Постанова

від 21.02.2022 по справі 420/18844/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/18844/21

Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А. Дата і місце ухвалення: 13.12.2021р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-28325-51 від 18.02.2021р., якою позивача повідомлено, що станом на 31 січня 2021 року за ним рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 37788,74 грн.

Також, позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на його користь витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що особа, яка зареєстрована як самозайнята, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. При нарахуванні оскаржуваною вимогою ОСОБА_1 єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю, Головним управлінням ДПС в Одеській області не враховано, що позивач починаючи з 2013 року є найманою особою - перебуває у трудових відносинах з ТОВ «ПРІАМ ГРУП». В розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску ОСОБА_1 . Прийняття спірної вимоги свідчить про незаконне застосування до позивача обов`язку щодо подвійної сплати єдиного соціального внеску за один і той же період, що є недопустимим.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-28325-51 від 18.02.2021р.

Стягнуто з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 13.12.2021р., з прийняттям нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам відповідача, що зі змісту статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» слідує, що кожний отриманий дохід є окремою базою нарахування єдиного внеску. Відносно фізичної особи-підприємця з 01.01.2017р. вказаним Законом внесені зміни до бази нарахування єдиного внеску та встановлено, що базою нарахування є не тільки дохід фізичної особи-підприємця, а сам факт реєстрації фізичною особою-підприємцем без отримання доходу за певний період. Таким чином, отримана позивачем, як найманим працівником, заробітна плата та факт реєстрації його фізичною особою-підприємцем без отриманого від підприємницької діяльності доходу є різними базами нарахування єдиного внеску, які не виключають одна одної.

У зв`язку з цим, апелянт стверджує, що винесена Головним управлінням ДПС в Одеській області вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-28325-51 від 18.02.2021р. є законною та підстави для її скасування відсутні.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичним департаментом Одеської міської ради 20.08.2003р. здійснено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

З 20.08.2003р. позивач перебував на загальній системі оподаткування; вид діяльності - Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (КВЕД 47.89).

З матеріалів справи, також, вбачається, що починаючи з 01 січня 2013 року позивач перебуває в трудових відносинах з ТОВ «ПРІАМ ГРУП» (код ЄДРПОУ 38154819) та вказане товариство, як роботодавець, здійснювало нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування стосовно свого працівника ОСОБА_1 , що підтверджується Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зокрема, ТОВ «ПРІАМ ГРУП», як страхувальником, сплачено за ОСОБА_1 , як за застраховану особу, єдиний внесок за 2017 рік в розмірі 28730,30 грн., за 2018 рік - 52180,89 грн., за 2019 рік - 63319,27 грн., за 2020 рік - 66764,80 грн., за 6 місяців 2021 року - 37600,00 грн.

30.04.2021р. до Реєстру внесено запис №2005560060001171773 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за власним рішенням.

18.02.2021р. Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-28325-51, якою позивача повідомлено, що станом на 31 січня 2021 року за ним рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 37788,74 грн. за 2017-2020р.р.

Не погоджуючись з правомірністю вказаної вимоги ОСОБА_1 оскаржив її в судовому порядку.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав обґрунтованими доводи позивача, що ОСОБА_1 є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, обов`язок щодо сплати єдиного внеску за якого виконано роботодавцем шляхом здійснення відповідних утримань з його заробітної плати. При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання Головного управління ДПС в Одеській області, що спірною вимогою єдиний внесок нараховано позивачу, як фізичній особі-підприємцю в мінімально встановленому розмірі, зазначивши, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою та зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік таких осіб, у т.ч. юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як слідує з матеріалів справи, спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-28325-51 від 18.02.2021р. ОСОБА_1 нараховано до сплати єдиний внесок в сумі 37788,74 грн. за 2017-2020р.р., як фізичній особі-підприємцю.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату ЄСВ, направленої на адресу позивача, який був зареєстрований як само зайнята особа (фізична особа-підприємець), за умови, що у цей період він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449, для платників, зазначених у підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону в розмірі 22 відсотків на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, Законом №2464-VI не врегульовано.

Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року по справі №160/3114/19, від 4 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, від 17 серпня 2020 року по справі №140/1679/19 висловлено правову позицію, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, з 01.01.2013р. ОСОБА_1 є найманим працівником у ТОВ «ПРІАМ ГРУП».

Витягом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) підтверджується сплата ТОВ «ПРІАМ ГРУП» сум єдиного внеску за ОСОБА_1 за 2017-2020р.р.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що мета встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку його сплачувати досягнута за рахунок сплати у 2017-2020р.р. ЄСВ за ОСОБА_1 його роботодавцем, як страхувальником.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого та послідовного висновку про те, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача.

В якості єдиної підстави для визнання оскаржуваної вимоги про сплату недоїмки законною, відповідач зазначає те, що згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» роботодавці та самозайняті особи розглядаються як окремі платники єдиного внеску та не звільняють один одного від обов`язку зі своєчасної в повному обсязі сплати єдиного внеску, а тому, на думку відповідача, працевлаштування позивача найманим працівником не звільняє його від обов`язку по сплаті єдиного внеску. Однак, зазначені доводи спростовуються викладеним вище.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що винесена Головним управлінням ДПС в Одеській області вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-28325-51 від 18.02.2021р. є протиправною та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Що ж до розподілу судом першої інстанції судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, то апеляційна скарга Головного управління ДПС в Одеській області не містить обґрунтувань щодо помилковості висновків суду в цій частині, у зв`язку з чим, на підставі ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів не переглядає оскаржуване рішення суду першої інстанції від 13.12.2021р. у цій частині.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 лютого 2022 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук