Постанова

від 13.12.2021 по справі 200/1647/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року справа №200/1647/21-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Блохіна А.А., секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., за участю представника позивача Кравченка Я.В., представника відповідача Вірченка Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіаднні апеляційну скаргу Маріупольської місцевої профспілкової організації Всеукраїнської профспілки "Народна солідарність" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 р. у справі № 200/1647/21-а (головуючий І інстанції Куденков К.О.) за позовом Маріупольської місцевої профспілкової організації Всеукраїнської профспілки Народна солідарність до Міністерства юстиції України, третя особа Всеукраїнська профспілка "Народна солідарність" про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Маріупольська місцева профспілкова організація Всеукраїнської профспілки Народна солідарність (далі - позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (ділі - відповідач, Мінюст), третя особа Всеукраїнська профспілка "Народна солідарність" (далі - третя особа, ВПНС), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не надання письмового повідомлення про наявність підстав для втрати всеукраїнського статусу і не внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про направлення такого повідомлення; зобов`язати надати письмове повідомлення про наявність підстав для втрати всеукраїнського статусу і внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про направлення такого повідомлення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду у зв`язку, з невірним застосуванням та порушенням судом норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що створення профспілок здійснюється з метою представляти інтереси та захищати трудові та соціально-економічні права своїх членів, саме з такою з метою здійснюється і вступ первинної профспілки до профспілки вищого рівня, у тому числі і до всеукраїнської. Позивач вступив до Всеукраїнської профспілки Народна солідарність з метою захищати інтереси своїх членів, користуючись можливостями, які надавав її всеукраїнський статус. Після того, як позивачем було з`ясовано, відсутність у Всеукраїнської профспілки Народна солідарність необхідної кількості первинних профспілок у кількості адміністративно- територіальних одиниць України відповідно до частини 2 статті 133 Конституції України, він з метою захисту свого права на участь у профспілки з всеукраїнським статусом, звернувся з позовом до відповідача з вимогами про зобов`язання вчинити дії, які встановлено частиною 1 статті 31 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань № 755 від 15.05.2003. Таким чином, позивач захищав своє порушене право участі у профспілковій організації, яка має всеукраїнський статус. Право на участь у профспілках будь-якого статусу гарантовано громадянам частиною 3 статті 36 Конституції України. Оскільки відповідно до статті 13 Закону № 1045 профспілки є повноваженими представниками працівників, позивачем було подано позов в інтересах і з метою захисту своїх членів.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Всеукраїнська профспілка Народна солідарність зареєстрована як юридична особа (ідентифікаційний код - 39011947), організаційно-правова форма - профспілка, місцезнаходження: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 22-26, кв. 125, включена до Реєстру 09.12.2013, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 26739269 від 22.03.2021.

Згідно з копією протоколу установчих зборів ВПНС від 18.03.2010 вирішено створити Всеукраїнську профспілку Народна солідарність .

Відповідно до пунктів 1.2 і 1.6 копії статуту ВПНС (2010 рік, легалізовано Міністерством юстиції України наказом від 04.05.2011 № 1255/5) профспілка, її обласні та місцеві організації, первинні профспілкові організації є юридичними особами і здійснюють свої повноваження через свої профспілкові органи, що діють у межах прав, наданих їм законодавством України та нормами міжнародного права про права профспілок. Профспілка має всеукраїнський статус, міжгалузевий характер та територіальну сферу діяльності. Територією, на яку поширюється діяльність профспілки, є вся Україна.

Також третьою особою до відповідача подані відомості від 14.04.2011 про наявність організацій ВПНС у відповідних адміністративно-територіальних одиницях.

27 квітня 2011 року Міністерством юстиції України складено правовий висновок щодо установчих документів, поданих на легалізацію ВПНС, за яким третя особа може бути легалізована шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу Міністерством юстиції України.

04 травня 2011 року Міністерством юстиції України прийнято наказ № 1255/5 щодо легалізації заявленому статусу ВПНС.

ВПНС отримало свідоцтво про легалізацію № 3574 від 04.05.2011, статус ВПНС всеукраїнський, сфера діяльності територіальна.

Маріупольська місцева профспілкова організація Всеукраїнської профспілки Народна солідарність зареєстрована як юридична особа (ідентифікаційний код - 41519517), організаційно-правова форма - профспілка, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, проспект Миру, буд. 1, офіс 318, включена до Реєстру 11.08.2017, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 26739250 від 22.03.2021.

Відповідно до протоколу установчої конференції ММПОВП Народна солідарність від 20.07.2017 вирішено: - створити в м. Маріуполі Маріупольську місцеву профспілкову організацію Всеукраїнської профспілки Народна солідарність ; - звернутися до ВПНС стосовно прийняття новоствореної ММПОВП Народна солідарність на облік та надання їй свідоцтва про належність до ВПНС.

Згідно з витягом з протоколу засідання Центрального координаційного комітету ВПНС від 24.07.2017 № 07-17-24 позивача визнано місцевою профспілковою організацією ВПНС.

Позивачу видано свідоцтво про належність до ВПНС № 141-1м від 24.07.2017.

Позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації від 26.10.2020, в якому просив надати інформацію щодо наявності у ВПНС відокремлених підрозділів (первинних профспілкових організацій) згідно з вимогами ст. 19 Закону України Про громадські об`єднання і ст. 11 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності . Також позивач просив надати інформацію чи виявлено суб`єктом державної реєстрації меншої кількості відокремлених підрозділів, ніж передбачено ч. 1 ст. 19 Закону України Про громадські об`єднання , чи внесене до Єдиного державного реєстру запис про направлення повідомлення про наявність підстав для втрати ВПНС всеукраїнського статусу.

Листом від 30.10.2020 № 48550/ПІ-ЮР-933-20/19.3.1 відповідач надав відповідь, в який зазначив, що за запитуваними критеріями інформація Міністерством юстиції України не створювалася і не зберігалася. Також відповідач зазначив, що не веде статистичної та облікової звітності кількості відокремлених підрозділів ВПНС.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не свідчать про порушення прав і законних інтересів ММПОВП Народна солідарність - позивача у справі, яка є окремою юридичною особою і має організаційно-правову форму профспілки, у правовідносинах безпосередньо між ВПНС і відповідачем, оскільки виконання або не виконання Міністерством юстиції України приписів ст. 31 Закону України № 755-IV щодо третьої особи не має наслідком втручання в права або законні інтереси ММПОВП Народна солідарність .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 36 Конституції України, громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об`єднують громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об`єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об`єднання громадян рівні перед законом.

Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Закон № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

За п.3, 14 ч.1 ст.1 Закону, громадські формування - політичні партії, структурні утворення політичних партій, громадські об`єднання, місцеві осередки громадського об`єднання із статусом юридичної особи, професійні спілки, їх об`єднання, організації профспілки, передбачені статутом профспілки та їх об`єднання, творчі спілки, місцеві осередки творчих спілок, постійно діючі третейські суди, організації роботодавців, їх об`єднання, відокремлені підрозділи іноземних неурядових організацій, представництва, філії іноземних благодійних організацій.

Суб`єкт державної реєстрації: Міністерство юстиції України - у разі державної реєстрації політичних партій, всеукраїнських професійних спілок, їх об`єднань, всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців; відокремлених підрозділів іноземних неурядових організацій, представництв, філій іноземних благодійних організацій, постійно діючих третейських судів, засновниками яких є всеукраїнські громадські організації, всеукраїнських творчих спілок, символіки громадських формувань.

За положенням п.11 ч.2 ст. 5 Закону, до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить державна реєстрація політичних партій, всеукраїнських профспілок, їх об`єднань, всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців, відокремлених підрозділів іноземних неурядових організацій, представництв, філій іноземних благодійних організацій, постійно діючих третейських судів, засновниками яких є всеукраїнські громадські організації, всеукраїнських творчих спілок, символіки громадських формувань.

За п.4 ч. 2 ст.9 Закону, в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб вид громадського формування (політична партія, структурне утворення політичної партії; громадське об`єднання, місцевий осередок громадського об`єднання із статусом юридичної особи; професійна спілка, об`єднання професійних спілок, організація профспілки, передбачена статутом профспілки, об`єднання організацій профспілок, організація роботодавців, об`єднання організацій роботодавців; творча спілка, місцевий осередок творчої спілки).

За статтею 25 Закону, для державної реєстрації підтвердження всеукраїнського статусу громадського об`єднання подається заява про державну реєстрацію підтвердження всеукраїнського статусу.

Для відмови від всеукраїнського статусу подається заява про державну реєстрацію відмови від всеукраїнського статусу.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що чинне законодавство розмежує громадське об`єднання та професійну спілку, як різні види громадського формування.

Відповідно до ст. 31 Закону № 755-IV передбачено, що суб`єкт державної реєстрації у разі виявлення наявності у громадського об`єднання, що підтвердило свій всеукраїнський статус, меншої кількості відокремлених підрозділів, ніж передбачено частиною 1 статті 19 Закону України "Про громадські об`єднання" 22 березня 2012 року № 4572-VI (далі - Закон №4572-VI), надає (надсилає рекомендованим листом з повідомленням про вручення) громадському об`єднанню письмове повідомлення про наявність підстав для втрати громадським об`єднанням всеукраїнського статусу і вносить до Єдиного державного реєстру запис про направлення такого повідомлення.

У разі якщо через 60 днів після отримання письмового повідомлення про наявність підстав для втрати громадським об`єднанням всеукраїнського статусу кількість відокремлених підрозділів громадського об`єднання, за даними Єдиного державного реєстру, не відповідатиме вимогам частини 1 статті 19 Закону України "Про громадські об`єднання", суб`єкт державної реєстрації приймає рішення про втрату громадським об`єднанням всеукраїнського статусу та вносить до Єдиного державного реєстру відповідний запис. Копія зазначеного рішення надається (надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення) громадському об`єднанню не пізніше наступного дня після його прийняття.

Отже, положенням ст. 31 Закону № 755-IV встановлено обов`язок відповідача у разі виявлення наявності саме у громадського об`єднання, що підтвердило свій всеукраїнський статус, меншої кількості відокремлених підрозділів, ніж передбачено частиною 1 статті 19 Закону України "Про громадські об`єднання", надіслати повідомлення про наявність підстав для втрати саме громадському об`єднанню всеукраїнського статусу. При цьому, вказаною нормою визначено суб`єкта на якого розповсюджується вказані вимоги, а саме громадське об`єднання, а не будь-яке громадського формування, зокрема професійна спілка.

Також, суд зазначає, що преамбулою Закону № 4572 визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань.

Згідно зі статтею 1 Закону № 4572, громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Згідно статті 2 Закону № 4572, дія цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань в Україні.

Дія цього Закону не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення: 1) політичних партій; 2) релігійних організацій; 3) непідприємницьких товариств, що утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування; 4) асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об`єднань; 5) саморегулівних організацій, організацій, які здійснюють професійне самоврядування; 6) непідприємницьких товариств (які не є громадськими об`єднаннями), утворених на підставі інших законів.

Особливості регулювання суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об`єднань можуть визначатися іншими законами.

Неурядові організації інших держав, міжнародні неурядові організації (далі - іноземні неурядові організації) діють на території України відповідно до цього та інших законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону № 4572, громадське об`єднання зі статусом юридичної особи може мати відокремлені підрозділи, які утворюються за рішенням відповідного керівного органу громадського об`єднання згідно із статутом, у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

За частиною 1-2 ст.19 Закону № 4572, громадське об`єднання, зареєстроване в установленому законом порядку, може мати всеукраїнський статус за наявності у нього відокремлених підрозділів у більшості адміністративно-територіальних одиниць, зазначених у частині 2 статті 133 Конституції України, і якщо таке громадське об`єднання підтвердило такий статус у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Підтвердження всеукраїнського статусу громадського об`єднання та відмова від такого статусу є добровільними.

Відповідно до статті 1 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV (далі - Закон № 1045) професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

За положенням ст. 11 Закону № 1045, для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.

Статус місцевих мають профспілки, які об`єднують не менш як дві первинні профспілкові організації, що діють на різних підприємствах, в установах, організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району в місті, району, села, селища).

Статус всеукраїнських профспілок визначається за однією з таких ознак: 1) наявність організацій профспілки в більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених частиною 2 статті 133 Конституції України; 2) наявність організацій профспілки в більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць України, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі.

Суд зазначає, що Закони № 1045 та № 4572 по-різному регулюють питання зокрема набуття всеукраїнського статусу, а саме Закон № 1045 вимагає наявність організацій профспілки, в більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених частиною 2 статті 133 Конституції України, в той же час Закон № 4572 передбачає наявність саме відокремлених підрозділів. При цьому, положення Закону № 1045 не передбачають наявність відокремлених підрозділів у складі професійної спілки на відміну від громадських об`єднань.

Тобто, з аналізу наведених норм Законів № 1045 та № 4572 слідує, що вони по-різному регулюють окремі питання створення та діяльності відповідно професійних спілок та громадських організацій. При цьому, особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначені саме Закон № 1045.

Отже, на думку суду, Законом України Про громадські об`єднання , встановлено загальні правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань. При цьому визначено, що особливості регулювання суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об`єднань можуть визначатися іншими законами. Закон України Про громадські об`єднання не містить положень, які б визначали, що сфера його діяльності поширюється на правовідносини у сфері утворення, реєстрації діяльності та припинення професійних спілок. Таким законом, що визначає особливості правового регулювання, засади створення, організаційну побудову, права та гарантії діяльності професійних спілок, їх організацій та об`єднань, є Закон України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , який базується на нормах Конвенції МОП № 87 про свободу асоціації і захист права на організацію. Зазначена Конвенція гарантує організаціям працівників (якими є профспілкові організації) право створювати свої організації, самостійно визначати їх статус, структуру, регламенти тощо.

З огляду на зазначене, особливості регулювання утворення, реєстрації, діяльності та припинення професійних спілок, їх організацій та об`єднань визначаються Законом України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , а не Законом України Про громадські об`єднання .

Як зазначалось, положення ст. 31 Закону № 755-IV встановлено обов`язок відповідача надіслати повідомлення про наявність підстав для втрати саме громадському об`єднанню всеукраїнського статусу у разі виявлення наявності у громадського об`єднання, меншої кількості відокремлених підрозділів, ніж передбачено частиною 1 статті 19 Закону України "Про громадські об`єднання".

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави для висновку, що положення ст. 31 Закону № 755-IV застосовуються виключно до громадських об`єднань на які поширюється сфера дії Закону України "Про громадські об`єднання". Враховуючи, що Закон № 1045 є спеціальним по відношенню до ВПНС, який утворено на підстави зазначеного Закону, суд вважає, що необхідно керуватися саме положеннями Закону № 1045, отже, вказані вимоги ст. 31 Закону № 755-IV не підлягають застосуванню відносно ВПНС.

Щодо наявності або відсутності порушеного права позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Стаття 13 Конвенції передбачено, що Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження .

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005у справі Афанасьєв проти України (заява № 38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним , як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення вправах (абз. 10 п.9).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зміст адміністративної юстиції ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах. Встановивши порушене право заявника, суд має захистити його право.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав (свобод, інтересів) осіб у сфері публічно-правових відносин, а матеріальне право на позов в адміністративному судочинстві щодо оскарження бездіяльності, дій чи рішення суб`єкта владних повноважень визнається саме за тими особами, яких вони безпосередньо стосуються, тобто тих, для кого вони породжують, змінюють або припиняють певні правовідносини.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення

. Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Натомість, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 687/1539/16-а, від 04 лютого 2020 року в справі № 320/7969/17, від 17 лютого 2020 року в справі № 697/835/17.

Матеріали справи свідчать, що позивач є самостійною юридичною особою, місцевою профспілковою організацією, яку визнано місцевою профспілковою організацією ВПНС. При цьому, позивач звернувся з позовом не в інтересах ВПНС або якості його представника, а як самостійний суб`єкт звернення.

Спірні правовідносини виникли з питання невиконання відповідачем обов`язку передбаченого ст. 31 Закону України № 755-IV, щодо ВПНС, а не позивача, тобто щодо іншої юридичної особи.

Суд погоджується з судом першої інстанції, що позивач не є безпосереднім учасником правовідносин публічно-правового характеру між ВПНС та відповідачем у справі.

При цьому, позивач не наводить належних обґрунтувань щодо порушення його правова з боку відповідача.

Суд зазначає, що жодним чином не прослідковується причинно-наслідковий зв`язок між припиненням у ВПНС всеукраїнського статусу та статусом позивача як місцевою профспілковою організацією або реалізацією членами позивача права на участь у профспілках будь-якого статусу гарантовано громадянам частиною 3 статті 36 Конституції України. У даному випадку не виконання відповідачем дій щодо третьої особи не має наслідком втручання в права або законні інтереси ММПОВП Народна солідарність та його членів.

Отже, оскаржувана бездіяльність не стосується безпосередньо позивача.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Маріупольської місцевої профспілкової організації Всеукраїнської профспілки "Народна солідарність" - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 р. у справі № 200/1647/21-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 13 грудня 2021 року.

Суддя-доповідач Е.Г.Казначеєв

Судді А.А. Блохін

І.В. Геращенко