Рішення

від 15.12.2021 по справі 916/2195/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2195/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Аганін В.Ю.

розглянувши справу №916/2195/21

За позовом: Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691)

До відповідача: Публічного акціонерного товариства „Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; код ЄДРПОУ 00135390)

За участю у справі в якості третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, м.Одеса, вул. Успенська, 83/85; код ЄДРПОУ 44162529)

Про стягнення 447795,05 грн.

Представники сторін:

від позивача - Садардінова І.В., самопредставництво

від відповідача - Соколов В.М., самопредставництво

від третьої особи - Ярошенко Г.Ю., самопредставництво

Встановив: Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Укрнафта» про стягнення 447795,05 грн.

Позовні вимоги направлено на стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати у розмірі 392817,45 грн., інфляційних втрат у розмірі 32058,97 грн., 3% річних у розмірі 17181,32 грн. та пені у розмірі 5737,31 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.08.2021р. прийнято позовну заяву Одеської міської ради до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2195/20. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради. Підготовче засідання у справі призначено на "06" вересня 2021 р. о 11:20. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві та третій особі відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Запропонувати залученій третій особі, відповідно до ст. 168 ГПК України надати пояснення щодо позову протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 06.09.2021р. о 11:20.

25.08.2021р. до суду відповідачем було надано відзив на позовну заяву.

25.08.2021 року до суду відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності.

27.08.2021р. до суду Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради були надані пояснення.

06.09.2021р. до суду позивачем було надано відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.09.2021р. продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №916/2195/21 на 30 днів. Відкладено підготовче засідання на "11" жовтня 2021р. о 11:20. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві та третій особі заперечення на відповідь на відзив, оформлені з урахуванням вимог, встановлених ст.167 ГПК України, в строк до 20.09.2021р. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 11.10.2021р. о 11:20.

07.09.2021р. до суду позивачем були надані заперечення.

10.09.2021р. до суду відповідачем були надані заперечення.

08.10.2021р. до суду позивачем були надано додаткової письмові пояснення.

11.10.2021р. до суду відповідачем було надано клопотання про залучення до матеріалів справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю „Мавекс» .

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.10.2021р. закрито підготовче провадження у справі № 916/2195/21. Призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "01" листопада 2021 р. о 10:00.

01.11.2021р. судове засідання не відбулось, у зв`язку з непрацездатністю судді Д`яченко Т.Г. у період з 25.10.2021р. по 10.11.2021р. включно.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.10.2021р. призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "17" листопада 2021 р. о 11:30.

17.11.2021р. судом було оголошено перерву по справі до 15.12.2021р. о 11:00.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити, а також заперечує проти застосування строків позовної давності.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, а також ним було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Третя особа підтримує поданий позивачем позов.

У судовому засіданні 15.12.2021 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено 17.12.2021 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, суд встановив.

05.09.2002 року між Одеською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Мавекс» було укладено Договір оренди земельної ділянки, який 07.10.2002р. зареєстровано в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі №685/66.

Позивачем було зазначено суду, що договір оренди було укладено щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Краснова (Артилерійська), 6, загальною площею 1947,0 кв.м, яка складається із земельних ділянок: площею 1110,0 кв.м для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 150 заправок на добу (терміном на 20 років); площею 837,0 кв.м для організації будівництва та благоустрою прилеглої території ( терміном на 1 рік). Таким чином, у користування орендарю передано земельні ділянки загальною площею 0,1947 га: земельна ділянка № 1, площею 0,1110 га та земельна ділянка № 2, площею 0,0837 га.

Відповідно до п. 1.4. Договору, грошова оцінка земельної ділянки на момент нотаріального посвідчення Договору складає 311500,53 грн., згідно Довідки №376, виданої Управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради 30.08.2002р.

Як стверджує позивач, згідно актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником нежитлової автозаправної станції за адресою м.Одеса, вул. Краснова (Артилерійська), 6, починаючи з 07.10.2002р. є Публічне акціонерне товариство „Укрнафта» .

За ґрунтуванням позивача, до Публічного акціонерного товариства „Укрнафта» , з моменту виникнення у нього права власності на вищевказану нежитлову будівлю автозаправочної станції, перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій це майно розміщено та відповідач має належним чином виконувати умови Договору оренди від 05.09.2002р. в частині сплати орендної плати.

Позивачем було зазначено суду, що п. 2.2. Договору визначено, що орендна плата, вносить орендарем за базовий податковий період який дорівнює календарному місяцю, щомісяця, протягом 30 календарних днів, слідуючих за останнім календарним днем звітного місяця,

Посилаючись на п. 2.5. Договору, позивачем було зазначено, що ним визначено, що орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності та пп. 3.1.2. п. 3.1. Договору визначено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Як вказує позивач, фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було розраховано суму заборгованості по орендній платі за період з 01.02..2018р. по 31.01.2021р. з розрахунку, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки №1, площею 0,1110 га (кадастровий номер 5110137300:51:008:0036) становить - 4364638,25грн., орендна плата за 2018 рік розрахована у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 130939,15 грн. За 2018р., 2019р., за 2020р. орендна плата - 130939,15 грн. та щомісячно становить - 10911,60 грн.

За ґрунтування позивача, з лютого 2018 року відповідач, порушуючи умови договору не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою площею 1076 кв.м, що прямо суперечить положенням ст. 206 Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України „Про оренду землі» .

Позивач зазначає, що орендна плата за земельну ділянку площею 1110 кв.м розрахована фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 06.05.2020р. №914 та Договору оренди землі від 05.09.2002р. у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки об`єкта оренди, складає 130939,15 грн. на рік, отже, неотримана плата за земельну ділянку за період з 01.02.2018р. по 31.01.2021р. становить 392817,45 грн.

Загальна сума заборгованості зі сплати орендної плати за період з 01.02.2018р. по 31.01.2021р. складає 447795,05 грн., у тому числі орендна плата за землю 392817,45 грн., інфляційні втрати - 32058,97 грн., 3% річних - 17181,32 грн. та пеня - 5737,31 грн.

Надаючи відзив на позовну заяву, відповідачем було зазначено суду, що пунктом 3.4.6. Договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002 року передбачено, що до переоформлення міською радою прав третіх осіб на користування земельною ділянкою (при переході права власності на будинок, споруду) орендна плата за земельну ділянку сплачується Орендарем (Товариством з обмеженою відповідальністю „Мавекс» ) за всю ділянку у повному обсязі.

Таким чином, як стверджує відповідач, позивач, укладаючи з Товариством з обмеженою відповідальністю „Мавекс» договір оренди землі, погодився з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Мавекс» буде продовжувати сплачувати оренду плату за землю, навіть після переходу права власності на будівлю АЗС, що розташована на орендованій земельній ділянці.

За поясненнями відповідача, Публічне акціонерне товариство „Укрнафта» набуло право власності на автозаправну станцію не від Товариства з обмеженою відповідальністю „Мавекс» , а від Товариства з обмеженою відповідальністю „Євротрейд» на підставі договору купівлі-продажу майна № 29-12 від 18.12.2003 року.

Відповідач зазначає, що інформація про те, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Євротрейд» укладався або переукладався договір оренди земельної ділянки, яка розташована за адресою Одеська область, м. Одеса, вул. Артилерійська, 6 у відомостях Державного земельного кадастру відсутня.

Тому, як вважає відповідач, у Товариства з обмеженою відповідальністю „Євротрейд» на момент відчуження будівель АЗС (18.12.2003 року), не виникло (незареєстроване) право оренди земельною ділянкою під будівлями АЗС, що в свою чергу унеможливлює перехід до Публічного акціонерного товариства „Укрнафта» обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю „Мавекс» як орендаря по договору оренди землі.

Крім того, відповідачем було зауважено суду, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Мавекс» та Товариство з обмеженою відповідальністю „Євротрейд» були припинені як юридичні особи, у зв`язку з чим договір оренди між позивачем та відповідачем не укладався, а право оренди не реєструвалось.

Відповідач пояснює, що Публічне акціонерне товариство „Укрнафта» неодноразово вживалися заходи, направлені на оформлення договірних відносин оренди земельної ділянки з Одеською міською радою.

Крім того, відповідачем було зазначено суду, що позовна заява підписана особою, яка не має права такого підписання.

Відповідно до поданої заяви про застосування позовної давності відповідачем було зазначено суду, що з 01.02.2018 року позивач почав обліковувати заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою по договору оренди землі за відповідачем, таким чином, на думку відповідача, строк позовної давності щодо позовних вимог Одеської міської ради до Публічного акціонерного товариства „Укрнафта» про стягнення заборгованості сплив 02.02.2021 року.

Відповідно до наданих пояснень Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради було зазначено суду, що у зв`язку з виникненням у відповідача права власності на будівлю АЗС за договором купівлі-продажу від 18.12.2003 року, у позивача також автоматично виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля АЗС, а тому Публічне акціонерне товариство „Укрнафта» повинно виконувати умови договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002 року, який було укладено з попереднім землекористувачем.

Надаючи відповідь на відзив позивачем було зазначено суду, що позивач не погоджується із доводами викладеними у відзиві на позовну заяву, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Посилаючись на позиції Верховного суду, позивач вказує, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Тому, на думку Одеської міської ради, посилання відповідача на відсутність в нього зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 05.09.2002 року спростовується існуючою судовою практикою та нормами чинного законодавства. На підставі чого, позивач вважає, що посилання відповідача на відсутність в нього зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 05.09.2002 року є необґрунтованим та безпідставним. Також позивач зазначає, що у разі переходу права власності на нерухомість, заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін до договору стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі. Тому, на думку позивача, до відповідача з моменту виникнення у нього права власності на вищевказану нежитлову будівлю автозаправної станції перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій це майно розміщено.

Відповідно до наданих заперечень позивачем зазначено, що невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому Одеська міська рада звернулася до суду в межах строку загальної позовної давності.

Надаючи заперечення відповідачем було зазначено суду, що відповідач повністю не визнає аргументи позивача та зазначає, що враховуючи діючі станом на 2003 рік положення законодавства не передбачували автоматичного переходу права користування земельною ділянкою у нового власника будівель та споруд.

Крім цього, відповідач звертає увагу суду, що ані в позові, ані у відповіді на відзив позивач не обґрунтовує те, чому він розраховує річну орендну плату в розмірі 130939,15грн. та застосовує 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в той час як згідно умов договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002 року, на який посилається позивач як на підставу позову, розмір орендної плати складає 26640,00 грн. на рік та підлягає індексації (п.2.2 договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002 року).

Також відповідач наголошує, що договір не містить гербової печатки та підпису голови Одеської міської ради, яки б свідчили про державну реєстрацію договору та згідно відомостей, які містяться у Державному земельному кадастрі, суб`єктом права власності на земельну ділянку є територіальна громада міста Одеси та інформація про землекористувача земельної ділянки або укладений договір оренди земельної ділянки, ці відомості не містять.

Відповідно до наданих додаткових письмових пояснень позивачем було зазначено суду, що на момент набуття відповідачем права власності чинними на той час нормами законодавства та безпосередньо самим договором оренди від 05.09.2002 року було визначено як порядок розірвання договору так і обов`язок сплати орендної плати Товариством з обмеженою відповідальністю „Мавекс» та зазначений договір залишався чинним на момент переходу права власності на об`єкт нерухомого майна від Товариства з обмеженою відповідальністю „Мавекс» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Євротрейд» .

За поясненнями позивача, врегулювання питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, шляхом внесенням змін до відповідних законодавчих актів, визначило алгоритм закріплення землі за об`єктом, який переходить у власність, та зазначені норми мають імперативний характер та визначають перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду для усіх правочинів, а не лише для тих, які буде укладено після.

Крім цього, позивач вказує, що державна реєстрація договорів оренди землі, відповідно до законодавства, яке діяло на момент укладення договору оренди земельної ділянки, здійснювалась шляхом відповідного запису у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, тому на момент виникнення орендних відносин за договором від 05.09.2002 року право на оренду земельної ділянки виникало після укладення договору оренди і внесення відповідно запису у Книзі записів та взагалі не була передбачена державна реєстрація відповідного речового права.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів» , суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Суд зауважує на тому, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним Одеською міською радою в позовній заяві, та направленим на стягнення з Публічного акціонерного товариства „Укрнафта» заборгованості по сплаті орендної плати у розмірі 392817,45 грн., інфляційних втрат у розмірі 32058,97 грн., 3% річних у розмірі 17181,32грн. та пені у розмірі 5737,31 грн., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 05.09.2002 року між Одеською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мавекс» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано в Одеському міському управлінні Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» від 07.20.2002 року за № 685/66.

Як встановлено п.2.1 Договору оренди, за користування земельною ділянкою Орендар сплачує Орендодавцеві орендну плату. Розрахунок орендної плати зроблений відповідно до «Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками та за дольову участь у землекористуванні в місті Одесі» , затвердженого Рішенням Одеської міської ради за № 702-ХІІІ від 29.02.2000р. та Рішенням Одеської міської ради за № 1709-ХХІІІ від 31.10.2000р. «Про затвердження ставки орендної плати за користування земельними ділянками у м. Одесі» та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000р. за № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель» (з урахуванням коефіцієнта індексації 1,182 та 1,02).

Пунктом 2.2 Договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів слідуючих за останнім календарним днем звітнього місяця, у розмірі: на період будівництва: за земельну ділянку загальною площею 1947 кв.м: 1,60*1947=3115,20грн. на рік; на період експлуатації: за земельну ділянку площею 1110 кв.м: 24,00*1110=26640,00 грн. на рік.

Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000р №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель» .

Згідно п.2.5 Договору оренди, орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності. Умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені і є невід`ємними частинами цього договору. Орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у випадку збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку.

Як встановлено п.5.1 договору оренди, за несвоєчасне внесення орендної плати, орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки №914 від 06.05.2020 року, нормативно грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 5110137300:51:008:0036, площею 1110 кв.м становить 4364638,25грн.

Як вбачається із матеріалів, наданих відповідачем, 18.12.2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» (продавець) та Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта» (покупець) укладено договір купівлі-продажу майна, відповідно до п.1 якого, продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти і сплатити вартість відповідно до умов, що визначені в цьому договорі, автозаправну станцію на 150 заправок на добу (далі АЗС), яка розташована за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Артилерійська, 6, а також обладнання, перелік якого визначений в Додатку №1 (далі Обладнання), яке розміщено на території вказаної АЗС, далі за текстом все майно іменується - Об`єкт продажу.

Право власності Публічного акціонерного товариства „Укрнафта» на автозаправну станцію на 150 заправок на добу за адресою об`єкта: Одеська обл., м.Одеса, , вул. Артилерійська, 6, підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.05.2004р. (а.с. 96).

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Приписами ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Положеннями ст. 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду землі» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Як передбачено ст. 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно положень ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

У відповідності до до п. 2 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Порядок здійснення державної реєстрації договорів оренди землі на час укладення договору оренди від 05.09.2002 року за № 688/45 був регламентований Порядком державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року № 2073.

Згідно п. п. 12, 13 Порядку № 2073, факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди). Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком. Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі ведеться окремо в розрізі кожної сільської, селищної, міської ради, а також у розрізі Київської, Севастопольської міської державної адміністрації. Книга прошнуровується, засвідчується підписами сільського, селищного, міського голови та начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів і скріплюється печатками.

Датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації (п. 14 Порядку № 2073).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що невнесення відомостей до Державного реєстру речових прав щодо права оренди спірної земельної ділянки не тягне правових наслідків щодо недійсності договору оренди від 05.09.2002 року за № 685/66, тому доводи відповідача щодо відсутності державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку, що свідчить про не чинність вищезазначеного договору, не приймаються судом до уваги, оскільки договір оренди від 05.09.2002 року за № 685/66 було зареєстровано у встановленому на той час законом порядку.

Згідно ч.1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Як встановлено частиною 2 статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 по справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 29.11.2018 по справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 по справі №902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 по справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, від 18 квітня 2019 року у справі №913/210/18, від 11.03.2020 року у справі №921/257/19 неодноразово висловлював позицію про те, що особа, яка набула права власності на нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому, договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

Отже, вищенаведені норми слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. При цьому, договір оренди не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов`язанні.

Приймаючи до уваги вищевказані обставини, доводи та заперечення відповідача у даній частині судом також не приймаються.

Приписами ч. 1 ст. 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Згідно з п. «в» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Як встановлено п.1-3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» , оплата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» , істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, плата та за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної тати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно положень пункту 288.1. статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної тати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Як передбачено пунктом 288.2 статті 288 Податкового кодексу України, платником орендної плати за земельну ділянку є її орендар. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.3 статті 288 Податкового кодексу України). Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4 статті 288 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст. 23 Закону України «Про оренду землі» , орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно ч.1,3,5 ст.762 Цивільного кодексу України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як вже було зазначено судом, договором оренди від 05.09.2002 року за №985/66 встановлено фіксований розмір орендної плати за земельну ділянку площею, а також визначено, що орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000р №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель» .

Суд зазначає, що також умовами п.2.5 Договору оренди від 05.09.2002 року за №685/66 передбачено, що умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені і є невід`ємними частинами цього договору.

Поряд з цим, звертаючись до суду, позивачем було надано розрахунок, з якого вбачається, що орендна плата за земельну ділянку площею 1110 кв.м, розрахована фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 06.05.2020р. №914 та Договору оренди землі від 05.09.2002р., у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки об`єкта оренди, і складає 130939,15 грн. на рік, отже, неотримана плата за земельну ділянку за період з 01.02.2018р. по 31.01.2021р. становить 392817,45 грн.

Приймаючи до уваги, що у договорі оренди від 05.09.2002 року № 685/66 встановлено фіксований розмір орендної плати з урахування індексації, а також те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення додаткових угод щодо зміни умов договору в частині визначення та встановлення орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки об`єкта оренди, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленої позивачем суми заборгованості по орендній платі з 01.02.2018р. по 31.01.2021р., яка за його розрахунками становить 392817,45 грн.

Також, суд зазначає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені також не підлягають задоволенню, оскільки судом визнано основну суму заборгованості, заявленої до стягнення з відповідача, необґрунтованою та безпідставною, а розрахунок компенсаційних нарахувань та штрафних санкцій безпосередньо залежить від основної суми заборгованості.

Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Одеської міської ради не підлягають задоволенню судом, у зв`язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю, у зв`язку з чим, в задоволенні позову судом відмовляється.

Щодо позовної давності.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач у заяві від 25.08.2021р. вх. №ГСОО 22423/21 просив суд застосувати позовну давність до позовних вимог Одеської міської ради до Публічного акціонерного товариства „Укрнафта» у даній справі та в задоволенні вимог Одеської міської ради про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі.

Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» , перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вимога відповідача про застосування строків позовної давності не приймається судом до уваги, оскільки суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановив, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, отже приймається рішення про відмову у задоволенні позову не через пропуск строку позовної давності та суд не застосовує позовну давність, яка заявлена відповідачем.

Враховуючи відмову судом у позові, судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України. суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Одеської міської ради до Публічного акціонерного товариства „Укрнафта» про стягнення 447795,05 грн. - відмовити у повному обсязі.

2.Витрати по сплаті судового збору у розмірі 6716,93 грн. покласти на Юридичний департамент Одеської міської ради.

Повний текст рішення складено 17 грудня 2021 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Суддя Т.Г. Д`яченко