Постанова

від 29.11.2021 по справі 909/700/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2021 р. Справа №909/700/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Кравчук Н.М.

Плотніцького Б.Д.

секретар судового засідання Матіїшин Х.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрейдгруп» , б/н від 15.09.2021 (вх. № 01-05/3218/21 від 21.09.2021)

на рішення Господарського суду Івано- Франківської області від 26.08.2021 (повне рішення складено 27.08.2021)

у справі №909/700/20 (суддя Ткаченко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрейдгруп» , м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Консерваторія» , м. Коломия, Івано- Франківська область

про стягнення 886 930 грн.

за участю представників сторін від:

позивача - Мусійченко М.Г.

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ :

10.08.2020 у Господарський суд Львівської області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрейдгруп» (далі по тексту - ТОВ «Укртрейдгруп» ) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Консерваторія» (далі по тексту - ТОВ «Консервний завод «Консерваторія» ) про стягнення 649 660 грн. відсотків та 237 270 грн. штрафу, нарахованих на підставі пунктів 3.4 та 6.2 договору поставки №010 від 20.12.2017.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Укртрейдгруп» зазначило, що відповідач оплатив прийнятий від позивача товар загальною вартістю 790 900 грн. із порушенням обумовлених в договорі строків.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.08.2021 у справі №909/700/20 у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено. Присуджено до стягнення з ТОВ «Укртрейдгруп» на користь ТОВ «Консервний завод «Консерваторія» 3 937,92 грн. витрат на проведення судової експертизи.

Вказане рішення мотивоване тим, що у період здійснення трьох спірних поставок з 05.08.2019 по 28.08.2019, за прострочення оплати яких позивач здійснив нарахування пені та штрафу, між сторонами існували позадоговірні відносини (на підставі видаткових накладних), що виключає можливість застосування до спірних правовідносин умов договору поставки №010 від 20.12.2017, який завершив свою дію.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.08.2021 у справі №909/700/20 скасувати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що:

1)висновок суду першої інстанції про те, що у період здійснення трьох спірних поставок з 05.08.2019 по 28.08.2019 між сторонами існували позадоговірні (на підставі видаткових накладних), а не договірні відносини, не відповідає фактичним обставинам справи, зокрема специфікаціям №3-5 та п. 8.4 договору поставки №010 від 20.12.2017 у редакції додаткової угоди №1 від 19.12.2018;

2)місцевий господарський суд не врахував, що підроблення підпису директора відповідача на додатковій угоді №1 від 19.12.2018 до договору поставки №010 від 20.12.2017 за наявності відбитку печатки, яка належить відповідачу, не є беззаперечним доказом того, що цю додаткову угоду слід вважати неукладеною.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а ршіення місцевого господарського суду залишити без змін. Аргументи відповідача аналогічні тим мотивам з яких виходив суд першої інстанції. Зокрема відзначив, що оскільки висновком експерта встановлено факт підроблення підпису директора відповідача на на додатковій угоді №1 від 19.12.2018 до договору поставки №010 від 20.12.2017, то відповідно не змінено порядок продовження дії цього договору, а відтак договірні правовідносини за договором поставки №010 від 20.12.2017 припинились 19.12.2018.

В судове засідання 29.11.2021 з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час, дату та місце слухання справи, про що свідчить повідомлення про вручення ухвали суду від 25.10.2021, а тому суд доходить до висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Представник апелянта (позивач) підтримав доводи та вимоги, які викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задоволити позов повністю.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши представника позивача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду - скасуванню з прийняттям нового про задоволення позову.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між ТОВ «Укртрейдгруп» (постачальник) та ТОВ «Консервний завод «Консерваторія» (покупець) у спрощеному порядку шляхом обміну електронними листави підписано договір №010 від 20.12.2017 за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити в обумовлений термін і передавати у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець - прийняти та оплатити цукор білий кристалічний буряковий ІІІ категорії в мішках по 50 кг (товар), який поставляється йому в рамках даного договору. Ціна, кількість та строки поставки визначаються у специфікаціях до даного договору, які після належного їх оформлення є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 8.4 договору №010 від 20.12.2017, даний договір набуває чинності з дати його укладення та діє до 19.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за даним договором.

Сторонами в даній справі не заперечується, ані форми укладення цього договору, ані його зміст. У суду не має обґрунтованих підстав вважати ці обставини, які визнаються сторонами, недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом, а тому в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) не підлягають доказуванню в даній справі.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов`язки, а відповідний договір набрав чинності.

Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З системного аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що обов`язку позивача щодо поставки товару кореспондує обов`язок відповідача по здійсненні оплати за цей товар.

Таким чином, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що учасниками цього спору було підписано специфікацію №3 від 05.08.2019, за умовами якої позивач зобов`язався поставити відповідачу обумовлений у договорі товар (цукор) на суму 259 600,00 грн., специфікацію №4 від 20.08.2019, за умовами якої позивач зобов`язався поставити відповідачу обумовлений у договорі товар (цукор) на суму 262 900,00 грн., специфікацію №5 від 28.08.2019, за умовами якої позивач зобов`язався поставити відповідачу обумовлений у договорі товар (цукор) на суму 268 400,00 грн. Тобто згідно цих специфікацій постачальник мав поставити покупцю товар на загальну суму 820 900,00 грн. (259 600,00 грн.+262 900,00 грн.+ 268 400,00 грн.). Всі ці специфікації містять вказівку на те, що вони є додатками до договору поставки №010 від 20.12.2017.

Також сторонами визнається, що між ними підписано видаткові накладні №85 від 07.08.2019, №95 від 21.08.2019 та №97 від 28.082019 згідно з якими постачальник передав покупцю товар на загальну суму 790 900,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як унормовано ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказані вище видаткові накладні, за якими здійснена поставка, містить всі необхідні ознаки визначені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , а відтак є первинним документом. Отже, господарська операція щодо поставки товару відбулась.

Отже наявні у матеріалах справи видаткові накладні належним чином підтверджують факт поставки відповідачу матеріальних цінностей на загальну суму 790 900,00 грн.

Сторонами не заперечується, що відповідачем здійснено повну оплату за поставлений товар на загальну суму 790 900,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, які наявні у матеріалах справи.

Разом з тим спір у даній справі стосується наявності чи відсутності правових підстав для застосування до відповідача господарсько-правових санкцій у зв`язку з порушенням строків оплати поставленого товару, які визначені договором. При цьому відповідач заперечує наявність між сторонами договірних відносин, оскільки вважає, що на момент здійснення спірних поставок строк дії договору №010 від 20.12.2017 завершився.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що між сторонами була підписана додаткова угода №1 від 19.12.2018 до договору №010 від 20.12.2017 згідно з пунктом 1 якої сторони дійшли до згоди продовжити строк дії договору на тих самих умовах, що передбачені ним, та внести зміни до п. 8.4 договору, у зв`язку з чим він вважається викладеним та читається в наступній редакції: « 8.4 Даний Договір набуває чинності з дати його укладення сторонами та діє до 19 грудня 2018 р. Якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не повідомить про небажання продовжити дію договору, то він вважається автоматично продовженим на кожен наступний календарний рік без обмеження кількості продовжень. Якщо хоча б однією із сторін не виконано будь-яке зобов`язання за цим договором, строк дії цього договору продовжується до моменту належного виконання цього зобов`язання» .

14.12.2020 відповідач звернувся до суду із клопотанням про призначення у цій справі судової експертизи, проведення якої доручити Івано-Франківському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, та на її вирішення поставити питання:

-Чи належить підпис, який поставлений на додатковій угоді № 1 від 19 грудня 2018 р. безпосередньо Карбовнічому Андрію Ігоровичу?;

-Чи відповідає відбиток печатки, який поставлений на додатковій угоді № 1 від 19 грудня 2018 р. відбитку печатки, яка належить ТОВ "Консервний завод «Консерваторія» ?

18.02.2021 суд призначив у даній справі судову почеркознавчу і технічну експертизу, проведення якої доручив Івано-Франківському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України та зупинив провадження у справі на час проведення цієї експертизи.

28.05.2021 до суду надійшов висновок експерта № КСЕ-19/109-21/3153 від 20.05.2021 із змісту якого вбачається, що судовий експерт встановив, що підпис від імені Карбовнічого А. І. в графі «Директор» у додатковій угоді №1 від 19.12.2018 до договору поставки №010 від 20.12.2017 виконаний не Карбовнічим А. І., а іншою особою. Відбиток круглої печатки у додатковій угоді №1 від 19.12.2018 відповідає відбитку круглої печатки ТОВ «Консервний завод «Консерваторія» нанесеній на деяких документах відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

З огляду на це, враховуючи, що судовим експертом встановлено лише факт підробки підпису директора відповідача без підроблення його печатки, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника про те, що підроблення підпису директора відповідача на додатковій угоді №1 від 19.12.2018 до договору поставки №010 від 20.12.2017 за наявності відбитку печатки, яка належить відповідачу, не є беззаперечним доказом того, що цю додаткову угоду слід вважати неукладеною.

При цьому до такого висновку апеляційний господарський суд доходить виходячи наступник правових висновків викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- від 10.02.2020 у справі №904/2679/19 за змістом якого недоведення факту протиправного використання своєї печатки, ненадання доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку зі втратою чи викраденням печатки, за умови скріплення договору цієї печатки, свідчить про укладеність договору, оскільки допускається подальше схвалення цього правочину конклюдентними діями.

- від 29.07.2020 у справі №753/10779/16-ц за змістом якого якщо особа, підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

- від 13.09.2021 у справі № 908/3408/19 за змістом якого, визнання договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами, та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 зазначила, що у праві України доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі №3-59гс14).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З огляду на вищенаведені висновки суд апеляційної інстанції враховує, що відповідачем не доведено факту протиправного використання своєї печатки, що його поведінка як на момент підписання спірної додаткової угоди, так і після її підписання свідчила про подальше схвалення цього правочину, а відтак і про продоження дії договору поставки №010 від 20.12.2017 на умовах п. 8.4 додаткової угоди №1 від 19.12.2018. Цей висновок суду підтверджується тими обставинами, що: відповідачем підписано специфікації №3-5 з вказівкою, що такі є додатками до договору поставки №010 від 20.12.2017; відповідач прийняв товар по видаткових накладних, а також оплатив його вартість без заперечень.

А тому, суд апеляційної інстанції вважає докази позивача більш вірогідними, твердження заявника-позивача є правдиві та заслуговують довіри.

Відтак висновок суду першої інстанції про те, що у період здійснення трьох спірних поставок з 05.08.2019 по 28.08.2019 між сторонами існували позадоговірні (на підставі видаткових накладних), а не договірні відносини, не відповідає фактичним обставинам справи, зокрема специфікаціям №3-5 та п. 8.4 договору поставки №010 від 20.12.2017 у редакції додаткової угоди №1 від 19.12.2018.

Тому обгрунтованими є доводи апелянта про те, що на спірні поставки, які здійснені позивачем згідно зі специфікаціями №3-5 та вподальшому схвалені відповідачем шляхом підписання видаткових накладних поширюються умови договору №010 від 20.12.2017 в частині порядку та строків оплати.

Положеннями частин першої, другої статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Метою встановлення договірних строків є визначення сторонами за договором певного періоду в часі, у який мають бути виконані конкретні зобов`язання, визначені договором. Встановлюючи строки виконання зобов`язань в умовах договорів сторони забезпечують стабільність, послідовність та правову певність поведінки учасників договірних відносин, що гарантує справедливість, розумність й добропорядність сторін під час виконання договору.

Водночас, недотримання вищезазначених строків виходить за обумовлені сторонами межі здійснення прав та обов`язків за договором, й надає одній зі сторін, яка його порушує, безпідставну перевагу в цих господарських відносинах, внаслідок чого порушується баланс приватноправових інтересів сторін договору.

Порядок розрахунків між покупцем та постачальником передбачений пунктами 3.1 - відповідно до якого, розрахунки за поставлений за цим Договором здійснюється одним із нижче вказаних способів за погодженням сторін, який зазначається сторонами у відповідній Специфікації до Договору:

3.1.1. на умовах 100 % попередньої оплати - Покупець зобов`язується оплатити Товар протягом 1 (одного) банківського дня з моменту укладення відповідної Специфікації;

3.1.2. на умовах післяплати - Покупець зобов`язується оплатити Товар в той самий банківський день коли було здійснено відвантаження Товару;

3.1.3. на умовах відтермінування платежу - Покупець зобов`язується оплатити Товар протягом 7 ( семи) календарних днів з моменту відвантаження йому Товару.

В специфікаціях № 3, № 4, № 5, сторони визначили умови оплати згідно з п.3.1.2 договору ( після відвантаження на склад покупця). Тобто сторони визначили, що оплата проводиться в той самий банківський день, коли було здійснено відвантаження товару.

Товар відвантажений відповідно:

- по специфікації № 3 - 07.08.2019,

- по специфікації № 4 - 21.08.2019,

- по специфікації № 5 - 28.08.2019.

Строк оплати відповідно настав: 07.08.2019; 21.08.2019; 28.08.2019.

Відповідно до п.3.4 у випадку проведення розрахунків відповідно до п. 3.1.2 цього Договору Постачальник зобов`язується поставити Товар до 16 год. 30 хв. Якщо покупцем не будуть виконані строки вказаного розрахунку, то постачальник з наступного дня після поставки товару і до дня оплати в повному обсязі поставленого товару на суму вартості товару нараховує відсотки в 1% від загальної вартості товару за відповідною специфікацією за кожен день прострочення оплати (згідно з ст. 536 ЦК України).

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, однією з необхідних умов для встановлення прострочення по виконанню обов`язку відповідача щодо оплати поставленого товару є визначення моменту виникнення конкретного договірного обов`язку, а також розміру грошової суми такого обов`язку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не здійснював своєчасної оплати за поставлений товар.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: застосування штрафних санкцій.

Отже, загальна норма ГК України передбачає захист у вигляді застосування штрафних санкцій до суб`єктів які неналежно виконуються зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 199 ГК України, виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Отже, передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов`язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Відповідно до п. 6.2 договору поставки у випадку невиконання/несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов`язань, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент порушення зобов`язань, від суми невиконаного зобов`язання за кожний день прострочення зобов`язання відповідно до умов даного договору, а у випадку постачання товару з відтермінуванням платежу чи на умовах післяплати, у разі затримки платежу більше ніж 3 календарні дні від дати оплати, зазначеної у відповідній специфікації, покупець додатково сплачує штраф у розмірі 30% від суми невиконаного зобов`язання.

За правилами ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Ураховуючи викладене, умови договору та специфікації № 3,4,5, початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо оплата не проведена в день поставки, буде той самий день. З розрахунку позивача вбачається, що - по специфікації №3 - прострочення оплати становить 8 днів - сума відсотків - 18'172,00 грн; - по специфікації №4 - прострочення оплати становить 84 днів - сума відсотків - 220'836,00 грн; - по специфікації №5 - прострочення оплати становить 153 днів - сума відсотків - 410'652,00 грн, всього 649'660,00 грн.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В цій нормі законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 6.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення в договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

В даному випадку всі вищезазначені передумови в пункті 6.2 договору визначено, а саме: управлена сторона - постачальник (позивач); зобов`язана сторона - покупець (відповідач); вид правопорушення - затримка платежу більше ніж на 3 календарні дні від дня оплати у відповідній специфікації за умови постачання товару на умовах післяплати; штрафна санкція - штраф у розмірі 30% від суми невиконаного зобов`язання.

З огляду на це обгрунтованою є позовна вимога про стягнення 237'270 грн., що являється 30% штрафу від суми прострочення оплати товару, по специфікації № 3,4,5.

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Частиною другою статті 536 ЦК України визначено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Сторони в договорі (п.3.4) передбачили,що у випадку проведення розрахунків відповідно до п. 3.1.2 договору постачальник зобов`язується поставити товар до 16.30 години. Якщо покупцем не будуть виконані строки вказаного розрахунку, то постачальник з наступного дня після поставки товару і до дня оплати в повному обсязі поставленого товару на суму вартості товару нараховує відсотки в розмірі 1 % ( один відсоток) від загальної вартості товару за відповідною специфікацією за кожен день прострочення оплати (згідно ст.536 ЦК України).

Перевіривши розрахунок відсотків здійснених позивачем, суд встановив, що такий є правильним, відповідає п.3.4 договору та відповідним специфікаціям.

Ураховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що апелянтом доведено обґрунтованість аргументів, які заявлені в апеляційній скарзі, щодо наявності визначених у ст. 277 ГПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача (апелянт) 19 956,00 грн., який згідно з платіжним дорученням за №1734 від 15.09.2021 сплачений при поданні апеляційної скарги, а також 13 304,00 грн., які сплачені згідно з платіжним дорученням № 429 від 08.07.2021 за подання позовної заяви. Судові витрати у розмірі 3 937,92 грн. на проведення судової експертизи слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 281-284, 334 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрейдгруп» задоволити.

2.Рішення Господарського суду Івано- Франківської області від 26.08.2021 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким задоволити позов повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Консерваторія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрейдгруп» 649 660 грн відсотків, 237 270 грн штрафу, 19 956,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 13 304,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

5. Місцевому господарському суду видати наказ.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

7. Порядок та строки оскарження встановлені ст. ст.288,289 ГПК України.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Плотніцький Б.Д.

Повний текст постанови виготовлено 06.12.2021