Постанова

від 19.07.2022 по справі 916/2195/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/2195/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: С.І. Колоколова, Н.М. Принцевської,

секретар судового засідання - Соловйова Д.В.

за участю представників:

від позивача: Садардінова І.В.

від відповідача: Соколов В.М.

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 15 грудня 2021 року, суддя в І інстанції Д`яченко Т.Г., повний текст якого складено 17.12.2021 в м. Одесі

у справі №916/2195/21

за позовом: Одеської міської ради

до: Публічного акціонерного товариства Укрнафта

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради

про стягнення 447795,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року Одеська міська рада звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Укрнафта (далі ПАТ «Укрнафта», Товариство) про стягнення 447 795,05 грн., з яких 392 817,45 грн. основного боргу з орендної плати, 5737,31 грн. пені, 17181,32 грн. - 3% річних та 32058,97 грн. втрат від інфляції, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору оренди землі від 05.09.2002 в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що до ПАТ «Укрнафта» з моменту виникнення у нього права власності на об`єкт нерухомого майна нежилу будівлю автозаправної станції перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій це майно розміщено, тому відповідач має належним чином виконувати умови договору оренди землі від 05.09.2002 в частині сплати орендної плати.

Відносини щодо оренди земельних ділянок регулюються п. «в» ч. 1 ст. 96, ч. 1 ст. 206 Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 24 Закону України «Про оренду землі», з аналізу яких вбачається, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. З урахуванням вищезазначеного, як вказує позивач, фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради розраховано суму оренди ПАТ «Укрнафта» за період з 01.02.2018 по 31.01.2021.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилаючись на п. 3.4.6. договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002 року стверджував, що позивач, укладаючи з ТОВ „Мавекс договір оренди землі, погодився з тим, що ТОВ „Мавекс буде продовжувати сплачувати оренду плату за землю, навіть після переходу права власності на будівлю АЗС, що розташована на орендованій земельній ділянці.

ПАТ „Укрнафта набуло право власності на автозаправну станцію не від ТОВ „Мавекс, а від ТОВ „Євротрейд на підставі договору купівлі-продажу майна № 29-12 від 18.12.2003 року.

Інформація про те, що між позивачем та ТОВ „Євротрейд укладався або переукладався договір оренди земельної ділянки, яка розташована за адресою Одеська область, м. Одеса, вул. Артилерійська, 6 у відомостях Державного земельного кадастру відсутня.

Тому, на думку відповідача, у ТОВ „Євротрейд на момент відчуження будівель АЗС (18.12.2003 року), не виникло (незареєстроване) право оренди земельною ділянкою під будівлями АЗС, що в свою чергу унеможливлює перехід до ПАТ „Укрнафта обов`язків ТОВ „Мавекс як орендаря по договору оренди землі.

Крім того, відповідачем було зауважено суду, що ТОВ „Мавекс та ТОВ „Євротрейд були припинені як юридичні особи, у зв`язку з чим договір оренди між позивачем та відповідачем не укладався, а право оренди не реєструвалось, у зв`язку з чим ним неодноразово вживалися заходи, направлені на оформлення договірних відносин оренди земельної ділянки з Одеською міською радою.

Також, відповідач зазначав, що позовна заява підписана особою, яка не має права такого підписання.

В процесі розгляду даної справи судом першої інстанції ПАТ «Укрнафта» подано до суду заяву про застосування передбачених законом наслідків пропуску позивачем строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду. Зокрема, у вказаній заяві відповідач, посилаючись на вимоги, визначені ст.257 Цивільного кодексу України, зазначав, що виходячи зі змісту позовної заяви позивач про ймовірне порушення своїх права щодо несплати з боку відповідача орендної плати дізнався в лютому 2018 року, та з 01.02.2018 року почав обліковувати таку заборгованість за відповідачем. Таким чином, на думку відповідача, строк позовної давності щодо позовних вимог Одеської міської ради про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати сплив 02.02.2021 року, у зв`язку із чим у таких вимогах позивачу слід відмовити.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.12.2021р. відмовлено у задоволенні позову Одеської міської ради до Публічного акціонерного товариства Укрнафта про стягнення 447795,05грн.

Судове рішення мотивовано тим, що невнесення відомостей до Державного реєстру речових прав щодо права оренди спірної земельної ділянки не тягне правових наслідків щодо недійсності договору оренди від 05.09.2002 року за № 685/66, тому доводи відповідача щодо відсутності державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку, що свідчить про не чинність вищезазначеного договору, не приймаються судом до уваги, оскільки договір оренди від 05.09.2002 року за № 685/66 було зареєстровано у встановленому на той час законом порядку.

При цьому, суд вказував те, що звертаючись до суду позивачем було надано розрахунок, з якого вбачається, що орендна плата за земельну ділянку площею 1110 кв.м, розрахована фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 06.05.2020р. №914 та Договору оренди землі від 05.09.2002р., у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки об`єкта оренди, і складає 130939,15 грн. на рік, отже, неотримана плата за земельну ділянку за період з 01.02.2018р. по 31.01.2021р. становить 392817,45 грн.

Приймаючи до уваги, що у договорі оренди від 05.09.2002 року № 685/66 встановлено фіксований розмір орендної плати з урахування індексації, а також те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення додаткових угод щодо зміни умов договору в частині визначення та встановлення орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки об`єкта оренди, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленої позивачем суми заборгованості по орендній платі з 01.02.2018р. по 31.01.2021р., яка за його розрахунками становить 392817,45 грн.

Також, суд зазначав, що заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені також не підлягають задоволенню, оскільки судом визнано основну суму заборгованості, заявленої до стягнення з відповідача, необґрунтованою та безпідставною, а розрахунок компенсаційних нарахувань та штрафних санкцій безпосередньо залежить від основної суми заборгованості.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд вважав, що позовні вимоги Одеської міської ради не підлягають задоволенню судом, у зв`язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю, у зв`язку з чим, в задоволенні позову слід відмовити.

Вимога відповідача про застосування строків позовної давності судом не була прийнята до уваги, оскільки суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановив, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, отже суд прийняв рішення про відмову у задоволенні позову не через пропуск строку позовної давності та суд не застосував її.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Одеська міська рада звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю та пприйняти нове рішення, яким позовні вимоги Одеської міської ради задовольнити в повному обсязі.

Скаржник вважає, що судом внаслідок неправильної оцінки доказів невірно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається нате, що судом першої інстанції невірно зроблено висновки по суті позовних вимог стосовно визначення розміру заборгованості за договором оренди землі від 05.09.2021 року. У даній справі судом першої інстанції взагалі не досліджено питання розрахунку розміру заборгованості та не зазначено належного обґрунтування підстав для відмови у задоволенні таких позовних вимог Одеської міської ради, що фактично в порушення вимог ст. 206 Земельного кодексу України надає можливість ПАТ « Укрнафта» безоплатно використовувати земельну ділянку без сплати орендної плати.

Крім того, суд першої інстанції аргументує свої висновки щодо застосування фіксованого розміру орендної плати з урахування індексації, посилаючись на п. 2.5 договору оренди від 05.09.2002 року за № 685/66, яким передбачено, що умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені і є невід' ємними частинами цього договору. Однак, вказаний пункт договору процитовано судом не повністю, оскільки він також визначає, що: «Орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у випадку збільшення відповідно до законів України земельного податку».

Таким чином, скаржник, з посиланням на ст. 270, 271 Податкового кодексу України, вважає, що відповідно до п. 2.5 договору оренди орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у випадку збільшення відповідно до законів України земельного податку, а базою для визначення такого податку є нормативна грошова оцінка земельної ділянки та рішення рад щодо встановлення ставок земельного податку, оприлюднених відповідним органом місцевого самоврядування. Отже, з урахуванням збільшення земельного податку Одеською міською радою відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору оренди землі від 05.09.2002 року за № 685/66 розраховано орендну плату у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

При цьому, зокрема, скаржник зазначав, що застосування нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, затвердженої рішенням Одеської міської ради, є обов`язковими для виконання всіма розташованими па відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями.

Також апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у договорі оренди від 05.09.2002 року встановлено фіксований розмір орендної плати з урахування індексації, а також те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення додаткових угод щодо зміни умов договору в частині визначення та встановлення орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки об`єкта оренди, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленої позивачем суми заборгованості по орендній платі з 01.02.2018 р. по 31.01.2021 р., яка за його розрахунками становить 392 817,45 грн», з огляду на те, що розрахунок заборгованості за договором оренди землі здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства на підставі Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 06.05.2020 року за № 914.

Крім того, суд першої інстанції у своєму рішенні звертається до п. 2.5 договору оренди землі від 05.09.2002 року за № 685/66, яким передбачено, що умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені і є невід`ємними частинами цього договору.

Однак, судом проігноровано те, що згідно з п. 2.1 розділу 2 договору розрахунок орендної плати зроблений відповідно до Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за часткову участь у землекористуванні в м. Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 29.02.2000 року № 702-ХХІІІ та рішенням Одеської міської ради № 1709- ХХІІІ від 31.10.2000 року «Про затвердження ставки орендної плати за користування земельними ділянками ум. Одесі», а також постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель». Таким чином, скаржник зазначає, що договором оренди землі від 30.03.2005 року визначено обчислення розміру орендної плати на підставі вищевказаних рішень Одеської міської ради, якими безпосередньо закріплено застосування 3 % від нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати для земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Краснова.

Крім того, судом першої інстанції невірно зроблено висновки по суті позовних вимог стосовно стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені за договором оренди землі від 05.09.2021 року.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідач, зокрема, вказує те, що розрахунок розміру орендної плати виходячи із 3% від розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки є необґрунтованим, доказів зміни встановленого в договорі розміру орендної плати матеріали даної справи не містять, таким чином апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою.

Враховуючи що загальновідомий доступ до рішень Одеської міської ради на період воєнного часу закритий, колегія суддів вважає за необхідне залучити до матеріалів справи додані скаржником до апеляційної скарги копії рішень Одеської міської ради від 29.02.2000 року № 702-ХХІІІ та від 31.10.2000 року № 1709- XXІІІ та надати ім відповідну оцінку у сукупності з іншими доказами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, з інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 10.09.2021 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:51:008:00367, належить до комунальної власності та знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вулиця Краснова, власником цієї земельної ділянки є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради.

05.09.2002 року між Одеською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мавекс (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до п.1.1 якого, Орендодавець на підставі Закону України Про оренду землі та рішення Одеської міської ради № 2849-ХХ1П від 15.10.2001 надає, а Орендар приймає у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, загальною площею 1647 кв.м, що знаходиться в місті Одесі, в Приморському районі, по вулиці Краснова, із земель міста, згідно з планом земельної ділянки (Додаток № 1), який є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п.1.2 договору оренди зазначена земельна ділянка, загальною площею 1947 кв.м., надається у володіння та користування орендаря, в тому числі: земельна ділянка площею 1110 кв.м., терміном на 20 років - до 15.10.2021 (у тому числі терміном на 1 рік - на період будівництва АЗС), для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 150 заправок на добу; земельна ділянка площею 837кв.м., терміном на 1 рік, для організації будівництва та благоустрою прилеглої території.

Відповідно до п. 1.4 договору оренди грошова оцінка земельної ділянки на момент нотаріального посвідчення Договору складає 311 500,53 грн., згідно з Довідкою №376, виданою Управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради 30.08.2002 року.

Як встановлено п.2.1 договору оренди, за користування земельною ділянкою Орендар сплачує Орендодавцеві орендну плату. Розрахунок орендної плати зроблений відповідно до Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками та за дольову участь у землекористуванні в місті Одесі, затвердженого Рішенням Одеської міської ради за № 702-ХІІІ від 29.02.2000р. та Рішенням Одеської міської ради за № 1709-ХХІІІ від 31.10.2000р. Про затвердження ставки орендної плати за користування земельними ділянками у м. Одесі та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000р. за № 783 Про проведення індексації грошової оцінки земель (з урахуванням коефіцієнта індексації 1,182 та 1,02).

Пунктом 2.2 договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів слідуючих за останнім календарним днем звітнього місяця, у розмірі: на період будівництва: за земельну ділянку загальною площею 1947 кв.м: 1,60*1947=3115,20грн. на рік; на період експлуатації: за земельну ділянку площею 1110 кв.м: 24,00*1110=26640,00 грн. на рік.

Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000р №783 Про проведення індексації грошової оцінки земель.

Згідно п.2.5 договору оренди, орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності. Умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені і є невід`ємними частинами цього договору.

Орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у випадку збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку.

Згідно з п.3.1.2 договору Орендодавець має право вимагати від Орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до п.3.4.6 договору Орендар зобов`язаний повідомити в тижневий термін Орендодавця про відчуження будинків і споруд ( або їх частин), розташованих на переданій в оренду земельній ділянці, переоформити документи на право подальшого користування земельною ділянкою, а також повідомити нового власника придбаних будівель чи споруд (їх частин) про необхідність оформлення відповідних документів на право оренди. До переоформлення міською радою прав третіх осіб на користування земельною ділянкою, зазначеною в п. 1 договору, або її частиною (при переході права власності на будинок, споруду або їх частини) орендна плата за земельну ділянку сплачується Орендарем за всю ділянку у повному обсязі.

Як встановлено п.5.1 договору за несвоєчасне внесення орендної плати, орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів.

Пунктом 6.9 договору передбачено, що цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації в порядку, передбаченому законодавством України.

Договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 05.09.2002 та зареєстровано в реєстрі за № 9966.

Також, вказаний договір оренди зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 07.10.202 № 685/66.

На виконання умов даного договору, орендодавець передав, а орендар прийняв на підставі рішення Одеської міської ради №2467-ХХІV від 20.04.2004 року та на підставі акту визначення меж земельної ділянки в натурі, земельну ділянку площею 0,1684 га за адресою: м. Одеса, вулиця Стуса, 2-а, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі земельної ділянки від 03.11.2004 року.

Згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 06.05.2020 року №914 вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 4364638,25 грн.

Також, 18.12.2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Євротрейд (продавець) та Відкритим акціонерним товариством Укрнафта (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майна № 29-12, за умовами п.1 якого, продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти і сплатити вартість відповідно до умов, що визначені в цьому договорі, автозаправну станцію на 150 заправок на добу (далі АЗС), яка розташована за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Артилерійська, 6, а також обладнання, перелік якого визначений в Додатку №1 (далі Обладнання), яке розміщено на території вказаної АЗС, далі за текстом все майно іменується - Об`єкт продажу.

Відповідно до п. 3 даного договору, об`єкт продажу знаходиться на земельній ділянці 1947 кв.м., яка знаходиться в користуванні у продавця на підставі заяви попереднього власника Об`єкту продажу про відмову від користування земельною ділянкою під вказаним об`єктом продажу на користь продавця (лист № 1088 від 05.12.2003)

Право власності Публічного акціонерного товариства „Укрнафта на автозаправну станцію на 150 заправок на добу за адресою об`єкта: Одеська обл., м.Одеса, вул. Артилерійська, 6, підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 3648974 від 21.05.2004р.

З відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що нежила будівля автозаправочної станції, за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, 6, на підставі договору купівлі-продажу майна № 29-12 від 18.12.2002 з 21.05.2004 року належить на праві власності ПАТ Укрнафта (код ЄДРПОУ: 00135390).

Також судом встановлено, що листом від 03.10 2019 №01/01/12/01/03/21/1/299 ПАТ «Укрнафта» зверталося Одеського міського голови, в якому виклало прохання надати в оренду строком на 49 років земельні ділянки за вказаними у листі адресами, серед яких земельна ділянка, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, 6 загальною площею 0,1110 га, кадастрові номери 5110137300:51:008:0036.

У відповідь на вказаний вище лист Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом від 12.12.2019 року №01-18/1544-09-01 повідомив відповідача про те, що в договорах оренди землі адреси земельних ділянок не співпадають з адресами нерухомого майна, яке на них розташовано. Крім того, відсутні копії технічних паспортів та правовстановлюючих документів на нерухоме майно завірені підписом та печаткою підприємства. Необхідне звернення до Одеської міської ради щодо дозволу на розробку технічної документації щодо інвентаризації земельних ділянок; для подальшої роботи щодо підготовки проектів рішень Одеської міської ради про надання вищезазначених земельних ділянок в оренду ПАТ «УКРНАФТА» необхідно вчинити певні дії та надати відсутні документи згідно додатку до листа.

Претензією від 08.07.2019 вих. №01-13/2984 на адресу ПАТ «Укрнафта», Департамент комунальної власності Одеської міської ради вимагав у найкоротший термін сплатити заборгованість в сумі 92939,04 грн., яка виникла у зв`язку із несплатою відповідачем орендної плати за користування спірною земельною ділянкою та попередив, що у випадку непогашення зазначеного боргу у повному обсязі буде ініційовано питання щодо стягнення заборгованості у судовому порядку.

У відповідь на вказану претензію відповідач, листом від 06.08.2019 року повідомив Департамент комунальної власності Одеської міської ради про те, що договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Одеса, вул. Артилерійська, 6, загальною площею 1947кв.м. між Одеською міською радою та Публічним акціонерним товариством «УКРНАФТА» не укладався, а право оренди не реєструвалось, з огляду на що між сторонами договірні відносини відсутні, а відтак, вимога Департаменту про сплату заборгованості у нарахованому вище розмірі є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Так, предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 392 817,45 грн. основного боргу з орендної плати, 5737,31 грн. пені, 17181,32 грн. - 3% річних та 32058,97 грн. втрат від інфляції, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору оренди землі від 05.09.2002 в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою а також вирішення питання щодо відсутності або наявності підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності у відповідності до вимог ст. 257 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, вважав, що позовні вимоги Одеської міської ради не підлягають задоволенню судом, у зв`язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю, у зв`язку з чим, в задоволенні позову слід відмовити.

Проте колегія суддів частково не може погодитися з такими висновками місцевого суду, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України зарахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ч.1. ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Приписами ст. 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Положеннями ст. 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду землі» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Як передбачено ст. 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з положенням ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

У відповідності до до п. 2 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Порядок здійснення державної реєстрації договорів оренди землі на час укладення договору оренди від 05.09.2002 року за №685/66 був регламентований Порядком державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року №2073.

Згідно з п. п. 12, 13 Порядку №2073, факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди). Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком. Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі ведеться окремо в розрізі кожної сільської, селищної, міської ради, а також у розрізі Київської, Севастопольської міської державної адміністрації. Книга прошнуровується, засвідчується підписами сільського, селищного, міського голови та начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів і скріплюється печатками.

Датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації (п. 14 Порядку № 2073).

З огляду на вищевикладене, враховуючи приписи чинного законодавства колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в даному випадку факт невнесення відомостей до Державного реєстру речових прав щодо права оренди спірної земельної ділянки не тягне правових наслідків щодо недійсності договору оренди від 05.09.2002 року за №685/66.

Згідно з ч.1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Як встановлено частиною 2 статті 377 ЦК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 по справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 по справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 по справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 по справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, від 18 квітня 2019 року у справі №913/210/18, від 11.03.2020 року у справі №921/257/19 неодноразово висловлював позицію про те, що особа, яка набула права власності на нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

Отже, при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. При цьому договір оренди не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов`язанні.

Так, в даному випадку договір оренди від 05.09.2002 року за 685/66 не припинив свою дію, а право оренди земельної ділянки перейшло до нового власника будівлі ПАТ «Укрнафта», у зв`язку з чим висновки місцевого господарського суду в цій частині є обґрунтованими.

Разом з тим, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині необґрунтованості та недоведеності заявленої позивачем суми заборгованості з орендної плати з 01.02.2018 року по 31.01.2021 року у розмірі 392 817,45 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Як вже зазначалося, за приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до п.п. 14.1.147. п. 14.1. статті 4 Податкового кодексу України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п.п. 14.1.72. п. 14.1. статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Положеннями п. 287.1. статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Таким чином, плата за землю здійснюється в залежності від суб`єкта належності земельної ділянки: власником землі сплачується земельний податок, а орендарем за договором оренди землі - орендна плата.

Згідно з п.п. 288.1. - 288.4. статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Виходячи з системного аналізу норм земельного та податкового законодавства України, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України), з іншого - є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Разом з тим основною підставою для нарахування орендної плати за землю є саме договір оренди земельної ділянки (частина 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі", пункт 288.1 статті 288 ПК України).

При цьому колегія суддів враховує, що за змістом частини 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" Податковим кодексом України регулюються виключно строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тоді як всі інші питання, зокрема, розмір, умови нарахування та внесення орендної плати за землю, порядок та підстави зміни такого розміру, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, про що також зазначено в пункті 288.4 статті 288 цього Кодексу (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 925/258/17).

Колегія суддів зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 статті 288 Податкового Кодексу України.

Пунктом 288.5.1. статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Колегія суддів звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові КАС №814/1786/16 від 02.09.2020, згідно якої річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 №6761-VI «Про проведення нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» рішенням Одеської міської ради від 29.06.2016 №756-VII «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси та встановлено, що нормативна грошова оцінка, зазначена в пункті 1 цього рішення, застосовується з 1 січня 2017 року.

Згідно з Витягом з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки №914 від 06.05.2020 року, нормативно грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 5110137300:42:002:0004, площею 1110 кв.м. становить 4 364638,25 грн. Загальна сума орендної плати за 2018-2020 рр. розрахована у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 130 939,15 грн.

За умовами п.2.5 договору оренди орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності. Умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені і є невід`ємними частинами цього договору. Орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у випадку збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що, відповідач був обізнаним про те, що розмір грошової оцінки та орендної плати за користування орендованою ним земельною ділянкою за вищезгаданим договором не є сталим показником і змінюється у зв`язку з проведенням її щорічної індексації, зміною нормативної грошової оцінки земель міста та внаслідок внесення змін на підставі вимог діючого законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з п.2.1 розділу 2 Договору розрахунок орендної плати зроблений відповідно до «Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками та за дольову участь у землекористуванні в місті Одесі», затвердженого Рішенням Одеської міської ради за № 702-ХІІІ від 29.02.2000 та Рішенням Одеської міської ради за № 1709-ХХІІІ від 31.10.2000 «Про затвердження ставки орендної плати за користування земельними ділянками у м. Одесі» та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 за № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».

Рішенням Одеської міської ради від 31.10.200 №1709-XXIII «Про затвердження ставки орендної плати за користування земельними ділянками у м. Одесі» затверджено річну ставку орендної плати за користування земельними ділянками у м.Одесі, у відповідності до «Грошової оцінки земель м.Одеси», затвердженої рішенням Одеської міської ради №438-XXIII від 09.12.99. Вказаним рішенням встановлено для Автозаправочних станцій визначено ставку 3%.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на умови укладеного договору оренди, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги в частині того, що в даному випадку визначено обчислення розміру орендної плати із застосуванням 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а також закріплено необхідність зміни орендної плати, у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки землі.

Отже, враховуючи викладене та дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості ПАТ «Укрнафта» по орендній платі за спірним договором, колегія суддів вважає, що розрахована позивачем орендна плата за період з 01.02.2018 року по 31.01.2021 року становить 392 817,45 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.

Крім того, судова колегія звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачеві на підставі п. 5.1 договору пеню у розмірі 5 737,31 грн. та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період 01.02.2018 року по 31.01.2021 3% річних у розмірі 17 181,32 грн. та втрати від інфляції в розмірі 32 058,97 грн.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Пунктом 3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і договір є обов`язковим до виконання.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору оренди строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не заперечується, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача пені, втрат від інфляції та відсотків річних є обґрунтованою.

За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків пені, процентів річних та втрат від інфляції судом апеляційної інстанції встановлено, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору оренди землі та чинному законодавству, є арифметично вірними, і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо поданої відповідачем до суду першої інстанції заяви про застосування позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19", відповідно до якої на всій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.

В подальшому на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України дія карантину, встановленого на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, була неодноразово продовжена, у зв`язку з чим останній триває до теперішнього часу.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону України №540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)") передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В силу приписів частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом встановлено, що саме з лютого 2018 року відповідач порушує умови спірного договору оренди землі та не сплачує орендну плату, а також те, що фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради розраховано суму оренди, починаючи саме з лютого 2018 року.

Одеська міська рада звернулася до господарського суду з даним позовом 26.07.2021 року, що підтверджується відміткою канцелярії суду на першому аркуші позовної заяви.

З огляду на викладене, враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12.03.2020 та триває до теперішнього часу, апеляційний господарський суд, беручи до уваги продовження встановленого законом строку позовної давності на період дії карантину, приходить до висновку, що Одеська міська рада звернулася з вимогами до суду першої інстанції у даній справі в межах строку позовної давності.

А тому, твердження відповідача про те, що строк позовної давності щодо вимог Одеської міської ради до ПАТ «Укрнафта» сплив 02.02.2021 не заслуговує на увагу.

Відповідно до приписів ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Таким чином, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені Міністерством оборони України позовні вимоги є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню, а протилежний висновок місцевого суду не ґрунтується на належних доказах та є помилковим. Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд надав невірну оцінку обставинам справи, визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведено та виклав у рішенні висновки, які не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту б частини 4 статті 282 ГПК України, у зв`язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з ст. ст. 123, 129 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 6716,93 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 15 грудня 2021 року у справі № 916/2195/21 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов Одеської міської ради до Публічного акціонерного товариства Укрнафта за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про стягнення 447795,05 грн. - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Укрнафта (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, ЄДРПОУ 00135390) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, ЄДРПОУ 26597691) заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 392 817,45 грн., пеню у розмірі 5 737,31 грн., 3 % річних у розмірі 17 181,32 грн., втрати від інфляції у розмірі 32 058,97 грн. та 6 716,93 грн. витрат зі сплати судового збору.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.ст.287-288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.07.2022 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді С.І. Колоколов

Н.М. Принцевська