Ухвала

від 01.02.2022 по справі 380/14635/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/14635/21

У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

01 лютого 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Раєнко О.В.,

представник відповідача Лазорко І.І.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження питання про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Ген. Григоренка, 3; код ЄДРПОУ 08592247) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, що полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 11.10.2016 та середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на службі за період із 12.10.2016 по 11.04.2017;

- стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 11.10.2016 в розмірі 68779 гривень 80 копійок;

- стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виконання рішення про поновлення на службі за період із 12.10.2016 по 11.04.2017 в розмірі 37463 гривень 4 копійки;

- рішення сулу в частині стягнення з Головного управління МВС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Ухвалою суду від 07.09.2021 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано десятиденний термін для усунення недоліків.

07.09.2021 за вх. №73081 представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, долучено квитанцію про сплату судового збору, а також клопотання про поновлення строку звернення до суду.

В поданому клопотанні зазначає, що з метою встановлення обставин справи, на адресу відповідача було надіслано ряд адвокатських запитів з проханням надати інформацію щодо нарахованих та виплачених сум ОСОБА_1 . Листом від 20.07.2021, який було отримано 26.07.2021 позивачем, ГУ МВС у Львівській області надало лише довідку про доходи. Представник позивача зазначає, що з дня отримання відповіді, 27.08.2021 позивачка звернулась до суду з даним позовом. Зазначає, що позивачці до сьогодні достеменно невідомі обставини виплати їй середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення про поновлення на службі. З огляду на наведене просить поновити строк звернення до суду.

Ухвалою суду від 11.10.2021 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання. І в засідання призначено до розгляду клопотання про поновлення строку звернення до суду.

26.10.2021 за вх. №77858 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

18.11.2021 за вх. №84889 від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 у справі №813/287/16 про поновлення на службі за період з 12.10.2016 по 11.04.2017 в розмірі 37463 гривень 4 копійки. Зазначив, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України. На думку відповідача такий строк слід обраховувати з часу видачі наказу про поновлення на роботі. Строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Зазначає, що Головним управлінням МВС України у Львівській області направлено поштовим відправленням вищезазначений наказ з супровідним листом ОСОБА_1 та 19.04.2017 позивач отримала даний наказ, що підтверджується розпискою про отримання. Вважає, що саме з 19.04.2017 слід обраховувати такий строк. Окрім того наголошує, що позивач перебувала у декретній відпустці і з моменту прийняття наказу про поновлення і наказу про звільнення (повторного 17.04.2017) жодних дій не зчиняла.

08.12.2021 за вх. №12872ел від позивача надійшло заперечення щодо клопотання про залишення позову без розгляду. Вказує, що ні наказ №1030 о/с, ні супровідний до нього лист №1394/05/13-2017 від 11.04.2017, а також наступні наказ про звільнення №1041 о/с та відповідний супровідний лист до нього не містили жодної інформації про прийняття будь-якого рішення, вчинення будь-яких дій спрямованих на виплату будь-яких коштів позивачці, в тому числі через затримку виконання рішення суду від 11.10.2016 у справі №813/287/16. Просила суд у задоволенні клопотання про залишення в частині позовних вимог без розгляду відмовити та поновити строк на звернення до суду.

08.12.2021 за вх. №12873ел від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника позивача,

В засіданні суду 09.12.2021, судом поставлено на обговорення питання щодо поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог, що стосуються стягнення з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виконання рішення про поновлення на службі за період із 12.10.2016 по 11.04.2017 в розмірі 37463 гривень 4 копійки.

Ухвалою суду від 09.12.2021 у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено, залишено позов без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на службі за період із 12.10.2016 по 11.04.2017.

Ухвалою суду від 28.12.2021 задоволено заяву представника позивача про повернення судового збору, повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України сплачену суму судового збору у розмірі 908,00 грн.

31.01.2022 за вх. №8441 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких повідомив, що відповідно до наказу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 13.03.2009 №11о/с ОСОБА_1 надано до пологову та після пологову відпустку, з 02.02.2009 по 08.06.2009, відповідно до наказу від 21.08.2009 №38 о/с позивачці надано додаткову неоплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 09.07.2009 по 14.04.2012. Крім цього, на підставі рапорту позивачки від 10.06.2013, відповідно до наказу від 17.06.2013 №66 о/с, ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-ох річного віку, з 12.06.2013 по 22.02.2016. Зазначив, що 11.04.2017 на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №813/287/16 від 12.01.2017, видано наказ ГУ МВС України у Львівській області №1030 о/с від 11.04.2017 щодо поновлення ОСОБА_1 на службі з 06.11.2015. 11.04.2017 відповідно до наказу ГУ МВС України у Львівській області №1041 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил за п. 64. г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ через скорочення штатів з 06.11.2015. Зазначені накази було направлено поштовим відправленням на адресу позивачки та 19.04.2017 були отриманні останньою. Зазначив також, що вказаний наказ в суді не оскаржувався. Про звільнення згідно Наказу від 11.04.2017 позивачу було відомо, докази скерування такого і долучено до матеріалів справи.

01.02.2022 за вх. №1457ел. від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримує.

При відкритті провадження у справі розгляд клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду ухвалено розглядати в засіданні суду.

Позивач протягом періоду розгляду клопотання, з моменту відкриття провадження у справі в жодне засідання явки представника не забезпечив, пояснень з приводу строків звернення до суду з предметом позову щодо стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період 07.11.2015 по 11.10.2016 не забезпечив.

В засіданні суду, судом поставлено на обговорення питання про залишення позовної заяви без розгляду.

Представник відповідача щодо залишення позову без розгляду не заперечив, поклався на розсуд суду.

При вирішення питання щодо залишення позовної заяви без розгляду суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Згідно із ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України вказав на те, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Враховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року по справі №369/10046/18 (провадження №61-0664сво19).

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За правилами ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, з огляду на те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, суд вважає, що приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП України на позовні вимоги у цій справі не розповсюджуються.

Разом з цим, з огляду на вищенаведений правовий висновок щодо спірних правовідносин, не підлягають застосуванню до цих позовних вимог і приписи КАС України в частині місячного строку звернення до суду.

Натомість, суд враховує, що приписи адміністративного законодавства відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України дозволяють застосовувати строки звернення до суду, у випадках не передбачених цим Кодексом, визначені іншими законами, зокрема, ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Судом встановлено, що про порушення своїх прав на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач дізналася з моменту видання наказу про її поновлення на посаді, а саме з 11.04.2017 ( Наказ про звільнення отримано - 19.04.2017) , проте із цим позовом звернулася лише 27.08.2021 (згідно штампу поштового відділення), тобто із пропуском тримісячного терміну, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Як встановлено в ході розгляду поданого до суду адміністративного позову і клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд оцінив долучені як позивачем так і відповідачем докази. І встановив:

ОСОБА_1 перебувала на службі в органах внутрішніх справ з 11.10.2004.

Відповідно до наказу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 13.03.2009 №11о/с ОСОБА_1 надано до пологову та після пологову відпустку.

З 02.02.2009 по 08.06.2009 відповідно до наказу від 21.08.2009 №38 о/с позивачці надано додаткову неоплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 09.07.2009 по 14.04.2012.

Наказом ГУ МВС у Львівській області від 17.06.2013 №66 о/с позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років з 12.06.2013 по 22.02.2016.

Згідно з повідомленням ГУМВС України у Львівській області від 09.09.2015 №16/9796 позивача повідомлено, що з дня опублікування Закону України Про Національну поліцію всі працівники міліції вважаються попередженими про майбутнє звільнення, у зв`язку з скороченням штатів, в тому числі і ті, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною.

Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 №831о/с По особовому складу позивача звільнено з посади старшого інспектора з режиму секретності Франківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС у Львівській області в запас Збройних Сил України на підставі п.64 г Положення з 06.11.2015.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 у справі №813/287/16 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06.11.2015 №831о/с По особовому складу в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора з режиму секретності Франківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС, поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з режиму секретності Франківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС з 07 листопада 2015 року. Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 вирішено допустити до негайного виконання.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року у справі № 813/287/16 змінено, вказавши в абзаці 3 резолютивної частини цієї постанови дату з якої слід поновити на посаді - 06.11.2015, замість 07.11.2015. У решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року у справі № 813/287/16 залишено без змін.

11.04.2017 на виконання вище вказаних постанов видано наказ Головного управління МВС України у Львівській області №1030 о/с від 11.04.2017, яким визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України у Львівській області від 06.11.2015 №831о/с По особовому складу в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора з режиму секретності Франківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС та поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з режиму секретності Франківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС з 06.11.2015.

Наказом від 11.04.2017 за №1041 о/с Про звільнення , відповідно до положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил за п. 64 г Положення /через скорочення штатів/ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015.

Копію зазначеного наказу надіслано позивачу засобами поштового зв`язку згідно супровідного листа №1411/05/13-2017 від 11.04.2017.

Накази №1030 о/с від 11.04.2017 та №1041 о/с від 11.04.2017 позивачем отримано 19.04.2021, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Отже, як встановлено судом позивача повторно звільнено із дати 06.11.2015(первісного звільнення). Наказ датований 11.04.2017. Такий Наказ не скасований. Доказів оскарження суду не надано. Лиш у вересні 2021 року позивач з таким спливом часу звернулася про стягнення коштів за час вимушеного прогулу в порядку статті 233-236 КЗпП України.

При цьому, у позові, клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивачем не наведено обставин, що перешкоджали їй звернутись до суду у визначений термін. Позивачем зазначено, лише те, що про порушення своїх прав дізналась лише після звернень у червні 2021 року до відповідача. Інших обґрунтувань неможливості звернення до суду не надано. Поважності таких зволікань теж не обґрунтовано. Наданою можливістю в засіданні суду обґрунтувати причини такого зволікання зі зверненням до суду позивач не скористався.

Згідно з частиною першою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі Мушта проти України нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Отже, суд не вбачає підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними з урахуванням установлених у справі фактичних обставин, часу, що минув, а також принципів пропорційності та юридичної визначеності, зазначені обґрунтування не дозволяють зробити висновок про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

З огляду на зазначене суд приходить до переконання щодо наявності підстав для залишення поданого ОСОБА_1 позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 241, 243 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку передбаченому ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України та у строки, визначені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки визначені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 03.02.2022.

Суддя Сподарик Н.І.