Рішення

від 16.12.2021 по справі 688/311/19

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 688/311/19

Провадження № 2/369/2322/21

РІШЕННЯ

Іменем України

16.12.2021 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Дубас Т.В.

при секретарі судових засідань Житар А.А.,

представника відповідача Музичко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Барви -Україна до ОСОБА_1 про повернення безпідставно отриманих коштів,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 ТОВ Барви-України звернулося до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 про повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 17616 грн. 00 коп., 912 грн.17 коп. процентів за користування коштами, а всього 18528 грн. 17 коп. та 4000 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ТОВ Барви-України являється клієнтом банку АТ ОТП Банк , у якому має відкритий поточний рахунок, та користується ним у своїй господарській діяльності, у тому числі з використанням банківської лінії Клієнт-Банк . Вказує на те, що доступ до даного рахунку має виключно директор підприємства, який отримує грошові кошти та проводить відповідні платежі. 12 жовтня 2018 року ТОВ Барви-України був виявлений факт безпідставного списання грошових коштів із вищевказаного поточного рахунку, зокрема не санкціоновано здійснено два грошові перекази на загальну суму 17616 грн.: грошовий переказ на суму 8452 грн. згідно платіжного доручення № 878 та грошовий переказ на суму 9164 грн. згідно платіжного доручення № 877, на рахунок № НОМЕР_1 , який відкрито в ПАТ Пумб на ім`я ОСОБА_1 з призначенням платежу Фін.Допомога для ОСОБА_1 .

В той же час, після виявлення даного факту безпідставного списання грошових коштів, позивачем було повідомлено на гарячу лінію АТ Отп Банк та ПАТ Пумб з одночасним направленням на адресу АТ Отп Банк листа, в якому ТОВ Барви-України просить повернути безпідставно списані грошові кошти. Крім того, зазначає, що товариство звернулося до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину за фактом несанкціонованого втручання в роботу АТ ОТП БАНК , що потягло за собою безпідставне списання грошових коштів з поточного рахунку позивача. По даному факту, 13 жовтня 2018 року Голосіївським УП ГУ НП у м. Києві було внесено відомості до ЄРДР. Товариством також направлено скаргу до Національного банку України за фактом безпідставного списання грошових коштів, направлено лист АТ ПАТ Пумб з вимогою повернути безпідставно, всупереч волі власника, списані грошові кошти. Фактично на момент звернення до суду, грошові кошти в сумі 17616 грн., які безпідставно списані відповідачем ОСОБА_1 , з рахунків позивача, не повернуто. Їх вимога, адресована відповідачу залишена без задоволення, чим порушено їх права.

Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти в сумі 17616 грн., проценти за користування безпідставно отриманими коштами в сумі 912 грн.17 коп., а також понесені витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4000 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Заочним рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року у цивільній справі № 688/311/19 (номер провадження 2/688/282/19) позов ТОВ Барви-України до ОСОБА_1 про повернення безпідставно отриманих грошових коштів задоволено. З відповідача стягнуто на користь позивача безпідставно отримані грошові коштів сумі 18528,17грн.,витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн.та на користь держави судовий збір в сумі 1921 грн.

Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2020 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року скасовано і призначено справу до розгляду в спрощеному позовному провадженні.

13 жовтня 2020 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Музичко Р.В. через канцелярію суду подала клопотання про направлення справи за територіальною підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

02 листопада 2020 року до початку розгляду справи по суті від представника позивача ТОВ Барви-Україна за довіреністю Чонки Т.М., через канцелярію суду надійшло письмове клопотання про передачу справи за територіальною підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено повідомленням Шепетівської міської ради від 05 лютого 2019 року № 01-32/446, проте за вказаною адресою не проживає, а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено договором оренди (найму) квартири від 20 липня 2020 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №187779952 від 06 листопада 2019 року.

Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 листопада 2020 року справу передано до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.12.2020 року справа прийнята до розгляду суддею Дубас Т.В., призначено підготовче засідання.

19 лютого 2021 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Музичко Р.В. надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовною заявою, зазначив, що ОСОБА_1 ніколи не отримував кошти від ТОВ Барви-Україна . Непрямими доказами чого є копія заяви на адресу ПАТ Пумб , в якій зазначено, що служба безпеки банку повідомила його про те, що кошти будуть заблоковані і повернуті відправнику. Відповідач ніколи не відкривав рахунки у ПАТ Пумб , а ще 07 серпня 2018 року він втратив паспорт. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти в сумі 8452, 00грн. та 9164,00 грн. А містяться лише відомості про те, що позивач втратив грошові кошти внаслідок несанкціонованого втручання сторонніх осіб в роботу ЕОМ, але жодного доказу про причетність такого втручання відповідача суду не надав. Просив відмовити в задоволенні позовної заяви.

Також 19.02.2021 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Музичко Р.В. подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.03.2021 року клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Музичко Р.В. було задоволено. Витребувано у АТ "ПУМБ" інформацію про те, чи був відкритий рахунок на ім`я ОСОБА_1 та витребувати у АТ "ПУМБ" належним чином завірені копії документів, які подавалися АТ "ПУМБ" при відкритті такого рахунку № НОМЕР_1.

19.04.2021р. на виконання ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.03.2021 року надійшла відповідь Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк №КНО-07.8.3/2126 БТ від 08.04.2021, з якої вбачається, що 12 вересня 2018 року на ім`я ОСОБА_1 був відкритий рахунок № НОМЕР_1 .UAH, надані наступні документи: заява № 273780771 від 12.09.2018 року на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб; анкета (опитувальник) від 12.09.2018р., копія паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.08.2021 року підготовче засідання було закрито, справа призначена до судового розгляду.

Позивач свого представника в судове засідання 01.12.2021 не направив. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду невідомі.

Відповідач в судове засідання 01.12.2021 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялись у передбачений законодавством спосіб, причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та письмові докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі Христов проти України суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 12 жовтня 2018 року з відкритого у АТ Отп Банк поточного рахунку № НОМЕР_2 ТОВ Барви-України за платіжним дорученням № 877 та платіжним дорученням № 878 здійснено два грошові перекази на загальну суму 17616 грн., на рахунок № НОМЕР_1 , який відкрито в ПАТ Пумб на ім`я ОСОБА_1 з призначенням платежу Фін.Допомога для ОСОБА_1 , що підтверджується даними виписки по поточному рахунку ТОВ Барви-України`від 12 жовтня 2018 року.

12 жовтня 2018 року ТОВ Барви-України надіслало вимогу вих.№ 3 до АТ ОТП БАНК щодо повернення безпідставно перерахованих коштів грошових коштів.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви від 12 жовтня 2018 року про вчинення кримінального правопорушення, 13 жовтня 2018 року слідчим Голосіївського УП ГУНП в м.Києві Загачевським Б.В. були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018100010009534, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.361 КК України.

ТОВ Барви-України також звернулись зі скаргою до НБУ про порушення законодавства у сфері банківської діяльності та застосування до ПАТ Отп Банк та ПАТ Пумб заходів впливу. Директором Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України від 12 грудня 2018 року № 25-0007/66288 позивачу повідомлено, що викладена у скарзі інформація буде врахована Національним банком України під час здійснення перевірки у встановленому законодавством порядку.

ТОВ Барви-України надіслало заяву вих.№ 0201 від 02 січня 2019 року, в якій просило ПАТ Пумб повідомити про повернення на поточний рахунок № НОМЕР_3 ТОВ Барви-України грошових коштів на суму 9164 грн., та 8452 грн., які незаконно списані з даного рахунку на підставі платіжних доручень № 877 та № 878 від 12 жовтня 2018 року та перераховані на відкритий у ПАТ Пумб рахунок ОСОБА_1 (Отримувач: ОСОБА_1 , Код: НОМЕР_4 Банк отримувача: ПАТ Пумб, Код Банку: 334851, р/р: НОМЕР_1 , з призначенням платежу Фін.Допомога для ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_4 без ПДВ).

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунку банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1087 ЦК України, розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 1087 ЦК України, при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами між клієнтом та банком. Банк зобов`язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів клієнта банку.

Пунктом 7 розділу Х Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705 "Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів" (далі - Положення № 705) передбачено, що контроль за рухом і цільовим використанням коштів за рахунками користувачів з використанням електронних платіжних засобів здійснюється власниками цих рахунків.

Користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень (п. 1 розділу VI Положення № 705).

Відповідно до п. 6 розділу VI Положення № 705 користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Звертаючись із даним позовом до суду позивач вказував на відсутність договірних правовідносин між ним та Відповідачем, при цьому позивач не вказує, що стало підставою для списання коштів з відкритого у АТ Отп Банк поточного рахунку № НОМЕР_2 ТОВ Барви-України . Посилання позивача, що грошові кошти були списані внаслідок несанкціонованого втручання сторонніх осіб в роботу ЕОМ, суд до уваги не бере, оскільки належних та допустимих доказів суду не подано. Подання заяви до правоохоронних органів, звернення до НБУ з заявами про безпідставність списання грошових коштів та несанкціоноване втручання не можуть автоматично підтверджувати такі обставини. Суд враховує, що події відбулись в 2018 році. Справа судом розглядається в 2021 році, а позивач жодних нових обставин щодо розгляду його заяв ні банком, ні НБУ не надав, не вказав щодо досудового розслідування по кримінальному провадженню. Також позивач не надав пояснень щодо неможливості подати такі докази, а у разі складнощів в їх отриманні, подати клопотання про їх витребування.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, у правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, вказано, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Такий підхід до оцінки спірних правовідносин відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Згідно з положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України) .

При вирішенні спору суд враховує, що перерахунок грошових коштів відбувається у визначений законодавством порядку та за наявності правових підстав. Оскільки позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог, наявність суперечливих позицій у самій позовній заяві (відсутність висновку Національного банку щодо проведеної перевірки, відсутність доказів отримання або збереження грошових коштів відповідачем), тому в задоволенні позовних вимог суд відмовляє.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.11, 12, 13, 15, 16, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 200, 206, 263-265, 268 352, 354, 355 ЦПК України , ст.1, 4, 15, 16, 83, 529,614,629, 1066, 1071, 1073, 1087 ЦК України; ст. 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" , -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Барви -Україна до ОСОБА_1 про повернення безпідставно отриманих коштів - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Київського апеляційного суду, а також через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено

Суддя: Дубас Т.В.