Рішення

від 12.12.2021 по справі 140/7768/21

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року ЛуцькСправа № 140/7768/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ковальчука В.Д.,

за участі секретаря Ткачук І.І.,

представника позивача Манзюка Т.Ю.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Ковельська виховна колонія про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної установи Ковельська виховна колонія про визнання бездіяльності протиправною щодо своєчасного повного розрахунку при звільненні (невиплати компенсації за неотримане речове майно) та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 01 серпня 2018 року по 23 червня 2021 року.

Свої вимоги мотивував тим, наказом начальника Державної установи Ковельська виховна колонія від 23.07.2018 №55/0с-18 ОСОБА_1 , вихователя відділу соціально-виховної роботи та психологічної роботи установи було звільнено з посади за власним бажанням 31 липня 2018 року. Однак, станом на день звільнення з позивачем не було проведено кінцевий розрахунок, а саме, не виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна була виплачена лише 24.06.2021 у сумі 17129,27 грн. на адвокатський запит від 25.05.2021. Відтак, вважає, що має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ухвалою суду від 19.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву від 10.09.2021відповідач позову не визнав та пояснив, що при звільненні позивача з займаної посади, жодних зауважень заяв та претензій щодо неповного розрахунку від нього не надходило. Відповідачем 18.06.2021 було перераховано на рахунок позивача грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17129,27 грн. Просить в задоволенні позову відмовити.

25.10.2021 судом ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, а ухвалою від 03.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14:00 13.12.2021.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просив грошову компенсацію за речове майно з відповідача стягнути за 1231 календарний день затримки у сумі 424092,65 грн. та понесені витрати на правничу допомогу у сумі 3900 грн.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Наказом начальника Державної установи Ковельська виховна колонія від 23.07.2018 №55/0с-18 ОСОБА_1 , вихователя відділу соціально-виховної роботи та психологічної роботи установи було звільнено з посади за власним бажанням 31 липня 2018 року.

Однак, станом на день звільнення позивачу не виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

На адвокатське звернення від 25.05.2021 ОСОБА_2 18.06.2021 була виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17129,27 грн.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2статті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону УкраїниПро Державну кримінально-виконавчу службу, держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно доКонституції України, цього Закону та інших законів України.

Частина 5 зазначеної статті передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначенийЗаконом України"Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 №578.

Пунктом 27 Порядку №578 передбачено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Матеріалами справи підтверджено, що на адвокатське звернення від 25.05.2021 ОСОБА_2 18.06.2021 була виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17129,27 грн.

Разом з тим, а ні Законом УкраїниПро Державну кримінально-виконавчу службу, а ні Порядком №578, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні персоналу Державної кримінально-виконавчої служби з служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні персоналу Державної кримінально-виконавчої служби з служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за не отримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульованіКодексом законів про працю України.

Відповідно достатті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановленостаттею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення службовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум,суд приходить довисновкупро можливість застосування норм статті116та117 КЗпП Українияк таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.

Згідно з пунктом 20Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999Про практику застосування судами законодавства про оплату праці,установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставістатті 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Як встановлено судом, позивач був звільнений із служби 31.07.2018, про те з заявою щодо неповного з ним розрахунку до відповідача не звертався. Адвокатське звернення щодо виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_2 було направлено відповідачу лише 25.05.2021.

18.06.2021 відповідачем позивачу була виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17129,27 грн.

Тобто вказані обставини, свідчать про те, що відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні.

При цьому, суд враховує, що як частиною першоюстатті 94 Кодексу законів про працю України, так і частиною першою статті 1 Закону УкраїниПро оплату праціпередбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

При цьому, суд враховує, що згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, наведеними в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Таким чином, чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити службовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу установи.

Разом з тим, речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб службовців під час несення ними служби. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) службовця.

Однак, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінністатті 116 КЗпП України. Застосування передбаченоїстаттею 117 КЗпП Українивідповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Судуу постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Відтак, проаналізувавши наведені вище приписи законодавства та висновки Верховного Суду, враховуючи включення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до складу належних звільненому службовцю сум у розумінністатті 116 КЗпП України, і необхідність застосування передбаченоїстаттею 117 КЗпП Українивідповідальності в разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу установи, суд зазначає, що є всі підстави для застосування ч.2ст.233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписівст.117 КЗпП України(при виплаті грошової компенсації за вартості за неотримане під час проходження служби речове майно).

Так, розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, відповідно до п.2 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якого обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено судом, згідно довідки відповідача №240 (а.с.108) середньоденний заробіток позивача складає 333,21 грн. з розрахунку 9939,77+10386,36грн./61 день (травень 2018 року та червень 2018 року).

Позивач просить стягнути середній заробіток за період з 01.08.2018 подень фактичного розрахунку у сумі 424092,65 грн.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 зазначає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

При стягненні середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку суд враховує те, що позивач був звільнений 31.07.2018 року, але з моменту звільнення до 25.05.2021 не заявляв ніяких вимог до роботодавця та не вчиняв будь-яких дій щодо отримання грошової компенсації за неотримане під час проходження служби речове майно, і лише за зверненням адвоката 25.05.2021 ОСОБА_2 18.06.2021 була виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17129,27 грн.

За таких обставин суд вважає, що в користь позивача слід стягнути середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку з 25.05.2021 по 18.06.2021 у розмірі 7997,04 грн.

При цьому позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність Державної установи Ковельська виховна колонія щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні підлягає задоволенню.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908,00 грн., сплаченого за подання позову немайнового характеру квитанцією від 20.07.2021 №96063 (а. с. 07)

Крім того, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3900,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягаютьрозподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів (договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 19.05.2021 року, замовлення на надання правової допомоги, акта від 12.07.2021 №1 наданих юридичних (професійних правничих) послуг відповідно до договору про надання правової допомоги, квитанції від 12.07.2021 про сплату коштів в сумі 3900,00 грн.) позивач сплатив адвокату Манзюку Т.Ю. кошти в сумі 3900,00 грн. на оплату правничої допомоги, яка відповідно до вищенаведеного акта від 12.07.2021 складається з наступних правничих послуг: консультація та вивчення документів, обговорення правової позиції (1 год.) 650,00 грн.; декілька пропозицій щодо надання правової допомоги із вказівкої кількісно-якісних показників (1год) 650,00 грн.; підготовка та подання заяви до суду (3 год.) 1950,00 грн.; консультації щодо розгляду справи в суді, доведення норм діючого законодавства до відома клієнта (1 год.) 650,00 грн.

На думку суду, вимоги представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі не підлягають задоволенню, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної роботи з огляду на визначену сталу практику розгляду судами даних спорів, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені представником позивача як витрати на правничу допомогу.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на складання та подання позовної заяви в розмірі 1000,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що зустріч з клієнтом, його консультація, вивчення документів, доведення норм діючого законодавства до відома клієнта, опрацювання законодавчої та судової практики в аналогічних справах включаються до витрат пов`язаних із підготовкою та складанням позовної заяви та охоплюються останніми.

А тому, враховуючи предмет даного спору та тривалість часу, затраченого представником позивача на складання позовної заяви, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 243, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи Ковельська виховна колонія щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Державної установи Ковельська виховна колонія (45000, Волинська область, місто Ковель, вул. Шевченка, 20, код ЄДРПОУ 08562677) в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7997,04 грн., 908,00 грн. сплаченого судового збору та 1000,00 грн. за отримання правничої допомоги.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя В.Д. Ковальчук