прав, ОСОБА_4 просила суд спростувати недостовірну та неправдиву інформацію відносно неї; зобов`язати відповідачку звернутися до Південно-західного апеляційного господарського суду і просити вилучити документи за підписом відповідача та стягнути з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою суду від 26 березня 2021 року по справі відкрите провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 76-77).

Ухвалою суду від 28 квітня 2021 року заява ОСОБА_4 про забезпечення доказів була залишена без задоволення (а.с. 102-104).

Ухвалою суду від 12 жовтня 2021 року по справі було закрите підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду (а.с. 215-216).

Представник позивачки, діючий на підставі доручення від 05 серпня 2021 року в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі. Раніше позивачка надала відповіді на відзив (а.с. 98-101, 124-127, 208).

Відповідачка та її представник, діюча за ордером від 05 квітня 2021 року в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. Раніше надали відзив на позов, а також в судовому засіданні представник ОСОБА_2 підтвердила факт того, що вона дійсно відбирала письмові пояснення у ОСОБА_5 (а.с. 83, 84-88).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються главою 20 книги другої Цивільного кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.

Встановлено, що ОСББ Весна-Новоселів 53 є юридичною особою та діє на підставі Статуту, затвердженого рішенням установчих зборів, оформленим протоколом №1 від 13 вересня 2015 року, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 20-21, 54-65).

Судом встановлено, що на підставі рішення установчих зборів співвласників ОСББ Весна-Новоселів 53 , оформленим протоколом №1 від 13 вересня 2015 року ОСОБА_4 була обрана головою правління ОСББ Весна-Новоселів 53 .

З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2016 року на загальних зборів ОСББ Весна-Новоселів 53 було прийнято рішення, яке оформлено протоколом б/н від 11 грудня 2016 року про зміну керівника ОСББ Весна-Новоселів 53 ОСОБА_4 .

Встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 березня 2019 року у справі №521/5738/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2019року було визнано недійсним рішення загальних зборів ОСББ Весна-Новоселів 53 , оформлене протоколом від 11 грудня 2016 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27 жовтня 2020 року у справі №916/178/20, залишеним без змін постановою Південно -західного апеляційного господарського суду від 14 квітня 2021 року, ОСОБА_4 з 21 грудня 2016 року була поновлена на посаді голови правління ОСББ Весна-Новоселів 53 (а.с. 22-40).

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_4 вбачається, що до апеляційної скарги голови правління ОСББ Весна-Новоселів 53 Смагіна Г.О. по справі №916/178/20, були надані його письмові пояснення від 29 січня 2021 року, відібрані адвокатом ОСОБА_6 та підписаними мешканцями багатоквартирного будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , у тому числі і відповідачкою, в яких за думкою позивачки, відповідачка посилається на обставини, які вже досліджувались в суді при розгляді інших справ та їм була надана правова оцінка (а.с. 8-15, 45-50).

Судом встановлено, що ОСОБА_5 у своїх письмових поясненнях від 29 січня 2021 року зазначав, що ОСОБА_4 , яка була на посаді голови правління ОСББ Весна-Новоселів 53 з 2015 року по 2016 рік не виконувала свої обов`язки голови правління ОСББ, а саме грошові кошти в розмірі 31065,92 грн., які були зібрані з власників квартир та були перераховані на Громадську спілку Житлова інноваційно-впроваджувальна асоціація захисту, підтримки та розвитку Української нації Новий світ ЄДРПОУ 40640872, яка була зареєстрована без рішення загальних зборів. Засновником став ОСОБА_7 , який є співмешканцем і цивільним чоловіком ОСОБА_4 . ОСОБА_4 ніяких пояснень мешканцям будинку не надавала, інформації куди поділися ці 31065,92 грн., які були переведені на Громадську спілку Житлова інноваційно-впроваджувальна асоціація захисту, підтримки та розвитку Української нації Новий світ , немає. Були звернення до поліції щодо факту розтрати ОСОБА_4 грошових коштів на суму 31065,92 грн., що належать членам ОСББ Весна-Новоселів 53 . Неодноразово ОСОБА_4 вводила в оману всіх мешканців будинку, дурила їх, що вона і зараз робить не тільки з ними, й в суді надає недійсну інформацію. Вводячи в оману мешканців будинку, ОСОБА_4 не дочекавшись законної передачі будинку з балансу КП ЖКС Черьомушки на баланс ОСББ Весна-Новоселів 53 , вимагала сплачувати внески на утримання будинку та прибудинкової території саме за рахунок ОСББ, хоча за фактом, обслуговування будинку забезпечувало саме КП ЖКС Черьомушки . В підсумку, КП ЖКС Черьомушки пред`явив претензії до обманутих ОСОБА_8 мешканців (а на деяких навіть були подані позови до суду), та останнім довелося сплачувати ці гроші вдруге, тепер вже на рахунок комунального підприємства (квитанції на оплату комунальних послуг з дописом ОСОБА_4 та мокрою печаткою ОСББ Весна-Новоселів 53 , та номери судових справ додаються). Загальні збори співвласників, які проводились під орудою цих громадян постійно закінчувались скандалами та приниженням власників, які не побоялись задати незручні питання до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . Одного разу, коли ОСОБА_4 та ОСОБА_7 попросили надати документи, що стосується діяльності ОСББ, у останніх не витримали нерви, та ОСОБА_7 вдарив по обличчю одного з співвласників будинку (номер справи у судовому реєстрі 521/21539/16-п). Останньою краплею для мешканців будинку, що і призвело до переобрання ОСОБА_4 з посади Голови правління ОСББ Весна-Новоселів 53 , стало невиконання нею законних вимог ревізійної комісії згідно діючого законодавства та Статуту надати для перевірки документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності ОСББ. Замість того, щоб передати документи, ОСОБА_4 оголосила про рішення правління розпустити ревізійну комісію, хоча це право належить до виключної компетенції Загальних зборів співвласників. А вже після проведення зборів 11 грудня 2016 року, коли ОСОБА_4 дізналась про те. що більшість співвласників висловили їй недовіру, категорично відмовилась передавати усі необхідні для повноцінного функціонування ОСББ документи. Пізніше, щоб піти від відповідальності, вона написала заяву у правоохоронні органи, що зберігала документацію у підвалі, та мовляв хтось її звідки викрав. Хоча за словами свідків, що бували в неї вдома, усю документацію вона зберігала саме у своїй квартирі. Всі мешканці нашого будинку не хочуть щоб вона була головою ОСББ. Тому її зняли з посади голови ОСББ на законних підставах. ОСОБА_7 постійно був присутній на всіх засіданнях зборів мешканців ОСББ. Всю цю інформацію можуть підтвердити мешканці нашого будинку. Вказаних мешканців знаю як освічених, ввічливих, доброзичливих, порядних привітливих, відкритті серцем та душею громадян, які є різними за віком, але проживають у злагоді та мирі між собою та сусідами .

Встановлено, що дані пояснення також підписані мешканцями будинку, у тому числі і відповідачкою ОСОБА_2 , яка, як вважає суд, не надавала до суду дані пояснення, оскільки не була стороною у справі №916/178/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСББ Весна-Новоселів 53 , приватного нотаріуса Алексєєвої О.О. про скасування реєстраційної дії та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами ст.ст. 12 , 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів ).

Згідно з ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань кореспондує обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з ч.1 ст. 28 , ч.4 ст. 32 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 523/9870/18-ц (провадження № 61-20095св19).

Позов про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

В силу ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності, дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року, Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 81 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Згідно ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення ст. 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції , а не поширення недостовірної інформації.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону України Законом Україн Про зверненн громадян ).

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 752/5766/16-ц (провадження № 61-9541св19) зазначено, що у разі, якщо особа звертається до юридичної особи із зверненням про проведення перевірки певних обставин і в якому міститься та чи інша інформація, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою права, передбаченого Законом України Про звернення громадян , а не поширення недостовірної інформації.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.

Суд вважає, що обставини, на які посилається позивачка, не можуть вважатись поширенням інформації, як обов`язковий елемент юридичного складу правопорушення, для складу якого є необхідним наявність сукупності обставин, що може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації особи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови №1 від 27 лютого 2009року Про судову практику у справах про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Частиною 2 ст.30 Закону України Про інформацію визначено, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка, дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів(вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, головною ознакою того, чи певне висловлювання є оціночним судженням чи фактом, є наявність фактичних даних, на які може таке поняття вказувати, а не тільки наявність визначення такого поняття в законодавстві.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_5 у своїх письмових поясненнях надав власну оцінку діям ОСОБА_4 , тобто висловив суб`єктивні оціночні судження з приводу дій позивача, як колишньої голови правління ОСББ, які в силу вимог закону, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Дані судження також підтримали мешканці будинку, у тому числі ОСОБА_2 , шляхом ставлення під письмовими поясненнями свого підпису.

Суд вважає, що твердження позивачки про те, що підписанням пояснень ОСОБА_5 від 29 січня 2021 року, відповідачка свідомо поширила неправдиві відомості, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію не знайшли свого підтвердження, оскільки обставини, на які посилається ОСОБА_5 в своїх поясненнях, як зазначала позивачка були предметом судового розгляду. Крім того, дані пояснення були відібрані адвокатом Пилаєвою В.В., відповідно до вимог ст. 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність і підпис відповідачки разом з іншими мешканцями будинку свідчать тільки про підтримання де яких обставин, які за їх думкою мали місце.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Лінгенс проти Австрії (1986 рік) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантованих пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 статті 10 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.

З огляду на норми матеріального права та встановленні обставини справи, щодо поширення ОСОБА_2 інформації суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачка не довела факту поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Суд вважає, що відповідачка вправі висловлювати критику, суб`єктивно оцінювати дії та вчинки позивачки, як голови правління, тому висловлювання ОСОБА_5 у контексті вільної полеміки щодо проблеми яка виникла у зв`язку з виконанням ОСОБА_4 обов`язків голови правління ОСББ, не містить фактичних даних, а є його оціночним судженням щодо цих подій та явищ, які підтримали мешканці будинку, у тому числі і відповідачка у справі.

Сам факт, сприйняття позивачкою суб`єктивних суджень, як таких, що принижують її честь, гідність та ділову репутацію не дає права на відшкодування шкоди, оскільки відсутній факт порушення її прав з боку відповідачки.

Верховний суд в постанові від 20 травня 2019 року у справі № 591/7099/16-ц зазначав, що оціночні судження, які не містять фактичних даних, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Право на компенсацію моральної шкоди - це можливість людини, якій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загально-соціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника його обов`язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення в неї негативних психічних станів та процесів, викликаних (внаслідок цього порушення) приниженням оцінки її гідності, а також її можливості звернутися, в разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів по примусове забезпечення виконання зазначеного обов`язку.

Виходячи з роз`яснень викладених в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року (зі змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25 травня 2001року) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди - критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Що стосується позовних вимог щодо зобов`язання ОСОБА_2 звернутися до Південно-західного апеляційного господарського суду та просити вилучити документи з підписом, то суд вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідачка не є стороною справи №916/178/20№916/178/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСББ Весна-Новоселів 53 , приватного нотаріуса Алексєєвої О.О. про скасування реєстраційної дії та зобов`язання вчинити певні дії, а тому не має повноважень звертатися до суду та ставити питання про вилучення доказів з матеріалів судової справи.

Відповідно до ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати докази; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Отже, представник ОСББ Весна-Новоселів 53 , ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. 42 ГПК України мав право надати до суду свої письмові пояснення.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову у зв`язку з його необґрунтованістю та не доведеністю.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачка є інвалідом 2 групи, що підтверджується довідкою МСЕК, тому відповідно до вимог Закону України Про судовий збір від сплати судового збору звільнена.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то підстави для стягнення з відповідача судового збору, відсутні.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 277, 297, 299 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду буде складено 10 грудня 2021 року.

Суддя: О.М. Сегеда