Постанова

від 07.12.2021 по справі 915/463/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/463/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ярош А.І.

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання Молодов В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Березанської селищної ради на рішення господарського суду Миколаївської області від 31.08.2021 року

у справі № 915/463/21

за позовом Селянського (фермерського) господарства «Аронія»

до Березанської селищної ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області

про визнання права постійного користування земельними ділянками, визнання незаконним та скасування рішення,

за участю представників сторін:

Від позивача - Частій І.В., Ордер ВЕ № 1055758, дата видачі : 07.12.21; Селянського (фермерського) господарства «Аронія» ;

Інші представники в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце його проведення повідомлялись належним чином;

До господарського суду Миколаївської області звернулось Селянське (фермерське) господарство «Аронія» з позовною заявою до відповідача Березанської селищної ради, в якій просило суд:

1. Визнати за Селянським (фермерським) господарством «Аронія» право постійного користування земельною ділянкою площею - 32, 00 га ріллі призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованою на території Березанської селищної ради Березанського району, Миколаївської області відповідно до Державного акта на право постійного користування землею виданого 04.03.1993 року на підставі рішення XII сесії XXI скликання Березанської селищної ради народних депутатів від 22 січня 1993 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 165.

2. Визнати за Селянським (фермерським) господарством «Аронія» право постійного користування земельною ділянкою площею - 11, 00 га ріллі призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованою на території Березанської селищної ради Березанського району, Миколаївської області відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії III-МК № 008903, виданого 22.05.1995 року на підставі рішення II сесії XXI скликання Березанської районної ради народних депутатів від 08 вересня 1994 року № 10 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 186.

3. Визнати незаконним та скасувати рішення № 68 XXVII сесією VII скликання Березанської селищної ради від 13.12.2019 року «Про зарахування земельних ділянок до земель запасу Березанської селищної ради» .

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на підставі рішення від 22.01.1993 року Березанською селищною Радою народних депутатів видано ОСОБА_1 державний акт від 04.03.1993 року № 165 на право постійного користування земельною ділянкою площею 32 га. Крім того, на підставі рішення від 08.09.1994 року Березанською районною радою видано ОСОБА_1 державний акт від 22.05.1995 року № 186 на право постійного користування земельною ділянкою площею 11 га.

ОСОБА_1 02.03.1999 року зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Аронія» . ОСОБА_1 був засновником та головою СФГ «Аронія» .

Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

Рішенням № 68 від 13.12.2019 року Березанська селищна рада припинила право постійного користування земельними ділянками площею 32, 00 га ріллі за кадастровим номером № 4820955000:20:000:0317 та площею 11, 00 га ріллі за кадастровим номером № 4820955000:20:000:0316 та зараховано їх до земель запасу комунальної власності, у зв`язку зі смертю їх землекористувача ОСОБА_1 , та визнано державні акти на право постійного користування такими, що втратили чинність.

Позивач зазначає, що рішення № 68 Березанської селищної ради від 13.12.2019 року є незаконним, що порушує право СФГ «Аронія» на використання земельних ділянок раніше наданих його засновнику ОСОБА_1 у постійне користування для ведення фермерського господарства.

Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з позовною заявою про визнання права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами № 4820955000:20:000:0317 площею 32 га та № 4820955000:20:000:0316 площею 11, 00 га та про визнання незаконним та скасування рішення Березанської селищної ради № 68 від 13.12.2019 року.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 31.08.2021 року у справі №915/463/21 (суддя Олейняш Е.М.) позов задоволено.

Визнано за Селянським (фермерським) господарством «Аронія» право постійного користування земельною ділянкою площею - 32, 00 га ріллі призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованою на території Березанської селищної ради Березанського району, Миколаївської області відповідно до Державного акта на право постійного користування землею, виданого 04.03.1993 року на підставі рішення XII сесії XXI скликання Березанської селищної ради народних депутатів від 22 січня 1993 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 165.

Визнано за Селянським (фермерським) господарством «Аронія» право постійного користування земельною ділянкою площею - 11, 00 га ріллі призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованою на території Березанської селищної ради Березанського району, Миколаївської області відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії III-МК № 008903, виданого 22.05.1995 року на підставі рішення II сесії XXI скликання Березанської районної ради народних депутатів від 08 вересня 1994 року № 10 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 186.

Визнано незаконним та скасовано рішення № 68 XXVII сесії VII скликання Березанської селищної ради від 13.12.2019 року «Про зарахування земельних ділянок до земель запасу Березанської селищної ради» .

Стягнуто з відповідача Березанської селищної ради на користь позивача Селянського (фермерського) господарства «Аронія» 6 810, 00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що після набуття засновником СФГ «Аронія» гр. ОСОБА_1 права постійного користування земельними ділянками для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначених ділянок згідно Державних актів на право постійного користування землею від 22.01.1993 року №165 та від 22.05.1995 року серії ІІІ-МК № 00890 стало Селянське (фермерське) господарство «Аронія» .

Отже, з моменту створення СФГ «Аронія» відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Відповідно з часу державної реєстрації СФГ «Аронія» воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник - гр. ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області від 13.12.2019 року №68 підлягає визнанню незаконним та скасуванню, оскільки суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси позивача, оскільки фактично відповідач позбавив позивача СФГ «Аронія» (юридичну особу) права користування земельними ділянками, яен підлягає захисту в судовому порядку.

Березанська селищна рада з вказаним рішенням не погодилась та звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у визнані права постійного користування на земельні ділянки площею 32,00 га ріллі та 11,00 ріллі за селянським (фермерським) господарством Аронія та відмовити в задоволенні інших позовних вимог, а також стягнути з Селянського (фермерського) господарства судовий збір в сумі 10215,00 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 20:12.2018 №9142/0/14-18-СГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність та акту прийому - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 21.12.2018 року земельні ділянки площею 10,3564 га. з кадастровим номером 482095500:20:000:0316 та площею 32,0000 га з кадастровим номером .482095500:20:000:0317 були передані до Березанської селищної ради як землі запасу. Вказані земельні ділянки 22.10.2019 року у встановленому законодавством порядку зареєстровані в комунальну власність громади.

Згідно державного акту серії ПІ-МК №008903, виданого Березанською районною Радою народних депутатів 20.05.1999 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №186 та державного акту, виданого Березанською районною Радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №165, земельні ділянки площею 11,00 га та 32,0 га відповідно були надані у постійне користування ОСОБА_1 - батьку позивача, який, як вбачається з матеріалів справи, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Верховний суд України у своїй постанові від 23.11.2016 року у справі №657/731/14-ц виклав правову позицію: земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Чинним законодавством встановлені обмеження у використанні земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

До дня смерті ОСОБА_1 був членом селянського (фермерського) господарства Аронія (далі за текстом СФГ Аронія ), не складав з себе повноваження засновника господарства.

Апелянт наголошує, що позивачем при розгляді справи в суді першої інстанції не надано доказів використання саме селянським (фермерським) господарством як юридичною особою зазначених земельних ділянок з метою ведення селянського (фермерського) господарства, зокрема, вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації.

За доводами скаржника, право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, є підставою для повернення земельної ділянки в державну (чи комунальну) власність, а підстав для визнання за позивачем такого права немає. Єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документу.

В матеріалах справи немає доказів переоформлення ОСОБА_1 за життя права постійного користування земельними ділянками на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме СФГ "Аронія'',

Окрім того, в період з 21.12.2018 року по 07.04.2021 року (день подання позовної заяви) Позивач з заявою/клопотанням до Березанської селищної ради стосовно підтвердження набуття права власності та/або права користування на умовах оренди на зазначені земельні ділянки його батьком не звертався.

Позовні вимоги, що саме СФГ є користувачем земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акту є безпідставними, так як вказаний державний акт виданий на ім`я гр. ОСОБА_1 , який був на той момент головою створеного відповідно до діючого на той час законодавства України Селянського (фермерського) господарства "Аронія".

За рішенням засновника СФГ Аронія спірні земельні ділянки не передавалися засновником до складу земель фермерського господарства.

Сам факт використання земельної ділянки фермерським господарством не свідчить про перехід до нього від ОСОБА_1 права постійного користування в повному його обсязі.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка використовувалася відповідачем без правовстановлюючих документів, тобто без достатніх правових підстав право постійного користування земельною ділянкою, тому право постійного користування припинилося у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала.

Крім того, Березанська сільрада наголошує, що земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним, серед яких відсутня така підстава як смерть землекористувача.,

Але Відповідачем саме з цієї причини було припинено право користування спірною земельною ділянкою, наданою ОСОБА_1 у зв`язку із невизначеністю в земельному законодавстві припинення права постійного користування землею у зв`язку зі смертю землекористувача та зважаючи на суспільний інтерес територіальної громади. Оскільки використання земельної ділянки є платним, а плата за землю є вагомим наповнювачем місцевого бюджету, за рахунок якого здійснюється розвиток територіальної громади.

Спірна земельна ділянка належала на праві постійного користування громадянину ОСОБА_1 , правочинів щодо передачі вказаної земельної ділянки у користування СФГ "Аронія" не укладалося, доказів зворотного матеріали справи не містять. А єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Щодо позиції Великої Палати у постанові від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18, скаржник зазначає, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Однак, на момент прийняття рішення Відповідачем СФГ Аронія не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Ні Закон України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991, ні інші акти законодавства не передбачають автоматичного переходу права користування від громадянина, якому надавалася земельна ділянка (у власність чи користування) для ведення селянського (фермерського) господарства, від такого громадянина до селянського (фермерського) господарства після його реєстрації як юридичної особи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі №915/463/21 за апеляційною скаргою Березанської селищної ради на рішення господарського суду Миколаївської області від 31.08.2021 року. Призначено розгляд справи на 07.12.2021 року об 11-30 год.

Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання копій іншим учасникам справи; заяв чи клопотань стосовно процесуальних питань (призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення у справі спеціаліста, перекладача, вжиття заходів забезпечення позову, відводів, затвердження мирових угод тощо).

До суду 10.11.2021 року надійшов відзив СФГ "Аронія" на апеляційну скаргу, в якому позивач вважає, що рішення Господарського суду Миколаївської області є законним, прийняте з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та додержанням норма матеріального та процесуального права, і тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області - без змін.

В судове засідання 07.12.2021 року не з`явились представники Березанської селищної ради та Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, повідомлялись про дату, час та місце судового засіданні шляхом надсилання ухвали суду на електронну пошту.

22.11.2021 року до суду надійшло клопотання Березанської селищної ради про відкладення розгляду справи, мотивоване посиленням червоного рівня епідемічної небезпеки поширення COVID-19 та впровадженням посилених протиепідемічних заходів.

Колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання Березанської селищної ради про відкладення розгляду справи, оскільки відповідач мав можливість скористатись своїми правами на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак відповідних заяв до суду не надходило.

Відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.

Наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 №196 затверджено Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду.

Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). В даному випадку участь представників сторін в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Березанської селищної ради та Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.01.1993 року на підставі рішення Березанської селищної ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 22.01.1993 року гр. ОСОБА_1 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 32,0 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею № 165 (том 1, арк. 79-81). Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 165.

08.09.1994 року на підставі рішення Березанської селищної ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 08.09.1994 року гр. ОСОБА_1 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 11,0 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ІІІ-МК № 008903 (том 1, арк. 82). Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 22.05.1995 року за № 186.

22.01.1993 року ОСОБА_1 створив СФГ Аронія (код 22443531), що підтверджується Довідкою № 730 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Керівник - ОСОБА_1 (том 1, арк. 84).

02.03.1999 року проведено державну реєстрацію СФГ Аронія , про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вчинено запис 1 506 120 0000 000651, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 481669 (том 1, арк. 66). Засновником та керівником (головою) СФГ Аронія був ОСОБА_1 .

12.02.1999 року Березанською районною державною адміністрацією зареєстровано Статут СФГ Аронія , згідно з яким ОСОБА_1 є засновником фермерського господарства, а ОСОБА_2 - його членом (том 1, арк. 179-195).

Відповідно до абз. 2 п. 7 Статуту Фермерське господарство Аронія організоване на землях державного запасу наданих йому в тимчасове користування рішенням 143 Березанскої районної ради від 02.03.1993. Розмір земельної ділянки складає 43 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_1 помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть від 17.12.2014 року серії НОМЕР_1 , про що 17.12.2014 року в книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 68 (том 1, арк. 65).

15.12.2015 року рішенням загальних зборів СФГ Аронія , оформленого протоколом № 1/15 від 15.12.2015 року, затверджено нову редакцію Статуту Господарства у новій редакції та змінено голову СФГ Аронія (том 1, арк. 64).

Відповідно до п. 4.1 Статуту СФГ Аронія (нова редакція) фермерське господарство має право: 4.1.1. самостійно господарювати на землі; 4.1.2. використовувати земельні ділянки відповідно до цілей, для яких вони надані (том 1, арк. 56-63).

Станом на день розгляду справи СФГ Аронія (код 22443531) не припинено, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 1, арк. 76-78).

Відповідно до довідки Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області № 09-06/376 від 27.02.2019, виданій голові СФГ Аронія Костюку О.М., на земельні ділянки № 1 площею 11,00 га ріллі на підставі державного акта на право постійного користування землею ІІІ-МК № 008903 та земельну ділянку № 2 площею 32,0 га ріллі на підставі державного акта зареєстрованого в книзі державних актів на право постійного користування землею № 15, належні ОСОБА_1 в межах території Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області присвоєні кадастрові номери: №1 - 4820955000:20:000:0316 та №2 - 4820955000:20:000:0317 (том 1, арк. 83).

Так, відповідно до витягу № НВ-4811210582021 від 10.03.2021 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 4820955000:20:000:0316 відноситься до земель запасу, цільове призначення 16.00, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, площею 10,3564 га, комунальної форми власності та зареєстрована в Державному земельному кадастрі 26.11.2018 року (том 1, арк. 70-72).

Відповідно до витягу № НВ-4811210532021 від 10.03.2021 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 4820955000:20:000:0317 відноситься до земель запасу, цільове призначення 16.00, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, площею 32,0000 га, комунальної форми власності та зареєстрована в Державному земельному кадастрі 26.11.2018 року (том 1, арк. 67-69).

Підставою реєстрації земельних ділянок стала технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Наказом Головного управління Дергеокадастру у Миколаївській області № 9142/0/14-18-СГ від 20.12.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" вирішено передати територіальній громаді сіл, в особі Березнасьої селищної ради Березанського району Миколаївської області, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, згідно переліком загальною площею 9187,1712 га, які розташовані в межах території Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області (том 1, арк. 125).

Відповідно до додатку до наказу Головного управління Дергеокадастру у Миколаївській області № 9142/0/14-18-СГ від 20.12.2018 (перелік земельних ділянок) земельні ділянки з кадастровими номерами 4820955000:20:000:0317 площею 32,0000 га та 4820955000:20:000:0316 площею 10,3564 га із цільовим призначенням 16.00 землі запасу передано до комунальної власності Березанської селищної об`єднаної територіальної громади Березанського району Миколаївської області (порядковий номер у списку 471, 472) (том 1, арк. 126-167).

На виконання вищевказаного наказу Головним управлінням Дергеокадастру у Миколаївській області передано із державної власності, а Березанською селищною об`єднаною територіальною громадою прийнято у комунальну власність Березанської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки, про що складено акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 21.12.2018 (том 1, арк. 168).

Рішенням Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області від 22.02.2019 року № 45 затверджено акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 21.12.2018 та прийнято у комунальну власність земельні ділянки, зазначені в акті (том 2, арк. 2).

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 247523524 та № 247521070 від 10.03.2021 року на земельні ділянки з кадастровим номером 4820955000:20:000:0316 площею 10,3564 га та з кадастровим номером 4820955000:20:000:0317 площею 32,0000 га 22.10.2019 року зареєстровано право комунальної власності за Березанською селищною радою Березанського району Миколаївської області на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 21.12.2018 року, наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 9142/0/14-18-СГ від 20.11.2018 та рішення органу місцевого самоврядування № 45 від 22.02.2019 року (том 1, арк. 73-74).

В подальшому оскаржуваним рішенням Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області від 13.12.2019 року № 68 (том 1, арк. 90) Березанська селищна рада вирішила:

1. Зарахувати до земель запасу комунальної власності Березанської селищної ради земельні ділянки кадастровий номер 4820955000:20:000:0317 площею 32,0 га ріллі та кадастровий номер 4820955000:20:000:0316 площею 10,3564 га ріллі із земель постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 за межами населеного пункту в межах території Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області, в зв`язку зі смертю землекористувача.

2. Припинити право постійного користування на земельною ділянкою кадастровий номер 4820955000:20:000:0317 площею 32,0 га ріллі та визнати таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 165.

3. Припинити право постійного користування на земельною ділянкою загальною площею 11,0 га ріллі в тому числі земельною ділянкою кадастровий номер 4820955000:20:000:0316 площею 10,3564 га ріллі та визнати таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства серії ІІІ-МК № 008903, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 22.05.1995 року за № 186.

4. Рекомендувати Березанській селищній раді зареєструвати відповідні речові права на земельні ділянки кадастровий номер 4820955000:20:000:0317 та кадастровий номер 4820955000:20:000:0316 у державного реєстратора державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним зазначеного рішення, а також визнання права постійного користування на спірні земельні ділянки площею 32 та 11 га.

Позивач зазначає, що СВГ "Аронія" є діючим суб`єктом господарювання, здійснює господарську діяльність з 1993 року, подає до державних органів відповідну звітність, сплачує всі обов`язкові платежі та використовує надані земельні ділянки за цільовим призначенням, на підтвердження чого подав до матеріалів справи банківські квитанції про сплату єдиного податку із сільськогосподарських виробників в 2019 році, звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) сільського господарства за 2019 рік, фінансову звітність малого підприємства (баланс на 31.12.2019) (том 1, арк. 85-89).

Згідно із ч. 1 ст. 51 ЗК України (у редакції від 15.01.1993 року, яка діяла на момент створення СФГ «Аронія» ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ст. 7 ЗК України (у редакції від 15.01.1993 року, на момент створення СФГ «Аронія» ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЗК України (у редакції від 15.01.1993 року, на момент створення СФГ «Аронія» ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельних ділянок ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23.07.1993 року; втратив чинність 29.07.2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ «Аронія» , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У ст. 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовуєтьсявиключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб . Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Вищевказані правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі № 320/5724/17 та від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18.

З аналізу приписів ст. 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин , якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Згідно із ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції від 06.09.2014 року, на момент смерті гр. ОСОБА_1 ) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності (ч. 2 ст. 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що на момент смерті ОСОБА_1 право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у редакції від 06.09.2014 року, на момент смерті гр. ОСОБА_1 ), який діяв з 01.01.2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України), було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 615/2197/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У п. 7.27 постанови від 05.11.2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції від 06.09.2014 року, на момент смерті гр. ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої ст. 27 ЗК України (у редакції від 15.01.1993 року), яка діяла до 01.01.2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

Водночас, суд першої інстанції вірно зазначив, що у земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня, адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Березанської районної ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 22.01.1993 року та від 08.09.1994 року гр. ОСОБА_1 було надано у постійне користування земельні ділянки площею 32,0 гектарів та 11,0 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державними актами на право постійного користування землею від 22.01.1993 року №165 та від 22.05.1995 року серії ІІІ-МК № 008903.

Після отримання громадянином - засновником Державних актів на право постійного користування земельними ділянками та його державної реєстрації, останнім засновано СФГ «Аронія» , яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 474/100/16-ц (провадження № 14-161цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 704/26/17-ц (провадження № 14-495цс18), від 13 лютого 2019 року у справі №666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18) та від 23.06.2020 року № 922/989/18.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта про відсутність доказів переоформлення ОСОБА_1 за життя права постійного користування земельними ділянками на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме СФГ "Аронія'', а також відсутність доказів звернення позивача в період з 21.12.2018 року по 07.04.2021 року із заявою/клопотанням до Березанської селищної ради стосовно підтвердження набуття права власності та/або права користування на умовах оренди на зазначені земельні ділянки його батьком.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зі смертю громадянина, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось (постанова ВП ВС від 23.06.2020 по справі № 922/989/18 (№ 12-205гс19)).

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі № 368/54/17 та від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з моменту створення СФГ «Аронія» відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Після набуття засновником СФГ «Аронія» гр. ОСОБА_1 права постійного користування земельними ділянками для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначених ділянок згідно Державних актів на право постійного користування землею від 22.01.1993 року №165 та від 22.05.1995 року серії ІІІ-МК № 00890 стало Селянське (фермерське) господарство «Аронія» .

Отже, з моменту створення СФГ «Аронія» відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Відповідно з часу державної реєстрації СФГ «Аронія» воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник - гр. ОСОБА_1 .

З огляду на вищевикладене, судом відхиляються аргументи апелянта про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, та є підставою для повернення земельної ділянки в державну (чи комунальну) власність.

Також не знайшли свого підтвердження доводи апелянта про те, що державний акт виданий на ім`я гр. ОСОБА_1 , який був на той момент головою створеного відповідно до діючого на той час законодавства України Селянського (фермерського) господарства "Аронія", і за рішенням засновника СФГ Аронія спірні земельні ділянки не передавалися засновником до складу земель фермерського господарства.

Доводи апелянта про те, що позивачем при розгляді справи в суді першої інстанції не надано доказів використання саме селянським (фермерським) господарством як юридичною особою зазначених земельних ділянок з метою ведення селянського (фермерського) господарства, зокрема, вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи містять докази того, що СВГ "Аронія" є діючим суб`єктом господарювання, подає до державних органів відповідну звітність, сплачує всі обов`язкові платежі та використовує надані земельні ділянки за цільовим призначенням, на підтвердження чого в матеріалах справи надані банківські квитанції про сплату єдиного податку із сільськогосподарських виробників в 2019 році, звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) сільського господарства за 2019 рік, фінансову звітність малого підприємства (баланс на 31.12.2019) (том 1, арк. 85-89).

При цьому, матеріали справи не містять доказів наявності в користуванні СФГ «Аронія» будь-яких інших земельних ділянок, аніж земельні ділянки кадастровий номер 4820955000:20:000:0317 площею 32,0 га ріллі та кадастровий номер 4820955000:20:000:0316 площею 10,3564 га ріллі.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про припинення права користування спірними земельними ділянками, наданими ОСОБА_1 у зв`язку із невизначеністю в земельному законодавстві припинення права постійного користування землею у зв`язку зі смертю землекористувача та зважаючи на суспільний інтерес територіальної громади.

Суд наголошує, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним, серед яких відсутня така підстава як смерть землекористувача.

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), через рішення якого відбувається практична реалізація Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі « East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом» , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів» . Говорячи про «закон» , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

З огляду на викладене, враховуючи принципи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що втручання держави у право користування СФГ «Аронія» шляхом вилучення спірних земельних ділянок та їх повернення до земель комунальної власності не переслідує «суспільний інтерес» і не є пропорційним визначеним цілям.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія доходить висновку, що з моменту, коли фізична особа гр. ОСОБА_1 отримав земельну ділянку для ведення фермерського господарства, у правовідносинах користування земельною ділянкою відбулася фактична заміна землекористувача, а права та обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства.

За таких обставин, смерть ОСОБА_1 не впливає на права і обов`язки позивача як юридичної особи та не є підставою для припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання за Селянським (фермерським) господарством «Аронія» права постійного користування земельною ділянкою площею - 32, 00 га ріллі призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованою на території Березанської селищної ради Березанського району, Миколаївської області відповідно до Державного акта на право постійного користування землею, виданого 04.03.1993 року на підставі рішення XII сесії XXI скликання Березанської селищної ради народних депутатів від 22 січня 1993 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 165, та права постійного користування земельною ділянкою площею - 11, 00 га ріллі призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованою на території Березанської селищної ради Березанського району, Миколаївської області відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії III-МК № 008903, виданого 22.05.1995 року на підставі рішення II сесії XXI скликання Березанської районної ради народних депутатів від 08 вересня 1994 року № 10 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 186.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою (постанова ВП ВС від 23.06.2020 № 922/989/18 (12-205гс18).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного та обгрунтованого висновку, що рішення Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області від 13.12.2019 року № 68 підлягає визнанню незаконним та скасуванню, оскільки суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси позивача, оскільки фактично відповідач позбавив позивача СФГ «Аронія» (юридичну особу) права користування земельними ділянками, яен підлягає захисту в судовому порядку.

Будь-яких порушень процесуальних норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, або неправильного застосування норм матеріального права при розгляді апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції виявлено не було.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції, судова колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга Березанської селищної ради підлягає залишено без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.08.2021 року у справі №915/463/21 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Березанської селищної ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 31.08.2021 року у справі №915/463/21 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.12.2021 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська