Рішення

від 09.12.2021 по справі 161/7574/21

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/7574/21

Провадження № 2/161/2493/21

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого - судді Рудської С.М.

при секретарі - Чигрниюк В.С.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - нотаріус Першої Луцької державної нотаріальної контори Севрюкова Олена Валеріївна, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину

В С Т А Н О В И В:

23.04.2021 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою на обгрунтування якої зазначила, що 11.11.2000 року між її батьками ОСОБА_4 (далі - відповідач-1) та ОСОБА_6 було розірвано шлюб та з даного приводу між ними виник спір щодо поділу спільного майна подружжя, до складу якого, у тому числі, віднесено прибудову до житлового будинку АДРЕСА_1 (далі - спірне майно). Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.05.2007 року у справі № 3008/2007 було затверджено мирову угоду, згідно якої за нею визнано право власності на 1/5 частку спірного майна. На даний час у провадженні Луцького міськрайонного суду перебуває справа № 161/13495/20 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , Луцької міської ради про встановлення порядку користування домоволодінням, припинення спільної часткової власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою, до якої її було залучено в якості третьої особи. 21.03.2021 року за наслідками ознайомлення із матеріалами цивільної справи № 161/13495/20, їй стало відомо, що після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 26.12.2016 року видано свідоцтва про право на спадщину за законом за реєстровими номерами 1-7421 та 1-7422 відповідно. Згідно вказаних свідоцтв відповідачам належить по 1/2 частині спадкового майна, яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого була його дружина ОСОБА_7 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав. Таким чином, помилково віднісши до спадкової маси за померлою ОСОБА_7 весь житловий будинок АДРЕСА_1 , нотаріус включив туди і 1/5 частину спірного майна, яка вибула із власності померлої і належить їй на праві власності. Враховуючи наведене, а також те, що про порушене право вона дізналася лише 21.03.2021 року, просить суд визнати поважними причини пропуску звернення до суду з даним позовом та поновити його, а також визнати недійсними свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданим 26.12.2016 року відповідачу ОСОБА_4 за реєстровим номером 1-7422 та відповідачу ОСОБА_9 за реєстровим номером 1-7421. Просить судові витрати по справі покласти на відповідачів.

10.06.2021 року від представника відповідача ОСОБА_5 надійшов на адресу суду відзив на позовну заяву. В обгрунтування своїх заперечень зазначила, що заявлені до її довірительки не підлягають до задоволення, оскільки саме відповідач-1 під час звернення до нотаріуса не повідомив існування ухвали Луцького міськрайонного суду від 11.05.2007 року про затвердження мирової угоду в справі № 3008/2007, у зв`язку з чим були видані оскаржувані свідоцтва про право власності на спадщину за законом, а ОСОБА_5 не було відомо про такі обставини в зв`язку з тим. що вона не була учасником справи № 3008/2007. Крім того, у даному випадку позивачкою був пропущеним строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом, оскільки останній було достеменно відомо про смерть її матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Просить застосувати строк позовної давності та у зв`язку з цим відмовити у позові (а.с. 80-81).

14.06.2021 року від відповідача ОСОБА_4 надійшла заява про визнання позову. У даній заяві, відповідач ОСОБА_4 зазначив, що викладені у позовній заяві ОСОБА_3 обставини він визнає у повному обсязі, а тому жодних заперечень щодо її задоволення у нього немає (а.с. 89-90).

17.06.2021 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву в якому останній зазначає, що ОСОБА_3 не була спадкоємцем за померлою ОСОБА_7 , жодним чином не брала участі в розподілі спадкового майна і не була повідомлена про склад спадкової маси. Позивач намагалася зареєструвати своє право власності, однак у зв`язку з технічною неможливістю такої реєстрації отримала відмову. При цьому, цивільним законодавством не передбачено строку, у який власник може або зобов`язаний зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку. Тобто ОСОБА_3 не передбачала та не могла передбачити можливість недобросовісної поведінки відповідача-1, а також факт не дослідження цього питання нотаріусом при видачі свідоцтв про право на спадщину. Відтак, факт відкриття спадщини за померлою ОСОБА_7 у жодному разі не можна ототожнювати з обізнаністю позивача про порушення її права, тому підстави для застосування позовної давності відсутні (а.с. 99-103).

06.07.2021 року у відповідь на запит суду від Першої Луцької державної нотаріальної контори надійшли матеріали спадкової справи № 134/09, заведеної 24.02.2009 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 (а.с. 112-120).

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, які викладені у позовній заяві та відповіді на відзив та просив їх задовольнити. Додатково наголосив, що про порушення свого права, яке є предметом розгляду даної справи, ОСОБА_3 дізналася у грудні 2020 року, внаслідок її залучення до участі в цивільній справі № 161/13495/20.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову посилаючись на обставини, які були викладені у відзиві на позовну заяву. Вважає, що строк позовної давності у даній справі слід обраховувати із моменту смерті спадкодавця ОСОБА_7 .

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, у своїй заяві про визнання позову від 14.06.2021 року просив розгляд справи проводити у його відсутності (а.с. 90).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - нотаріус Першої Луцької державної нотаріальної контори Севрюкова О.В. до початку судового засідання також подала до суду клопотання з проханням розгляд справи проводити без її участі (а.с. 78).

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.05.2007 року в цивільній справі № 3008/2007 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання права власності на частину нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю сім`ї - було затверджено мирову угоду затверджено мирову угоду за якою: за ОСОБА_10 , яка є дочкою ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , визнано право власності на 1/5 частину проведеної ними впродовж 1981-1991 року добудови до житлового приміщення будинку АДРЕСА_1 на підставі рішень Луцького міськвиконкому від 11.02.1982 року та 24.01.1991 року, а саме приміщень 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8 (а.с. 20-21).

23.11.2007 року позивач ОСОБА_3 у зв`язку із одруженням змінила своє прізвище із ОСОБА_11 на ОСОБА_12 . Зазначене підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 14).

Із наведеного слідує, що ОСОБА_3 на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.05.2007 року в цивільній справі № 3008/2007, яка набрала законної сили та є чинною, належить на праві власності 1/5 частину добудови до житлового приміщення будинку АДРЕСА_1 .

Як вбачається із Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 63431892 від 04.02.2021 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_7 та після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 у Першій Луцькій державній нотаріальній конторі було заведено спадкову справу № 134/09 (а.с. 22).

В рамках вищевказаної спадкової справи, 26.12.2016 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Севрюковою О.В. за реєстровим № 1-7421, було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_4 , яким посвідчено право власності останнього на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого була його дружина ОСОБА_7 , яка прийняла спадщину, але за життя не оформила своїх спадкових прав (а.с. 24).

Поряд з тим, 26.12.2016 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Севрюковою О.В. за реєстровим № 1-7422, було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_5 , яким посвідчено право власності останньої на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого була його дружина ОСОБА_7 , яка прийняла спадщину, але за життя не оформила своїх спадкових прав (а.с. 25).

Таким чином, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично успадкували по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1 , до складу якого також було віднесено 1/5 частину добудови до житлового приміщення будинку АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності позивачці ОСОБА_3 .

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Абзацом 3 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування № 7 від 30.05.2008 року визначено, що Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

У постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено правовий висновок з якого слідує, що у ст. 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ ст. 1 Першого протоколу до конвенції містить три чітких норми:

- перша, викладена в першому реченні п. 1, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном;

- друга, що міститься в другому реченні п. 1, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення;

- третя, викладена в п. 2, визнає право держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми не є окремими, вони пов`язані між собою.

Друга та третя стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном. Отже, їх слід тлумачити у світлі загального принципу, викладеного в першій нормі (рішення у справах Ян та інші проти Німеччини та Холдинг Совтрансавто проти України .

У своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом , а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів . Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах Амюр проти Франції , Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції ).

Європейський Суд наголошує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., рішення у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції ). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст. 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення у справі Прессос компанія Нав`єра А.О. та інші проти Бельгії ).

Отже, судом достовірно встановлено, що державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Севрюковою О.В. без наявних на те будь-яких правових підстав було видано відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 26.12.2016 року свідоцтва про право на спадщину за законом за реєстровим № 1-7421 та № 1-7422 відповідно, якими посвідчено право власності кожного із них на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , чим порушено право власності ОСОБА_3 на частку в будинку, право власності на яке в останньої існувало на час видачі таких свідоцтв.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину.

Щодо доводів представника відповідача ОСОБА_9 про пропуск позивачем строку позовної давності.

На обгрунтування своїх заперечень щодо позову представник ОСОБА_5 посилався на ту обставину, що для ОСОБА_3 перебіг строків позовної давності на звернення до суду з даним позовом почався з 29.12.2008 року - із дати смерті її матері ОСОБА_7 .

Однак, суд оцінює критично такі доводи з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У свою чергу, ч. 5 ст. 267 ЦК припускає можливість визнання судом поважними певних причин пропуску позовної давності, однак не містить переліку таких причин. Виходячи з загальних засад цивільного законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об`єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

З приводу застосування інституту позовної давності неодноразово висловлювався і Верховний Суд.

Так, у постанові від 16.12.2020 року у справі № 645/545/17 Верховним Судом було акцентовано увагу на тому, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

Крім того, у своїй постанові від 18.07.2018 року у справі № 908/1846/17 Верховний Суд дійшов висновку, що ЦК України у ст. 267 передбачає можливість визнання судом поважними причини пропуску позовної давності, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (п. п. 62, 66 рішення від 20.12.2007 року у справі Фінікарідов проти Кіпру ).

У пункті 26 рішення у справі Надточій проти України та п. 23 рішення у справі Гурепка проти України № 2 ЄСПЛ наголошував на принципі рівності сторін як одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі Ілхан проти Туреччини від 27.06.2000 року, - при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.

На переконання суду, позивач ОСОБА_3 , внаслідок отримання у власність на 1/5 частину добудови до житлового приміщення будинку АДРЕСА_1 , мала легітимні очікування того, що її право власності є непорушним та захищається державою, а у разі оспорювання такого, остання мала б бути повідомленою про відповідні підстави.

У свою чергу, діючи добросовісно та послідовно, при вирішенні питання про спадкування житлового будинку, спадкоємці після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (в тому числі й ОСОБА_4 , якому було відомо про результат розгляду цивільної справи № 3008/2007), повинні були повідомити нотаріуса про існування судового рішення про існуюче право власності позивачки на спадкове майна, яке увійшло до спадкової маси та щодо якого були видані оспорювані свідоцтва про право на спадщину за законом.

Крім того, як вбачається із матеріалів спадкової справи № 134/09, заведеної 24.02.2009 року у Першій Луцькій державній нотаріальній конторі після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , її донька - позивач ОСОБА_3 жодним чином не брала участі в розподілі спадкового майна і не була повідомлена про склад спадкової маси , а тому про видачу відповідачам оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом останній відомо не було.

Тобто позивач не передбачала та не могла передбачити можливість недобросовісної поведінки ОСОБА_13 , а також факт не дослідження цього питання нотаріусом при видачі свідоцтв про право на спадщину.

При цьому, той факт, що позивач ОСОБА_3 не зареєструвала свого права власності на 1/5 частину добудови до житлового приміщення будинку АДРЕСА_1 , не має жодного правового значення при розгляді даної справи.

Як встановлено судом, в провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області перебуває цивільна справа № 161/13495/20 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , Луцької міської ради про встановлення порядку користування домоволодінням, припинення спільної часткової власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою, до участі у якій в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача була залучена ОСОБА_3 ухвалою від 14.12.2020 року.

Відтак, суд вважає, що перебіг строків позовної давності на звернення до суду із позовними вимогами про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину для ОСОБА_3 станом на 23.04.2021 року не сплинув, оскільки такий повинен обчислюватися саме із моменту залучення останньої до участі в цивільній справі № 161/13495/20, внаслідок чого вона й дізналася про порушення свої прав, які є підставою розгляду даного спору.

За наведених обставин, суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності при розгляді даної справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину є обгрунтованим та підлягає до задоволення у повному обсязі.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України визначено, судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені у повному обсязі, із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь позивачки підлягає стягненню сплачений останньою при зверненні до суду з даним позовом судовий збір в розмірі 908 грн. - по 454 грн. із кожного з відповідачів.

На підставі ст.ст. 15, 256, 257, 267, 319, 321, 1216-1218, 1301 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - нотаріус Першої Луцької державної нотаріальної контори Севрюкова Олена Валеріївна, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину - задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Севрюковою О.В., від 26.12.2016 року, реєстровий номер 1-7421, видане на ім`я ОСОБА_5 .

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Севрюковою О.В., від 26.12.2016 року, реєстровий номер 1-7422, видане на ім`я ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в сумі 454 (чотириста п`ятьдесят чотири) грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - державний нотаріус Першої Луцької державної нотаріальної контори Севрюкова Олена Валеріївна, адреса місцезнаходження нотаріальної контори: 43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, 13, код ЄДРПОУ: 43317547.

Рішення у повному обсязі складено 14 грудня 2021 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська