Постанова

від 01.12.2021 по справі 308/2718/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/2718/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 грудня 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідачки Готри Т. Ю.,

суддів Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю.,

за участі секретарки судового засідання Жганич К. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Косаковський Валентин Олександрович, де боржником є Державний навчальний заклад Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій , заінтересованою особою є Закарпатська обласна державна адміністрація, про заміну сторони у виконавчому провадженні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Косаковський Валентин Олександрович, на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 7 вересня 2021 року, постановлену суддею Малюком В.М., повне судове рішення складено 10.09.2021,

в с т а н о в и в:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Косаковський В.О., де боржником є Державний навчальний заклад Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій (надалі - Навчальний заклад, Центр) , заінтересованою особою є Закарпатська обласна державна адміністрація, звернулася до суду з заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Заява обґрунтована тим, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.09.2020 її позовні вимоги були задоволені частково, а саме: скасовано наказ Центру за № 24 від 26.12.2018 про її звільнення з роботи; поновлено на посаді; стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 188 866,50 гривень. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11.02.2021 зазначене рішення місцевого суду змінено в частині стягнення на її користь заробітку за час вимушеного прогулу на 317 053 гривень. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Зазначала, що ці судові рішення стали наслідком скасування і визнання нечинним розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації № 691 від 29.10.2018 Про припинення (ліквідацію) державного навчального закладу Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій , на підставі судових рішень Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/169/19 від 10.10.2019 та Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020.

Згодом Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області було видано виконавчий лист від 31.03.2021, на підставі якого 08.04.2021 було відкрито виконавче провадження за № ВП 65059563.

Наголошувала, що державним виконавцем у цьому виконавчому провадженні були здійснені наступні дії: - виявлено та констатовано факт відсутності боржника за вказаною адресою, про що складено відповідний акт; - складено акт, відповідно до якого засвідчено, що рішення суду боржником не виконано; - винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду та направлено виклик керівнику боржника.

Також указувала, що Головним управлінням казначейської служби України у Закарпатській області (ГУ ДКСУ) повернуто виконавчий лист у зв`язку з відсутністю відкритих рахунків у боржника. У відповіді на запит стягувача до ГУ ДКСУ (лист від 17.06.2021 №6-13-12/2723) зазначено, що протягом 2019-2020 років та станом на 15.06.2021 фінансування цього державного навчального закладу не здійснювалось, установа відсутня в мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.

Стверджувала, що за таких обставин виконати рішення суду основним боржником про поновлення її на посаді та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є можливим, а тому необхідно замінити боржника у цьому виконавчому провадженні.

Водночас зауважувала і про те, що єдиним засновником даного Навчального закладу є Закарпатська обласна державна адміністрація, Центр не є прибутковою організацією і фінансується безпосередньої її засновником.

На її думку, Закарпатська ОДА в повній мірі несе відповідальність за стан цього Навчального закладу, в якому він перебуває на даний час, оскільки де-юре він існує, а де-факто є припиненим, а тому у даному випадку виникає субсидіарна відповідальність Закарпатської ОДА як засновника.

Звертала увагу, що Закарпатська ОДА своїми умисними, незаконними діями (визнано судом незаконним і скасовано розпорядження про ліквідацію Центру) та бездіяльністю (починаючи з дня винесення судового рішення адміністративним судом апеляційної інстанції) фактично незаконно припинила діяльність Навчального закладу, що призвело до порушення її трудових прав.

Посилаючись на наведені обставини, а також з урахуванням вимог статей 619, 1175 ЦК України, ч. 7 ст. 77 ГК України, статей 55, 442 ЦПК України, просила суд замінити сторону виконавчого провадження з ДНЗ Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій на Закарпатську обласну державну адміністрацію у виконавчому провадженні № ВП 65059563, яке відкрито постановою державного виконавця від 08.04.2021 на підставі виконавчого листа Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 308/2718/20.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.09.2021 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони (боржника) у цьому виконавчому провадженні відмовлено.

Не погоджуючись із цієї ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник-адвокат Косаковський В.О., подала на неї апеляційну скаргу внаслідок її незаконності, оскільки судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та належним чином не досліджено надані нею докази.

Скарга загалом мотивована тим ж доводами, які наведені у заяві про заміну сторони у виконавчому провадженні, а також звернуто увагу на те, що місцевим судом у повній мірі не враховано її незаконне звільнення з посади заступниці директора Центру, на підставі наказу голови ліквідаційної комісії від 26.12.2018 № 24 за пунктом 1 ст. 40 КЗпПУ у зв`язку з припиненням діяльності даного Навчального закладу, відповідно до розпорядження голови Закарпатської ОДА № 691 від 29.10.2018, яке адміністративними судами першої та апеляційної інстанцій було визнано нечинним і скасовано. При цьому рішення адміністративного суду так і не є виконаним у частині відновлення становища центру, що існувало до порушення.

Зазначала, що за приписами статті 619 ЦК України, статті 55 ЦПК України допускається поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи, та у разі заміни боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної, зокрема сторони на будь-якій стадії судового процесу, а всі дії, вчиненні в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Наголошувала і те, що відповідно до статуту Центру Закарпатська ОДА як засновник зобов`язана його фінансувати, а також нести відповідальність за той наявний стан, до якого призвели, виключно, незаконні дії цієї обласної держадміністрації. До того ж, Навчальний заклад існує лише віртуально за відомостями ЄДРПОУ, не має рахунків у ГУ ДКСУ, а тому, відповідно до пунктів 7 статей 73, 77 ГКУ, за зобов`язаннями Центру як казенного державного унітарного підприємства і при недостатності коштів, держава в особі органу, до сфери управління якого входить це підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність, у даному випадку саме Закарпатська ОДА.

Також стверджувала і про неправомірність висновку місцевого суду щодо необхідності відмови в задоволенні її заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні лише з підстав наявного запису про існування центру як юридичної особи за відомостями ЄДРПОУ.

З огляду на наведене просила оскаржену ухвалу суду скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення її заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні № ВП 65059563, відкритого 08.04.2021, а також вирішити питання про понесені судові витрати.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Косаковський В.О. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з підстав наведених у ній.

Представники Закарпатської обласної державної адміністрації - Стегура Р.І. та Славич Б.С. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечили унаслідок її безпідставності і надуманості та просили залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

За змістом ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями частин 1, 2 ст. 15 зазначеного Закону передбачено, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до абзацу 1 ч. 5 ст. 15 Закону України Про виконавче провадження у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Також правилами частин 1, 2 ст. 442 ЦПК України врегульовано, що у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником; заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Отже, виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема у правовідносинах, що допускають правонаступництво.

За приписами ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Згідно з частинами 1, 5 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється, зокрема в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями ст. 619 ЦК України. За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.

Отож, правовий аналіз даної норми дає підстави стверджувати про те, що підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.

Така відповідальність передбачена, зокрема Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а у подальшому статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Основною метою такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

Заразом при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.

При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.

На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому ст. 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених ст. 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи ст. 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом із положеннями ст. 55 указаного Кодексу.

Отже, процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права.

Здійснення правонаступництва є результатом наявності визначеного юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів, необхідних і достатніх для того, щоб отримати відповідний ефект - правонаступництво у правах та обов`язках. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Чинне законодавство не передбачає можливості покладання субсидіарної відповідальності в порядку ст. 55 ЦПК України на стадії примусового виконання судового рішення, оскільки на цій стадії судового процесу суд може лише замінити сторону виконавчого провадження на його правонаступника, що не є тотожнім з покладенням субсидіарної відповідальності на відповідний орган за борги створеної ним комунальної організації. Також у суду відсутні правові підстави на стадії примусового виконання судового рішення з`ясовувати, досліджувати, установлювати обставини можливості покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у разі недостатності у нього майна на його засновника.

З`ясовування питання можливості покладення субсидіарної відповідальності, у даному випадку на Закарпатську ОДА за борги створеної нею комунальної організації, здійснюється в окремому судовому провадженні шляхом пред`явлення кредитором вимоги до особи, яка несе субсидіарну відповідальність за борги боржника або у справі про визнання основного боржника банкрутом, де на підставі ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор під час здійснення своїх повноважень має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства.

Подібні (схожі) висновки викладені, зокрема і в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі 911/1211/13, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У цій справі судом установлено, що у березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного навчального закладу Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій , Закарпатської обласної державної адміністрації про: 1) поновлення їй строку для подання цього позову; 2) скасування і визнання нечинним наказу від 26.12.2019 № 24 Центру про її звільнення; 3) поновлення її на посаді заступника директора цього Центру; 4) стягнення із Центру на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29.12.2018 по 29.12.2019.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.09.2020 поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з указаним позовом та частково задоволено її позовні вимоги, а саме: - визнано незаконним та скасовано наказ Державного навчального закладу Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій № 24 від 26.12.2018 Про звільнення ОСОБА_1 ; - поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Державного навчального закладу Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій ; - стягнуто з Державного навчального закладу Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 188 866,50 грн, з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а також вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти її позовних вимог відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11.02.2021 це рішення місцевого суду в частині визначеного розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розподілу судових витрат - змінено. Стягнуто з Державного навчального закладу Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 317 053 гривень, який присуджений без утримання обов`язкових податків та платежів. Водночас скасовано рішення в частині стягнення із Закарпатської ОДА в дохід держави 420 грн судового збору та виключено з абзацу сьомого резолютивної частини рішення слова: та Закарпатської ОДА (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ -00022496) . У решті рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.09.2020 залишено без змін.

Зазначені судові рішення в касаційному порядку не оскаржувалися та у порядку ст. 384 ЦПК України набрали законної сили з дня прийняття постанови судом апеляційної інстанції, тобто 11.02.2021.

На їх підставі Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 31.03.2021 було видано три виконавчі листи, а саме:

1) про поновлення ОСОБА_1 на посаді на посаді заступниці директора Державного навчального закладу Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (т.2, а.с.56, 57) ;

2) про стягнення із Центру на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 317 053 гривень, який присуджений без утримання обов`язкових податків та платежів (т.2, а.с.54, 55) ;

3) про стягнення із Центру на користь ОСОБА_1 понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 750 гривень (т.2, а.с.58, 59) .

Відповідно до приписів Закону України Про виконавче провадження та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мін`юсту від 02.04.2012 № 512/5 виконавець, зокрема розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього закону за заявою стягувача про примусове виконання (п. 1 ч. 1 ст. 26 даного Закону), та на кожен поданий на примусове виконання виконавчий документ стягувач подає окрему заяву про примусове виконання (пункт 3 розділу ІІІ Інструкції). Заразом статтею 30 цього Закону передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника у рамках зведеного виконавчого провадження. У протилежному випадку, тобто за відсутності одночасно у виконавчих документах про стягнення коштів із одного й того ж самого боржника, примусове виконання кількох рішень щодо такого боржника здійснюється окремо.

Із матеріалів цієї справи вбачається, що постановою державного виконавця Ужгородського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Керечанин Б.С. від 08.04.2021 відкрито виконавче провадження № 65059563 щодо виконання лише одного із трьох наведених вище виконавчих листів, виданих Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області від 31.03.2021, а саме про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступниці директора Державного навчального закладу Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (т.2, а.с.68-69) .

Також із актів цього державного виконавця від 13.04.2021, 10.05.2021, 14.06.2021, постанови про накладення штрафу від 16.06.2021 та листа за № 10-65059563 від 24.06.201 вбачається, що ним проводяться виконавчі дії у виконавчому провадженні № 65059563 саме щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Центру (т.2, а.с.62-67) .

Водночас матеріали справи не містять жодних доказів того, що існує відкрите (зведене, приєднане до зведеного) виконавче провадження на підставі заяви стягувачки ОСОБА_1 з приводу виконання виконавчого листа цього ж суду від 31.03.2021 про стягнення із Центру на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 317 053 гривень, який присуджений без утримання обов`язкових податків та платежів. А тому, за відсутності відкритого виконавчого провадження, заявниця (стягувачка) ОСОБА_1 не може просити суд про заміну сторони (боржника) у виконавчому провадженні, яке ще не відкрито /неіснуюче виконавче провадження/, з приводу стягнення на її користь присудженого середнього заробітку, оскільки в такому випадку вона вправі просити про заміну боржника у виконавчому листі, що узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 442 ЦПК України та, наприклад, з правовими висновками Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 0417/7776/12 /провадження № 61-5419св21/.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 у своїй заяві просила суд замінити сторону (боржника) у виконавчому провадженні № 65059563, відкритого на підставі виконавчого листа щодо поновлення її на роботі, а відтак її доводи як у заяві, так і в апеляційній скарзі про порушення місцевим судом вимог статей 73, 77 ГК України, статті 619 ЦК України, а також про не заміну основного боржника Центру /який фінансується засновником і не є прибутковою організацією, згідно з пунктами 5.1, 5.2. Статуту/ на засновника Закарпатську ОДА, яка несе субсидіарну відповідальність, не заслуговують на увагу за викладених вище обставин, а також з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, а тому в даному випадку неможливо застосувати положення вимог статті 619 ЦК України, а тим паче норми господарського права, на які посилалася заявниця ОСОБА_1 , оскільки питання поновлення її на роботі, згідно з виконавчим провадженням № 65059563 і в якому вона просила замінити боржника, врегульовані саме нормами трудового, а не цивільного та (або) господарського законодавства.

Трудове законодавство не містить поняття субсидіарної відповідальності при поновленні працівника на роботі.

Колегія суддів констатує, що відповідно до відомостей ЄДРПОУ як на дату (07.09.2021) розгляду місцевим судом цієї заяви ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні № 65059563, так і на дату (01.12.2021) апеляційного розгляду цієї справи, Державний навчальний заклад Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій як юридична особа не є припиненою, не перебуває в процесі ліквідації та не перебуває в процесі банкрутства.

На переконання колегії суддів, є голослівними доводи апелянта про те, що Центр існує формально , а відтак необхідно його замінити на правонаступника субсидіарного боржника, оскільки чинне законодавство такого поняття як формальне існування юридичної особи не містить, а ч. 5 ст. 104 ЦК України чітко передбачає, що юридична особа є такою, яка припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Винятків із цього правила законодавство не містить.

Водночас статями 55, 442 ЦПК України чітко врегульовано можливість заміни сторони, внаслідок її вибуття, на її правонаступника, де у цьому випадку Центр як юридична особа не припинив свою діяльність, а тому є відсутні правові підстави для заміни сторони (боржника) у цьому виконавчому провадженні № 65059563 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступниці директора Державного навчального закладу Закарпатський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій .

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 13 ЦПК України регламентовано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За загальним правилом збирання доказів не є обов`язком суду.

Отже, апеляційний суд доходить висновку, що заявниця ОСОБА_1 не довела належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами свої вимоги, які не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Недоліки вирішення місцевим судом даної заяви носять характер формальних міркувань та не впливають на правильність і справедливість постановленої судом першої інстанції ухвали.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на положеннях закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків місцевого суду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржена ухвала місцевого суду є законною та обґрунтованою і підстав для її зміни чи скасування, апеляційний суд не вбачає.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 454 грн (т.2 а.с.117) слід покласти на заявницю-апелянтку ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Косаковський Валентин Олександрович, залишити без задоволення.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 7 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 грудня 2021 року.

Суддя-доповідачка Судді