Рішення

від 09.12.2021 по справі 918/819/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/819/21

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Вараської міської ради

до відповідача 1: фізичної особи - підприємця Федорчука Дмитра Михайловича

до відповідача 2: державного реєстратора Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради

про: визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

секретар судового засідання: Коваль С.М.;

представники:

від позивача: Діонісєв І.М.;

від відповідача 1: Невідомський О.Р., Федорчук Д.М.;

від відповідача 2: не з`явився;

ОПИС СПОРУ

Вараська міська рада звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача 1: фізичної особи - підприємця Федорчука Дмитра Михайловича та відповідача 2: державного реєстратора Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка за кадастровим номером 5610700000:01:008:0018, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 є земельною ділянкою комунальної власності, правом власності щодо якої наділена територіальна громада м. Вараш Рівненської області в особі Вараської міської ради.

Як випливає з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права щодо земельної ділянки за кадастровим номером 5610700000:01:008:0018, 24 вересня 2018 року державним реєстратором відділу реєстрації Виконавчого комітету Вараської міської ради Овечко Іриною Михайлівною (на момент подання позову - Державний реєстратор Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради) було вчинено запис №28098514 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право та зареєстровано інше речове право - право володіння та користування на земельну ділянку площею 0,0700 га за кадастровим номером 5610700000:01:008:0018, яка розташована за адресою АДРЕСА_1. Особа, наділена іншим речовим правом - Федорчук Дмитро Михайлович. Характеристика іншого речового права - "безстрокове". Підставою виникнення іншого речового права зазначено рішення Господарського суду Рівненської області від 13 серпня 2018 року у справі №918/438/18. Підставою внесення відповідного запису та здійснення державної реєстрації є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43198688 від 26 вересня 2018 року, прийняте державним реєстратором відділу реєстрації Виконавчого комітету Вараської міської ради Овечко Іриною Михайлівною.

Вараська міська рада вважає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43198688 від 26 вересня 2018 року таким, що порушує права територіальної громади м.Вараш Рівненської області в особі Вараської міської ради та підлягає скасуванню.

У своєму відзиві на позов відповідач 1 вказав, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відтак провадження у справі необхідно закрити.

Крім того відповідач 1 вказує, що підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію іншого речового права слугувало судове рішення, яке набрало законної сили.

У своєму відзиві на позов відповідач 2 вказав, що підставою для внесення відповідного запису стало рішення Господарського суду Рівненської області, яке набрало законної сили, відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Надалі відповідач 2 подав клопотання про визнання позову.

У своїй відповіді на відзив позивач вказав, що оскільки спір стосується права на земельну ділянку, а відповідачем є фізична особа - підприємець, відтак спір підсудний господарському суду.

Крім того позивач вказав, що не заперечує права відповідача 1 на володіння та користування земельною ділянкою, проте позивачем не визнається державна реєстрація та існування іншого речового права на безстроковій основі, оскільки такі обставини порушують норми статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Окрім того така реєстрація порушує норми статей 78, 92, 93 Земельного кодексу України.

Зазначені порушення норм чинного законодавства у свою чергу порушують право територіальної громади міста на право користування та розпорядження земельною ділянкою на власний розсуд.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 27 вересня 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19 жовтня 2021 року

18 жовтня 2021 року відповідачем 2 подано відзив на позов.

18 жовтня 2021 року відповідачем 1 подано відзив на позов.

В судовому засіданні 19 жовтня 2021 року оголошено перерву до 09 листопада 2021 року.

25 жовтня 2021 року позивачем подано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 09 листопада 2021 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 25 листопада 2021 року.

В судовому засіданні 25 листопада 2021 року оголошено перерву до 06 грудня 2021 року.

06 грудня 2021 року відповідачем 2 подано клопотання про визнання позову.

В судовому засіванні представник позивача підтримав позов.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав.

В судове засідання представник відповідача 2 не з`явився, про місце дату та час розгляду справи відповідач 2 повідомлений належним чином.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Як видно з матеріалів справи, у 2018 році фізична особа - підприємець Федорчук Дмитро Михайлович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Вараської міської ради Рівненської області про визнання права володіння та користування земельною ділянкою загальною площею 0,0700 га та зобов`язання прийняття рішення.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13 серпня 2018 року у справі №918/438/18 позов задоволено частково, визнано за фізичною особою - підприємцем Федорчуком Дмитром Михайловичем право володіння і користування земельною ділянкою загально площею 0,0700 га (кадастровий №5610700000:01:008:0018), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас вказаним судовим рішенням відмовлено в задоволенні позову в частині вимог про зобов`язання Вараської міської ради прийняти рішення "Про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,0700 га для її викупу у власність ФОП Федорчуком Дмитром Михайловичем" на найближчому пленарному засіданні Вараської міської ради.

Також цим судовим рішенням встановлено, що: "Згідно з наявним в матеріалах справи договором дарування нежитлової будівлі від 08 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Приймас В.О., Кузнецовського міського нотаріального округу Рівненської області підприємство "Богдар" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України", діючи як дарувальник, подарувало, а Федорчук Михайло Самійлович, діючи як обдаровуваний, прийняв у дар нежитлову будівлю магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якого становить 289,9 кв.м. Зазначена нерухомість розташована на земельній ділянці, площею 0,07 га, яка має кадастровий №5610700000:01:008:0018 та перебуває в користуванні дарувальника на підставі договору оренди, посвідченого приватним нотаріусом Кузнецовського міського нотаріального округу 12 квітня 2002 року за реєстром №1244 та зареєстрованого в Кузнецовському міському відділі земельних ресурсів 23 квітня 2002 року за №39.

Відчужувана будівля належить дарувальнику на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при універсальній товарній біржі "Україна-Захід" від 20 червня 2006 року по справі №10/06-С, що зареєстроване в Кузнецовському міському бюро технічної інвентаризації за №4к-188-93 (реєстраційний №15221417 в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно).

Питання землекористування обдаровуваний вирішує самостійно через органи місцевого самоврядування. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Обдаровуваний стверджує, що він дарунок прийняв. Прийняттям дарунку вважається отримання обдаровуваним цього нотаріально посвідченого договору.

Право приватної власності позивача ( Федорчука Дмитра Михайловича ) на нежитлову будівлю, магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

На нежитлову будівлю магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: АДРЕСА_1 комунальним підприємством Кузнецовське міське бюро технічної інвентаризації станом на 24 грудня 2012 року виготовлено технічний паспорт (інвентаризаційна справа 02440, реєстровий №22к-58-256), в якому значиться, що власником вказаного нерухомого майна є позивач ( Федорчук Дмитро Михайлович ).

Зі схеми земельної ділянки нежитлової будівлі магазину "Полюс" вбачається, що загальна площа земельної ділянки, на якій розташована вказана будівля, складає 700 кв.м. Згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, загальна площа нежитлової будівлі, магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: АДРЕСА_1 становить 383,3 кв.м.".

Разом з тим, згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка за кадастровим номером 5610700000:01:008:0018, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 є земельною ділянкою комунальної власності, правом власності щодо якої наділена територіальна громада м. Вараш Рівненської області в особі Вараської міської ради.

Водночас, як видно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, від 14 вересня 2021 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права щодо земельної ділянки за кадастровим номером 5610700000:01:008:0018, 24 вересня 2018 року державним реєстратором відділу реєстрації Виконавчого комітету Вараської міської ради Овечко Іриною Михайлівною було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. На підставі цього рішення державним реєстратором вчинено запис №28098514 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право та зареєстровано за Федорчуком Дмитром Михайловичем інше речове право - право володіння та користування - на земельну ділянку площею 0,0700 га за кадастровим номером 5610700000:01:008:0018, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Особа, наділена іншим речовим правом - Федорчук Дмитро Михайлович . Характеристика іншого речового права - "безстрокове". Як підставу для державної реєстрації вказано рішення суду, справа №918/438/18 від 19.08.2018 року, видавник: Господарський суд Рівненської області.

У своєму позові позивач вказує, що Вараська міська рада вважає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43198688 від 26 вересня 2018 року, згідно з яким за Федорчуком Дмитром Михайловичем зареєстровано інше речове право на земельну ділянку площею 0,0700 га за кадастровим номером 5610700000:01:008:0018 на безстроковій основі таким, що порушує права територіальної громади м. Вараш Рівненської області в особі Вараської міської ради та підлягає скасуванню, оскільки воно суперечить статтям 78, 92, 93 Земельного кодексу України (надалі -ЗК України).

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини за своїм змістом стосуються речових прав на земельну ділянку, зокрема правомочностей та складових права власності, права оренди на земельну ділянку, та їх відображення у державному реєстрі речових прав. Так, позивач вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо безстрокового права володіння та користування відповідачем 1 земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді в особі позивача порушує його права та суперечить нормам чинного законодавства. Позивач також вказує, що за Федорчуком Д.М. визнається право оренди, а не право постійного користування, оскільки попередній власник нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці, користувався цією ділянкою на підставі договору оренди. Водночас відповідач 1 зазначає, що вказане право було зареєстровано відповідно до судового рішення, яке набрало законної сили.

За результатами розгляду спору суд встановив, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 13 серпня 2018 року у справі №918/438/18 позов з ФОП Федорчука Дмитра Михайловича задоволено частково, визнано за фізичною особою - підприємцем Федорчуком Дмитром Михайловичем право володіння і користування земельною ділянкою загально площею 0,0700 га (кадастровий №5610700000:01:008:0018), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка за кадастровим номером 5610700000:01:008:0018, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 є земельною ділянкою комунальної власності, правом власності щодо якої наділена територіальна громада м. Вараш Рівненської області в особі Вараської міської ради.

Разом з тим, як було зазначено вище 24 вересня 2018 року державним реєстратором відділу реєстрації Виконавчого комітету Вараської міської ради було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та вчинено запис №28098514 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про належне Федорчуку Д.М. речове право на цю ж земельну ділянку, що відповідно до відомостей державного реєстру характеризується як "безстрокове речове право". Такий запис вчинено на підставі рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/438/18 від 19.08.2018 року.

Згідно з положеннями статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

За змістом статті 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі; є) господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності.

Відповідно до статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Як видно з рішення Господарського суду Рівненської області від 13 серпня 2018 року у справі №918/438/18, господарським судом встановлено, що з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю ФОП Федорчук Д.М. неодноразово звертався до позивача у даній справі щодо надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,0700 га, проте Вараською міською радою не вчинено дій щодо прийняття рішення про надання (чи аргументованої відмови у ненаданні) відповідного дозволу.

Водночас з рішення Господарського суду Рівненської області від 13 серпня 2018 року у справі №918/438/18 видно, що господарським судом встановлені певні преюдиційні обставини, які не потребують доказування під час розгляду цієї справи в силу вимог частини 4 статті 75 ГПК України. Так, у згаданому рішенні у справі №918/438/18 суд встановив, що попередній власник нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці, користувався цією ділянкою на підставі договору оренди, а в силу норм статті 377 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) до Федорчука Д.М., як нового власника будівлі, перейшло право користування на земельну ділянку, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього користувача.

Розглядаючи спір у справі №918/438/18 суд у своєму рішенні від 13 серпня 2018 року зазначив, що тривалий час позивач позбавлений належного йому права на оформлення у встановленому порядку свого права на володіння та користування земельною ділянкою загально площею 0,0700 га (кадастровий №5610700000:01:008:0018), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а тому позовні вимоги про визнання за підприємцем Д.М. Федорчуком право володіння і користування земельною ділянкою визнано законними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Як видно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, Федорчук Дмитро Михайлович на підставі договору дарування нежитлової будівлі від 08 грудня 2012 року володіє на праві власності нежитловою будівлею за реєстраційним номером 2218035156107.

За змістом статті 120 ЗК України (в редакції яка була чинна станом на час набуття права власності на об`єкт нерухомого майна), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічні правила щодо переходу речових прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, що розміщений на ній, містяться у положеннях статті 377 ЦК України.

Суд погоджується з позицією позивача, що ФОП Федорчук Д.М., отримавши в дарунок нежитлову будівлю відповідно до договору дарування, водночас отримав право володіння та користування земельною ділянкою, на якій будівля розташована, у межах прав попереднього землекористувача.

Позивач також вказує, що попередній землекористувач користувався земельною ділянкою на підставі договору оренди.

Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Традиційно право (правомочність) володіння розуміється як належність об`єкта певному суб`єкту, фактичне панування суб`єкта над об`єктом. Право (правомочність) користування натомість розуміється як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об`єкта, а також створених за його допомогою благ.

Як специфічне право, право постійного користування характеризується обмеженим суб`єктно-об`єктним складом: об`єктом права можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної форми власності, суб`єктами можуть бути лише юридичні особи визначені законом.

Водночас суд зауважує, що право постійного користування є одним з двох можливих правових титулів, що надає право не власнику користуватися землею. Так, глава 15 ЗК України "Право користування землею" передбачає право користування землею на праві постійного користування та на праві оренди.

Однак, з порівняльного аналізу статті 92 ЗК України (Право постійного користування земельною ділянкою) та статті 93 ЗК Україна (Право оренди земельної ділянки), видно, що на відміну від права постійного користування, право оренди - речове право, яке засновано на договорі, є строковим та оплатним, а суб`єктами цього права можуть бути як юридичні особи, так і громадяни.

У пункті 5.6. рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92 пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України від 22.09.2005 у справі № 1-17/2005, роз`яснено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Зокрема Конституційний Суд України зауважив про такі відмінності: - право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством; - права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені); - постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати тощо.

За таких обставин, аналізуючи положення 92 ЗК України, суд відзначає, що відповідач 1 (ФОП Федорчук Д.М.) не відноситься до кола осіб, які в силу вимог закону набувають права користування на земельну ділянку.

З огляду на вище наведене, суд вважає за необхідне підкреслити, що визнані рішенням Господарського суду Рівненської області від 13 серпня 2018 року у справі №918/438/18 за ФОП Федорчуком Д.М. права володіння і користування земельною ділянкою, відносяться до складових правомочностей такого речового права як право оренди.

Суд також зауважує, що в рішенні Господарського суду Рівненської області від 13 серпня 2018 року у справі №918/438/18 відсутні посилання щодо встановлення судом обставин про належність ФОП Федорчуку Д.М. права постійного користування спірною земельною ділянкою.

А отже, суд встановив, що рішенням господарського суду Рівненської області від 13 серпня 2018 року у справі №918/438/18 за ФОП Федорчуком Д.М. визнано саме права володіння і користування земельною ділянкою як складові права оренди земельної ділянки. Водночас рішенням господарського суду Рівненської області від 13 серпня 2018 року у справі №918/438/18, яке згодом стало правовою підставою для реєстрації за Федорчуком Д.М. речових прав на спірну земельну ділянку, не визнавалося право постійного (безстрокового) користування землею. Суд також встановив, що зареєстроване у державному реєстрі речове право, що відображене записом від 24.09.2018 № 28098514 про інше речове право щодо спірної земельної ділянки, не відповідає відомостям та обставинам, що відображені у рішенні господарського суду Рівненської області від 13 серпня 2018 року у справі №918/438/18.

За таких умов суд вважає за необхідне навести аналіз правових норм, що регулюють державну реєстрацію прав на землю, а також дії державного реєстратора щодо реєстрації речових прав.

Відповідно до статті 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. Разом з тим, реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Такої правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного суду у постановах від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 20.05.2020 у справі 911/1902/19, від 28.05.2020 у справі № 910/5902/18.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року, справа №911/3594/17).

Згідно з приписами статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", загальними засадами державної реєстрації прав є:

1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції на час прийняття реєстратором спірного рішення), державній реєстрації прав підлягали:

1) право власності;

2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону.

Згідно з правилами частин 1, 3 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції на час прийняття реєстратором спірного рішення), у Державному реєстрі прав реєструвалися речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності чи інше речове право на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Згідно з вимогами статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно з приписами статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з нормами частини 4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції на час прийняття реєстратором спірного рішення) було передбачено зокрема такі підстави для відмови в державній реєстрації прав:

- заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

- подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

- наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Згідно з положеннями статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції на час прийняття реєстратором спірного рішення) , записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на час розгляду спору) встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Суд також вважає за необхідне з`ясувати чи дійсно були порушені права позивача за захистом яких він звернувся з позовом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Відповідно до частини 4 статті 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних (ч. 1 ст.12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Разом з тим державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

За таких умов, навіть якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо визнання недійсним рішення реєстратора на підставі якого було вчинено такий запис, якщо наявність запису внесеного на підставі такого рішення порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

У силу положень статей 3, 169 та 172 ЦК України органи місцевого самоврядування є органами, через які територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки як учасники цивільних відносин.

За змістом статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування

Таким чином, позивач як орган, через який територіальна громада здійснює своє право власності, уповноважений здійснювати функції власника земельної ділянки, зокрема вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Так, частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Подібну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року cправа №915/572/17.

За змістом частини 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Отже законодавцем врегульована правова ситуація у разі невідповідності відомостей, що внесені та містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документами (таку правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року справа №917/553/17).

Більше того, реєстрація за відповідачем 1 права володіння та користування, що має безстроковий характер, земельною ділянкою, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Вараш, позбавляє таку громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус. До таких правомочностей суд відносить зокрема право розпоряджатися та вирішувати правову долю земельної ділянки, право отримувати плату за користування землею територіальної громади тощо.

В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Подібні правові висновки наведено у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини, суд робить висновок, що позов Вараської міської ради до відповідача 1 (фізичної особи - підприємця Федорчука Дмитра Михайловича) про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43198688 від 26 вересня 2018 року, прийняте державним реєстратором відділу реєстрації Виконавчого комітету Вараської міської ради Овечко Іриною Михайлівною є обґрунтованим, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності у ФОП Федорчука Д.М. оформленого у передбачений законом спосіб безстрокового права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться його майно, або встановлення такого права в силу вимог закону.

Водночас, щодо позовних вимог до відповідача 2 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Розглядаючи подібний спір (позов товариства про скасування рішення про державну реєстрацію прав, вилучення з реєстру запису про право власності на спірне майно за товариством, пред`явлений до державного реєстратора) у своїй постанові Верховний Суд вказав, що належним відповідачем у такій справі має бути особа, право якої зареєстровано та оспорюється позивачем, а не державний реєстратор. Водночас за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача. Відповідачем у справі має бути та особа, з якою дійсно існує юридичний спір, а не реєстратор (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року справа №902/672/16).

З огляду на вищевикладену судову практику, суд робить висновок, що в задоволенні позову до державного реєстратора Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради необхідно відмовити, оскільки такий відповідач є неналежним.

Щодо підвідомчості даного спору господарському суду необхідно відзначити наступне.

До адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Цивільні права та інтереси суд серед іншого може захистити у спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України). А правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Суд звертає увагу сторін, що у рішенні суду, яким за відповідачем 1 визнано право володіння та користування земельною ділянкою, відповідач 1 виступав саме як фізична особа - підприємець. Саме на підставі вказаного рішення державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію за відповідачем 1 іншого речового права.

Таким чином, за висновком суду, ця справа підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Щодо обраних позивачем способів захисту свого права суд зауважує таке.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає. В практичному аспекті скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав. Починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №28098514 від 24.09.2018 року не можуть бути задоволені, оскільки в розумінні статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є неналежним способом захисту.

Суд також звертає увагу сторін на наступну судову практику. В постанові у справі №922/3130/19, висновком у якій скаржником обґрунтовано наявність підстави касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, предметом розгляду були вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - нежитлові будівлі. За результатами розгляду спору у справі №922/3130/19 судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки оскаржуване рішення вже вичерпало свою дію шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому скасування зазначеного рішення, після внесення такого запису, не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача, оскільки не відбудеться нівелювання негативних наслідків для позивача, не припиниться порушення його прав та не призведе до відновлення його порушеного права (відсутній позитивний результат для позивача).

Переглядаючи справу №922/3130/19 у касаційному порядку, Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій та, скасовуючи оскаржувані судові рішення, вказав на те, що, зокрема, пред`явивши позовну вимогу про скасування рішення державного реєстратора, позивач скористався належним і ефективним способом захисту своїх прав, враховуючи те, що з 16.01.2020 до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було внесено зміни та виключено такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, та встановлено способи судового захисту порушених прав та інтересів особи як, зокрема, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, а отже, обраний позивачем спосіб захисту відповідає змісту відповідного права та є цілком конкретним способом захисту порушеного права, який призведе до відновлення прав, що існували до їх порушення.

Отже Верховним Судом констатовано правильність та ефективність обраного позивачем способу захисту, який кореспондується з приписами статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" редакції Закону №340-ІХ від 05.12.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020.

Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд справи та скасовуючи оскаржувані судові рішення, вказав на те, що, зокрема, у розумінні положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

За таких умов, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Однак, за змістом статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 ГПК України).

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як було зазначено вище, в силу вимог статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020), ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас, Верховним Судом у постановах від 30.06.2020 у справі №922/3130/19 та від 20.08.2020 у справі №916/2464/19 наведено правовий висновок про застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з яким пред`явлення позову про скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту порушеного права, а тому суди дійшли помилкового висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора (без пред`явлення вимог щодо визнання, зміну чи припинення речового права) у даному випадку не може забезпечити захисту порушеного права позивача.

Cуд також ураховує висновок наведений Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2021 року у справі №918/158/20. Зокрема Верховним Судом було зауважено, що у випадках, коли розглядається спір, пов`язаний із захистом права власника земельної ділянки на розпорядження такою ділянкою, а позов заявлено позивачем для захисту прав та законних інтересів саме на земельну ділянку, на якій розташовано зареєстроване як об`єкт нерухомості майно, необхідно враховувати, що предметом спору у такому разі є порушення права землевласника з боку відповідачів, а не сам об`єкт нерухомості, як об`єкт речового права. А тому відсутні підстави вважати, що такий спір пов`язаний з порушенням цивільних прав на цей об`єкт.

В такому випадку захист прав позивача шляхом скасування рішення державного реєстратора можливий без пред`явлення вимог щодо визнання, зміну чи припинення речового права.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

На думку суду, встановлені обставини щодо того, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43198688 від 26 вересня 2018 року, прийняте державним реєстратором відділу реєстрації Виконавчого комітету Вараської міської ради Овечко Іриною Михайлівною порушує законні права та інтереси територіальної громади в особі Вараської міської ради, а саме права власника, що включають в себе правомочності володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, які можуть бути реалізовані зокрема через право розпоряджатися та вирішувати правову долю земельної ділянки, право отримувати плату за користування землею територіальної громади тощо.

Водночас судом встановлено, що прийняте рішення суперечить нормам матеріального права та прийняте без достатньої правової підстави, а відтак позовні вимоги пред`явлені до фізичної особи - підприємця Федорчука Дмитра Михайловича про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43198688 від 26 вересня 2018 року, прийняте державним реєстратором відділу реєстрації Виконавчого комітету Вараської міської ради Овечко Іриною Михайлівною є законними, обґрунтованими та такими, що мають бути задоволені.

Разом з тим, позовні вимоги до державного реєстратора Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради пред`явлені до неналежного відповідача. Отже в задоволенні вказаних вимог суд відмовляє незважаючи на подану відповідачем 2 заяву про визнання позову.

Щодо позовних вимог про скасування запису про інше речове право №28098514 від 24 вересня 2018 року, суд зазначає, що вказана вимога є неналежним способом захисту, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання даного позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 4 540,00 грн. (дві вимоги немайнового характеру).

Суд, керуючись правилами статті 129 ГПК України, вирішив покласти на відповідача 1 - 2 270,00 грн. судових витрат з огляду на задоволення позову в частині вимог про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора.

Сума судового збору в розмірі 2 270,00 грн. покладається на позивача, оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в частині вимог про скасування запису.

Водночас суд констатує, що застосування в даному випадку положень статті 130 ГПК України є недоцільним, оскільки незважаючи на подану заяву відповідача 2 про визнання позову, суд в процесі розгляду справи встановив, що вказаний відповідач є неналежним, а в задоволенні вимог до такого відповідача відмовлено.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43198688 від 26 вересня 2018 року, прийняте державним реєстратором відділу реєстрації Виконавчого комітету Вараської міської ради Овечко Іриною Михайлівною.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з фізичної особи - підприємця Федорчука Дмитра Михайловича ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Вараської міської ради (34400, Рівненська область, м.Вараш, м-н Незалежності 1, код ЄДРПОУ 35056612) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

5. Судові витрати в розмірі 2 270,00 грн. покласти на позивача.

Позивач (Стягувач): Вараська міська рада (34400, Рівненська область, м.Вараш, м-н Незалежності 1, код ЄДРПОУ 35056612).

Відповідач (Боржник): фізична особа - підприємець Федорчук Дмитро Михайлович ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Повне рішення складено та підписано 16 грудня 2021 року.

Суддя А.Качур