Рішення

від 24.11.2021 по справі 209/2499/20

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

Справа № 209/2499/20

Провадження № 2/209/160/21

РІШЕННЯ

Іменем України

24 листопада 2021 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Шендрика К.Л.,

за участі секретаря Шаповал А.В.,

позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним ОСОБА_1 ,

представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,

представника третьої особи за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 , Територіальний сервісний центр № 1244 Головного сервісного центру МВС України в Дніпропетровській області про визнання права власності на автомобіль, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу від 03.01.2019 року належного на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 автомобіля марки Hyundai Tucson державний номерний знак НОМЕР_2 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з подальшою перереєстрацією права власності в ТСЦ ГСЦ МВС України та скасувати обтяження накладене на автомобіль марки Hyundai Tucson державний номерний знак НОМЕР_2 .

На обґрунтування позову зазначив, що 02.01.2019 року він зустрівся з ОСОБА_4 з метою придбати у нього автомобіль Hyundai Tucson. На наступний день вони зустрілися для здійснення переоформлення вказаного автомобілю, але оскільки ОСОБА_4 поспішав на потяг, а переоформлення займало багато часу, то ОСОБА_4 запропонував надати від його імені довіреність на право розпорядження та проведення зняття та постановки на реєстраційний облік на що він погодився. Після оформлення довіреності, ОСОБА_4 надав йому розписку, згідно якої визнавав, що продав автомобіль за 10000 дол. США. У 20 числах січня 2020 року, коли він вирішив переоформити автомобіль на своє ім`я у ВРЕВ ДАІ УМВС йому повідомили, що на автомобіль накладено арешт Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська. З метою розшукати ОСОБА_4 він поїхав за адресою його проживання, що була вказана у розписці, але там його зустріла жінка, яка сказала, що вона його колишня дружина - ОСОБА_5 . Оскільки ОСОБА_4 не сплатив їй її частку з продажу за автомобіль вона зверталась до суду з позовом і в межах спору було накладено арешт на автомобіль. Вона запропонувала йому сплатити замість ОСОБА_4 їй її частку з продажу у розмірі 5000 дол. США, але на її пропозицію не погодився. Згодом він дізнався, що арешт на автомобіль накладався двічі, а право власності ОСОБА_5 було визнано на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська. Вважає, що ОСОБА_5 достеменно знаючи, що автомобіль Hyundai Tucson д.н.з. НОМЕР_2 , 03.01.2019 року був проданий її чоловіком, зловживаючи своїм правом, з метою отримання додаткових грошових коштів з нього, як добросовісного набувача, звернулася до суду з відповідним клопотанням та позовом, розраховуючи на отримання додаткових грошових коштів за продаж частки автомобіля, а обтяження було накладено з метою його шантажу та незаконного і безпідставного отримання грошових коштів з нього, як нового власника автомобілю. Тому, як добросовісний набувач, він звернувся до суду за захистом своїх прав.

06.10.2020 року ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просить суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на її користь автомобіль Hundai Tucson, 2008 року випуску, чорного кольору, державний знак НОМЕР_2 та стягнути з ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 2173 грн.

На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_5 зазначила, що в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 вона перебувала з 08.05.1993 року по 16.09.2016 рік. Право власності на 1/2 частину автомобіля HYUNDAI TUCSON, 2008 року випуску, чорного кольору, державний знак НОМЕР_2 , визнано за нею та ОСОБА_4 на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12.04.2016 року по цивільній справі № 209/4963/15-ц. ОСОБА_4 вважав, що автомобіль належить тільки йому та погрожував їй фізичною розправою, якщо вона не відмовиться від розподілу автомобілю, при цьому він майже по запчастинам розбирав автомобіль та вивозив його у гараж до свого знайомого ОСОБА_6 , який є сусідом ОСОБА_1 та від`їжджав до Росії, де працює багато років. 03.01.2019 року ОСОБА_4 , зібравши автомобіль, виїхав на ньому у невідомому напрямку, погрожуючи їй. Вона одразу звернулась до Дніпровського РВ із заявою, що ОСОБА_4 може незаконно розпорядитись майном без її відома. 07.01.2019 року вона звернулась із заявою про забезпечення цивільного позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб до подання позовної заяви. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 09.01.2019 року по цивільній справі № 209/68/19 накладено арешт на автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2008 року випуску, чорного кольору, державний знак НОМЕР_2 до подання позовної заяви до суду. 15.01.2019 року вона звернулась до Дніпровського суду із позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями співвласника (цивільна справа № 209/147/19), оскільки зрозуміла, що ОСОБА_4 розпорядився спірним автомобілем в своїх інтересах. Згодом їй подзвонив раніше незнайомий чоловік, який представився ОСОБА_7 та запропонував зустрітися, бо спірний автомобіль він купив у ОСОБА_4 і вона повинна зняти арешт з належного йому автомобіля. Зазначає, що ОСОБА_1 приїздив до неї у січні 2019 року та пропонував їй 1500 дол. США за зняття арешту з автомобілю. Зустріч відбувалась у присутності її сусідів. Коли їй стало відомо від ОСОБА_1 , що ОСОБА_4 розпорядився спільним майном самоправно, видавши довіреність, і що автомобіль знаходиться у ОСОБА_1 , 24.01.2019 року вона звернулась до Дніпровського РВ поліції із заявою про скоєння злочину і її повідомлення про вчинення кримінального правопорушення внесено в ЄРДР 25.01.2019 року за ст. 356 КК України. 10.04.2019 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська було винесено рішення по цивільній справі № 209/147/19 за її позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями співвласника, в рамках якого було накладено арешт на спірний автомобіль та стягнуто з ОСОБА_4 на її користь 150000 грн. спричиненої матеріальної шкоди. Зазначає, що автомобіль не проданий, а на ім`я ОСОБА_1 видана довіреність на право розпорядження, що не є правовою підставою вважати укладеною угоду купівлі-продажу автомобіля. Щодо зазначення ОСОБА_1 що вона не зареєструвала право власності на належну їй частку спірного автомобілю зазначає, що з цього приводу вона зверталась до сервісного центру, але їй повідомили, що для цього потрібна присутність іншого співвласника та транспортний засіб, тому здійснити реєстрацію вона не може, крім того, мають місце обтяження на автомобіль.

03.02.2021 року представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - адвокат Куценко В.А. подав відзив на зустрічний позов, в якому просив відмовити у задоволенні зустрічного позову. На обґрунтування відзиву посилався на обставини викладені у позовній заяві та зазначив, що згідно порядку державної реєстрації, ОСОБА_5 повинна була протягом 10 діб зареєструвати за собою право власності. Оскільки вона цього не зробила, то відсутні підстави для задоволення її позовних вимог.

Ухвалою від 09.09.2020 року було відкрито провадження у справі.

22.02.2021 року було закрито підготовче провадження у справі, справу було призначено до розгляду у судовому засіданні.

Позивач за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 у судовому засіданні просив задовольнити його та пояснив, що він з ОСОБА_4 поїхав до МРЕВ для переоформлення автомобілю Hundai Tucson на нього у зв`язку з купівлею-продажем автомобілю. В МРЕВ з`ясувалось, що у технічному паспорті і в базі є помилка в написанні VIN-коду (його дублювання) і потрібна була його коректировка. Для цього потрібно було 10 днів. Він домовився з ОСОБА_4 , що він купляє автомобіль по генеральній довіреності, так як у ОСОБА_4 не було часу чекати 10 днів, оскільки йому потрібно було виїхати з країни. Він написав йому розписку про те, що він у ОСОБА_8 купив спірний автомобіль. Вони перевірили гроші і у нотаріуса уклали договір довіреності. Через 10 днів йому зателефонували з МРЕВ та повідомили, що прийшла коректировка, але на автомобіль накладений арешт. Він почав дзвонити ОСОБА_4 , але його телефон був вимкнений. Тоді він поїхав до ОСОБА_9 , яка сказала, він їй винен 5000 дол. США за 1/2 частину автомобілю для того, щоб вона зняла арешт. Через півроку його викликали у поліцію, опросили з приводу спірного автомобілю, оскільки він знаходився у розшуку. Поліцейський йому повідомив, що ОСОБА_10 погодилась за 3000 дол. США зняти арешт. Восени 2020 року він був у ОСОБА_11 і запропонував їй 2000 дол. США за зняття арешту з даного автомобілю, але вона відмовилась. Під час звернення до МРЕВ ні про які арешти йому не казали, проблема була тільки в дубляжі VIN-коду. ОСОБА_8 був неодружений. Коли вперше він приїхав до ОСОБА_11 вона пояснила, що ОСОБА_4 не розрахувався з нею за автомобіль. Їй було відомо, що автомобіль був проданий. Про те, що автомобіль продається він дізнався з сайту Авторіа . ОСОБА_4 він вперше побачив після телефонної розмови десь за день до оформлення доручення. До цього він його не бачив. ОСОБА_4 сказав, що від`їжджає в день звернення до МРЕВ. Розписку в його присутності писав ОСОБА_4 особисто. У нотаріуса вони не робили договору купівлі-продажу, так як в МРЕВ цей договір безкоштовний та після коректировки потрібно було перероблювати договір купівлі-продажу. Після того, як 13.01.2019 року він дізнався про арешт, він десь через місяць-два приїхав до ОСОБА_5 . При зустрічі з ОСОБА_5 з ним був його товариш - ОСОБА_12 , а також була присутня сусідка ОСОБА_8 . Він приїхав до неї, щоб домовитись про зняття арешту, оскільки ОСОБА_8 ділили майно у 2015 році. Вона сказала йому, що перед купівлею-продажем треба було приїхати до неї та оскільки він купив автомобіль за 10000 дол. США, то 5000 дол США треба віддати їй, так як вона власник 1/2 частини спірного автомобілю. В той момент він вперше дізнався про співвласника автомобілю. Після цього він нічого не робив у 2019 році, автомобілем не користувався. По довіреності він хотів переоформити автомобіль на свою дружину. Восени 2020 року він приїхав до ОСОБА_5 з дружиною та ОСОБА_13 і домовились про зняття арешту. Майя просила оформити півбудинку належного ОСОБА_4 на неї, а вона вирішить питання з автомобілем. Він пропонував їй 2000 дол. США, а вона казала - 5000 дол. США. Про суму покупки автомобілю він їй сказав, коли вперше до неї приїздив, але ніяких документів на підтвердження покупки автомобіля він їй не надавав. Автомобіль купував у ОСОБА_4 один на один.

Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - адвокат Куценко В.А. у судовому засіданні зустрічний позов не визнав та пояснив, що на час купівлі-продажу автомобілю ОСОБА_4 був єдиним власником автомобілю. Згода ОСОБА_11 на купівлю-продаж не була потрібна. ОСОБА_14 рішенням суду була присуджена компенсація за продаж автомобіля і це припиняє її право власності на спірний автомобіль. Зазначає, що розписка є договором купівлі-продажу.

Представник третьої особи за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - адвокат Кущ Л.О. первісний позов не визнала та зазначила, що право власності ОСОБА_5 на 1/2 спірного автомобілю належить на підставі рішення суду. В перших числах 2019 року їй стало відомо, що її чоловік продав автомобіль перекупщику. З цього приводу вона неодноразово зверталась до поліції. 15.01.2019 року вона звернулась до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з позовом про стягнення шкоди від продажу автомобіля і ухвалою від 09.01.2019 року було накладено арешт на автомобіль до подачі позову. Через деякий час їй подзвонив невідомий та представився ОСОБА_15 і запропонував зустрітися з приводу заняття арешту з автомобілю. Вона погодилась, бо нічого не знала про долю автомобілю, на якому 03.01.2019 року поїхав її чоловік. 11.01.2019 року до неї додому приїхав ОСОБА_16 з чоловіком та повідомили їй, що вони вдвох купили автомобіль у ОСОБА_4 з подачі ОСОБА_17 , який є сусідом ОСОБА_16 , у якого в гаражі ОСОБА_4 переховував автомобіль. Козир сказав, що купили автомобіль за 10000 дол. США і у нього є довіреність від ОСОБА_4 та запропонував ОСОБА_14 зняти арешт з автомобілю, а різницю віддати її довірительниці. Він також пояснив, що адвокат його проконсультував, що у нього виграшна справа, але він не проти віддати їй 1500 дол. США. При розмові була присутня сусідка ОСОБА_11 - ОСОБА_18 . Ніяких документів ОСОБА_10 не бачила та вимог не висувала. Після зустрічі ще було декілька спроб було в телефонному режимі вирішити питання про зняття арешту з автомобілю, в противному випадку вирішать це питання без неї. 24.01.2019 року ОСОБА_10 звернулась до поліції з повідомленням про самоуправні дії ОСОБА_4 . 25.06.2020 року ОСОБА_14 зателефонував знайомий - ОСОБА_19 та запропонував поговорити з приводу автомобілю. Вона разом з сусідами Завгородніми спілкувалась з ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та з дружиною ОСОБА_16 . Вони вимагали зняти арешт та погрожували. ОСОБА_8 зі слів ОСОБА_16 знала, що була видана довіреність. Згоди на видання довіреності ОСОБА_5 не давала. Розписка, яка знаходиться в матеріалах справи написана не ОСОБА_4 і в ній стоїть не його підпис. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.04.2019 року право власності ОСОБА_11 на спірний автомобіль не припинялося, виконавчий лист вона отримала, але до виконавчої служби не відносила, гроші вона не отримала. ОСОБА_10 має право і бажає їм користуватись, а так як автомобіль - річ неподільна, тому просить витребувати весь автомобіль, а не 1/2 частину. Про те, що ОСОБА_4 останній раз виїхав з двору вона дізналась від знайомих. Коли він був в Україні - користувався автомобілем, коли він виїжджав з України - розбирав автомобіль і ховав запчастини в гаражі у ОСОБА_22 з рішенням суду намагалась зареєструвати право власності, але їй було відмовлено, так як було необхідно надати автомобіль, а його не було.

Представник третьої особи за первісним позовом - Територіального сервісного центру № 1244 Головного сервісного центру МВС України в Дніпропетровській області у судове засідання не з`явився, надав суду заяву з клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, про час та місце проведення розгляду справи повідомлений належним чином, згідно вимог ст. 128 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає, що первісний позов не підлягає задоволенню, а зустрічний позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 (а.с. 13), власником автомобілю Hуundai Tucson, шасі № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , легковий універсал-в, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого Дніпродзержинським ВРЕВ ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 20.11.2012 року, зазначено ОСОБА_4 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 12.04.2016 року у справі № 209/4963/15-ц (провадження №2/209/169/16) (а.с. 40-44), яке Постановою Верховного суду від 24.10.2018 року було залишено без змін (а.с. 45-50), за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було визнано право власності на Ѕ частину за кожним - легкового автомобіля марки HYUNDAI TUCSON, 2008 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , та залишено автомобіль в їх спільній частковій власності.

ОСОБА_5 неодноразово намагалась зареєструвати своє право власності в установленому законом порядку, але їй відмовляли в сервісному центрі, оскільки відсутній автомобіль та інший власник. Згідно відповідей Територіального сервісного центру МВС № 1244 у Дніпропетровській області Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС Головного сервісного центру МВС (а.с. 64-65, 67-70), право власності на транспортний засіб за рішенням суду може бути зареєстрований за наявності всіх співвласників та наявності транспортного засобу.

03.01.2019 року ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_1 бути його представником у сервісних центрах та всіх установах з питань пов`язаних із вчиненням правочинів щодо користування, експлуатації та продажу належного ОСОБА_4 автомобіля Hуundai Tucson, шасі № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , легковий універсал-в, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується копією довіреності (а.с. 12).

Таким чином на момент написання ОСОБА_4 вказаної довіреності, право власності на спірний автомобіль відповідно до рашення суду від 12.04.2016 року належало ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Згоди на надання ОСОБА_1 довіреності на спірний автомобіль ОСОБА_5 не надавала.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 09.01.2019 року у справі № 209/68/19 (провадження 2-з/209/2/19) (а.с. 60) до подання позовної заяви було накладено арешт на автомобіль HYUNDAI TUCSON, рік випуску 2008, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , колір чорний, об`єм двигуна 2656, що належить на праві спільної власності ОСОБА_4 , та заборонено ОСОБА_4 особисто або його представнику, що діє за довіреністю, вчиняти певні дії, а саме здійснювати відчуження, перереєстрацію транспортного засобу, автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, 2008 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Відповідно до заочного рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.04.2019 року у справі № 209/147/19 (провадження 2/209/536/19) (а.с. 58-59), позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями співвласника був задоволений та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 спричинену їй матеріальну шкоду у розмірі 150000 грн. Виконавчий лист по даній справі було отримано ОСОБА_5 , але до виконавчої служби не здано. Грошові кошти за вказаним рішенням остання не отримала.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 23.09.2019 року у справі № 209/1881/19 (1-кс/209/1346/19) (а.с. 61-62) було задоволено клопотання слідчого Дніпровського ВП Дніпродзержинського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області Литвиненка А.А. про арешт майна у кримінальному провадженні № 42019041160000011 та накладено арешт на автомобіль HYUNDAI TUCSON , 2008 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі (кузова рами) НОМЕР_3 , заборонивши його відчуження, розпорядження та користування ним.

На даний час спірний автомобіль знаходиться у позивача за первісним позовом, що визнано сторонами в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В ч. 1 ст. 236 ЦК України зазначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно зі ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідо ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У відповідності до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно ч. 1 ст. 361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

З аналізу зазначених вище норм, ОСОБА_4 мав право надати довіреність ОСОБА_1 на спірний транспортний засіб або розпорядитись ним іншим чином тільки зі згоди другого співвласника ОСОБА_5 .

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Суд не приймає як доказ надану позивачем за первісним позовом копію розписки ОСОБА_23 (а.с. 14), оскільки вона за своєю суттю та змістом не є договором-купівлі продажу. Крім того, представник третьої особи за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - адвокат Кущ Л.О. у судовому засіданні зазначала, що вказана розписка виконана не її колишнім чоловіком та надана позивачем за первісним позовом тільки її копія, що позбавляє можливості навіть призначити почеркознавчу експертизу. Судом у судовому засіданні сторонам були роз`ясненні їх права та обов`язки, зокрема право звернутись до суду з клопотанням про призначення експертизи. Позивач за первісним позовом до суду з клопотаннями про долучення до матеріалів справи оригіналу вказаної розписки ОСОБА_23 та призначення експертизи не звертався, тому підстав для визнання копії розписки належним доказом у суду немає.

Суд також не приймає пояснення позивача за первісним позовом щодо того, що ОСОБА_4 ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_4 з`явився разом з ОСОБА_1 до нотаріуса для видачи від свого імені довіреності на ім`я ОСОБА_1 , та вони мали реальну можливість здійснити належним чином оформлення договору купівлі-продажу спірного автомобілю.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірний автомобіль у власність позивача за первісним позовом не переходив, а довіреність від 03.01.2019 року лише уповноважує ОСОБА_1 бути представником ОСОБА_4 , та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб, тому підстав для задоволення первісного позову у суду немає.

Статтею 386 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частинами 1, 3 ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:... 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно ст. 391 ЦК України, Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтями 397-399 ЦК України встановлено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.

У Постанові Верховного суду від 02.06.2021 року у справі № № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20) було зазначено, що вирішуючи спори про витребування майна з чужого незаконного володіння судам слід встановити чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння, оскільки саме наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 роз`яснено, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) вказано про те, що задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Згідно Постанови Верховного Суду від 06.10.2021 року у справі 607/23087/19 (провадження № 61-140св21), поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс15 зазначено, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар .

Частина 1 статті 346 ЦК України містить вичерпний перелік підстав припинення права власності:

1. Право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам`яток культурної спадщини;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника;

12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Суд не приймає твердження позивача за первісним позовом про те, що право власності ОСОБА_5 на спірний автомобіль припинене на підставі рашення суду від 10.04.219 року за позовом ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_4 матеріальної шкоди завданої неправомірними діями співвласника за наступних підстав.

Враховуючи, що право власності на автомобіль HYUNDAI TUCSON , 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , за рішенням суду, було визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 по 1/2 частині за кожним, спірний автомобіль вибув із власності ОСОБА_5 без її волі, грошову компенсацію від ОСОБА_4 за спірний автомобіль ОСОБА_5 не отримала, хоча ОСОБА_4 мав можливість сплатити їй 1/2 частину вартості спірного автомобілю, а тому підстав для визнання права власності ОСОБА_5 на її частину спірного автомобілю припиненим у суду немає.

Факт того, що спірний автомобіль знаходиться у ОСОБА_1 , та довіреність, яку ОСОБА_4 видав на ім`я ОСОБА_1 є такими, що порушують права ОСОБА_5 як співвласника транспортного засобу та свідчить про незаконне вибуття транспортного засобу з її володіння і позбавляє її можливості користуватися ним, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 203-204, 208, 215, 220, 238, 244, 386-388 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ), третя особа: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ), Територіальний сервісний центр № 1244 Головного сервісного центру МВС України в Дніпропетровській області (юридична адреса: 51927, м. Кам`янське, вул. Стасова, 79) про визнання права власності на автомобіль, - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ), третя особа: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ) про витребування майна із чужого незаконного володіння,- задовольнити повністю.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 автомобіль HYUNDAI TUCSON 2008 року випуску, чорного кольору, державний знак НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 2173 (дві тисячі сто сімдесят три) гривні.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду до або через Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 04 грудня 2021 року.

Суддя К.Л. Шендрик