Рішення

від 10.12.2021 по справі 923/1241/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2021 року Справа № 923/1241/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. , розглянувши справу

за позовом: Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області), м. Херсон

до відповідача: Комунального підприємства "Великолепетиська центральна районна лікарня" Великоолександрівської районної ради Херсонської області, смт Велика Лепетиха, Великоолександрівський район, Херсонська область

про відшкодування збитків в сумі 82021,01 грн.

без виклику представників сторін

Державна екологічна інспекція Південного округу (Запорізька та Херсонська області) (код ЄДРПОУ 43877338) звернулась до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Комунального підприємства "Великолепетиська центральна районна лікарня" Великоолександрівської районної ради Херсонської області (код ЄДРПОУ 02003936) про відшкодування збитків у розмірі 82021,01 грн., заподіяних державі порушенням законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Державною екологічною інспекцією Південного округу під час перевірки встановлено, що Приватне підприємство "Ольвія і К" допускає порушення правил використання водних ресурсів, що є порушенням вимог природоохоронного законодавства, а саме вимоги Кодексу України "Про надра".

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2021 р. даний позов передано на розгляд судді Ярошенко В. П.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 17.09.2021 відкрито провадження у справі № 923/1241/21, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

04.11.2021 року до суду від Комунального підприємства "Великолепетиська центральна районна лікарня" Великоолександрівської районної ради Херсонської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні позову. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про те, що застосування Інспекцією під час розрахунку шкоди "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів" затвердженої наказом Міністерства з охорони навколишнього природного середовища України 20.07.2009 № 389 є протиправною.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

При ухваленні рішення у даній справі суд враховує наступне.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст.9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.2 ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст.17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008 № 01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 (§ 51).

Таким чином, норми ГПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, враховуючи принцип незмінності складу суду, з метою повного, об`єктивного, всебічного розгляду справи, на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд розглянув дану справу строком понад шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Матеріали справи свідчать, що Державною екологічною інспекцією Південного округу (Запорізька та Херсонська області) (надалі - позивач) у період з 23 по 28 січня 2021 року проведено проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Комунального підприємства "Великолепетиська центральна районна лікарня" Великоолександрівської районної ради Херсонської області (надалі - відповідач або Установа), за наслідками якої складено Акт перевірки від 23-28.01.2021 № 01-51/13/2020.

Вказаною перевіркою встановлено, що Установою зі свердловин, які експлуатуються здійснювався забір підземної води без спеціального дозволу на користування надрами, чим порушено вимоги статей 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра.

Відповідно до звіту за формою № 2ТП водогосп (річна), наданого листом від 17.07.2020 № 14-05/3-573 (вихідний № 719-01-44 від 20.07.2020) Басейновим управлінням водних ресурсів нижнього Дніпра, кількість забраної підземної води за період з 01.11.2017 по 31.12.2017 становить 4 400 м 3 , за 2018 рік - 29 300 м 3 та за 2019 рік - 29 000 м 3 .

На виконання вимог частини 7 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та пункту З Положення Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області), з метою усунення порушень природоохоронного законодавства, виявлених під час планової та позапланової перевірок Відповідачу надано обов`язкові до виконання приписи від 20.07.2020 № 07-14/223/20 та від 29.01.2020 №01-51/13/20.

Позивач вказує, що протиправними діями відповідача допущено порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме статті 19 Кодексу України про надра: "Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр."

Також позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 15.12.2020 № 3432/10-07/08-35 з вимогою добровільно відшкодувати збитки заподіяні державі внаслідок виявлених порушень вимог природоохоронного законодавства, Відповідь відповідачем на Претензію до сьогодні на адресу Інспекції не надходила. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Отже, з урахуванням того, що відповідачем в добровільному порядку суму збитків у розмірі 82021,01 грн. не відшкодовано, позивач вважає, що з відповідача підлягає стягненню вказана сума збитків.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що за наслідками проведеної позивачем у період з 23-28.01.2021 року перевірки дотримання вимог відповідачем природоохоронного законодавства, складено акт № № 01-51/13/2020, яким та встановлено, що у період з 01.11.2017 по 31.12.2017 становить 4 400 м 3 , за 2018 рік - 29 300 м 3 та за 2019 рік - 29 000 м 3 відповідач здійснював забір підземної води без спеціального дозволу на користування надрами.

Стаття 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (надалі - Закон) передбачає, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтями 68, 69 Закону встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Частиною 1 статті 149, статтею 151 ГК України також передбачено, що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до Водного кодексу України (надалі - ВК України) підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року N 827).

Стаття 2 ВК України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об`єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень статей 46, 48 ВК України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини 1 статті 44, статті 49 ВК України).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов`язок отримання господарюючими суб`єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Разом із тим Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб`єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (стаття 21 Кодексу України про надра).

Статтею 23 Кодексу України про надра закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб`єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Однією з обов`язкових умов для звільнення суб`єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Водночас чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття "господарсько-побутові потреби".

Проте, із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об`єктами для потреб галузей економіки) ВК України та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість, виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями "водокористування для потреб галузей економіки" та "промислові потреби".

Статтею 65 Кодексу України про надра встановлено, що порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні, у тому числі в самовільному користуванні надрами.

Згідно ст. 67 Кодексу України про надра підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань. У деліктних зобов`язаннях діє принцип відповідальності за вину. Тобто, деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Зобов`язання із заподіяння шкоди є цивільно-правове зобов`язання, за якого потерпілий має право вимагати від особи, що заподіяла шкоду, цілковитого відшкодування протиправно заподіяної шкоди.

Загальним підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом ст. 1166 ЦК України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, в діях Комунального підприємства "Великолепетиська центральна районна лікарня" Великоолександрівської районної ради Херсонської області наявні вище вказані чотири складові, а саме протиправна поведінка відповідача полягає у самовільному надрокористуванні, вина підтверджується матеріалами інспекційної перевірки, наявна сама шкода, яка обрахована відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 року № 389 (із змінами), а причинний зв`язок, що виражається у заподіяні вказаної шкоди саме протиправною поведінкою відповідача.

На спірні правовідносини, пов`язані з нарахуванням позивачем збитків, завданих внаслідок здійснення забору підземної води без дозволу на спеціальне водокористування, поширюється дія Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.07.2009р. № 389, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 14.08.2009 за № 767/16783 (надалі по тексту рішення -Методика)

Згідно з пунктом 9.1. Методики розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, здійснюється за відповідною формулою:

Зсам . = 5 x W x Тар (грн),

де W - об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, куб. м;

Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар`єрних та дренажних вод - грн/100 куб. м, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 куб. м, води, яка входить до складу напоїв, - грн/куб. м). Для води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об`єкти", встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.

Як зазначалося вище, відповідач здійснював забір підземної води без спеціального дозволу на користування надрами у період з 01.11.2017 по 31.12.2017 становить 4 400 м 3 , за 2018 рік - 29 300 м 3 та за 2019 рік - 29 000 м 3 .

Суд, перевірив здійснений позивачем розрахунок шкоди спричинений відповідачем без дозвільним спеціальним водокористуванням (а.с. 75), та визнав його арифметично вірним.

Згідно п. 1.6 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 року № 02-5/744, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм матеріального права, а також те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 82021,01 грн. шкоди, заподіяної державі порушенням законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідач, позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Великолепетиська центральна районна лікарня" Великоолександрівської районної ради Херсонської області (74501, Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Лепетиха, вул. Островського, 11, код ЄДРПОУ 02003936) збитки, заподіяні державі у сумі 82021,01 грн та перерахувати цю суму за наступними реквізитами: отримувач ГУК у Херсон обл/ В.Леп СТГ/24062100; рахунок UА888999980333119331000021411 у Казначействі України (ел. адм. подат.); код за ЄДРПОУ 37959517; код бюджетної класифікації 24062100.

3. Стягнути з Комунального підприємства "Великолепетиська центральна районна лікарня" Великоолександрівської районної ради Херсонської області (74501, Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Лепетиха, вул. Островського, 11, код ЄДРПОУ 02003936) на користь Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) (73003,місто Херсон, провулок Козацький, будинок 10, код ЄДРПОУ 43877338) суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Суддя В.П.Ярошенко