Постанова

від 08.12.2021 по справі 389/721/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 389/721/20

провадження № 61-14253св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Агроінвест-ССВ ,

треті особи: приватний нотаріус Олександрівського районного нотаріального округу Котляренко Юрій Іванович, товариство з додатковою відповідальністю Цибулівське хлібоприймальне підприємство ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 вересня 2020 року у складі судді

Українського В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л.,

Дьомич Л. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Агроінвест-ССВ (далі -

ТОВ Агроінвест-ССВ ), треті особи: приватний нотаріус Олександрівського районного нотаріального округу Котляренко Ю. І., товариство з додатковою відповідальністю Цибулівське хлібоприймальне підприємство (далі -

ТДВ ЦХПП ), про визнання недійсним правочину договору міни земельними ділянками та застосування наслідків недійсності.

Позовну заяву мотивовано тим, що їй на праві власності належала земельна ділянка з кадастровим номером 3522288500:02:000:0488, загальною площею 4,244 га, що розташована на території Цибулівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

14 грудня 2005 року між нею та ВАТ ЦХПП , правонаступником якого є ТДВ ЦХПП , було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 25 років, який зареєстровано 13 січня 2006 року.

Зазначала, що навесні 2016 року, через скрутне становище, вона звернулася до керівника орендаря - ОСОБА_2 з проханням виплатити орендну плату за передану в оренду земельну ділянку на декілька років наперед. Орендар погодився за умови продовження строку оренди земельної ділянки на більш довгий строк. На подовження терміну дії договору оренди землі вона погодилася та підписала у нотаріуса запропоновані документи, які вважала подовжують строк дії договору оренди належної їй земельної ділянки та слугують гарантіями, яких вимагав ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_2 виплатив готівкою орендну плату на п`ять років вперед, приблизно 50 000 грн.

Пізніше вона дізналася, що 19 грудня 2017 року приватний нотаріус Олександрівського районного нотаріального округу Котляренко Ю. І. посвідчив договір міни земельних ділянок, який укладено від її імені ОСОБА_4 , та ТОВ Агроінвест-ССВ , директором та засновником якого є ОСОБА_2 , відповідно до якого належну їй земельну ділянку було обміняно на земельну ділянку, площею 0, 01 га, що розташована на території Соснівської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області.

Вважає, що вказаний договір міни вчинений від її імені без її згоди та з грубим порушенням чинного законодавства, зокрема із застосуванням обману,

а тому підлягає визнанню недійсним.

Вказувала, що фактично договір міни має ознаки продажу земельної ділянки, що на час вчинення заборонено відповідно до підпункту б пункту

15 Перехідних положень ЗК України. Посилалася на те, що угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії такої заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 липня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів вчинення нею правочину під впливом обману. Також судами не встановлено будь-яких обмежень повноважень довіреної позивачем особи. Довірена особа діяла в межах наданого доручення,

ОСОБА_1 усвідомлювала значення своїх дій, розуміла обставини, що мають істотне значення, без впливу насильства (фізичного та психічного) з боку інших осіб, за своєю справжньою волею, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті написала заяву про отримання грошових коштів та довіреність, що виключає їх нікчемність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, щооспорюваний договір міни укладений у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), що в силу положень закону є підставою для визнання його недійсним. За договором міни було відчужено земельну ділянку, яка була отримана позивачем в рахунок паю, в обмін на належну відповідачу земельну ділянку, що отримана не в рахунок частки (паю), однак обмін земельних ділянок такої категорії законом дозволяється лише за схемою пай на пай . Вказує на відсутність волевиявлення на відчуження належної їй земельної ділянки та вчинення оспорюваного правочину внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 01 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належала земельна ділянка з кадастровим номером 3522288500:02:000:0488, загальною площею 4,244 га, що розташована на території Цибулівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області .

14 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ВАТ ЦХПП , правонаступником якого є ТДВ ЦХПП , було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 25 років.

25 травня 2016 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_4 та

ОСОБА_2 бути її представниками з усіма необхідними повноваженнями з питань, в тому числі, відчуження (продажу, міни), здачі в найм (оренду), управління, а також вчинення для неї та/чи в її інтересах будь-яких дій щодо належного їй на праві власності нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови правочинів на власний розсуд, про що складено довіреність, яку посвідчено приватним нотаріусом Олександрівського міського нотаріального округу Котляренком Ю. І.

У вказаній довіреності вказано, що ОСОБА_1 обізнана із загальними вимогами, одержання яких є необхідним для чинності правочинів, діє усвідомлюючи значення своїх дій та згідно із своїм вільним волевиявленням, котре повністю відповідає її внутрішній волі, як учасника цього правочину.

Вказана довіреність видана з правом передоручення і зберігає чинність

до 25 травня 2026 року (а. с. 11-12).

За заявою ОСОБА_1 від 20 січня 2020 року довіреність від 25 травня

2016 року була скасована.

25 травня 2016 року приватним нотаріусом було посвідчено заяву, відповідно до якої ОСОБА_1 , усвідомлюючи значення своїх дій, розуміючи обставини, що мають істотне значення, без впливу насильства (фізичного та психічного) з боку інших осіб, за своєю справжньою волею, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті стверджує, що ОСОБА_4 є її повіреною особою відповідно до довіреності від 25 травня 2016 року та нею отримано від ОСОБА_4 у повному обсязі грошову суму готівкою в розмірі 50 000 грн, яку мав намір виручити від продажу належній їй земельної ділянки.

19 грудня 2017 року між ТОВ Агроінвест-ССВ в особі засновника та директора ОСОБА_2, та ОСОБА_1 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_4 , укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, відповідно до умов якого сторони обміняли належні їм земельні ділянки, загальною площею 0,01 га, розташованої на території Соснівської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та загальною площею 4,2440 на території Цибулівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі вказаного договору ТОВ Агроінвест-ССВ набуло право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3522288500:02:000:0488, розташовану на території Цибулівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Відповідно до статей 177, 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до підпункту а частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2018 року, не допускається купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Таким чином, оборотоздатність земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) є обмеженою.

Проте заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, зокрема, можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (стаття 715 ЦК України).

Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

У статті 5 цього Закону вказано, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Частиною першою статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками (частина друга вказаної статті).

Аналіз змісту статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) свідчить, що вона не забороняє можливість обміну земельними ділянками, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбачених статтею 5 цього Закону повноважень оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 22 травня

2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149). Вказав, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі

№ 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого

2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

У справі, яка переглядається, на момент укладення спірних договорів міни земельних ділянок після оформлення правовстановлюючих документів чинним земельним законодавством не було заборонено вчиняти їх обмін, що дає підстави стверджувати про необґрунтованість доводів позивача щодо укладення між сторонами договору міни (обміну) земельних ділянок всупереч вимогам чинного законодавства.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірний договір міни укладений з дотриманням вимог законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Доводи касаційної скарги, про наявність правових підстав для визнання правочину недійсним, передбачених статтею 229 ЦК України , як такого, що вчинений внаслідок помилки, підлягають відхиленню, оскільки позовна заява не була обґрунтована наявністю цих підстав. Позивач у позовній заяві посилалася на те, що оспорюваний правочин був вчинений нею під впливом обману і суди попередніх інстанцій в межах цих вимог й розглянули позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України ).

Посилання заявника не неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 281/129/17, постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16 є помилковими.

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі № 281/129/17 предметом позову є визнання прилюдних торгів та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів недійсними.

У справі № 6-93цс16 предметом позову є визнання недійсним договору дарування квартири та скасування реєстрації права власності на квартиру.

Із зазначеного вбачається, що у справі, яка переглядається, та у справах, які переглядав суд касаційної інстанції, є предмет спору та відповідно й встановлені судами фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,

а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області

від 09 вересня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 08 липня 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта