Постанова

від 15.12.2021 по справі 485/1695/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

15.12.21

22-ц/812/2094/21

Справа №485/1695/20 Головуючий суду першої інстанції - Квєтка І. А.

Провадження №22-ц/812/2094/21 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2021 року м.Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Локтіонової О. В.,

суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю. В.,

за участі представника позивачів - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 вересня 2021 року, ухвалене о 15 год 17 хв під головуванням судді Квєтки І. А. в приміщенні суду у м. Снігурівка Миколаївської області, повний текст якого складено цього ж дня, за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - фермерське господарство Ярове , про виділ в натурі частки із земельної ділянки, що перебуває у спільній частковій власності, припинення права спільної часткової власності,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до суду вищезазначений позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , який обґрунтовували наступним.

Позивачі вказували, що 29 грудня 2004 року сторони у справі набули у рівних частках право власності на земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею 30 га із кадастровим номером 4825782000:03:000:0003, яка розташована на території Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

Після розірвання у 2006 році шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 стосунки між співвласниками земельної ділянки погіршилися. Внаслідок цього прийняття спільного рішення щодо порядку використання земельної ділянки ускладнилося.

Починаючи з 2015 року відповідачі у повному обсязі обмежили доступ позивачам до їх часток земельної ділянки.

Позивачі зазначали, що вони намагалися у позасудовий спосіб дійти згоди щодо виділу належних їм часток земельної ділянки, однак результату не досягли.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили виділити їм по 1/4 частині спірної земельної ділянки кожній відповідно до другого варіанту висновку судової земельно-технічної експертизи від 20.07.2021 та припинити право спільної часткової власності на спірну земельну ділянку.

Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 03 лютого 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів фермерське господарство Ярове (далі - ФГ Ярове ).

Відповідач ОСОБА_2 , який також є представником третьої особи, не заперечував у виділенні позивачам їх часток земельної ділянки за другим варіантом експертизи.

Відповідач ОСОБА_5 , який був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 вересня 2021 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено.

Поділено в натурі земельну ділянку із кадастровим номером 4825782000:03:000:0003 шляхом виділу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 частини земельної ділянки площею 7,50 гектарів (кожній) із загальної площі 30 гектарів, що розташована на території Снігурівської міської ради Миколаївської області (бувшої Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області), з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, в межах згідно з розробленим другим варіантом судової земельно-технічної експертизи.

За ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності на виділені їм частки земельної ділянки.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 30 гектарів, що розташована на території Снігурівської міської ради Миколаївської області (бувшої Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області), кадастровий номер №4825782000:03:000:0003, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

Залишено у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 по 1/4 частці даної земельної ділянки, що становить загалом 15 га.

З ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 стягнуто судові витрати в сумі 6681,02 грн з кожного.

З ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнуто судові витрати в сумі 6681,02 грн з кожного.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі як співвласники земельної ділянки мають право на виділ належних їм часток, а тому їх позовні вимоги мають бути задоволені.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи свою скаргу, ОСОБА_2 вказував, що судом першої інстанції не було заслухано думку іншого відповідача ОСОБА_5 щодо визначення варіанту поділу земельної ділянки, який належним чином не був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що твердження суду про те, що відповідачами чинилися перепони іншим співвласникам у користуванні земельною ділянкою, не відповідає дійсності та не підтверджено належними доказами.

Позивачами через представника подано відзив на апеляційну скаргу, у якому ними наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені судом належним чином, однак причини не явки суду не повідомили. З огляду на те, що явка в судове засідання є правом сторони, справа в суді апеляційної інстанції була переглянута без їх участі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у 2003 році сторонами по справі у с. Кобзарці Снігурівського району Миколаївської області створено фермерське господарство Ярове , керівником якого став ОСОБА_2 .

Відповідно до п.4.1, 4.2 статуту ФГ Ярове у власності господарства можуть бути житлові будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім`ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження, засоби виробництва, вироблена продукція та доходи від її реалізації, об`єкти інтелектуальної власності, транспортні засоби, переробні цехи та лінії, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення господарства і підсобних промислів. Члени господарства є власниками майна, що належить їм на праві спільної власності, якщо інше не передбачене угодою між ними. Члени господарства відповідно до законодавства України володіють, користуються і розпоряджаються майном, що є у їхній спільній сумісній власності, виходячи з мети статутної діяльності господарства.

Пунктом 5.1. статуту визначено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані засновником господарства у власність, та надані господарству в оренду.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК №034775 від 29 грудня 2004 року ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стали співвласниками (по ј частки у кожного) земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 30 га із кадастровим номером 4825782000:03:000:0003, яка розташована у межах території Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

Експертна грошова оцінка земельної ділянки станом на 07 вересня 2020 року становить 678 000 грн.

Згідно з письмовими поясненнями відповідача ОСОБА_2 , який є головою ФГ Ярове , господарську діяльність на спірній земельній ділянці він здійснював самостійно без участі співвласників (т.1 а.с.158).

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи №21-280 від 20 липня 2021 року спірна земельна ділянка має наступний список агровиробничих груп ґрунтів - чорноземи південні слабодефльовані важкосуглинкові і легкоглиністі. Тобто по всій площі земельної ділянки встановлено однакова агровиробнича група.

Досліджувана земельна ділянка має два вільних під`їзди (підходи).

Експертом вказано, що є технічно можливим визначити варіанти поділу земельної ділянки відповідно до ідеальних часток співвласників.

Виходячи з фактичної загальної площі земельної ділянки та ідеальних часток, співвласникам належить: ОСОБА_3 - 7,5 га, ОСОБА_4 - 7,5 га, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 разом - 15 га.

Експертом запропоновано три варіанти поділу земельної ділянки.

За першим варіантом першому співвласнику з часткою 1/4 пропонується у власність окрема земельна ділянка № НОМЕР_1 загальною площею 74907 кв.м, що фактично відповідає ідеальній частці (75000 кв.м або 7,5 га): 74907 х 100/300000 = 24,97%, що з урахуванням округлення становить 25% або 1/4 та відповідає ідеальній частці 1 співвласника.

Другому співвласнику з часткою 1/4 пропонується у власність окрема земельна ділянка № НОМЕР_2 загальною площею 75031 кв.м, що фактично відповідає ідеальній частці (75000 кв.м. або 7,5 га): 70531 х 100/300000 = 25,01%, що з урахуванням округлення становить 25% або 1/4 та відповідає ідеальній частці 2 співвласника.

Третя ділянка № НОМЕР_3 з часткою 1/2 (50/100) від усієї ділянки залишається у спільній власності відповідачів ОСОБА_2 з часткою 1/4 та ОСОБА_5 з часткою 1/4 загальною площею 150062 кв.м, що фактично відповідає ідеальній частці (150 000 кв.м або 15 га): 150 062 х 100/300000 = 50,02%, що з урахуванням округлення становить 50% або 1/2 та відповідає ідеальній частці відповідачів.

За другим варіантом експертом запропоновано першому співвласнику з часткою 1/4 виділити у власність окрему земельну ділянку № НОМЕР_1 загальною площею 75031 кв.м, що фактично відповідає ідеальній частці (75000 кв.м або 7,5 га): 75031 х 100/300000 = 25,01%, що з урахуванням округлення становить 25% або 1/4 та відповідає ідеальній частці 1 співвласника.

Другому співвласнику з часткою 1/4 експертом запропоновано виділити у власність окрему земельну ділянку № НОМЕР_2 загальною площею 75031 кв.м, що фактично відповідає ідеальній частці (75000 кв.м або 7,5 га): 70531 х 100/300000 = 25,01%, що з урахуванням округлення становить 25% або 1/4 та відповідає ідеальній частці 2 співвласника.

Третя ділянка № НОМЕР_3 з часткою 1/2 (50/100) від усієї ділянки залишається у спільній власності відповідачів ОСОБА_2 з часткою 1/4 та ОСОБА_5 з часткою 1/4 загальною площею 149938 кв.м, що фактично відповідає ідеальній частці (150 000 кв.м або 15 га): 149938 х 100/300000 = 49,98%, що з урахуванням округлення становить 50% або 1/2 та відповідає ідеальній частці відповідачів.

За третім варіантом експертом запропоновано першому співвласнику з часткою 1/4 виділити у власність окрему земельну ділянку № НОМЕР_1 загальною площею 74897 кв.м, що фактично відповідає ідеальній частці (75000 кв.м або 7,5 га): 74897 х 100/300000 = 24,97%, що з урахуванням округлення становить 25% або 1/4 та відповідає ідеальній частці 1 співвласника.

Другому співвласнику з часткою 1/4 експертом запропоновано виділити у власність окрему земельну ділянку № НОМЕР_2 загальною площею 75041 кв.м, що фактично відповідає ідеальній частці (75000 кв.м або 7,5 га): 70541 х 100/300000 = 25,01%, що з урахуванням округлення становить 25% або 1/4 та відповідає ідеальній частці 2 співвласника.

Третя ділянка № НОМЕР_3 з часткою 1/2 (50/100) від усієї ділянки залишається у спільній власності відповідачів ОСОБА_2 з часткою 1/4 та ОСОБА_5 з часткою 1/4 загальною площею 150062 кв.м, що фактично відповідає ідеальній частці (150 000 кв.м або 15 га): 150062 х 100/300000 = 50,02%, що з урахуванням округлення становить 50% або 1/2 та відповідає ідеальній частці відповідачів.

У кожному з варіантів експертом вказано межі земельних ділянок, які він запропонував для виділу, та умовні заїзди на земельні ділянки.

У судовому засіданні суду першої інстанції позивачі висловили бажання, що б розподіл земельної ділянки було здійснено за другим варіантом вищевказаної експертизи.

Відповідач ОСОБА_2 , який є головою ФГ Ярове , не заперечував проти поділу земельної ділянки за вказаним варіантом.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції обрав для поділу саме цей варіант експертизи.

Згідно з ст.2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991, який діяв на час створення ФГ Ярове , селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При створенні одним із членів сім`ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім`ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України. Голова селянського (фермерського) господарства може доручати виконувати свої обов`язки і використовувати права голови одному з членів господарства. Селянське (фермерське) господарство має своє найменування, печатку і штамп.

Відповідно до вимог ст.12 Закону України Про фермерське господарство від 19.06.2003, у редакції на час отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі №372/4516/15-ц зробив висновок, що правова конструкція положень статей 12, 19, 20 Закону України Про фермерське господарство , а також положень статей 31, 78, 86, 89, 90 Земельного кодексу України дає підстави вважати, що до майна фермерського господарства, яке належить усім членам господарства на праві спільної сумісної власності, може бути віднесено земельну ділянку набуту фермерським господарством у власність, як юридичною особою в порядку, передбаченому статтею 7 вказаного Закону, із земель державної або комунальної власності, або у інший спосіб, передбачений законом, а не земельну ділянку яка є об`єктом права особистої приватної власності члена господарства. Такі земельні ділянки господарство може використовувати у своїй діяльності та здійснювати лише право володіння і користування цією землею (частина 2 статті 12 Закону України Про фермерське господарство ), не маючи права розпоряджатися нею (частина перша статті 78 ЗК України), що є обов`язковою складовою змісту права власності на землю.

Право розпорядження земельними ділянками, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності закріплено статтею 14 вказаного Закону, якою визначено (в тому числі), що члени фермерського господарства відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Згідно з вимогами ст.319, 358, 364 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Стаття 88 Земельного кодексу України регламентує, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , оскільки викладений судом висновок відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення згідно з вимогами п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, оскільки відповідач ОСОБА_5 не був належним чином повідомлений про дату, час і місце засідання суду, колегія суддів не може взяти до уваги, тому що вказана норма закону може застосовуватися тільки за скаргою учасника, якого, на його думку, належним чином не повідомили про дату, час і місце розгляду справи.

Апелянт ОСОБА_2 був обізнаний про засідання суду і приймав участь у розгляді справи.

Доводи заявника про те, що не було доведено спричинення відповідачами перешкод у користуванні позивачами спірною земельною ділянкою, що є підставою для скасування рішення суду, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач ОСОБА_2 зворотнього не довів.

До того ж, відповідно до ст.319, 364 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до ст.137, 141 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. У разі задоволення позову вказані витрати покладаються на відповідача.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

04 листопада 2021 року представником позивачів подано до суду апеляційної інстанції відзив разом з квитанцією на здійснення витрат на професійну правничу допомогу у апеляційному суді на суму 4000 грн, які позивачі просили стягнути на їх користь при розгляді апеляційної скарги.

З розрахунку вказаних витрат випливає, що адвокатом позивачів було витрачено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції 3 год (1300 грн за 1 год): 30 хв - попереднє опрацювання матеріалів, ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги; 1 год 30 хв - опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи для надання в апеляційному суді, підготування та подання відзиву на апеляційну скаргу; 1 год - участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Оскільки рішення суду залишено без змін, то відповідно до норм ст.137, 141 ЦПК України позивачі мають право на компенсацію з відповідача ОСОБА_2 понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Дослідивши подані позивачами докази, колегія суддів дійшла висновку про доведеність ними понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 грн.

Вказана сума є співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами, витраченим на них часом.

Враховуючи викладене, саме ця сума підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачів (по 1000 грн кожній).

Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 вересня 2021 року - без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на користь ОСОБА_6 у сумі 1000 грн та на користь ОСОБА_4 у сумі 1000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді С. Ю. Колосовський

О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 15 грудня 2021 року.