Рішення

від 13.12.2021 по справі 420/18844/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/18844/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-28325-51 від 18.02.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 01.01.2013 року та по сьогоднішній день перебуває в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю ПРІАМ ГРУП (код ЄДРПОУ 32093819) яке з 01.01.2013 року нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5. У зв`язку з цим, позивач вважає безпідставною та незаконною податкову вимогу від 18.02.2021 року про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн., оскільки підприємницькою діяльністю він не займається з 2012 року, а з 2013 року ЄСВ сплачує його роботодавець.

Ухвалою суду від 12.10.2021 року було відкрито провадження по справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

10.11.2021 року від Головного управління ДПС в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що згідно даних інформаційної симтеми ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа - підприємець в Малиновській ДПІ ГУ ДПС в Одеській області з 20.08.2003 року на загальній системі оподаткування, з 30.04.2021 року стан платника - припинено, але не знято з обліку. Так, Головним управлінням ДПС в Одеській області направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу щодо сплати боргу (недоїмки) від 18.02.2021 року № Ф - 28325-51. Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений Податкового кодексу України строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Зауважує, що з 01.01.2017 року до ст. 7 Закону №2464 було внесено зміни, одна із яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами -підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року. Так, якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 року таке самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов`язком. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

На підтвердження правової позиції, ГУ ДПС в Одеській області надає копії інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 з визначенням сум, нарахованого єдиного соціального внеску за 2017 piк, 2018 piк, 2019 рiк та 2020 роки., загальна сума боргу станом на 31.01.2021 становить 37 788,74 грн.

З аналізу ст.. 7 Закону № 2464 вбачається, що базою нарахування єдино внеску є отримані доходи (кожний отриманий дохід є окремою базою нарахування єдиного внеску). Вiдносно фізичної особи - підприємця з 01.01.2017 року вказаним Законом внесено змiни до бази нарахування єдиного внеску та встановлено, що базою нарахування є не тільки дохід фізичної особи - підприємця, а сам факт реєстрації фізичної особи - підприємцем без отримання доходу за певний період. Так, якщо фізична особа-підприємець не отримала дохід у звітному році, то такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим законом (п.2 ч.1 ст. 7). Таким чином, отримана позивачем заробітна плата як найманого працівника та факт реєстрації його фізичною особою - підприємцем без отриманого від підприємницької діяльності доходу є різними базами нарахування єдиного внеску, які не виключають один одного.

Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Врегулювання питань погашення грошових зобов`язань та/або податкового боргу у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної дiяльностi) здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.

Представником позивача - адвокатом Фещенко М.Л., було подано до суду відповідь на відзив в якій він, спростовуючи доводи відповідача, зазначив наступне. Позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець (за виключенням періоду перебування на обліку у центрі зайнятості), а розмір внеску мав бути не меншим мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою - підприємцем, який не здійснював підприємницьку діяльність, що призвело б до подвійної сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, не можна погодитись з висновком зробленим відповідачем у відзиві про наявність у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі за умови, що у цей період він був найманим працівником та роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Оскаржувана у цій справі вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована у зв`язку із автоматичним внесенням до інтегрованої картки платника (ІКП) зобов`язань зі сплати сум єдиного внеску протягом 2017-2020 років. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилався на облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, як підставу формування вимоги про сплату боргу (недоїмки). Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску. Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається Законом № 2464-VI, в частині адміністрування - ПК України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Нарахування єдиного внеску здійснює платник, правильність здійсненого нарахування - перевіряє орган доходів і зборів. Звітність про нарахування подає платник. Донарахування здійснює орган доходів і зборів із застосування штрафних санкцій.

Частина третя статті 9 Закону № 2464-VI встановлює чіткий перелік документів (доказів у судовому процесі), на підставі яких органами доходів і зборів здійснюється обчислення єдиного внеску: акти перевірки правильності нарахування та сплати ЄВ; звітності, що подається платником до органів доходів і збору; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат, на суми яких відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. В даному спорі акти перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску не складались, перевірка в порядку пункту 2 частини 1 статті 13 Закону № 2464-VI не проводилась, звітність платником до органів доходів і зборів з нарахованими в ІКП сумами внеску не подавалась, бухгалтерські та інші документи не перевірялись.

Жодної діяльності як ФОП позивач не в доходів та прибутків не отримував останні шість років, ні як ФОП, ні як фіз.особа, жодних податкових декларацій відповідно не здавав та не був зобов`язаний здавати.

Доводи відповідача про достатність відомостей облікових даних з інформаційної системи для внесення відомостей в ІКП, обчислення недоїмки по єдиному внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) не відповідають вищенаведеним нормам права, оскільки відповідач не застосував та не виконав вимоги частини третьої статті 9 Закону № 2464-VI, а користувався пунктом 4 Розділу VI Інструкції № 449, акту нижчої юридичної сили. У разі належного проведення перевірки з метою обчислення єдиного внеску відповідачем були б встановлені обставини нарахування та сплати єдиного внеску за позивача роботодавцем.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Юридичним департаментом Одеської міської ради здійснено державну реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , дата запису 20.08.2003 року.

ФОП ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа - підприємець з 20.08.2003 року на загальній системі оподаткування. Вид діяльності: 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (основний).

З 01 січня 2013 року позивач перебуває в трудових відносинах з ТОВ ПРІАМ ГРУП (код ЄДРПОУ 38154819) та вказане товариство, як роботодавець, здійснює нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування стосовно свого працівника ОСОБА_1 , що підтверджується Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, наданого Пенсійним фондом України 27.09.2021 року на ОСОБА_1 , номер облікової картки застрахованої особи: НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 . Страхувальником (ТОВ ПРІАМ ГРУП ) за звітний 2017 рік сплачено за застраховану особу ( ОСОБА_1 ) 28730,30 гривень, за 2018 рік - 52180,89 гривень, за 2019 рік - 63319,27 гривень, за 2020 рік - 66764,80 гривень, за 6 місяців 2021 року - 37 600,00 гривень.

30.04.2021 року внесено запис № 2005560060001171773 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , підстава: власне рішення.

18.02.2021 року ГУ ДПС в Одеській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-28325-51 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788,74 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Так, спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, та відповідальності за порушення податкового законодавства, а також нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010р. №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

За визначенням, наведеним у пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

У свою чергу, пп.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Як передбачено ст.2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому ж Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пункти 1, 4 ч.1 статті 4 Закону № 2464: платниками єдиного внеску є:

1) роботодавці:

підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з ч.1 статті 5 Закону № 2464, облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5 -1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5 -1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , - здійснюється на підставі відомостей про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації їх припинення, наданих згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у день отримання зазначених відомостей.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 статті 7 Закону № 2464, єдиний внесок нараховується:

1) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

3) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведеного правового регулювання свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, серед інших, ФОП. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження підприємницької діяльності та отримання нею доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПКУ відноситься ФОП), задля досягнення вказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску, законодавством встановлено обов`язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності.

Тобто, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою та зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Натомість, інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДПС як ФОП, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо такою особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

До того ж, аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19, підтримана у постановах від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19, від 05.03.2020р. у справі №824/509/19-а, від 27.03.2020р. у справі №140/2214/19, від 27.03.2020р. у справі №140/2214/19 та, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Як встановлено судом з матеріалів справи та вже зазначалося вище, відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, наданого Пенсійним фондом України 27.09.2021 року на ОСОБА_1 , позивач є найманим працівником у ТОВ ПРІАМ ГРУП з 01.01.2013 року (і на момент видачі цієї довідки), та саме роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством у даний період, тобто з 01.01.2017 року по 30.04.2021 року (припинення ФОП).

Разом із тим, доказів отримання ОСОБА_1 за спірний період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Більше того, ГУ ДПС в Одеській області у письмових заявах по суті справи під час її розгляду, про наявність таких доходів не зазначає та посилається виключно на дані електронної бази даних, які не підміняють закон як підставу для визначення особі обов`язку зі сплати єдиного внеску. У зв`язку із чим, обставини відсутності у позивача доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих за період роботи найманим працівником, не підлягають доказуванню.

Саме таку правову позицію у подібних правовідносинах було висловлено Верховним Судом у постанові від 03.12.2020 р. по справі №140/2122/19.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік таких осіб, у т.ч. юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Окрім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків необхідно віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), яка у відповідності до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягає застосуванню судами як джерело права.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами позивача та приходить до висновку, що оскаржувана вимога (рішення) відповідача, не відповідає критеріям, визначеним у ст.2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 року №Ф-28325-51 є протиправною та підлягає скасуванню.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Слід також зазначити, що за правилами ст.ст. 9, 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Позивач просить суд присудити на його користь витрати на надання правової допомоги у розмірі 6000,00 гривень..

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду: Договір № 030248 про надання правової допомоги від 27.09.2021 року; Додаткова угода № 1 до Договору №030248; Копія квитанції про сплату гонорару № 0.0.2282608606.1 від 28.09.2021 року; Копія платіжного доручення № 2PL324588 від 28.09.2021 року про отримання гонорару; Копія довідки про відкриття рахунку адвоката в установі банку АТКБ Приватбанк ; Ордер адвоката; Копія свідоцтва адвоката № 240 від 13.06.2006 року.

Відповідно до частини 1 Додаткової угоди № 1, сторони за цією Додатковою угодою домовились, що Адвокат на виконання умов основного Договору про надання правової допомоги зобов`язується надати Клієнту наступні послуги з розрахунку оплати гонорару за почасовою ставкою 1 година - 2000 грн.:

консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою ГУ ДПС у Одеській обл. - 1000 гривень, 1/2 година;

написання та оформлення позовної заяви про скасування протиправної вимоги №Ф-28325-51 вiд 18.02.2021р. у Одеський окружний адмiн. суд. - 4000 гривень, 2 години;

підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив вiдповiдача, подання до суду - 1000 гривень, 1/2 година.

Згідно з ч.2 Додаткової угоди № 1, сторони за цією Додатковою угодою домовились, що вартість послуг (гонорар) Адвоката за Договором про надання правової допомоги становить 6000 грн. 00 копійок.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 гривень, ГУ ДПС в Одеській області у відзиві зазначило, що за своїм предметом та суб`єктним складом справа відноситься до категорії типових справ, які розглядаються адміністративними судами. Із наведеного випливає, що компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дiп чи ознайомлення з матеріалами справи в суді. Саме тому, відповідач просить суд врахувати, що розмір гонорару адвокату з урахуванням категорії справи та витраченого часу адвокатом, є завищеним і не відповідає ринковим цінам на адвокатські послуги.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певну суму, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн., є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи та з урахуванням наявної сталої судової практики стосовно даної категорії справ.

З урахуванням категорії та складності справи, наявності численного обсягу сталої судової практики з подібних правовідносин, суд вважає справедливим розміром професійної правничої допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, 3 000 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивачем було сплачено 908 грн. судового збору.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 90, 134, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-28325-51 від 18 лютого 2021.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук