Постанова

від 14.12.2021 по справі 910/9010/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2021 р. Справа№ 910/9010/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар судового засідання : Позюбан А.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 14.12.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.09.2020

у справі №910/9010/17 (суддя - Щербаков С.О.)

за позовом Первинної профспілкової організації

Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш"

в особі Профспілкового комітету

до 1) Міністерства розвитку економіки, торгівлі та

сільського господарства України;

2) Фонду державного майна України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державне підприємство "Електронмаш"

про визначення частки трудового колективу, визнання частково

недійсними наказу та статуту

В С Т А Н О В И В:

Первинна профспілкова організація Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету (надалі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (надалі - Міністерство, відповідач-1) та Фонду державного майна України (надалі - Фонд, відповідач-2) про зобов`язання відповідачів вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш" в майні Державного підприємства "Електронмаш" (надалі - Підприємство), визнання недійсним в частині збільшення статутного капіталу наказу Міністерства від 28.09.2016 №1621 (Наказ №1621) та затвердженого цим Наказом №1621 статуту Підприємства (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 06.08.2018).

Позов обгрунтовано тим, що збільшення статутного капіталу Підприємства Наказом №1621 здійснено за рахунок власності його трудового колективу. Позивач вважає, що такі дії Міністерства можуть призвести до суттєвого порушення прав та законних інтересів трудового колективу Підприємства з огляду на розпочату процедуру приватизації Підприємства шляхом продажу єдиного майнового комплексу на аукціоні, що позбавить можливості реалізувати своє право власності трудовому колективу Підприємства.

Водночас, позивач зазначає, що скасування пункту 1 Наказу №1621 про збільшення статутного капіталу Підприємства тягне за собою і скасування статуту, який затверджений зазначеним наказом, оскільки пунктом 6.1 статуту, встановлено, що для забезпечення діяльності підприємства за рахунок майна, переданого йому уповноваженим органом управління, доходу підприємства та інших не заборонених законодавством джерел створюється статутний капітал підприємства, який становить 108 183 000, 00 грн, водночас, попередній статут Підприємства в редакції 2009 року, який діяв до затвердження статуту Підприємства оскаржуваним наказом, зазначав, що статутний фонд підприємства становить 43 118 тис. грн (пункт 4.8.1 статуту).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 припинено провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття судового акта) через непідвідомчість справи господарським судам України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23.05.2018, зазначену ухвалу скасовано, матеріали справи №910/9010/17 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 26.02.2020 зазначені рішення та постанову суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після нового розгляду справи №910/9010/17, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що прибуток Підприємства, який передавався у власність членів трудового колективу, був персоніфікованим, кожний член трудового колективу мав свій індивідуальний рахунок у системі обліку, на якому обліковувалась його частка в майні підприємства. Право на частку в майні Підприємства можуть мати лише ті члени трудового колективу, які працювали на підприємстві у відповідний період і які зазначені у відповідному витягу з особових рахунків працівників ДНВП "Електронмаш". Отже, Позивачу необхідно було звертатися до суду з позовом про визнання права на частку в майні державного підприємства за конкретними фізичними особами членами трудового колективу, тому позовні вимоги про зобов`язання вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш" у майні Підприємства не підлягають задоволенню. Тобто за висновком місцевого господарського суду, позивач обрав неправильний спосіб захисту.

Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, а позивач не зазначив, які саме дії необхідно вчинити відповідачам для визначення частки трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш" у майні Підприємства. Крім того, суд встановив, що станом на час розгляду справи Фонд не є органом управління Підприємства, оскільки процес передачі єдиного майнового комплексу Підприємства зі сфери управління Мінекономрозвитку до сфери управління Фонду не завершено.

Водночас місцевий господарський суд зазначив про відсутність підстав для беззаперечного висновку про збільшення статутного капіталу Підприємства Наказом №1621 саме за рахунок коштів трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш" за відсутності визнання права на частку в майні Підприємства за конкретними фізичними особами - членами трудового колективу, тобто визначення її розміру.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Первинна профспілкова організація Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/9010/17 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, судове рішення ухвалено із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом не було досліджено механізму збільшення статутного капіталу, джерел його збільшення та невідповідність розміру статутного капіталу в спірному наказі та статуті підприємства. За твердженням позивача, збільшення розміру статутного капіталу підприємства було здійснено відповідачем-1 за рахунок частки трудового колективу підприємства.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним у частині збільшення статутного капіталу Наказу №1621 та статуту Підприємства, затвердженого цим наказом та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково, визнано недійсним пункт 1 резолютивної частини Наказу №1621 та пункт 6.1 статуту Підприємства, затвердженого Наказом №1621, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10.06.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №910/9010/17 закрито.

Касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду державного майна України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №910/9010/17 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, закрито.

Касаційну скаргу Фонду державного майна України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №910/9010/17 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, задоволено частково.

Касаційну скаргу Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/9010/17 залишено без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №910/9010/17 скасовано в частині:

- скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсними у частині збільшення статутного капіталу наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28.09.2016 №1621 та статуту Державного підприємства "Електронмаш", затвердженого цим наказом з прийняттям в цій частині нового рішення;

- стягнення з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України судових витрат.

У зазначеній частині справу №910/9010/17 направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №910/9010/17 залишено без змін.

Верховний Суд скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в зазначеній вище частині з направленням справи на новий розгляд в скасованій частині зазначив, зокрема, про те, що визнаючи недійсним пункт 1 Наказу №1621, апеляційний господарський суд дійшов висновку про безпідставність збільшення Міністерством статутного капіталу Підприємства з огляду на відсутність перерахованих у постанові випадків, що, за висновком суду, можуть бути підставою для зміни величини статутного капіталу (введення в дію нових потужностей; реконструкції та модернізації обладнання; безкоштовного отримання коштів від інших підприємств; дооцінки засобів; отримання коштів внаслідок злиття декількох державних підприємств; виділення додаткових коштів, зареєстрованих в статутних документах державними структурами). Однак залишивши поза увагою положення частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції не навів конкретні приписи цивільного законодавства, які визначають підстави зміни статутного капіталу, регулюють право власності на майно державного підприємства тощо, всупереч яким ухвалений Наказ №1621.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, апеляційний господарський суд не з`ясував, які права (інтереси) трудового колективу Підприємства, на захист яких поданий позов, були порушені внаслідок ухвалення Наказу №1621, збільшення статутного капіталу Підприємства та затвердження статуту Підприємства в новій редакції.

З мотивувальної частини оскаржуваної постанови не вбачається встановлення судом на підставі наданих учасниками справи доказів того, що спірними положеннями Наказу №1621 передбачено збільшення статутного капіталу Підприємства за рахунок певних коштів, належних членам трудового колективу Підприємства, а також порушення у зв`язку з цим конкретних саме колективних інтересів працівників Підприємства в цілому. Водночас, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено, що позов у цій частині поданий на захист прав позивача чи трудового колективу Підприємства під час приватизації, в суду відсутні підстави надавати висновок щодо можливості профспілки брати участь у процесі приватизації державного майна.

За наслідками розгляду позовних вимог про визнання недійсним затвердженого Наказом №1621 статуту Підприємства суд апеляційної інстанції визнав недійсним пункт 6.1 статуту Підприємства в зазначеній редакції, визнавши таку вимогу похідною від визнання недійсним Наказу №1621. Однак в оскаржуваній постанові не зазначено, з яких підстав апеляційний господарський суд дійшов висновку про оскарження Позивачем статуту Підприємства саме та лише в частині пункту 6.1 з огляду на зміст заявлених позовних вимог (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 06.08.2018).

23.06.2021 супровідним листом №24.2-16/910/9010/17/329/2021 від 18.06.2021 матеріали справи №910/9010/17 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2021 апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 прийнято справу №910/9010/17 за апеляційною скаргою Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів, апеляційну скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.08.2021.

Запропоновано учасникам справи надати суду апеляційної інстанції письмові пояснення щодо обставин справи №910/9010/17 з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.06.2021.

13.07.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо обставин справи, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду.

Позивач, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду, надав письмові пояснення щодо обставин справи, відповідно до яких з посиланням на п.2.7 Положення про порядок розрахунків за придбані об`єкти приватизації, затвердженого наказом Національного банку України та Фонду державного майна № 467 від 02.11.1992, зазначає, що після визначення особистої частки в сумі коштів трудового колективу кожному працівникові на підприємстві відкривається особовий приватизаційний рахунок на субрахунку №5 рахунку №88 з використанням табельного номера працівника. Кошти з цього субрахунку перераховуються за заявою їх власника на рахунок відповідного позабюджетного фонду приватизації, товариства покупців або фінансового посередника і можуть бути використані тільки з метою приватизації.

Станом на день прийняття відповідачем-1 оскаржуваного наказу №1621, був ще чинний наказ Національного банку України та Фонду державного майна №467 від 02.11.1992, з огляду на що, кошти що обліковувались як незареєстрований капітал могли бути використані тільки з метою приватизації і в жодному випадку не могли бути джерелом збільшення статутного капіталу ДП Електронмаш .

Такі дії відповідача-1, в частині збільшення розміру статутного капіталу за рахунок коштів членів трудового колективу, є нічим іншим як зловживанням правами органу державної влади.

Позивач наголошує, що Наказ №1621 суперечить актам цивільного законодавства та порушує права трудового колективу. Оскаржуваний наказ не містить жодного пояснення щодо джерела формування (збільшення) статутного капіталу, та окрім того, в наказі відсутня інформація про загальний розмір статутного капіталу вже перейменованого Підприємства.

На думку позивача, Верховний Суд, скасувавши постанову апеляційного господарського суду у цій справі, фактично позбавив членів трудового колективу ДП Електронмаш реалізувати свої законні очікування та отримати належну їм частку в майні державного підприємства, і весь тягар доказування поклав на позивача, при цьому допустив зловживання правами органом управління державним підприємством - відповідачем-1.

03.08.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив, у якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у даній справі, рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що Міністерство як орган управління Підприємством у силу покладених на нього завдань та в межах наданих законом повноважень має право щодо утворення статутного капіталу підприємства та затвердження його статуту. Тобто, затверджуючи новий статут Підприємства Наказом №1621, Міністерство реалізувало свої повноваження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2021 розгляд справи №910/9010/17 за апеляційною скаргою Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету відкладено на 31.08.2021

У зв`язку з перебуванням головуючої судді Зубець Л.П. на лікарняному, розгляд апеляційної скарги Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/9010/17, призначений на 31.08.2021 - не відбувся.

Окрім того, у зв`язку з перебуванням суддів Мартюк А.І., Алданової С.О., які входять до складу колегії суддів, у відпустках, вирішити питання щодо подальшого призначення даної справи до розгляду було неможливо.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 справу №910/9010/17 за апеляційною скаргою Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.10.2021.

У зв`язку з перебуванням судді Мартюк А.І., яка входить до складу колегії суддів та не є головуючим суддею, у відпустці з 12.10.2021 до 13.10.2021, та в подальшому на лікарняному, розгляд апеляційної скарги Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/9010/17, призначений на 12.10.2021 - не відбувся.

Окрім того, головуюча суддя Зубець Л.П. перебувала у щорічній відпустці з 22.10.2021 по 29.10.2021, у зв`язку з чим вирішити питання щодо призначення даної справи до розгляду було неможливо.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 справу №910/9010/17 за апеляційною скаргою Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.11.2021.

У судове засідання 30.11.2021 з`явилися представники сторін. Третя особа у судове засідання 30.11.2021 повноважних представників не направила, заяв/клопотань до Північного апеляційного господарського суду не подавала, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі- ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Так, у судовому засіданні 30.11.2021 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд їх задовольнити, а судове рішення в оскаржуваній частині скасувати, прийнявши нове рішення в цій частині про задоволення позову.

Представники відповідачів-1, -2 проти апеляційної скарги заперечували, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили суд залишити оскаржуване рішення без змін.

У відповідності до ст. 216 ГПК України у судовому засіданні 30.11.2021 оголошено протокольно перерву до 14.12.2021.

У судове засідання 14.12.2021 з`явилися представники сторін, які підтримали пояснення надані раніше.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 30.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, Постановою Ради Міністрів СРСР №964 від 14.08.1986 (наказ Міністерства приладобудування засобів автоматизації та систем Управління СРСР № 420 від 29.08.1986) Київське виробниче об`єднання "Електронмаш" (правонаступником якого є Державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш"; ДНВП "Електронмаш") з 01.01.1987 було переведено на повний господарський розрахунок.

Листом заступника Міністра приладобудування засобів автоматизації та систем Управління СРСР Смірнова С.Б. № ЕС-50/1944 від 10.03.1988 поінформовано Київське виробниче об`єднання "Електронмаш", що в якості експерименту, з огляду на підвищення продуктивності праці, надано дозвіл закріпляти у відповідності з трудовим внеском, кожному працівнику частку прибутку, використаної на поповнення основних фондів з наступним нарахуванням доходу.

Дозвіл на самостійне визначення порядку закріплення частки вартості основних фондів було надано Заступником Міністра Радіопромисловості СРСР (лист № Эф-4016 від 21.11.1989).

Також, зазначені правові норми були закріплені в статутах підприємства:

- в статуті Київського виробничого об`єднання "Електронмаш" в редакції 1989 року в пункті 14 передбачено, що дохід, який залишається після розрахунків з бюджетом, переходить у власність членів трудового колективу;

- в статуті Київського виробничого об`єднання "Електронмаш" в редакції від 13.03.1991 в пункті 12 закріплено, що частина чистого прибутку передається у власність трудового колективу підприємства;

- в статуті Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин в редакції від 20.11.1991, в пункті 4.2 закріплено, що частина чистого прибутку, після сплати податків відповідно до законодавства України передається у власність трудового колективу підприємства, розподіляється і використовується по рішенню конференції трудового колективу;

- в статуті Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин в редакції від 30.06.1993, в пункті 4.3 статуту закріплено, що майно, придбане колективом підприємства за час роботи в умовах госпрозрахунку і самофінансування за власний прибуток, є особистою власністю членів трудового колективу і закріплюється на особистий рахунок працівників; в пункті 7.2 статуту чистий прибуток підприємства, який залишається після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, внеску, передбачених законодавством України податків та інших платежів по бюджету, відрахувань в інноваційний фонд, фонд конверсії та інші фонди, обумовлені законодавством та постановами Уряду України, є власністю членів трудового колективу.

Аналогічні норми також наявні в редакції статуту 1998 року (п.п. 4.3, 7.2).

Наказом-постановою Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин (ВУМ) № 291/53 від 26.07.1989, погодженого на Конференції трудового колективу, затверджено Положення про розподіл госпрозрахункового доходу колективу заводу електронних обчислювальних та управляючих машин.

Зазначеним Положенням передбачено, що члени трудового колективу стають власниками частини основних фондів, придбаних за рахунок прибутку підприємства з моменту переходу його на повний госпрозрахунок та самофінансування, засоби, накопичені на особових рахунках працівників підприємства, починаючи з 01.01.1995 будуть оформлені, як цінні папери.

Так, позивачем додано до матеріалів справи витяг з особових рахунків працівників ДНВП "Електронмаш", які працювали в умовах повного госпрозрахунку і самофінансування та отримали частку доходу згідно вказаного Положення за період з 01.01.1989 по 01.04.1994, згідно якого в переліку значиться 10 645 осіб, загальна сума 64 675 291, 57 грн.

Отже, розпочинаючи з 1994 року підприємство розпочало процедуру приватизації державного підприємства - заводу електронних обчислювальних та управляючих машин, що підтверджується протоколом загальних зборів членів трудового колективу державного підприємства - заводу електронних обчислювальних та управляючих машин НВО "Електронмаш" від 24.02.1994.

Комісією по приватизації, утвореною згідно з наказом Фонду державного майна України від 28.03.1994 встановлено, що вартість майна, яке є власністю членів трудового колективу складає 83 217 398 000 карбованців, а в перерахунку на гривні 64 675 000 грн, що підтверджується актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу, затвердженого Фондом державного майна України у 1994 році.

Кошти трудового колективу були спрямовані на придбання основних фондів, про що свідчать додатки до вищезазначеного акту, в тому числі додаток № 4 розрахунок вартості майна заводу ВУМ, придбаного за рахунок коштів колективу станом на 01.04.1994.

Позивач вказує, що розпочатий процес приватизації у спосіб випуску цінних паперів, який тривав з 1994 року постійно залишався нереалізованим через те, що органи, компетентні з питань приватизації з тих або інших підстав зупиняли процедуру приватизації, а державне підприємство "Електронмаш" не вжило достатньо заходів для доведення процесу приватизації до завершення.

Окрім цього, як стверджує позивач, державні органи, зокрема, орган управління (Мінпромполітики України) та Фонд державного майна України, визнавали право членів трудового колективу на частку власності в майні підприємства, що підтверджується наступними документами: планом-графіком виконання додаткових заходів предприватизаційної підготовки по ДНВП "Електронмаш" затвердженого Головою Фонду державного майна України та Міністра промислової політики України у 2001 році, в пункті 11 якого зазначено: "Врахувати при приватизації ДНВП "Електронмаш" рішення комісії по приватизації "Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин", утвореної згідно з наказом Фонду державного майна України № 29ПК від 28.03.1994 щодо збереження долі вартості майна, що є власністю членів трудового колективу в затверджених відсотках" та уточненим планом-графіком виконання додаткових заходів предприватизаційної підготовки по ДНВП "Електронмаш" від 04.07.2002 затвердженого Головою Фонду державного майна України та Міністра промислової політики України, в пункті 9 якого зазначено: "Врахувати при приватизації ДНВП "Електронмаш" підтвердження комісії по приватизації "Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин", утвореної згідно наказу Фонду державного майна України № 29 ПК від 28.03.1994 щодо збереження долі вартості майна, що є власністю членів трудового колективу в затверджених відсотках".

В подальшому, ДНВП "Електронмаш" знову включено до переліку підприємств, які підлягають приватизації.

Так, наказом Фонду державного майна України № 1168 від 27.07.2009 прийнято рішення про приватизацію об`єкта - ДНВП "Електронмаш" шляхом продажу акцій в сумі 43 118 тис. грн, які належать державі у господарських товариствах.

Пунктом № 2 наказу Фонду державного майна України № 1168 від 27.07.2009 доручено Департаменту реформування власності протягом місяця подати на затвердження проект наказу про створення комісії з приватизації зазначеного підприємства, проте, за твердженням позивача, вказаний наказ, як і приватизація ДНВП "Електронмаш", реалізовано не було.

У 2014 році, згідно акту приймання-передачі Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" (ідентифікаційний код 14312789) зі сфери управління Міністерства промислової політики України, ДНВП "Електронмаш" до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, який було підписано 24.10.2014, ДНВП "Електронмаш" передано зі сфери управління Міністерства промислової політики до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України" з статутним капіталом 43 508 000,00 грн.

Як зазначає позивач 07.02.2017 під час укладення чергового господарського договору, керівництву державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" стало відомо про зміну власної назви з Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" на Державне підприємство "Електронмаш".

Реєстраційна дія щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу - державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш" була вчинена 29.09.2016 приватним нотаріусом Клименко Світланою Юріївною на підставі наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1621 від 28.09.2016.

Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в результаті здійснення приватним нотаріусом вищевказаних реєстраційних дій змінено найменування підприємства, затверджено статут підприємства у новій редакції, змінено орган до сфери управління якого належить юридична особа та змінено розмір статутного капіталу, а саме збільшено з 43 508 000,00 грн до 108 183 000,00 грн.

За доводами позивача про вищевказані зміни і факт здійснення відповідних реєстраційних дій, а також про підставу для внесення таких змін, Державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш" повідомлене не було, жодних доручень або наказів про приведення структури, штатного розпису підприємства, та відповідно всіх печаток та внутрішніх документів, у зв`язку зі зміною назви, від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України не надходило.

На запит Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" № 56/168 від 20.03.2017 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України листом № 3241-08/10138-07 від 28.03.2017 повідомило про наказ №1621 від 28.09.2016, яким, зокрема перейменовано підприємство та затверджено статут.

Так, 28.09.2016 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України наказом № 1621 "Про збільшення статутного капіталу державного науково-виробниче підприємство "Електронмаш", перейменування державного науково-виробниче підприємство "Електронмаш" та затвердження статуту державного підприємства "Електронмаш" збільшено статутний капітал Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" на 65 065 000, 00 грн (пункт 1 наказу); перейменовано Державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш" у Державне підприємство "Електронмаш" (пункт 2 наказу), затверджено статут Державного підприємства "Електронмаш", що додається (пункт 3 наказу), тощо.

Відтак, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що оскаржуваний наказ №1621 від 28.09.2016 в частині збільшення статутного капіталу державного підприємства не містить пояснень щодо джерела такого формування (збільшення), додаткові кошти на рахунках підприємства відсутні, а тому, на його думку, збільшення здійснено за рахунок власності трудового колективу ДНВП "Електронмаш" (64 675 000,00 грн), що є порушенням прав трудового колективу, від імені та в інтересах якого діє позивач. За твердженням позивача, такі дії відповідача-1 можуть призвести до суттєвого порушення прав та законних інтересів трудового колективу державного підприємства, з огляду на розпочату процедуру приватизації підприємства шляхом продажу єдиного майнового комплексу на аукціоні, що позбавить можливості реалізувати своє право власності трудовому колективу підприємства.

Крім того, позивач зазначає, що скасування пункту 1 наказу № 1621 від 28.09.2016 про збільшення статутного капіталу ДНВП "Електронмаш" тягне за собою і скасування статуту, який затверджений зазначеним наказом, оскільки пунктом 6.1 статуту, встановлено, що для забезпечення діяльності підприємства за рахунок майна, переданого йому уповноваженим органом управління, доходу підприємства та інших не заборонених законодавством джерел створюється статутний капітал підприємства, який становить 108 183 000,00 грн, водночас, попередній статут ДНВП "Електронмаш" в редакції 2009 року, який діяв до затвердження статуту ДП "Електронмаш" оскаржуваним наказом, зазначав, що статутний фонд підприємства становить 43 118 тис. грн. (пункт 4.8.1 статуту).

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Як зазначалось вище, постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним у частині збільшення статутного капіталу Наказу №1621 та статуту Підприємства, затвердженого цим наказом та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково, визнано недійсним пункт 1 резолютивної частини Наказу №1621 та пункт 6.1 статуту Підприємства, затвердженого Наказом №1621, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Водночас, постановою Верховного Суду від 10.06.2021 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №910/9010/17 в частині задоволення позову та направлено в цій частині на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції переглядається рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсними у частині збільшення статутного капіталу наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28.09.2016 №1621 та статуту Державного підприємства "Електронмаш", затвердженого цим наказом.

Отже, з урахуванням вказівок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 10.06.2021 у справі № 910/9010/17, суд апеляційної інстанції здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), відповідно до якої кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Отже, вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18.

Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, а також з`ясування того, чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про таке.

Спір у справі стосується питання правомірності збільшення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України статутного капіталу ДП "Електронмаш" за рахунок 64 675 000, 00 грн, які, за твердженням Профспілки, є власністю трудового колективу Підприємства.

Так, на підставі постанови Ради Міністрів СРСР від 14.08.1986 №964 (наказ Міністерства приладобудування засобів автоматизації та систем Управління СРСР від 29.08.1986 №420) Київське виробниче об`єднання "Електронмаш", правонаступником якого є ДНВП "Електронмаш", з 01.01.1987 було переведено на повний господарський розрахунок.

Листом заступника Міністра приладобудування засобів автоматизації та систем Управління СРСР Смірнова С.Б. від 10.03.1988 №ЕС-50/1944 поінформовано Київське виробниче об`єднання "Електронмаш", що в якості експерименту з огляду на підвищення продуктивності праці надано дозвіл закріпляти відповідно до трудового внеску кожному працівнику частку прибутку, використаного на поповнення основних фондів з наступним нарахуванням доходу.

Починаючи з 1989 року до 2009 року, у статуті Київського виробничого об`єднання "Електронмаш" було передбачено положення, суть якого зводиться до того, що дохід, який залишається після покриття усіх витрат, передається у власність трудового колективу підприємства, розподіляється і використовується за рішенням конференції трудового колективу.

Наказом-постановою Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин (ВУМ) від 26.07.1989 №291/53, який погоджено на Конференції трудового колективу, затверджено Положення про розподіл госпрозрахункового доходу колективу заводу електронних обчислювальних та управляючих машин. Положенням передбачено, що члени трудового колективу стають власниками частини основних фондів, придбаних за рахунок прибутку підприємства з моменту переходу його на повний госпрозрахунок та самофінансування, засоби, накопичені на особових рахунках працівників підприємства, починаючи з 01.01.1995 будуть оформлені, як цінні папери.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону СРСР "Про державне підприємство (об`єднання)" від 30.06.1987 №7284-X госпрозрахунковий доход колективу є джерелом виробничого і соціального розвитку підприємства, оплати праці, перебуває в розпорядженні підприємства, використовується самостійно і вилученню не підлягає. Підприємство може використовувати, зокрема, форму господарського розрахунку, засновану на нормативному розподілі прибутку. З прибутку провадяться розрахунки з бюджетом і вищестоящим органом, виплачуються проценти за кредит. Залишковий прибуток, що утворився після цих розрахунків, надходить у розпорядження трудового колективу.

Аналогічне за змістом положення було відображено і в ст. 25 Закону СРСР "Про власність в СРСР" від 06.03.1990 №1305-І, згідно з ч.1 якої прибуток, який залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, що визначаються законодавчими актами.

Стаття 20 Закону УРСР "Про власність" №697-XII від 07.02.1991 визначала трудовий колектив суб`єктом права колективної власності, підстави виникнення якої були наведені у ст. 21 цього ж законодавчого акту.

Тобто чинні на той час норми законодавства наділяли трудові колективи певною правосуб`єктністю, зокрема у питанні розподілу чистого (залишкового) прибутку підприємства.

У Законі СРСР "Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями" від 17.06.1983 №9500-Х (чинному на час розгляду справи) визначено, що трудовий колектив підприємства, установи, організації - об`єднання всіх працівників, які здійснюють спільну трудову діяльність на державному, громадському підприємстві, в установі, організації, в колгоспі та іншій кооперативній організації.

Аналогічне за змістом положення закріплено і у ч. 8 ст. 65 ГК України, згідно з якою трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

Згідно з приписами ст. 19 Закону СРСР "Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями" повноваження трудових колективів здійснюються безпосередньо загальними зборами (конференціями) трудових колективів підприємств, установ, організацій. У період між зборами повноваження трудових колективів здійснюються у тому числі профспілковими та іншими громадськими організаціями, які діють у трудових колективах, відповідно до їх статутів і радянських законів.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії протоколу конференції трудового колективу Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин (ВУМ) від 18.07.1989 №53 трудовий колектив НПО "Електронмаш" делегував повноваження щодо представництва інтересів трудового колективу Профспілковому комітету.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок станом на час розгляду справи судами визначає Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". У розумінні зазначеного Закону професійною спілкою (профспілкою) є добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Згідно з приписами ст. 19 зазначеного Закону профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян. У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках. Профспілки, їх об`єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об`єднаннями громадян (ст. 243 КЗпП України).

У розумінні ст. 252-1 КЗпП України усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, утворюють трудовий колектив підприємства.

Отже, трудовий колектив не має статусу юридичної особи, відтак і не наділений самостійною процесуальною правоздатністю у розумінні сучасних норм права.

Водночас, трудовий колектив, як вже неодноразово зазначалося вище, складають працівники підприємства, права та інтереси яких і представляє профспілка згідно з приписами ст. 25 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" , зокрема і в ході приватизації об`єктів державної та комунальної власності.

Стаття 19 цього Закону наділяє профспілки правом представництва інтересів своїх членів під час реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів. При цьому, у питаннях колективних інтересів працівників профспілки здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

Тобто профспілка наділена правом на звернення до суду з метою захисту порушеного права чи інтересу необмеженого кола осіб, не переслідуючи при цьому власного інтересу.

Як стверджує позивач, у майні ДП "Електронмаш" є частка трудового колективу цього підприємства, тобто частка у майні, яка належить працівникам підприємства, які працювали у період з 1989 по 1994 роки та складає 64 675 000, 00 грн.

Отже, зі змісту позовної заяви вбачається, що вона подана з метою захисту інтересів трудового колективу ДП "Електронмаш", пов`язаних з часткою в майні Підприємства, яка, за доводами позивача, належить працівникам підприємства, що працювали в період з 1989 до 1994 роки.

Разом з тим, слід зазначити, що статтею 2 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", який на час виникнення спірних правовідносин регулював правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіки Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України, визначалось одним із принципів приватизації пріоритетне право трудових колективів на придбання майна своїх підприємств.

Згідно з розробленим відповідно до цього Закону та затвердженим наказом Національного банку України та Фондом державного майна України від 30.10.1992 №467 Положенням про порядок розрахунків за придбані об`єкти приватизації (чинного на час виникнення спірних правовідносин) кошти, що є власністю трудового колективу, нагромаджуються за рахунок відрахувань від чистого прибутку, якщо це передбачено статутом підприємства відповідно до чинного законодавства. Кошти акумулюються на субрахунку №5 "Власні кошти трудового колективу" рахунку №88 "Фонди спеціального призначення" (п. 2.4).

Використання коштів, що є власністю трудового колективу, здійснюється після їх персоніфікації, тобто після визначення частки кожного члена трудового колективу. Персоніфікація здійснюється згідно з положенням, яке затверджується рішенням загальних зборів трудового колективу. Після визначення особистої частки в сумі коштів трудового колективу кожному працівникові на підприємстві відкривається особовий приватизаційний рахунок на субрахунку №5 рахунку №88 з використанням табельного номера працівника. Кошти з цього субрахунку перераховуються за заявою їх власника на рахунок відповідного позабюджетного фонду приватизації, товариства покупців або фінансового посередника і можуть бути використані тільки з метою приватизації (п.п. 2.5-2.7).

Дослідивши надані учасниками справи докази з урахуванням вимог законодавства, що регулювало спірні правовідносини у відповідні періоди їх виникнення, апеляційний господарський суд встановив, що прибуток Підприємства, який передавався у власність членів трудового колективу в зазначений позивачем період, був персоніфікованим, кожний член трудового колективу мав свій індивідуальний рахунок у системі обліку, на якому обліковувалась його частка в майні підприємства.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що право на частку в майні державного підприємства відповідно до вимог законодавства можуть мати лише ті члени трудового колективу, які працювали на підприємстві у відповідний період і які зазначені у витягу з особових рахунків працівників ДНВП "Електронмаш", які працювали в умовах повного госпрозрахунку і самофінансування та отримали частку доходу за період з 01.01.1989 до 01.04.1994.

Водночас, як вбачається з статутів ДНВП "Електронмаш", починаючи з 1989 року і станом на час розгляду справи в суді першої інстанції, підприємство залишалось державним і знаходилось у підпорядкуванні Держоборонпрому України (1991р.), Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України (1993р.), Міністерства промислової політики України (1998р.), а у 2014 році ДНВП "Електронмаш" передано зі сфери управління Міністерства промислової політики до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України".

Таким чином, ДНВП "Електронмаш" починаючи з 1989 року не змінювало державну форму власності, і на час прийняття оспорюваного наказу Міністерством економічного розвитку і торгівлі України було державним підприємством.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що підставою для визнання незаконним оспорюваного акту є його невідповідність актам цивільного законодавства та, водночас, порушення ним цивільних прав або інтересів відповідної особи - позивача.

На момент прийняття Наказу №1621 та звернення з позовом у цій справі правовий статус державних підприємств був врегульований положеннями Господарського кодексу України, відповідно до положень статті 73 якого державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України "Про управління об`єктами державної власності".

Приписами частин 1-4 ст. 73 ГК України визначено, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".

Згідно зі статтею 74 ГК України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний капітал державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу державного комерційного підприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом.

Частиною 5 статті 57 ГК України визначено, що статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб`єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб`єктами відповідно до закону.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об`єктами державної власності, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи.

Нормами пункту 3 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань затверджують статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснюють контроль за їх дотриманням.

Відповідно до Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №459 від 20.08.2014, Міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. У своїй діяльності Міністерство керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та іншими актами законодавства.

Пунктами 1, 3 Положення зазначено, що основними завданнями Мінекономрозвитку є, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері управління об`єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави. Мінекономрозвитку відповідно до покладених на нього завдань забезпечує в установленому порядку захист економічних прав і законних інтересів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №408 від 23.03.2014 "Деякі питання управлінням Міністерствомекономічного розвитку і торгівлі об`єктами державної власності" прийнято рішення передати цілісні майнові комплекси державних підприємств, установ, організацій, зокрема, державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш" із сфери управління Міністерства промислової політики України до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі.

Мінекономрозвитку є суб`єктом управління об`єктами державної власності. Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" об`єктами управління державної власності є майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям.

Враховуючи наведене, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, як орган управління державного підприємства "Електронмаш", в силу покладених на нього завдань та в межах наданих законом повноважень, має виключне право щодо утворення статутного капіталу підприємства та затвердження його статуту. Відтак, Міністерство реалізуючи свої повноваження у сфері управління об`єктами державної власності наказом №1621 від 28.09.2016 затвердило новий статут підприємства, яким, зокрема, збільшило його статутний капітал.

Водночас, як слушно зазначив суд першої інстанції, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/22507/17 за позовом Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Фонду державного майна України, Державного підприємства "Електронмаш" про визнання недійсним наказу Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 28.09.2016 №1621 в іншій частині, зокрема його пунктів з 2 по 8 та наказу Фонду державного майна України №577 від 11.04.2017 (з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 21.02.2020).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/22507/17 провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним наказу Фонду державного майна України від 11.04.2017 №577 Про прийняття рішення щодо приватизації Державного підприємства "Електронмаш" - закрито. У задоволені позову Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Фонду державного майна України, Державного підприємства "Електронмаш" про визнання недійсними наказу Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 28.09.2016 №1621 в частині - відмовлено.

Зокрема, судом під час розгляду справи №910/22507/17 зазначено, що чинним законодавством України не передбачено окремого порядку затвердження статутів державних підприємств, у зв`язку з чим, беззаперечним є висновок, що рішення про затвердження нової редакції статуту державних підприємств, що входять до сфери управління Мінекономрозвитку вирішується Міністерством з певною свободою розсуду, в частині, що не обмежена Законом.

Також, суд у справі №910/22507/17 зазначив, що позивачем не наведено підстав з яких підлягає визнанню недійсним наказ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 28.09.2016 №1621 в частині, зокрема, його пунктів з 2 по 8, а саме щодо: перейменування Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" (03180, м. Київ, вул. Кільцева Дорога, 4; ідентифікаційний код 14312789) у Державне підприємство "Електронмаш". Державне підприємство "Електронмаш" є правонаступником майнових прав та обов`язків Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш"; затвердження Статуту Державного підприємства "Електронмаш"; заступнику директора департаменту управління державною власністю та розвитку промисловості - начальнику управління діяльності суб`єктів господарювання, підпорядкованих Міністерству, Малашку М.М. у десятиденний строк у встановленому порядку подати Статут на державну у реєстрацію; визнання таким, що втратив чинність, наказ Міністерства промислової політики України від 15.06.2009 № 400 "Про затвердження статуту Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" у новій редакції; скасування наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 15.01.2016 № 59 "Про затвердження нової редакції Статуту Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" як такий, що нереалізований; цей наказ набирає чинності з дня його прийняття, крім пункту 5, який набирає чинності з дня державної реєстрації Статуту, зазначеного в пункті 3 цього наказу; контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра Ковалів Ю.І.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Факти, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі № 910/22507/17, яке набрало закконої сили, не доказуються при розгляді даної справи.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що наразі не встановлено невідповідності пункту 1 наказу №1621 від 28.09.2016 законодавству станом на час його прийняття Міністерством економічного розвитку та торгівлі України та/або прийняття з порушенням його компетенції, а отже позовні вимоги в частині визнання п. 1 наказу Міністерства економічного розвитку та торгівлі України № 1621 від 28.09.2016 та визнання недійсним статуту ДП "Електронмаш", затвердженого зазначеним наказом, як похідних вимог, не підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/9010/17 у частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсними у частини збільшення статутного капіталу наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28.09.2016 №1621 та статуту Державного підприємства "Електронмаш", затвердженого цим наказом прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення в цій частині має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються, відповідно на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/9010/17 у частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсними у частині збільшення статутного капіталу наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28.09.2016 №1621 та статуту Державного підприємства "Електронмаш", затвердженого цим наказом залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/9010/17 у частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсними у частині збільшення статутного капіталу наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28.09.2016 №1621 та статуту Державного підприємства "Електронмаш", затвердженого цим наказом залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Первинною профспілковою організацією Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету.

4. Матеріали справи №910/9010/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 20.12.2021.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова