Рішення

від 16.12.2021 по справі 420/17157/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/17157/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Чернігівська митниця про скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанов відповідача:

- про відкриття виконавчого провадження №66616734 від 26.08.2021 року щодо примусового виконання постанови №0523/10200/20, виданої 16.11.2020 року;

- про відкриття виконавчого провадження №66617073 від 26.08.2021 року щодо примусового виконання постанови №0531/10200/20, виданої 16.11.2020 року;

- про відкриття виконавчого провадження №66616939 від 26.08.2021 року щодо примусового виконання постанови №0532/10200/20, виданої 16.11.2020 року;

- про відкриття виконавчого провадження №66617185 від 26.08.2021 року щодо примусового виконання постанови №0522/10200/20, виданої 16.11.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані постанови про відкриття провадження 26.08.2021 року підлягають скасуванню, оскільки прийняті з грубим порушенням вимог чинного законодавства, що регулює порядок примусового виконання даного типу тішень. Державним виконавцем не прийнято до уваги, що стягувачем до виконавчої служби були подані на примусове виконання постанови Чернігівської митниці від 16 листопада 2020 року, які за своєю суттю є постановами про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил. Примусове виконання постанов про накладення стягнення за порушення митних правил регулюється, крім нормами Закону України Про виконавче провадження , положеннями Митного кодексу України, оскільки такий вид виконавчих документів має особливості виконання, що мають вищу юридичну силу, ніж передбачені законодавством загальні положення, що встановлює загальний порядок процедури примусового виконання. Статтею 536 МК України чітко встановлено давність виконання постанов митного органу про накладення стягнення за порушення митних правил. Зокрема, не підлягає виконанню постанова митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Тобто на законодавчому рівні чітко визначено строк, протягом якого якого митниця має право звернути постанову до примусового виконання - 3 місяці з моменту винесення. Незважаючи на те, що всі чотири постанови Чернігівської митниці Держмитслужби про накладення стягнення за порушення митних правил щодо ОСОБА_1 винесені 16.11.2020 р., їх звернуто до виконання шляхом подання до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) лише 26.08.2021 р., тобто після спливу 3 місяців з моменту їх винесення.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. ЕП/29869/21 від 01.11.2021р., № 62712/21 від 10.11.2021р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено про безпідставність посилання позивача на наявність особливого порядку, передбаченого ст. 536 МК України звернення до виконання такого виду виконавчого документу, як постанова митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил. Проте у позові жодним чином не зазначається факт оскарження позивачем виконавчих документів, на підставі яких було винесено оскаржувані постанови, у судовому порядку в межах справи №947/35519/20, у межах розгляду якої постановою суду апеляційної інстанції від 02.06.2021р. відмовлено позивачу у скасуванні постанов про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.06.2018р. по справі №740/3556/16-а, відповідач зазначив, що відповідно до ст. 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Відтак, норми Кодексу України про адміністративні правопорушення поширюють свою дію на правовідносини, що стосуються провадження у справах про порушення митних правил, але тільки в тій частині, яка не врегульована нормами МК України. Оскільки нормами ст. 533 МК України передбачено лише зупинення виконання постанови у справі про порушення митних правил у разі її оскарження в судовому порядку, проте не врегульовано питання строків давності для звернення цієї постанови до виконання, якщо така постанова є предметом судового оскарження, в даному випадку мають застосовуватись норми статті 303 КУпАП, яка встановлює загальне правило щодо строків давності. Оскільки постанова митниці ДФС була оскаржена до суду, перебіг строку на звернення постанови до примусового виконання починається з дня набрання законної сили відповідного рішення суду. Враховуючи, що постанова П`ятого апеляційного суду, якою позивачу було відмовлено у скасуванні постанов, які є виконавчими документами, набрала законної сили 02.06.2021 р., то і виконавчі документи, на підставі яких старшим державним виконавцем відділу Кудряшовим П.Ю. винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень, набрали законної сили лише 02.06.2021 р. Враховуючи дату винесення оскаржуваних постанов, а саме 26.08.2021 р., повідомляємо, що строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання жодним чином не могли бути пропущені, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Від Чернігівської митниці надійшли пояснення (вх. № 62660/21 від 10.11.2021р.), в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що Листами Чернігівської митниці від 15.07.2021р. №№ 7.11-1/7.11-20-04/8.19/354, 7.11-1/7.11-20-04/8.19/356, 7.11-1/7.11-20-04/8.19/357, 7.11-1/7.11-20-04/8.19/358 постанови Північної митниці Держмитслужби від 16.11.2020 р. разом з копією постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2021р. відносно позивача направлені до виконавчої служби для примусового виконання. 26.08.2021р. Другим Київським відділом державної виконавчої служби міста Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкриті виконавчі провадження з примусового виконання постанов у справах про порушення митних правил. Враховуючи приписи ст.ст. 289, 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), ст.ст. 529, 533, 535, у зв`язку з тим, що позивачем були оскаржені постанови митного органу від 16.11.2020р., тому вони не набрали законної сили та не могли бути пред`явлені до виконання. Лише 02.06.2021р. після прийняття П`ятим апеляційним адміністративним судом постанови про задоволення апеляційної скарги митниці на рішення суду першої інстанції, постанови митного органу від 16.11.2021р. набрали законної сили. Тобто перебіг строку пред`явлення постанов митного органу від 16.11.2021р. до виконання розпочався 02.06.2021р. та закінчувався 01.09.2021р.

Ухвалою суду від 18.10.2021 року відкрито провадження у справі з урахуванням особливостей встановлених ст. ст. 268-273, 287 КАС України; залучено до розгляду справи Чернігівську митницю як третю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 18.10.2021р. зобов`язано Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65065, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 1, код ЄДРПОУ 41407330) надати до Одеського окружного адміністративного суду (65062, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 14) протягом п`яти робочих днів з дня отримання цієї ухвали суду належним чином засвідчені копії матеріалів зведеного виконавчого провадження №66621688 та зупинено провадження по справі №420/17157/21.

Ухвалою суду від 10.12.2021 року провадження у справі поновлено.

Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

26.08.2021 р. старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кудряшовим П.Ю. винесено стосовно ОСОБА_2 постанови про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання

№66616734 від 26.08.2021 року щодо примусового виконання постанови Чернігівської митниці №0523/10200/20, виданої 16.11.2020 року (а.с. 24-25);

№66617073 від 26.08.2021 року щодо примусового виконання постанови Чернігівської митниці №0531/10200/20, виданої 16.11.2020 року (а.с. 28-29);

№66616939 від 26.08.2021 року щодо примусового виконання постанови Чернігівської митниці №0532/10200/20, виданої 16.11.2020 року (а.с. 26-27);

№66617185 від 26.08.2021 року щодо примусового виконання постанови Чернігівської митниці №0522/10200/20, виданої 16.11.2020 року (а.с. 30-31).

Зазначеними постановами відкрито виконавче провадження по стягненню з боржника ОСОБА_1 суми штрафу на користь стягувача - Чернігівської митниці.

З матеріалів справи судом встановлено, що зазначені виконавчі провадження відкриті щодо виконання рішень Чернігівської митниці, зокрема:

постановою Чернівської митниці Держмитслужби №0523/10200/20 від 16 листопада 2020 року накладено на ОСОБА_1 , як на директора компанії ТОВ ТЕТІВА (код ЄДРПОУ 42283444) штраф в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів (за ст.485 МК України)(а.с. 14-18);

постановою Чернівської митниці Держмитслужби №0531/10200/20 від 16 листопада 2020 року накладено на ОСОБА_1 , як на директора компанії ТОВ ТЕТІВА (код ЄДРПОУ 42283444) штраф в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів (за ст.485 МК України) (а.с. 4-8);

постановою Чернівської митниці Держмитслужби №0532/10200/20 від 16 листопада 2020 року накладено на ОСОБА_1 , як на директора компанії ТОВ ТЕТІВА (код ЄДРПОУ 42283444) штраф в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, (за ст.485 МК України) (а.с. 9-13);

постановою Чернівської митниці Держмитслужби №0522/10200/20 від 16 листопада 2020 року накладено на ОСОБА_1 , як на директора компанії ТОВ ТЕТІВА (код ЄДРПОУ 42283444) штраф в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, (за ст.485 МК України) (а.с. 19-23).

Позивач оскаржувала в судовому порядку постанови у справах про порушення митних правил від 16 листопада 2020 року № 0522/10200/20, № 0523/10200/20, № 0531/10200/20, № 0532/10200/20.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року у справі № 947/35519/20 задоволено позовні вимоги.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2021р. у справі № 947/35519/20 рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року скасовано, прийнято у справі нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Позивач, вважаючи протиправними постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження, звернулась до суду з цим позовом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Згідно зі ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ст. 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Права та обов`язки виконавців, передбачені статтею 18 Закону №1404-VIII. Зокрема, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, у тому числі, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Згідно з п. 7 ст. 3 Закону примусовому виконанню підлягають постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Тобто, Постанови в справі про порушення митних правил Державної митної служби України є виконавчими документами.

Згідно ст. 535 МК України постанова митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил підлягає виконанню після закінчення строку оскарження, зазначеного у статті 529 цього Кодексу.

Митний орган, який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, виконує її самостійно або через державного виконавця.

У разі винесення митним органом кількох постанов про накладення адміністративних стягнень за порушення митних правил щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

Так, згідно ч.1 ст. 529 МК України постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

При цьому, статтею 536 МК України встановлено, що не підлягає виконанню постанова митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

Відповідно до ст. 533 МК України подання скарги (адміністративного позову) зупиняє виконання постанови у справі про порушення митних правил до закінчення розгляду скарги (адміністративного позову).

Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги.

Відповідно до ст. 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови.

Відповідно до ст. 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Вищезазначене дає підстави для висновку про те, що норми Кодексу України про адміністративні правопорушення поширюють свою дію на правовідносини, що стосуються провадження у справах про порушення митних правил, але тільки в тій частині, яка не врегульована нормами МК України.

Таким чином, оскільки нормами ст. 533 МК України передбачено лише зупинення виконання постанови у справі про порушення митних правил у разі її оскарження в судовому порядку, проте не врегульовано питання строків давності для звернення цієї постанови до виконання, якщо така постанова є предметом судового оскарження, в даному випадку мають застосовуватись норми статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка встановлює загальне правило щодо строків давності.

Таким чином, оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил зупиняє перебіг строку давності пред`явлення її до виконання до набрання законної сили рішенням органу, який розглядає цю скаргу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі № 740/3556/16-а.

Згідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржувала в судовому порядку постанови у справах про порушення митних правил від 16 листопада 2020 року № 0522/10200/20, № 0523/10200/20, № 0531/10200/20, № 0532/10200/20.

Так, 27.11.2020 року поштою позивач ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Північної митниці Державної митної служби України, в якому просить скасувати постанову Північної митниці Держмитслужби про порушення митних правил №0532/10200/20 від 16 листопада 2020 року, постанову Північної митниці Держмитслужби про порушення митних правил №0531/10200/20 від 16 листопада 2020 року, постанову Північної митниці Держмитслужби про порушення митних правил №0522/10200/20 від 16 листопада 2020 року, постанову Північної митниці Держмитслужби про порушення митних правил №0523/10200/20 від 16 листопада 2020 року; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення №0532/10200/20, у справі про адміністративне правопорушення №0531/10200/20, у справі про адміністративне правопорушення №0522/10200/20, у справі про адміністративне правопорушення №0523/10200/20.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року у справі № 947/35519/20 задоволено позовні вимоги.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2021р. у справі № 947/35519/20 відмовлено у задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно ст. 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Таким чином, враховуючи, що 27.11.2020 року позивач звернулась до суду з метою оскарження постанов у справах про порушення митних правил від 16 листопада 2020 року № 0522/10200/20, № 0523/10200/20, № 0531/10200/20, № 0532/10200/20, відповідно зупинявся перебіг строку давності пред`явлення їх до виконання до набрання законної сили Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2021р. у справі № 947/35519/20 (02.06.2021р.).

Водночас, слід зазначити, що згідно із вимогами пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26 Закону України Про виконавче провадження , виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчих написів нотаріусів; посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

За приписами п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону №1404-VIII строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Аналіз вказаних приписів чинного законодавства та встановлених судом обставин свідчить, що відповідачем дотримано вимог законодавства України, чинного на момент прийняття оскаржуваних виконавчих документів та відкриття виконавчих проваджень за виконавчими документами (постановами Митного органу), строк пред`явлення до виконання яких станом на їх прийняття не сплинув, скільки зупинявся у зв`язку з оскарженням позивачем постанов у справах про порушення митних правил від 16 листопада 2020 року № 0522/10200/20, № 0523/10200/20, № 0531/10200/20, № 0532/10200/20 у судовому порядку.

Відповідно до ч.2ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином уповноважені державою органи не можуть на власний розсуд ухилятися від реалізації наданих їм повноважень, але й не мають права виходити за межі, встановлені законодавством.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку, а саме: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Зазначене підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини: рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 (заява №803/02) у справі Інтерсплав проти України ; рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 (заява №3991/03) Справа БУЛВЕС проти Болгарії ; рішення Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 (заява №6689/03) у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії .

Зокрема, Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - поза будь-яким розумним сумнівом, у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - баланс вірогідностей.

Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд зазначає, що у ході розгляду справи владним суб`єктом подано достатньо доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскаржених дій та, відповідно, прийнятих рішень.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд зазначає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог, підстави для стягнення судового збору з відповідача відсутні.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 205, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанов -відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач - Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65065, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 1; код ЄДРПОУ 41407330).

Суддя Іванов Е.А.

.