Постанова

від 10.05.2022 по справі 140/7768/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/7768/21 пров. № А/857/812/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р. Й.,

суддів Гуляка В. В.,

Ільчишин Н. В.,

з участю секретаря судового засідання Петрунів В. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної установи «Ковельська виховна колонія» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року (прийняте у місті Луцьку суддею Ковальчуком В. Д.; дата складення рішення у повному обсязі не вказана) в адміністративній справі № 140/7768/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Ковельська виховна колонія» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Ковельська виховна колонія» (далі - ДУ «Ковельська ВК», Установа) щодо своєчасного повного розрахунку при його звільненні (невиплати компенсації за неотримане речове майно);

- зобов`язати ДУ «Ковельська ВК» нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 01 серпня 2018 року по 23 червня 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що при звільненні зі служби 23.07.2018 з ним не було проведено остаточний розрахунок, а саме - не було виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Така компенсація була виплачена йому лише 24.06.2021, на адвокатський запит від 25.05.2021, у сумі 17 129,27 грн. Відтак, вважає, що має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ДУ «Ковельська ВК» щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

Стягнуто з ДУ «Ковельська ВК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7997,04 грн, 908,00 грн сплаченого судового збору та 1000,00 грн за отримання правничої допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржили сторони.

Позивач, в особі свого представника, вважає, що рішення суду не обґрунтоване в повному обсязі та є таким, що не відповідає нормам матеріального права та прийняте з порушенням норм процесуального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і позов задовольнити.

При цьому, вважає, що суд прийняв неспівмірне рішення щодо зменшення розміру відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Також вважає неправомірним зменшення розміру відшкодування судових витрат за надану професійну правничу допомогу за ініціативою суду, оскільки відповідач не обґрунтував необхідність зменшення розміру відшкодування цих витрат.

ДУ «Ковельська ВК» вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права та при недотриманні норм процесуального права. Тому просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що станом на час звільнення з позивачем було проведено повний розрахунок належних йому сум, а позивач не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів для доведення обставин, яким саме чином та якими саме протиправними діями/бездіяльністю відповідач порушив його права, позаяк позивач з відповідною заявою (рапортом) до відповідача з приводу грошової компенсації замість предметів речового майна особистого користування не звертався (жодних додатків до позову для доведення іншого не подавав); рішення про виплату такої компенсації позивачу було прийняте уже після звільнення позивача, тому відсутні підстави для застосування до відповідача передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності. Також вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2022 року було задоволено заяву представника ДУ «Ковельська ВК» про його участь в судовому засіданні 11 травня 2022 року в режимі відеоконференції з використанням системи EasyCon.

Згідно із частиною п`ятою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Під час судового розгляду справи представник Установи не зміг увійти у вказану систему для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції; жодних клопотань, в т.ч. й про відкладення справи він заявляв, що відповідно до приписів частини другої статті 313 КАС України не є перешкодою розгляду справи за його відсутності.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України не здійснювалося.

Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ДУ «Ковельська ВК» необхідно задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, з таких підстав.

Як встановлено судом, наказом начальника ДУ «Ковельська ВК» № 55/0с-18 від 23.07.2018 ОСОБА_1 , вихователя відділу соціально-виховної роботи та психологічної роботи установи було звільнено з посади за власним бажанням 31 липня 2018 року.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади з ним було проведено повний розрахунок, жодних зауважень, заяв та претензій щодо неповного розрахунку або неотримання документів від позивача не надходило. 01.08.2018 позивач в матеріалах особової справи № 78 зробив відмітку, що отримав військовий квиток та трудову книжку.

За зверненням представника позивача від 25.05.2021 до ДУ «Ковельська ВК» Новосаду П. І. 18 червня 2021 року була виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17 129,27 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 18 від 15 червня 2021 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому станом на день звільнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просив стягнути з ДУ «Ковельська ВК» середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позаяк відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні, останній має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України (при виплаті грошової компенсації за вартості за неотримане під час проходження служби речове майно).

Враховуючи конкретні обставини справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 критеріїв, суд першої інстанції зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Також, враховуючи предмет цього спору та тривалість часу, затраченого представником позивача на надання правничої допомоги, суд вважав за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з таких підстав.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

За приписами частин першої - другої статті 23 цього Закону держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. № 578 (далі - Порядок № 578).

Відповідно до речення першого пункту 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.

Згідно із пунктом 60 Порядку № 578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Також пунктом 27 Порядку № 578 визначено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що позивач при звільненні, залежно від його бажання, міг отримати як недоотримане речове майно, так і грошову компенсацію за нього.

Таку грошову компенсацію за недоотримане речове майно позивач міг отримати лише на підставі поданої ним відповідної заяви (рапорту).

Проте, як встановлено в ході судового розгляду, про що зокрема зазначив представник відповідача, позивач з відповідною заявою (рапортом) до відповідача з приводу грошової компенсації замість предметів недоотриманого речового майна не звертався.

Вказані обставини жодним чином не були спростовані позивачем.

Лише на звернення представника позивача від 25.05.2021 до Установи ОСОБА_2 18.06.2021 була виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17 129,27 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 18 від 15 червня 2021 року (а.с. 46 - 48).

Як зазначив представник відповідача і як видно із матеріалів справи, станом на час звільнення позивача зі служби 23.07.2018 з позивачем було проведено повний розрахунок і видано йому військовий квиток та трудову книжку (а.с. 17, 49).

Грошова компенсація замість предметів недоотриманого речового майна йому не була нарахована і виплачена, з огляду на відсутність відповідної заяви (рапорту).

Позаяк норми спеціального законодавства не врегульовують питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні персоналу Державної кримінально-виконавчої служби зі служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій зокрема у постановах від 13 червня 2018 року в справі № 805/79/16-а та від 31 жовтня 2019 року в справі № 2340/4192/18.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно із якою в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу зазначених законодавчих норм видно, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки та вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум.

При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Враховуючи зазначені вище норми законодавства та встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на час звільнення позивача з ним було проведено повний розрахунок і виплачені всі належні йому суми, а невиплачені суми грошової компенсації замість предметів речового майна особистого користування не можна кваліфікувати як «суми, що належали виплаті позивачу при звільненні», з огляду на відсутність заяви (рапорту) позивача на здійснення таких виплат.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, про відсутність затримки розрахунку при звільненні позивача, що виключає відповідальність Установи за статтею 117 КЗпП України.

При цьому колегія суддів вважає помилковими покликання суду першої інстанції на правову позицію, викладеною у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, позаяк така стосується проходження військової служби в Національній гвардії України, прийнята за іншого правового регулювання, а відтак не є релевантною щодо спірних правовідносин.

Щодо покликань ДУ «Ковельська ВК» на пропущення позивачем строків звернення до суду із цим позовом, то як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, причини пропуску строку звернення до суду були поважними, що стало підставою для поновлення судом пропущеного строку звернення до суду.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та на невідповідності висновків скарги фактичним обставинам справи.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно зістаттею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної установи «Ковельська виховна колонія» задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року в адміністративній справі № 140/7768/21 скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Ковельська виховна колонія» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 19 травня 2022 року.