Постанова

від 10.06.2021 по справі 910/9010/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/9010/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання Забеліної О.О.,

представників учасників справи:

позивача: Гармаш К.Г., Теслюк В.Г., Мова В.І.,

відповідача-1: Семенюк П.А.,

відповідача-2: Федорчук О.В.,

третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021

(головуючий - Андрієнко В.В., судді Ткаченко Б.О., Буравльов С.І.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020

(суддя Щербаков С.О.)

та касаційні скарги Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Фонду державного майна України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021

(головуючий - Андрієнко В.В., судді Ткаченко Б.О., Буравльов С.І.)

у справі №910/9010/17 Господарського суду міста Києва

за позовом Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету

до 1) Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України,

2) Фонду державного майна України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Державне підприємство "Електронмаш"

про визначення частки трудового колективу, визнання частково недійсними наказу та статуту,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Первинна профспілкова організація Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету (далі - Позивач) звернулась до господарського суду з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Міністерство) та Фонду державного майна України (далі - Фонд) про зобов`язання відповідачів вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш" в майні Державного підприємства "Електронмаш" (далі - Підприємство), визнання недійсним в частині збільшення статутного капіталу наказу Міністерства від 28.09.2016 у справі №1621 (далі - Наказ №1621) та затвердженого Наказом №1621 статуту Підприємства (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 06.08.2018).

2. Позов мотивований тим, що збільшення статутного капіталу Підприємства Наказом №1621 здійснено за рахунок власності його трудового колективу. Позивач вважає, що такі дії Міністерства можуть призвести до суттєвого порушення прав та законних інтересів трудового колективу Підприємства з огляду на розпочату процедуру приватизації Підприємства шляхом продажу єдиного майнового комплексу на аукціоні, що позбавить можливості реалізувати своє право власності трудовому колективу Підприємства.

Хід розгляду справи

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 припинено провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України через непідвідомчість справи господарським судам України.

4. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 23.05.2018, зазначену ухвалу скасовано, матеріали справи направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2018, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

6. Постановою Верховного Суду від 26.02.2020 зазначені рішення та постанову суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у задоволенні позову відмовлено.

8. Рішення мотивовано тим, що прибуток Підприємства, який передавався у власність членів трудового колективу, був персоніфікованим, кожний член трудового колективу мав свій індивідуальний рахунок у системі обліку, на якому обліковувалась його частка в майні підприємства. Право на частку в майні Підприємства можуть мати лише ті члени трудового колективу, які працювали на підприємстві у відповідний період і які зазначені у відповідному витягу з особових рахунків працівників ДНВП "Електронмаш". Отже, Позивачу необхідно було звертатися до суду з позовом про визнання права на частку в майні державного підприємства за конкретними фізичними особами членами трудового колективу, тому позовні вимоги про зобов`язання вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш" у майні Підприємства не підлягають задоволенню. Тобто за висновком місцевого господарського суду, Позивач обрав неправильний спосіб захисту.

9. Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, а Позивач не зазначив, які саме дії необхідно вчинити відповідачам для визначення частки трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш" у майні Підприємства. Крім того, суд встановив, що станом на час розгляду справи Фонд не є органом управління Підприємства, оскільки процес передачі єдиного майнового комплексу Підприємства зі сфери управління Мінекономрозвитку до сфери управління Фонду не завершено.

10. Водночас місцевий господарський суд зазначив про відсутність підстав для беззаперечного висновку про збільшення статутного капіталу Підприємства Наказом №1621 саме за рахунок коштів трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш" за відсутності визнання права на частку в майні Підприємства за конкретними фізичними особами - членами трудового колективу, тобто визначення її розміру.

11. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним у частині збільшення статутного капіталу Наказу №1621 та статуту Підприємства, затвердженого цим наказом, прийнято в цій частині нове рішення, позов задоволено частково, визнано недійсним пункт 1 резолютивної частини Наказу №1621 та пункт 6.1 статуту Підприємства, затвердженого Наказом №1621, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

12. Постанова мотивована тим, що Міністерство без достатніх правових підстав збільшило статутний капітал ДНВП "Електронмаш" на 65065000,00 грн згідно з пунктом 1 наказу №1621 та затвердило статут Підприємства. В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення доводів скаржників

13. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідачів вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш" в майні Підприємства, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в решті постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

14. Касаційна скарга з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги мотивована наявністю підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо одночасного застосування положень частини 3 статті 5 Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, та частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України щодо визначення судом способу захисту, який не суперечить закону.

15. На думку Позивача, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 5 Цивільного кодексу України та статті 5 Господарського процесуального кодексу України, оскільки формування частки власності членів трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш" здійснювалося в період з 1989-1994 років на підставі положень чинного на той час законодавства, тоді як у чинному наразі законодавстві відсутні прямі норми, які надають право членам трудового колективу претендувати на частку власності в майні державного підприємства.

16. Міністерство подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсним пункту 1 Наказу №1621 та пункту 6.1 статуту Підприємства, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

17. Касаційна скарга Міністерства мотивована наявністю підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9010/17 щодо можливості професійної спілки виступати представником трудового колективу в господарському чи цивільному процесі та від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 18.02.2020 у справі №917/154/15 щодо преюдиціального характеру фактів, установлених у прийнятих раніше судових рішеннях.

18. Також Міністерство посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував приписи статей 73, 74 Господарського кодексу України, статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та помилково підтвердив право власності трудового колективу в статутному капіталі Підприємства.

19. Крім того, Міністерство вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції, що Фонд не є органом управління Підприємства, оскільки процес передачі єдиного майнового комплексу Підприємства не завершено.

20. Фонд подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсним пункту 1 Наказу №1621 та пункту 6.1 статуту Підприємства, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

21. Касаційна скарга Фонду мотивована наявністю підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

22. Фонд посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 23.05.2018 у справі №910/9010/17, щодо можливості професійної спілки виступати представником трудового колективу в господарському чи цивільному процесі та від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 18.02.2020 у справі №917/154/15 щодо преюдиціального характеру фактів, установлених у прийнятих раніше судових рішеннях.

23. Водночас Фонд зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості профспілки брати участь у процесі приватизації державного майна, а також щодо застосування положень пункту 3 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".

24. Фонд вважає, що суд апеляційної інстанції без урахування частини 3 статті 73 Господарського кодексу України фактично підтвердив право власності трудового колективу в статутному капіталі Підприємства, зазначивши про неправильно обраний спосіб захисту в цій частині, тоді як правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 71 Господарського кодексу України відсутній.

25. Фонд стверджує, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки не встановив наявність або відсутність коштів на відповідних рахунках станом на час розгляду справи.

26. Крім того, Фонд посилається на пункт 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки постановою суду апеляційної інстанції фактично зменшено статутний капітал Підприємства, чим істотно зменшено інвестиційну привабливість цього об`єкта під час здійснення приватизації, тому ця справа не могла розглядатись без Регіонального відділення Фонду по м. Києву.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

27. Позивач подав відзиви на касаційні скарги Міністерства та Фонду, в яких просить у задоволенні скарг відмовити, вважаючи їх у повній мірі необґрунтованими, суперечливими та такими, що не відповідають обставинам справи.

28. Позивач вважає, що помилковість тверджень Міністерства щодо неможливості професійної спілки виступати представником трудового колективу підтверджується постановою Верховного Суду від 26.02.2020 у цій справі.

29. Позивач зазначає про безпідставність посилань Міністерства на неврахування судом апеляційної інстанції преюдиційних фактів, установлених судами у справі №910/22507/17, оскільки вони жодним чином не стосуються предмета позову в цій справі.

30. Позивач стверджує, що апеляційний господарський суд своїм рішенням в частині визнання недійсним пункту 1 Наказу №1621 та п. 6.1 статуту Підприємства, затвердженого Наказом №1621, насамперед дотримався приписів частини 3 статті 5 Цивільного кодексу України.

31. На думку Позивача, судом апеляційної інстанції взагалі не досліджувалося питання участі Позивача в процесі приватизації, оскільки воно не є предметом розгляду в цій справі. Крім того, в позовній заяві не заявлялось, а судом не досліджувалось право органу управління затверджувати статут підприємства та самостійно визначати зміст установчих документів з певною свободою розсуду в частині, що не обмежена законом.

32. Також Позивач заперечує проти доводів Фонду про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

33. Інші учасники справи у встановлені Судом терміни відзиви на касаційні скарги не надали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

34. Постановою Ради Міністрів СРСР № 964 від 14.08.1986 (наказ Міністерства приладобудування засобів автоматизації та систем Управління СРСР №420 від 29.08.1986) Київське виробниче об`єднання "Електронмаш" (правонаступником якого є Державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш") з 1 січня 1987 року було переведено на повний господарський розрахунок.

35. Листом заступника Міністра приладобудування засобів автоматизації та систем Управління СРСР Смірнова С.Б. №ЕС-50/1944 від 10.03.1988 поінформовано КВО "Електронмаш", що в якості експерименту, з огляду на підвищення продуктивності праці, надано дозвіл закріпляти у відповідності з трудовим внеском кожному працівнику частку прибутку, використану на поповнення основних фондів з наступним нарахуванням доходу. Дозвіл на самостійне визначення порядку закріплення частки вартості основних фондів було надано заступником Міністра радіопромисловості СРСР (лист №Эф-4016 від 21.11.1989).

36. Також зазначені положення були закріплені в статутах підприємства:

- у пункті 14 статуту КВО "Електронмаш" в редакції 1989 року передбачено, що дохід, який залишається після розрахунків з бюджетом, переходить у власність членів трудового колективу;

- у пункті 12 статуту КВО "Електронмаш" в редакції від 13.03.1991 передбачено, що частина чистого прибутку передається у власність трудового колективу підприємства;

- у пункті 4.2 статуту "Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин" в редакції від 20.11.1991 передбачено, що частина чистого прибутку після сплати податків відповідно до законодавства України передається у власність трудового колективу підприємства, розподіляється і використовується за рішенням конференції трудового колективу;

- у пункті 4.3 статуту "Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин" в редакції від 30.06.1993 передбачено, що майно, придбане колективом підприємства за час роботи в умовах госпрозрахунку і самофінансування за власний прибуток, є особистою власністю членів трудового колективу і закріплюється на особистий рахунок працівників; у пункті 7.2 зазначеного статуту закріплено, що чистий прибуток підприємства, який залишається після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, внеску, передбачених законодавством України податків та інших платежів до бюджету, відрахувань в інноваційний фонд, фонд конверсії та інші фонди, обумовлені законодавством та постановами Уряду України, є власністю членів трудового колективу.

37. Аналогічні норми також наявні в редакції статуту 1998 року (п.п. 4.3, 7.2).

38. Наказом-постановою Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин (ВУМ) №291/53 від 26.07.1989, погодженим на Конференції трудового колективу, затверджено Положення про розподіл госпрозрахункового доходу колективу заводу електронних обчислювальних та управляючих машин.

39. Зазначеним Положенням передбачено, що члени трудового колективу стають власниками частини основних фондів, придбаних за рахунок прибутку підприємства з моменту переходу його на повний госпрозрахунок та самофінансування, засоби, накопичені на особових рахунках працівників підприємства, починаючи з 01.01.1995 будуть оформлені як цінні папери.

40. Позивач надав до матеріалів справи витяг з особових рахунків працівників ДНВП "Електронмаш", що працювали в умовах повного госпрозрахунку і самофінансування та отримали частку доходу згідно з вказаним Положенням за період з 01.01.1989 до 01.04.1994, відповідно до якого в переліку значиться 10645 осіб, загальна сума 64675291,57 грн.

41. Згідно з протоколом загальних зборів членів трудового колективу державного підприємства - заводу електронних обчислювальних та управляючих машин НВО "Електронмаш" від 24.02.1994 було розпочато процедуру приватизації зазначеного державного підприємства.

42. Комісією по приватизації, утвореною згідно з наказом Фонду від 28.03.1994, установлено, що вартість майна, яке є власністю членів трудового колективу, складає 83217398000,00 карбованців (у перерахунку 64675000,00 грн), що підтверджується актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу, затвердженого Фондом у 1994 році. Кошти трудового колективу були спрямовані на придбання основних фондів, про що свідчать додатки до вищезазначеного акту, зокрема додаток №4 - розрахунок вартості майна заводу ВУМ, придбаного за рахунок коштів колективу станом на 01.04.1994.

43. Розпочатий процес приватизації у спосіб випуску цінних паперів триває з 1994 року.

44. Позивач на підтвердження обставин визнання державними органами права членів трудового колективу на частку власності в майні Підприємства надав такі документи:

- план-графік виконання додаткових заходів предприватизаційної підготовки по ДНВП "Електронмаш", затверджений головою Фонду та Міністром промислової політики України у 2001 році, в пункті 11 якого зазначено: "Врахувати при приватизації ДНВП "Електронмаш" рішення комісії по приватизації "Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин", утвореної згідно з наказом Фонду державного майна України №29ПК від 28.03.1994, щодо збереження долі вартості майна, що є власністю членів трудового колективу в затверджених відсотках";

- уточнений план-графік виконання додаткових заходів предприватизаційної підготовки по ДНВП "Електронмаш" від 04.07.2002, затверджений головою Фонду та Міністром промислової політики України, в пункті 9 якого зазначено: "Врахувати при приватизації ДНВП "Електронмаш" підтвердження комісії по приватизації "Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин", утвореної згідно з наказом Фонду державного майна України №29 ПК від 28.03.1994, щодо збереження долі вартості майна, що є власністю членів трудового колективу в затверджених відсотках".

45. У подальшому ДНВП "Електронмаш" знову включено до переліку підприємств, які підлягають приватизації.

46. Так, наказом Фонду №1168 від 27.07.2009 прийнято рішення про приватизацію об`єкта - ДНВП "Електронмаш" шляхом продажу акцій у сумі 43118000,00 грн, які належать державі у господарських товариствах, пунктом 2 якого доручено Департаменту реформування власності протягом місяця подати на затвердження проект наказу про створення комісії з приватизації зазначеного підприємства. Зазначений наказ, як і приватизація ДНВП "Електронмаш", реалізовано не було.

47. Згідно з актом приймання-передачі від 24.10.2014 ДНВП "Електронмаш" (ідентифікаційний код 14312789) передано зі сфери управління Міністерства промислової політики України до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України зі статутним капіталом 43508000,00 грн.

48. Наказом Мінекономрозвитку №1621 від 28.09.2016 "Про збільшення статутного капіталу ДНВП "Електронмаш", перейменування ДНВП "Електронмаш" і затвердження статуту ДП "Електронмаш" збільшено статутний капітал ДНВП "Електронмаш" на 65065000,00 грн (пункт 1 наказу), перейменовано ДНВП "Електронмаш" у ДП "Електронмаш" (пункт 2 наказу), затверджено статут ДП "Електронмаш" (пункт 3 наказу).

49. Реєстраційна дія щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу ДНВП "Електронмаш" на підставі Наказу №1621 була вчинена 29 вересня 2016 року приватним нотаріусом Клименко Світланою Юріївною. Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в результаті здійснення приватним нотаріусом вищевказаних реєстраційних дій змінено найменування підприємства, затверджено статут підприємства у новій редакції, змінено орган, до сфери управління якого належить юридична особа, та змінено розмір статутного капіталу, а саме збільшено з 43508000,00 грн до 108183000,00 грн.

50. Відповідно до наявної у матеріалах справи копії протоколу конференції трудового колективу Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин (ВУМ) від 18.07.1989 №53 трудовий колектив НПО "Електронмаш" делегував повноваження щодо представництва інтересів трудового колективу Профспілковому комітету.

51. Крім того, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/22507/17 за позовом Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Фонду державного майна України, Державного підприємства "Електронмаш" про визнання недійсним Наказу №1621 в частині пунктів 2-8 та наказу Фонду №577 від 11.04.2017 (з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 21.02.2020).

52. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/22507/17 провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним наказу Фонду від 11.04.2017 №577 "Про прийняття рішення щодо приватизації Державного підприємства "Електронмаш" закрито, а в задоволені позову про визнання недійсними Наказу №1621 в частині відмовлено.

Позиція Верховного Суду

53. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

54. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, визначено неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

55. Суд вважає безпідставними доводи відповідачів про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9010/17, від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 18.02.2020 у справі №917/154/15, з огляду на таке.

56. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

57. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

58. Зі змісту зазначених судових рішень Суд вбачає, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

59. Так, постановою від 26.11.2019 у справі №922/643/19 Верховний Суд скасував рішення та постанову судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позову про зобов`язання відповідача зробити перерахунок вартості наданих послуг з розподілу електричної енергії шляхом застосування тарифів для 1 класу напруги споживача за всіма точками продажу незалежно від ступенів напруги, відобразити перерахунок у відповідних рахунках. Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення цього спору судам насамперед необхідно було установити, чи є позивач промисловим підприємством, а якщо так, то чи збільшив він обсяг річного споживання більш ніж утричі порівняно з 2008 роком або ввів нові виробничі потужності після 2008 року, а також чи становить місячне споживання такого промислового підприємства понад 20 млн кВт/год на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачеві. Крім того, Верховний Суд зауважив, що факти, установлені в прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер, та визнав безпідставним неприйняття до уваги судами посилання позивача на обставини, встановлені в судових рішеннях в іншій справі, в якій суди дійшли висновку про задоволення відповідного позову через встановлення обставин щодо відповідності позивача 1 класу споживачів, а отже неправомірності застосування відповідачем у рахунках за спірний період тарифів для 2 класу напруги.

60. Постановою від 18.02.2020 у справі №917/154/15 Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог про визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на нерухоме майно, витребування шляхом вилучення від одного з відповідачів нерухомого майна та передання одному з позивачів у експлуатацію, а також припинення провадження в частині позовних вимог. Зокрема, Верховний Суд визнав правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що провадження у справі №24/612-б-43/234 було фактично припинено з двох підстав: фіктивності банкрутства та сплати боргу перед конкурсними кредиторами, з огляду на встановлення в постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 обставин, які є преюдиціальним для справи №917/154/15, щодо надання завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом на стадії санації боржника та встановлення факту фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд".

61. З викладеного вбачається, що у справах №922/643/19 і №917/154/15 вирішувались спори, не подібні до цієї справи ні за предметом спору, ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог тощо.

62. Отже, висновки Верховного Суду в наведених постановах, на відміну від даної справи, не стосуються вирішення спору щодо наявності чи відсутності вчинення певних дій державними органами щодо визначення частки трудового колективу в майні державного підприємства, збільшення статутного капіталу такого підприємства, затвердження його статуту в новій редакції.

63. Водночас наведені в касаційній скарзі цитати з постанов Верховного Суду по суті є викладенням висновків судів, які стосуються встановлених під час розгляду відповідних справ фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки у кожному конкретному випадку в межах дискреційних повноважень судів.

64. Що стосується посилання відповідачів на постанову Верховного Суду від 23.05.2018 у цій справі, Суд враховує таке. Зазначеною постановою Велика Палата Верховного Суду залишили без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду через відсутність підстав для припинення провадження у справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваної ухвали). Разом з тим в ухвалі від 13.01.2020 Велика Палата Верховного Суду, повертаючи справу №910/9010/17 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду, зазначила, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у цій справі предметом розгляду було вирішення питання щодо визначення юрисдикції спору відповідно до характеру спірних правовідносин та суб`єктного складу сторін спору, при цьому Великою Палатою Верховного Суду спір по суті заявлених позовних вимог не розглядався та відповідні висновки не викладались.

65. З огляду на викладене Суд вбачає, що доводи відповідачів про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, перелічених у касаційних скаргах, не знайшли свого підтвердження.

66. Отже, встановивши після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилались скаржники в касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в зазначеній частині відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.

67. Зокрема, касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства підлягає закриттю в повному обсязі, у зв`язку з чим Суд не приймає до уваги доводи Міністерства, які зводяться виключно до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції і не стосуються неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, пунктом 1 наведеної норми, на який посилається Міністерство.

68. Разом з тим Суд враховує, що касаційне провадження у справі відкрито також з огляду на наявність інших підстав оскарження, за якими відсутні підстави для закриття провадження.

69. Щодо касаційної скарги Позивача, поданої з підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, Суд виходить з наступного.

70. Відповідно до положень статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом у справі), статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного (господарського) права (законного інтересу) в разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнання права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

71. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

72. Способами захисту прав є, зокрема: визнання права; примусове виконання обов`язку в натурі; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади. Главою 29 Цивільного кодексу України окремо врегульований захист права власності. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

73. Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначені Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". У розумінні зазначеного Закону професійна спілка (профспілка) - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); а первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі освіти (ст. 1).

74. Держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об`єднаннями (ч. 2 ст. 13 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

75. У статті 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" закріплено право профспілок, їх об`єднань представляти і захищати права та інтереси членів профспілок. Так, профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян. Профспілки, їх об`єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів.

76. При цьому в питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках; а в питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

77. Зокрема, відповідно до статті 25 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об`єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації, представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства.

78. Згідно з положеннями частини 1 статті 252 1 Кодексу законів про працю України усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємства на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, утворюють трудовий колектив підприємства.

79. Положення наведеної норми кореспондують з частиною 8 статті 65 Господарського кодексу України. Частина 9 зазначеної статті Кодексу також передбачає, що рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.

80. Зі змісту позовної заяви вбачається, що вона подана з метою захисту інтересів трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш", пов`язаних з часткою в майні Підприємства, яка, за доводами Позивача, належить працівникам підприємства, що працювали в період з 1989 до 1994 роки.

81. Відповідно до положень частини 3 статті 5 та пункту 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

82. У зазначений період економічні і правові основи господарської діяльності державних підприємств були визначені Законом СРСР "Про державне підприємство (об`єднання)", який передбачав використання повного господарського розрахунку і самофінансування.

83. Згідно з положеннями статей 2, 3 зазначеного Закону виробнича, соціальна діяльність підприємства і оплата праці здійснюються за рахунок зароблених трудовим колективом коштів. Підприємство з виручки, одержаної від реалізації продукції (робіт, послуг), компенсує свої матеріальні затрати. Частина прибутку (доходу) повинна використовуватись підприємством для виконання зобов`язань перед бюджетом, банками і вищестоящим органом. Інша частина надходить у його повне розпорядження і разом з коштами на оплату праці утворює госпрозрахунковий доход колективу, який є джерелом життєдіяльності підприємства. Трудовий колектив, будучи повноправним господарем на підприємстві, самостійно вирішує всі питання виробничого і соціального розвитку.

84. Госпрозрахунковий доход колективу є джерелом виробничого і соціального розвитку підприємства, оплати праці, перебуває в розпорядженні підприємства, використовується самостійно і вилученню не підлягає. Підприємство може використовувати, зокрема, форму господарського розрахунку засновану на нормативному розподілі прибутку. З прибутку провадяться розрахунки з бюджетом і вищестоящим органом, виплачуються проценти за кредит. Залишковий прибуток, що утворився після цих розрахунків, надходить у розпорядження трудового колективу.

85. Закон СРСР "Про власність СРСР" (який застосовувався до спірних правовідносин до прийняття Закону УРСР "Про власність" від 07.02.1991 №697-ХІІ) також передбачав у статті 25, що прибуток, який залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, що визначаються законодавчими актами. Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу може бути видано акції. На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що направляється на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом. Член трудового колективу має право, зокрема, одержати суму його вкладу (вартість акцій) у порядку і строки, що визначаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу. Аналогічні положення були закріплені в статті 38 Закону УРСР (України) "Про власність" (у редакціях, що діяли в спірний період).

86. Разом з тим Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств", який на час виникнення спірних правовідносин регулював правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіки Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України, визначав одним із принципів приватизації пріоритетне право трудових колективів на придбання майна своїх підприємств (ст. 2).

87. Згідно з розробленим відповідно до цього Закону та затвердженим наказом Національного банку України та Фондом державного майна України від 30.10.1992 №467 Положенням про порядок розрахунків за придбані об`єкти приватизації (чинного на час виникнення спірних правовідносин) кошти, що є власністю трудового колективу, нагромаджуються за рахунок відрахувань від чистого прибутку, якщо це передбачено статутом підприємства відповідно до чинного законодавства. Кошти акумулюються на субрахунку N 5 "Власні кошти трудового колективу" рахунку N 88 "Фонди спеціального призначення" (п. 2.4).

88. Використання коштів, що є власністю трудового колективу, здійснюється після їх персоніфікації, тобто після визначення частки кожного члена трудового колективу. Персоніфікація здійснюється згідно з положенням, яке затверджується рішенням загальних зборів трудового колективу. Після визначення особистої частки в сумі коштів трудового колективу кожному працівникові на підприємстві відкривається особовий приватизаційний рахунок на субрахунку N 5 рахунку N 88 з використанням табельного номера працівника. Кошти з цього субрахунку перераховуються за заявою їх власника на рахунок відповідного позабюджетного фонду приватизації, товариства покупців або фінансового посередника і можуть бути використані тільки з метою приватизації (п.п. 2.5-2.7).

89. З огляду на положення наведених норм законодавства, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.02.2020 у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що трудовий колектив не має статусу юридичної особи і не наділений самостійною правоздатністю в розумінні сучасних норм права. Водночас трудовий колектив складають працівники підприємства, права та інтереси яких представляє профспілка відповідно до приписів статей 19, 25 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", зокрема, в ході приватизації об`єктів державної та комунальної власності, під час реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів. При цьому в питаннях колективних інтересів працівників профспілки здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках. Тобто профспілка наділена правом на звернення до суду з метою захисту порушеного права чи інтересу необмеженого кола осіб, не переслідуючи при цьому власного інтересу.

90. Так, звернення з позовом у цій справі Позивач обґрунтував саме необхідністю захисту прав (інтересів) трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш" та заявив, зокрема, позовну вимогу про зобов`язання Міністерства та Фонду вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш" у майні Підприємства.

91. При цьому Позивач вважає, що обставини належності трудовому колективу відповідної частки майна підтверджується нормативно-правовими актами, що діяли на час формування власності трудового колективу, та відповідними рішеннями органів виконавчої влади. Водночас Позивач доводить, що вартість майна, яке є власністю членів трудового колективу складає в перерахунку 64675000,00 грн.

92. Дослідивши надані учасниками справи докази з урахуванням вимог законодавства, що регулювало спірні правовідносини у відповідні періоди їх виникнення, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що прибуток Підприємства, який передавався у власність членів трудового колективу в зазначений Позивачем період, був персоніфікованим, кожний член трудового колективу мав свій індивідуальний рахунок у системі обліку, на якому обліковувалась його частка в майні підприємства.

93. З огляду на такі обставини суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що право на частку в майні державного підприємства відповідно до вимог законодавства можуть мати лише ті члени трудового колективу, які працювали на підприємстві у відповідний період і які зазначені у витягу з особових рахунків працівників ДНВП "Електронмаш", які працювали в умовах повного госпрозрахунку і самофінансування та отримали частку доходу за період з 01.01.1989 до 01.04.1994. Не втрачають вони право на таку частку і після звільнення.

94. Однак слід звернути увагу на відсутність підстав ототожнювати сукупність часток зазначених фізичних осіб у майні державного підприємства з часткою трудового колективу Підприємства в цілому. Адже зазначені особи мають користуватися своїми правами щодо таких часток на власний розсуд та не є обмеженими волею трудового колективу, до якого деякі з вказаних фізичних осіб можуть наразі не належати через звільнення. Тоді як у суду відсутні відомості про те, що теперішній трудовий колектив Підприємства складається саме з працівників підприємства, які отримали частку доходу за період з 01.01.1989 до 01.04.1994.

95. Оскільки позов у цій справі поданий не на захист прав конкретних фізичних осіб, які були членами трудового колективу ДНВП "Електронмаш" у відповідний період, щодо належних їм часток у майні Підприємства (зокрема, шляхом визнання за ними прав на таку частку чи зобов`язання відповідачів вчинити певні передбачені законом дії, пов`язані з реалізацією зазначеними фізичними особами своїх прав тощо), а на захист прав (інтересів) саме трудового колективу Підприємства, наявність у якого певної спільної частки в майні Підприємства під час розгляду справи не доведена, Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зазначеній частині.

96. У зв`язку з наведеним Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі Позивача доводи про те, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідачів вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу в майні державного підприємства є беззаперечною умовою захисту порушених прав членів трудового колективу. Безпідставними є також посилання в касаційній скарзі Позивача на законні очікування членів трудового колективу ДНВП "Електронмаш" отримати під час приватизації підприємства акції на суму їх вкладу в основні фонди, адже наявність та обґрунтованість таких очікувань підлягає встановленню при вирішенні спору саме щодо захисту прав (інтересів) відповідних фізичних осіб - працівників підприємства, які отримали частку доходу за період з 01.01.1989 до 01.04.1994.

97. Стосовно твердження Позивача про відсутність висновку Верховного Суду щодо одночасного застосування положень частини 3 статті 5 Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, та частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України щодо визначення судом способу захисту, який не суперечить закону, Суд звертає увагу на таке.

98. Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, з огляду на положення статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 5 Господарського процесуального кодексу України зазначила, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

99. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

100. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

101. Суд не вбачає підстав для іншого (відмінного від наведеного) висновку про застосування відповідних норм законодавства, зокрема частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, щодо захисту права позивача обраним ним способом, який не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, до спірних у справі правовідносин, які виникли на підставі норм законодавства, що наразі втратили чинність.

102. Разом з тим щодо висновку судів першої та апеляційної інстанцій про неправильно обраний Позивачем спосіб захисту Суд приймає до уваги те, що Позивач у позовній заяві та під час розгляду справи конкретно не зазначив, які саме дії (що гарантували б захист колективних інтересів працівників Підприємства) необхідно вчинити відповідачам для визначення спірної частки у межах встановлених законодавством дискреційних повноважень цих органів.

103. Щодо сформульованих Позивачем позовних вимог Суд також звертає увагу, що судове рішення (зокрема про задоволення позовних у разі наявності правових підстав для цього) має бути виконуваним, а суд може зобов`язати відповідачів вчинити конкретні дії та лише за умови, що відповідачі згідно з матеріальним правовідношенням зобов`язані вчинити такі дії по відношенню до позивача, але протиправно ухиляються від їх вчинення. Водночас хоча застосування норм права до правовідносин сторін належить до компетенції суду, підстави та предмет позову визначає саме позивач, а в силу частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

104. Суд відхиляє викладені у касаційній скарзі Позивача заперечення проти висновку судів попередніх інстанцій щодо незазначення ним того, які саме дії необхідно вчинити відповідачам для визначення частки трудового колективу ДНВП (ДП) "Електронмаш", оскільки вони зводяться до посилання на способи реалізувати право членів трудового колективу на частку власності в майні державного підприємства, які Позивач не визначив предметом позовних вимог у цій справі.

105. З огляду на викладене Суд вважає, що викладені в касаційній скарзі Позивача доводи про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції в частині висновків про відмову в задоволенні наведеної позовної вимоги не знайшли свого підтвердження.

106. Щодо касаційної скарги Фонду в частині підстав оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, Суд виходить з наступного.

107. Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Зі змісту наведеної норми вбачається, що підставою для визнання незаконним оспорюваного акту є його невідповідність актам цивільного законодавства та, водночас, порушення ним цивільних прав або інтересів відповідної особи - позивача.

108. На момент прийняття Наказу №1621 та звернення з позовом у справі правовий статус державних підприємств врегульований положеннями Господарського кодексу України, відповідно до положень статті 73 якого державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України "Про управління об`єктами державної власності".

109. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний капітал державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу державного комерційного підприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом (ст. 74 Господарського кодексу України).

110. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб`єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб`єктами відповідно до закону (ч. 5 ст. 57 Господарського кодексу України).

111. Згідно зі статтею 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема, затверджують статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснюють контроль за їх дотриманням.

112. З огляду на положення наведених норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Міністерство як орган управління Підприємством у силу покладених на нього завдань та в межах наданих законом повноважень має право щодо утворення статутного капіталу підприємства та затвердження його статуту. Тобто, затверджуючи новий статут Підприємства Наказом №1621, Міністерство реалізувало свої повноваження у сфері управління об`єктами державної власності.

113. Водночас суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що спір у справі в цій частині стосується питання правомірності збільшення Міністерством статутного капіталу Підприємства за рахунок 64675000,00 грн, які, за твердженням Позивача, є власністю трудового колективу підприємства.

114. Визнаючи недійсним пункт 1 Наказу №1621, апеляційний господарський суд дійшов висновку про безпідставність збільшення Міністерством статутного капіталу Підприємства з огляду на відсутність перерахованих у постанові випадків, що, за висновком суду, можуть бути підставою для зміни величини статутного капіталу (введення в дію нових потужностей; реконструкції та модернізації обладнання; безкоштовного отримання коштів від інших підприємств; дооцінки засобів; отримання коштів внаслідок злиття декількох державних підприємств; виділення додаткових коштів, зареєстрованих в статутних документах державними структурами).

115. Однак залишивши поза увагою положення частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції не навів конкретні приписи цивільного законодавства, які визначають підстави зміни статутного капіталу, регулюють право власності на майно державного підприємства тощо, всупереч яким ухвалений Наказ №1621.

116. Крім того, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, апеляційний господарський суд не з`ясував, які права (інтереси) трудового колективу Підприємства, на захист яких поданий позов, були порушені внаслідок ухвалення Наказу №1621, збільшення статутного капіталу Підприємства та затвердження статуту Підприємства в новій редакції.

117. З наведеного питання суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема, що з 2013 року кошти, які є власністю членів трудового колективу, в балансових відомостях відображались як додатковий капітал, тому не могли бути використані з метою збільшення статутного капіталу Підприємства, а могли бути використані тільки під час приватизації згідно з вищевказаними положеннями чинного законодавства. Водночас Позивач надав ряд доказів, в яких відображено як внесок до незареєстрованого статутного капіталу Підприємства суму 64675000,00 грн, що належить працівникам підприємства, які працювали в період з 1989 до 1994 року.

118. При цьому з мотивувальної частини оскаржуваної постанови не вбачається встановлення судом на підставі наданих учасниками справи доказів того, що спірними положеннями Наказу №1621 передбачено збільшення статутного капіталу Підприємства за рахунок певних коштів, належних членам трудового колективу Підприємства, а також порушення у зв`язку з цим конкретних саме колективних інтересів працівників Підприємства в цілому. Водночас, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено, що позов у цій частині поданий на захист прав Позивача чи трудового колективу Підприємства під час приватизації, в Суду відсутні підстави надавати висновок щодо можливості профспілки брати участь у процесі приватизації державного майна.

119. Тобто висновки суду апеляційної інстанції в цій частині не ґрунтуються на встановленні обставин як щодо невідповідності Наказу №1621 актам цивільного законодавства, так і щодо порушення ним прав або інтересів позивача (особи, в інтересах якої поданий позов), що є необхідними передумовами для визнання незаконним та скасування правового акту індивідуальної дії відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України. Отже, висновки апеляційного господарського суду в зазначеній частині є передчасними та такими, що не засновані на з`ясуванні усіх необхідних обставин справи на підставі дослідження наданих учасниками справи доказів.

120. Разом з тим за наслідками розгляду позовних вимог про визнання недійсним затвердженого Наказом №1621 статуту Підприємства суд апеляційної інстанції визнав недійсним пункт 6.1 статуту Підприємства в зазначеній редакції, визнавши таку вимогу похідною від визнання недійсним Наказу №1621. Однак в оскаржуваній постанові не зазначено, з яких підстав апеляційний господарський суд дійшов висновку про оскарження Позивачем статуту Підприємства саме та лише в частині пункту 6.1 з огляду на зміст заявлених позовних вимог (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 06.08.2018).

121. Посилання Фонду на пункт 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України Суд відхиляє, оскільки зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, що в мотивувальній частині зазначеного судового рішення наявні висновки суду про певні права та обов`язки Регіонального відділення Фонду по м. Києву або у резолютивній частині постанови суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

122. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що при вирішенні даного спору суд апеляційної інстанції не в повній мірі дотримався вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

123. Зважаючи на встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, постанова апеляційного господарського суду підлягає частковому скасуванню з переданням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

124. Касаційна скарга Фонду з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає задоволенню частково.

125. Водночас касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства та касаційною скаргою Фонду з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю.

126. Касаційна скарга Позивача задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

127. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №910/9010/17 закрити.

2. Касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду державного майна України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №910/9010/17 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

3. Касаційну скаргу Фонду державного майна України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №910/9010/17 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити частково.

4. Касаційну скаргу Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/9010/17 залишити без задоволення.

5. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №910/9010/17 скасувати в частині: скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсними у частини збільшення статутного капіталу наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28.09.2016 №1621 та статуту Державного підприємства "Електронмаш", затвердженого цим наказом; прийняття в цій частині нового рішення; стягнення з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України судових витрат. У зазначеній частині справу №910/9010/17 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

6. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №910/9010/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Кролевець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй