Рішення

від 10.12.2021 по справі 120/7593/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 грудня 2021 р. Справа № 120/7593/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Вороновицької селищної ради (вул. Козацький шлях, 60, смт. Вороновиця, Вінницький район, вінницька область, 23252; код ЄДРПОУ 04326069) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вороновицької селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 06.04.2021 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га за рахунок категорії земель комунальної власності, яка розташована на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області.

09.06.2021 позивачу стало відомо з офіційного сайту Вороновицької селищної ради про прийняття на 9 сесії 8 скликання рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою з невідомих причин. Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою від 16.07.2021 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 28.07.2021 у даній справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу надано 15-денний строк для подання відзиву та витребувано всі належним чином засвідчені копії документів, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

28.07.2021 секретарем судового засідання складено довідку про направлення на офіційну електронну адресу відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.

У встановлений ухвалою строк відповідачем вимоги останньої залишились невиконаними, у зв`язку з чим судом вжито заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи шляхом повторного направлення поштового відправлення.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, Вороновицька селищна рада отримала копію ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження 27.09.2021.

Ухвалою від 08.11.2021 повторно витребувано у відповідача інформацію про прийняття рішення за результатами голосування на 9 сесії 8 скликання Вороновицької селищної ради за клопотанням ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою.

15.11.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою від 16.11.2021 відмовлено у задоволенні заяви про забезпчення позову.

23.11.2021 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про застосування заходів процесуального примусу.

Ухвалою від 29.11.2021 відмовлено у задоволенні клопотання про застосування заходів процесуального примусу.

09.12.2021 на адресу суду від відповідача на виконання вимог ухвали від 08.11.2021 надано копії документів, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини.

Рішенням від 20.11.2020 61 сесії 8 скликання ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності за межами смт. Вороновиця (масив за кадастровим номером 0520655300:04:002:0258).

На підставі зазначеного рішення інженером - землевпорядником ФОП ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 15.01.2021.

02.03.2021 ГУ Держгеокадастром у Тернопільській області погоджено висновок про розгляд документації із землеустрою.

06.04.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення собистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності за межами смт. Вороновиця.

Рішенням № 242 від 09.06.2021 Вороновицької селищної ради 9 сесії 8 скликання "Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 " відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність за адресою смт. Вороновиця.

Згідно відомості поіменного голосування депутатів Вороновицької селищної ради 9 (позачергової) сесії 8 скликання проголосувало: за - 3, проти - 21, утримались - 1, відсутні - 2.

Відтак за захистом своїх прав та законних інтересів позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що підставою виникнення спірних правовідносин, на думку позивача, слугував той факт, що відповідач, розглядаючи заяву позивача, діяв всупереч норм Земельного кодексу України та не розглянув у двотижневий строк з дня отримання заяви позивача про затвердження проекту землеустрою, натомість з пропуском такого строку прийняв необгрунтоване та невмотивоване рішення про відмову у затвердженні такого проекту.

По суті позовних вимог суд зазначає, що правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються Земельним кодексом України (далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин восьмої-дев`ятої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина 10 статті 118 ЗК України).

Згідно зі статтею 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Відповідно до частини вісімнадцятої статті 186 ЗК України Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

У свою чергу, частиною 1 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до ч. 4 ст. 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Згідно ч. 5 ст. 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно частини шостої статті 186-1 ЗУ України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до частини десятої статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Згідно частини восьмої статті 186-1 ЗК України, у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Таким чином, статтею 186-1 ЗК України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті відповідачем за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

Відповідно до частини 9 статті 118 ЗК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частини 10, 11 статті 118 ЗК України).

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду яких, визначені в статті 118 ЗК України органи, приймають одне з відповідних рішень.

Рішення про затвердження проекту землеустрою приймається у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, за результатами розгляду проекту землеустрою уповноважений орган може прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою або про залишення клопотання про передачу земельної ділянки у власність без розгляду.

Згідно статті 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, тощо.

Підпунктом 34 пунктом 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних та міських рад вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами 1, 2 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Виходячи з наведених правових норм, рішення про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою належить до виключних повноважень міської ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні. Рішення, дії або бездіяльність міської ради про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, надання земельних ділянок, залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, обов`язок затвердити протягом двох тижнів проект землеустрою та передати земельну ділянку у відповідача виникає у разі наявності всіх погоджень уповноважених органів відповідно до статті 186-1 ЗК України.

Беззаперечною підставою для відмови затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є відсутність повноважень, визначених статтею 122 ЗК України

Крім того, з аналізу положень частини дев`ятої статті 118 ЗК України слідує, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, та у визначених законом випадках обов`язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження та проведення експертизи (у разі необхідності), наведена норма статті 118 ЗК України не містить.

При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.05.2019 у справі №821/925/18.

Суд встановив, що рішенням 61 сесії Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області 8 скликання від 20.11.2020 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 .

Висновком від 02.03.2021 року Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності на території смт. Вороновиця Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області.

06.04.2021 року позивач подав до Вороновицької селищної ради заяву про затвердження проекту землеустрою.

Листом від 06.05.2021 Воронивицька селищна рада на підставі ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" повідомила позивача про те, що вирішення питання, порушене у заяві від 06.04.2021, можливо виключно на пленарному засіданні Вороновицької селищної ради.

11.05.2021 позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою № 01 про повідомлення його про час розгляду питання щодо погодження проекту землеустрою.

09.06.2021 рішенням № 242 9 сесії 8 скликання Вороновицької селищної ради "Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_3 " відмовлено останньому у затвердженні проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність за адресою смт. Вороновиця.

При чому, текст рішення не містить ані підстав, ані обгрунтування прийнятого рішення.

Суд зауважує, що умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави.

Отже, враховуючи, що рішення № 242 9 сесії 8 скликання Вороновицької селищної ради від 09.06.2021 не містить законодавчо визначених підстав, тобто жодних, для відмови у затвердженні проекту землеустрою, відтак є протиправним та підлягає скасуванню, а позов у цій частині вимог слід задовольнити.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства з земель комунальної форми власності площею 2,00 га, з кадастровим номером 0520655300:04:002:0276, яка розташована на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області та передати вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_1 , суд виходить із наступного.

Згідно з положеннями норм Земельного кодексу України підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути відсутність повноважень та те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Слід зазначити, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Суд звертає увагу, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії , водночас, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити у відповідності до норм чинного законодавства.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

До того ж слід звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, яка полягає у наступному. Оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зауважує, що 06.04.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, однак, 09.06.2021 відповідачем протягом законодавчо встановленого двотижневого терміну не вчинено дій щодо його розгляду, натомість без обгрунтування підстав прийнято рішення про відмову у його затвердженні. Відтак, на думку суду, визначені нормами чинного законодавства підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не встановлені.

З огляду на зазначене, рішення Вороновицької селищної ради свідчить про створення умов, які не спрямовані на прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою, оскільки жодних підстав для відмови не містить, а тому найефективнішим способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Окрім того, суд враховує, що позивачем дотримано усіх умов для затвердження проекту землеустрою, проте відповідачем на час прийняття рішення у даній справі не прийнято у спосіб та строк, визначений законом, рішення про затвердження проекту землеустрою.

Разом з тим, частина 8 статті 186 ЗК України передбачає, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, та поведінку відповідача, яка в даному випадку, свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичних осіб на отримання земельної ділянки у власність, суд вважає, що відповідача слід зобов`язати прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

На переконання суду, зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства забезпечить ефективний судовий захист порушеного права позивача та призведе до реального його відновлення.

При цьому, обираючи спосіб захисту порушених прав позивачів суд враховує правові позиції Верховного Суду викладені у постановах №316/979/18 від 24 січня 2020 року та №560/1334/19 від 27.01.2021 року у яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захистом порушеного права, який забезпечує позитивне вирішення питань без невиправданих зволікань є зобов`язання суб`єкта владних повноважень саме затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність.

В свою чергу, за матеріалами даної справи та встановленими судом обставинами, аналізуючи поведінку відповідача, суд дійшов переконання, що інший спосіб судового захисту неможливо застосувати, так як ним не буде забезпечено ефективне відновлення порушеного права позивача та не виключається повторність звернення позивача за захистом до суду з питань реалізації права на отримання земельної ділянки у власність.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Водночас про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 КАС України.

Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3статті 134 КАС України).

Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Як встановлено судом, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір від 08.02.2021 №15 про надання правової (правничої) допомоги, який укладено між адвокатом Федоренко П.П. (далі - Адвокат, Виконавець) та Корнійчуком Д.А. (далі - Клієнт, Замовник).

Відповідно до п. 1.1 вищезазначеного договору Клієнт доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором щодо захисту інтересів останнього, в органах влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності, в органах ДВС, казначейства, а також у судах всіх інстанцій з питань цивільної, адміністративної, кримінальної юриспруденції, а Замовник приймає такі послуги з питань загального представництва в інших установах незалежно від форми власності.

Розділом 4 договору від 08.02.2021 року № 15 передбачено ціну договору та порядок оплати. Так, вартість наданих юридичних послуг, Виконавець визначає в індивідуальному порядку в залежності від категорії та складності справи та оформляється через додаткову угоду.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги №15 від 08.02.2021, норма години праці Адвоката складає 50% прожиткового мінімуму на працездатну особу станом на 01.01.2021: 1135,00 грн.

Правова допомога вважається наданою після підписання акту наданих послуг, який підписується Сторонами. Адвокат надає Клієнтові акт наданих послуг, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплати відповідно до умов Договору, додаткові витраті, які були понесені Адвокатом понад узгоджену суму гонорару. (п.п. 9.1-9.2 Додаткової угоди №1).

У свою чергу, з акту від 01.07.2021 № 1 наданих послуг надання правової (правничої) допомоги вбачається, що Адвокатом надано наступні послуги:

- консультація та укладення додаткової угоди №01 від 05.04.2021 (1 год.) - 1135,00 грн.;

- підготовка листа-вимоги до Вороновицької ОТГ 11.05.2021 (2 год.) - 2270,00 грн.;

- опрацювання відповіді Вороновицької селищної ради за №02-23/492 від 06.05.2021 (1 год.) - 1135,00 грн.;

- лист вимога щодо досудового врегулювання до Вороновицької с/р від 09.06.2021 (2,5 год.) - 2837,5 грн.;

- підготовка позовної заяви щодо скасування рішення Вороновицької с/р 9 сесії 8 скликання від 09.06.2021 (6 год.) - 6810,00 грн.

Відтак, загальна сума витрат на правничу допомогу адвоката складає - 13054,5 грн.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, в разі вирішення питання про відшкодування позивачам витрат на професійну правничу допомогу адвоката слід враховувати положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою врегульовано правила розподілу судових витрат, до яких окрім інших віднесено й витрати на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, а також наявність судової практики у вирішенні аналогічних справ, суд дійшов висновку, що розмір правничої допомоги є неспівмірним зі складністю справи.

При цьому, суд вважає явно завищеною кількість часу, яку витрачено адвокатом для підготовки листа вимоги від 11.05.2021 (2 год), листа вимоги щодо досудового врегулювання від 09.06.2021 (2,5 год.) та опрацювання відповіді Вороновицької селищної ради від 06.05.2021 (1 год.), з огляду на те, що загальний обсяг таких документі складає 5,5 аркушів, а час затрачений на їх написання або опрацювання визначено в розмірі 5 год. 30 хв.

Відтак, враховуючи вищезазначене, а також значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд доходить висновку про зменшення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 3000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Разом з тим, відповідно до частини 1статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

Поряд із цим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 242 Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області 9 сесії 8 скликання від 09.06.2021 року " Про розгляд клопотання ОСОБА_1 ", яким відмовлено у затвердженні проекту землеустрою по відведенню земельної діялнки для ведення особистого селянського господарства у власність площею 2,00 га з земель комунальної власності за межами смт. Вороновиця.

Зобов`язати Вороновицьку селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 по відведенню земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га за кадастровим номером 0520655300:04:002:0276 з земель комунальної власності за межами смт. Вороновиця.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вороновицької селищної ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Вороновицька селищна рада (вул. Козацький шлях, 60, смт. Вороновиця, Вінницький район, Вінницька область, 23252, ЄДРПОУ 04326069).

Рішення суду сформовано 10.12.2021 року.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна