Ухвала

від 09.12.2021 по справі 380/14635/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№ 380/14635/21

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

в частині позовних вимог

09 грудня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Суліковської У.І.,

представник відповідача Лазорко І.І.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження питання про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки виконання рішення, -

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Ген. Григоренка, 3; код ЄДРПОУ 08592247) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, що полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 11.10.2016 та середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на службі за період із 12.10.2016 по 11.04.2017;

- стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 11.10.2016 в розмірі 68779 гривень 80 копійок;

- стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виконання рішення про поновлення на службі за період із 12.10.2016 по 11.04.2017 в розмірі 37463 гривень 4 копійки;

- рішення сулу в частині стягнення з Головного управління МВС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Ухвалою суду від 07.09.2021 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано десятиденний термін для усунення недоліків.

07.09.2021 за вх. №73081 представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, долучено квитанцію про сплату судового збору, а також клопотання про поновлення строку звернення до суду.

В поданому клопотання зазначає, що з метою встановлення обставин справи, на адресу відповідача було надіслано ряд адвокатських запитів з проханням надати інформацію щодо нарахованих та виплачених сум ОСОБА_1 . Листом від 20.07.2021, який було отримано 26.07.2021 позивачем, ГУ МВС у Львівській області надало лише довідку про доходи. Представник позивача зазначає, що з дня отримання відповіді, 27.08.2021 позивачка звернулась до суду з даним позовом. Зазначає, що позивачці до сьогодні достеменно невідомі обставини виплати їй середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення про поновлення на службі. З огляду на наведене просить поновити строк звернення до суду.

Ухвалою суду від 11.10.2021 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання. І в засідання призначено до розгляду клопотання про поновлення строку звернення до суду.

26.10.2021 за вх. №77858 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

18.11.2021 за вх. №84889 від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 у справі №813/287/16 про поновлення на службі за період з 12.10.2016 по 11.04.2017 в розмірі 37463 гривень 4 копійки. Зазначив, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України. На думку відповідача такий строк слід обраховувати з часу видачі наказу про поновлення на роботі. Строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Зазначає, що Головним управлінням МВС України у Львівській області направлено поштовим відправленням вищезазначений наказ з супровідним листом ОСОБА_1 та 19.04.2017 позивач отримала даний наказ, що підтверджується розпискою про отримання. Вважає, що саме з 19.04.2017 слід обраховувати такий строк. Окрім того наголошує, що позивач перебувала у декретній відпустці і з моменту прийняття наказу про поновлення і наказу про звільнення (повторного 17.04.2017) жодних дій не зчиняла

08.12.2021 за вх. №12872ел від позивача надійшло заперечення щодо клопотання про залишення позову без розгляду. Вказує, що ні наказ №1030 о/с, ні супровідний до нього лист №1394/05/13-2017 від 11.04.2017, а також наступні наказ про звільнення №1041 о/с та відповідний супровідний лист до нього не містили жодної інформації про прийняття будь-якого рішення, вчинення будь-яких дій спрямованих на виплату будь-яких коштів позивачці, в тому числі через затримку виконання рішення суду від 11.10.2016 у справі №813/287/16. Просила суд у задоволенні клопотання про залишення в частині позовних вимог без розгляду відмовити та поновити строк на звернення до суду.

08.12.2021 за вх. №12873ел від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника позивача,

В засіданні суду судом поставлено на обговорення питання щодо поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог, що стосуються стягнення з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виконання рішення про поновлення на службі за період із 12.10.2016 по 11.04.2017 в розмірі 37463 гривень 4 копійки.

Представник відповідача клопотання про залишення позовної заяви без розгляду підтримав, просив суд таке задоволити.

Ознайомившись із позовною заявою та клопотанням позивача, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 перебувала на службі в органах внутрішніх справ з 11.10.2004 та 25.01.2005 склала присягу працівника внутрішніх справ України, що підтверджується її підписом під текстом присяги (а.с.120). На момент звільнення позивач перебувала на посаді старшого інспектора з режиму секретності Франківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС.

Наказом ГУ МВС у Львівській області від 17.06.2013 №66 о/с позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років з 12.06.2013 по 22.02.2016.

Згідно з повідомленням ГУМВС України у Львівській області від 09.09.2015 №16/9796 позивача повідомлено, що з дня опублікування Закону України Про Національну поліцію всі працівники міліції вважаються попередженими про майбутнє звільнення, у зв`язку з скороченням штатів, в тому числі і ті, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною.

Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 №831о/с По особовому складу позивача звільнено з посади старшого інспектора з режиму секретності Франківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС у Львівській області в запас Збройних Сил України на підставі п.64 г Положення з 06.11.2015. Про наявність вказаного наказу позивач дізналася 21.01.2016 після звернення до відділу кадрів щодо закінчення відпустки по догляду за дитиною.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 у справі №813/287/16 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06.11.2015 №831о/с По особовому складу в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора з режиму секретності Франківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС, поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з режиму секретності Франківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС з 07 листопада 2015 року. Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 вирішено допустити до негайного виконання.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року у справі № 813/287/16 змінено, вказавши в абзаці 3 резолютивної частини цієї постанови дату з якої слід поновити на посаді - 06.11.2015, замість 07.11.2015. У решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року у справі № 813/287/16 залишено без змін.

11.04.2017 на виконання вище вказаних постанов видано наказ Головного управління МВС України у Львівській області №1030 о/с від 11.04.2017, яким визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України у Львівській області від 06.11.2015 №831о/с По особовому складу в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора з режиму секретності Франківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС та поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з режиму секретності Франківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС з 06.11.2015.

Наказом від 11.04.2017 за №1041 о/с Про звільнення , відповідно до положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил за п. 64 г Положення /через скорочення штатів/ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015.

Копію зазначеного наказу надіслано позивачу засобами поштового зв`язку згідно супровідного листа №1411/05/13-2017 від 11.04.2017.

Накази №1030 о/с від 11.04.2017 та №1041 о/с від 11.04.2017 позивачем отримано 19.04.2021, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

27.08.2021 позивач звернулась з вказаним позовом до суду.

При вирішення питання щодо поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення про поновлення на службі за період із 12.10.2016 по 11.04.2017, суд виходить з наступного.

В контексті наведеного суд зазначає, що відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положень ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Разом з тим, ч. 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Згідно із ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).

Суд зазначає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, проте у той же час законодавством встановлено обмеження права особи на звернення до суду з таким адміністративним позовом певним строком.

Щодо практики неоднакового застосування ч.1 ст.233 КЗпП України Верховним Судом, то суд вважає слушним посилання відповідача на постанову Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20.

Частиною 5 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З викладеного судова колегія по справі № 240/532/20 дійшла висновку, що Верховним Судом були прийняті судові рішення, в яких по різному зроблені правові висновки про застосування норми ст. 122 КАС України та ст. 233 КЗпП України щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому передала справу № 240/532/20 на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, до якої входить колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що розглядає цю справу.

Після цього Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглянула вказану справу № 240/532/20, в якій визначила наступні правові позиції:

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА 3 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

За приписами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Виходячи з цього, встановлений у ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст. 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби - є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування ч. 1 ст. 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 року (справа № 806/2164/16), від 11.02.2020 (справа № 420/2934/19), від 13.03.2019 року (справа № 813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування ч. 5 ст. 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 року (справа № 620/1982/19).

Відступаючи у цій справі від висновку Верховного Суду, який викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 року (справа № 806/2164/16), від 11.02.2020 (справа № 420/2934/19), від 13.03.2019 року (справа № 813/1001/17), колегія суддів судової палати зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином Верховний Суд, відступаючи від правової позиції викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати усі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що 11.02.2021 року Верховний Суд визначив свою останню правову позицію з питання колізії, яка виникала при застосуванні ст.233 КЗПП України та ст.122 КАС України щодо строку позовної давності у справах проходження публічної служби, яка після цього не змінена та повинна враховуватися судами, про що свідчить постанова Верховного Суду від 28.05.2021 року у справі № 380/2355/20.

Суд звертає увагу на те, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення відповідних процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися тільки такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.02.2019 року у справі № 826/17879/17.

Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України N 17-рп/2011 від 13.12.2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

При визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, вирішенні питання про дотримання, чи порушення позивачем цього строку, суду, насамперед, слід з`ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поважними в розумінні статті 121 КАС України можуть визнаватися ті причини, які не залежали від волі позивача та створювали об`єктивні перешкоди в реалізації ним свого права на звернення до суду.

Проте позивач в заяві не навів належних та допустимих доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з цими позовними вимогами з 2017 року, а тому підстави для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку у виконанні рішення суду з 2017 відсутні.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у справах № 804/2647/17 від 19.09.2018 року, № 826/3318/17 від 12.09.2019 року, № 817/1285/17 від 23.05.2018 року.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку. Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування будь-яких об`єктивних перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк на подачу вказаної позовної вимоги до суду без поважних причин, а тому її слід залишити без розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (ч. 15 ст. 171 КАС України).

З огляду на викладене у клопотанні позивача про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд не вбачає підстав у задоволенні такого. І з огляду на невизнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, суд залишає позовну заяву в частині позовних вимог без розгляду.

З врахуванням викладеного, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки виконання рішення в частині стягнення з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення про поновлення на службі за період із 12.10.2016 по 11.04.2017 в розмірі 37463 гривень 4 копійки через пропуск строку звернення до суду слід залишити без розгляду.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 241, 243 248, 256 КАС України Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Залишити позов без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на службі за період із 12.10.2016 по 11.04.2017.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку передбаченому ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України та у строки, визначені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки визначені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали виготвлено та підписано 13.12.2021.

Суддя Сподарик Н.І.