Постанова

від 08.12.2021 по справі 120/2732/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2732/21-а

Головуючий у 1-й інстанції: Шаповалова Т.М.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

09 грудня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Капустинського М.М. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Чорноморська виправна колонія (№74)" про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в березні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної установи "Чорноморська виправна колонія №74" (відповідача), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за речове майно в розмірі 19 188 (дев`ятнадцять тисяч сто вісімдесят вісім) гривень 14 копійок;

- стягнути з Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно в розмірі 19 188 (дев`ятнадцять тисяч сто вісімдесят вісім) гривень 14 копійок;

- стягнути з Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) на користь ОСОБА_1 за період з 09 вересня 2020 року по день ухвалення судового рішення за цим адміністративним позовом;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 10.06.2021 позов задовольнив частково. Визнави протиправною бездіяльність Державної установи "Чорноморська виправна колонія №74" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 19188, 14 грн.

Також зобов`язав Державну установу "Чорноморська виправна колонія №74" виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 19 188, 14 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог, а саме щодо стягнення з Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що має право на середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 09 вересня 2020 року по день ухвалення судового рішення за цим адміністративним позовом.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом Міністерства юстиції України № 2672 від 09.09.2020 позивача звільнено з 11.09.2020 з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади начальника державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» начальника арештного дому через хворобу відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

При цьому, на день прийняття наказу про звільнення із позивачем не проведено розрахунку по усім видам грошового забезпечення, а саме не виплачено грошову компенсацію за речове майно.

У лютому 2021 року представник позивача звернувся до відповідача з заявою про виплату позивачу грошової компенсації за речове майно.

За наслідками розгляду заяви представника позивача, відповідач листом №10/77 від 11.02.2021 повідомив, що нарахована сума за речове майно становить 19 188,14 грн. Так дійсно, позивач був звільнений з посади згідно з наказом Міністерства юстиції України № 2672 від 09.09.2020, однак грошову компенсацію за речове майно не було виплачено у зв`язку з відсутністю коштів у відповідача. Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Також у листі вказано, що до Генеральної Дирекції надано лист з відповідними розрахунками та сумами проведення розрахунків із особами, що були звільнені з Державної кримінально-виконавчої служби, за належні до отримання предмети речового майна особистого користування. Після отримання коштів на рахунок установи виплата буде здійснена.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно протиправною, також вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду із адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2ст. 2 КАС України.

Згідно частин першої, другої та третьоїстатті 242 КАС Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС Українивстановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно), колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необгрунтовано вважав передчасними вимоги про визначення розміру середнього заробітку при звільненні, оскільки лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог, зважаючи на наступне.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. НормиКодексу законів про працю Українипідлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовані певні спірні правовідносини. Закріплені у статтях116,117 Кодексу законів про працю Українинорми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівниками.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей116та117 КЗпП Українияк таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно зіст. 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановленастаттею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей116та117 КЗпП Українияк таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби(такийвисновок Верховного Судувикладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17)

Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19 зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника йому виплачуються «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100).Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає з боку роботодавця внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019у справі №761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост.117 КЗпП України, Суд зазначив, що необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як видно зі змісту цієїпостанови,Верховний Судприйшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Судом під час вирішення справи враховані вказані критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18, де у постанові від 30.10.2019 Суд прийшов до наступних висновків.

Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): сума компенсація за за неотримане речове майно позивача / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100).Коефіцієнтрозраховуєтьсяу відсотках.Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.

Так, в матеріалах справи міститься довідка-розрахунок № 7/74/20 від 06.10.2020 нарахування коштів, за неотримане речове майно позивача, яке складає 19188,14 грн. Також на момент розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не надано доказів виплати коштів, за неотримане речове майно позивача.

Наказом Міністерства юстиції України № 2672 від 09.09.2020 позивача звільнено з 11.09.2020.

Судом апеляційної інстанції витребувано в Державної установи "Чорноморська виправна колонія (№74)" довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 протягом року перед виключенням зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Суд враховує вищезазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином: коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується так:середньоденне грошове забезпечення позивача складає 782,53 грн, розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з 11.09.2020(дата звільнення) по 10.06.2021 (дата винесення рішення судом першої інстанції, затримка 273 календарних дні)становить 213630,69 грн.19 188,14 грн. (сума нарахованих коштів, за неотримане речове майно позивача) / 213630,69 грн. (розрахункова сума середнього заробітку зачас затримки розрахунку) х 100 = 8,98 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,98 % становить: 782,53 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х8,98 % = 70,27 грн.;70,27 грн. х 273 (днів затримки розрахунку) = 13288,86 грн. Сума компенсації 19 183,71 грн. є співмірною ізсумою невиплачених відповідачемкоштів (19 188,14 грн.).Суд не вирішує питання щодо утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а)

З врахуванням вищевказаних приписів законодавства та правових позицій Верховного Суду колегія суддів вважає, що відповідач не довів відсутність у позивача права на одержання коштів за час затримки розрахунку, відтак позовні вимоги в цій частині підлягаютьзадоволенню.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в частині незадоволеної позовної вимоги ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог в частині позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно).

В цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Державної установи "Чорноморська виправна колонія (№74)" (код ЄДРПОУ 08564140, вул. Люстдорфська дорога, 15, м. Одеса, 65059) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 11 вересня 2020 року по 10 червня 2021 року в сумі 19183,71 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Капустинський М.М. Драчук Т. О.