Постанова

від 08.12.2021 по справі 826/13951/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13951/18 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

за участю секретаря Ковтун К.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАНЗАС.ЮА" до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "КАНЗАС.ЮА" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.05.2018 №0025491404 та №0025501404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Група "Реал" (код 37360804) за листопад 2016 року"

Результати перевірки оформлені Актом від 23.04.2018 №410/26-15-14-04-03/38557120, у висновках якого зазначено, що позивачем порушено:

- п. 185.1 статті 185, п. 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, п. 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 155256грн. за листопад 2016 року;

- п. 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, п. 200.1, 200.4 статті 200 ПК України в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (ряд. 21 декларації) за листопад 2016 року на суму 56 735грн.

На підставі висновків Акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.05.2018:

- №0025491404, яким до позивача застосовано штрафну санкцію з ПДВ у розмірі 56 735 грн.

- №0025501404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 232 884,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням у розмірі 155 256,00 грн. та штрафні санкції - 77 628,00грн.

Позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з вимогами пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України- податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Відповідно до положень статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п.44.1 ст. 44 ПК України).

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п.44.3 ст. 44 ПК України).

Згідно п185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Виходячи з вимог п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п.201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Аналіз наведених норм податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власності господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.

Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ Група Реал .

Так, судом встановлено, що 03.10.2016 між позивачем (Генпідрядник) та ТОВ Група Реал (Субпідрядник) укладено Договір субпідряду №01/10, відповідно до умов якого Субпідрядник зобов`язується за завданням та за кошти Генпідрядника власними та/або залученими силами і засобами, виконати роботи в Житлово-Офісному комплексі з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Анрі Барбюса, 37/1 в Печерському районі м. Києва, які зазначені в Додатковій угоді до даного Договору.

Між сторонами укладено декалька Додаткових угод, а саме:

- Додаткову угоду №1 від 03.10.2016 до Договору №01/10, згідно якої Субпідрядник зобов`язується на свій ризик, власними та/або залученими силами і засобами, з використанням власних та/або залучених матеріалів, а також у визначений даною Додатковою угодою, організувати та якісно виконати вентиляційні роботи на об`єкті Генпідрядника Житлово-офісний комплекс з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Анрі Барбюса, 37/1 в Печерському районі м. Києва , Генпідрядник зобов`язується прийняти закінчені Субпідрядником роботи і оплатити їх вартість у відповідності до п. 3 даної Додаткової угоди;

- Додаткову угоду №2 від 03.10.2016 до Договору №01/10, згідно якої Субпідрядник зобов`язується на свій ризик, власними та/або залученими силами і засобами, з використанням власних та/або залучених матеріалів, а також у визначений даною Додатковою угодою, організувати та якісно виконати комплекс будівельних робіт з утеплення фасаду та монтажу навісного вентильованого фасаду з повітряним прошарком з керамограніту на об`єкті Генпідрядника Житлово-офісний комплекс з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Анрі Барбюса, 37/1 в Печерському районі м. Києва , Генпідрядник зобов`язується прийняти закінчені Субпідрядником роботи і оплатити їх вартість у відповідності до п. 3 даної Додаткової угоди;

- Додаткову угоду №3 від 03.10.2016 до Договору №01/10, згідно якої Субпідрядник зобов`язується на свій ризик, власними та/або залученими силами і засобами, з використанням власних та/або залучених матеріалів, а також у визначений даною Додатковою угодою, організувати та якісно виконати сантехнічні послуги на об`єкті Генпідрядника Житлово-офісний комплекс з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Анрі Барбюса, 37/1 в Печерському районі м. Києва , Генпідрядник зобов`язується прийняти закінчені Субпідрядником роботи і оплатити їх вартість у відповідності до п. 3 даної Додаткової угоди;

- Додаткову угоду №4 від 03.10.2016 до Договору №01/10, згідно якої Субпідрядник зобов`язується на свій ризик, власними та/або залученими силами і засобами, з використанням власних та/або залучених матеріалів, а також у визначений даною Додатковою угодою, організувати та якісно виконати електромонтажні роботи на об`єкті Генпідрядника Житлово-офісний комплекс з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Анрі Барбюса, 37/1 в Печерському районі м. Києва , Генпідрядник зобов`язується прийняти закінчені Субпідрядником роботи і оплатити їх вартість у відповідності до п. 3 даної Додаткової угоди;

- Додаткову угоду №5 від 03.10.2016 до Договору №01/10, згідно якої Субпідрядник зобов`язується на свій ризик, власними та/або залученими силами і засобами, з використанням власних та/або залучених матеріалів, а також у визначений даною Додатковою угодою, організувати та якісно виконати загальнобудівельні роботи на об`єкті Генпідрядника Житлово-офісний комплекс з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Анрі Барбюса, 37/1 в Печерському районі м. Києва , Генпідрядник зобов`язується прийняти закінчені Субпідрядником роботи і оплатити їх вартість у відповідності до п. 3 даної Додаткової угоди.

Фактичне виконання укладеного договору та додаткових угод до договору підтверджується навними у матеріалах справи доказами, а саме:

-щодо Додаткової угоди №1: акт №1 від 11.11.2016 прийому-передачі комплектуючих матеріалів до Додаткової угоди №1; акт №1 прийому-передачі виконаних робіт від 16.11.2016 та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2016 року;

- щодо Додаткової угоди №2: акт №2 від 11.11.2016 прийому-передачі комплектуючих матеріалів до Додаткової угоди №2; акт №2 прийому-передачі виконаних робіт від 16.11.2016 та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2016 року;

- щодо Додаткової угоди №3: акт №3 від 11.11.2016 прийому-передачі комплектуючих матеріалів до Додаткової угоди №3; акт №3 прийому-передачі виконаних робіт від 16.11.2016 та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2016 року;

- щодо Додаткової угоди №4: акт №4 від 11.11.2016 прийому-передачі комплектуючих матеріалів до Додаткової угоди №4; акт №4 прийому-передачі виконаних робіт від 16.11.2016 та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2016 року;

- щодо Додаткової угоди №5: акти №5, №6, №7, №8 від 11.11.2016 прийому-передачі комплектуючих матеріалів до Додаткової угоди №5; акти №5, №6, №7, №8 прийому-передачі виконаних робіт від 16.11.2016 та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2016 року.

На виконання умов Договору №01/10 ТОВ Група Реал виписані податкові накладні від 16.11.2016 №76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, а позивачем в листопаді 2016 року задекларовано суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 декларації) у сумі 56 735грн.

Колегія суддів зазначає, що всі вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

У свою чергу, контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його контрагента, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.

Суд першої інстанції об`єктивно визнав необґрунтованим посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Колегія суддів зазначає, що наявність певної податкової інформації на яку посилається податковий орган, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В контексті викладеного колегія суддів також зазначає, що твердження відповідача про те, що контрагент позивача не мав необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності, також є необгрунтованими, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення перевірок контрагентів позивача та дослідження первинних документів.

Щодо посилань податкового органу на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.07.2017 по справі №369/9662/17 в рамках кримінального провадження №42017111200000579, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є доказом, а лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 822/1815/17.

Унесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей по кримінальному провадженню не спростовує фактичного здійснення операцій між позивачем та його контрагентом, адже наявність досудового розслідування не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 № 802/2608/17-а.

Належними доказами можуть бути лише встановлені вироком суду обставини, у тому числі щодо причетності або обізнаності позивача у цьому. Проте доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 816/809/17, від 24.04.2018 у справі № 2а/0370/205/12, 20.03.2019 у справі № 813/1979/15, 22.07.2020 у справі № 620/3925/18.

В даному випадку у матеріалах справи відсутні докази притягнення службових осіб контрагента позивача до кримінальної відповідальності та відсутні вироки відносно службових осіб вказаного підприємства за результатами судового розгляду матеріалів кримінального провадження не ухвалювались.

Крім того суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

У зв`язку з викладеним колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем підтверджено факт реальності господарських операцій з контрагентом у спірний період, а наявні в матеріалах справи документи містять достатні дані про їх зміст, характер та учасників, тобто підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення від 18.05.2018 №0025491404 та №0025501404 є протиправними та правомірно скасовані судом першої інстанції.

Враховуючи наведене у сукупності колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю. Коротких