Постанова

від 16.12.2021 по справі 685/555/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 685/555/20

Провадження № 22-ц/4820/1677/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Купельського А.В., Ярмолюка О.І.,

секретаря: Журбіцького В.О.,

учасники справи: представник апелянта ОСОБА_1 ,

представник ФГ Злагода Л - Василенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2021 року (суддя Самойлович А.П.) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, приватний нотаріус Теофіпольського районного нотаріального округу Сурма Галина Францівна про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Хмельницької районної ради Хмельницької області, Теофіпольської селищної ради, Фермерського господарства Злагода Л , ОСОБА_3 про скасування рішення та визнання недійсним державного акта; за позовом Фермерського господарства Злагода Л до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання права постійного користування земельною ділянкою,

в с т а н о в и в :

У квітні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі Держгеокадастр), приватний нотаріус Теофіпольського районного нотаріального округу Сурма Г.Ф. про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

В обґрунтування позову зазначала, що 12 лютого 1998 року рішенням Теофіпольської районної ради народних депутатів №7 було надано земельну ділянку розміром 33 га у постійне користування ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського господарства). 17 грудня 1998 року ОСОБА_5 було видано Державний акт на право постійного користування площею 33 га, яка розташована на території Ординецької сільської ради (село Лютарівка), акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №29.

27 квітня 1999 року зареєстровано статут селянського фермерського господарства Злагода , а 29 квітня 1999 року проведено державну реєстрації даного господарства. В подальшому господарство перейменовано на Фермерське господарство Злагода Л , головою якого на сьогодні є позивач. У 2015 році було виготовлено та затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка надавалася ОСОБА_5 , для ведення фермерського господарства, даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6824785500:04:017:0076 та відкрито поземельну книгу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, позивачка є спадкоємицею першої черги після його смерті.

Перевіряючи дані у Публічній кадастровій карті ОСОБА_3 було виявлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6824785500:04:017:0076 там відсутня.

В подальшому нею було з`ясовано, що вказана земельна ділянка, після смерті ОСОБА_5 , була вилучена ГУ Держгеокадастру, шляхом поділу її на 17 ділянок по 2 га, згідно проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність зі зміною цільового призначення. Ці 17 земельних ділянок були передані у власність громадянам на підставі відповідних наказів Держгеокадастру. В подальшому приватизовані фізичними особами земельні ділянки були відчужені ними на користь відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .

Враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 6824785500:04:017:0076 не є вільною, вилучена без погодження із землекористувачем, поділена та передана у власність громадянам у порядку приватизації незаконно, а ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_5 , у зв`язку з чим просила суд: визнати за нею у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування земельною ділянкою площею 33 га, розташованої на території Ординецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області (с. Лютарівка), з кадастровим номером 6824785500:04:017:0076, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, яка на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХМ № 000000, виданого 17 грудня 1998 року Теофіпольською районною радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 29, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_5 , в подальшому була поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами 6824785500:04:017:0127, 6824785500:04:017:0131, 6824785500:04:017:0133, 6824785500:04:017:0122, 6824785500:04:017:0125, 6824785500:04:017:0120, 6824785500:04:017:0128, 6824785500:04:017:0132, 6824785500:04:017:0123, 6824785500:04:017:0124, 6824785500:04:017:0130, 6824785500:04:017:0126, 6824785500:04:017:0118, 6824785500:04:017:0119 та 6824785500:04:017:0121.

У червні 2020 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до Теофіпольської районної ради Хмельницької області, ФГ Злагода Л , ОСОБА_3 про скасування рішення та визнання недійсним державного акта.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначав, що при прийнятті 12 лютого 1998 року Теофіпольською районною радою рішення №7 були порушені норми матеріального права. А саме, ОСОБА_5 при формуванні заяви про одержання земельної ділянки для ведення фермерського господарства документально не було підтверджено його досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, чим порушено вимоги ч.1 ст.5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин. Ординецькою сільською Радою народних депутатів не здійснено погодження передачі ОСОБА_5 спірної земельної ділянки. Відсутній погоджений землеволодільцями землекористувача, районними землевпорядними, природоохоронними, санітарними органами та органом архітектури проект відведення спірної земельної ділянки, що вказує на недотримання порядку прийняття відповідного рішення Теофіпольською райрадою. Державний акт на право постійного користування землею ОСОБА_5 виданий в порушення статті 17 Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 року, оскільки рішення будь-якою Радою народних депутатів, яким ОСОБА_5 надано земельну ділянку площею 33 га для ведення фермерського господарства на праві користування не приймалося. Із врахуванням викладеного, просив суд скасувати рішення Теофіпольської районної ради від 12 лютого 1998 року № 7, яким ОСОБА_5 виділено із земель запасу Ординецької сільської ради земельну ділянку площею 33 га для ведення селянського (фермерського) господарства, та визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею серії ХМ, виданий на ім`я ОСОБА_5 Теофіпольською районною Радою народних депутатів 17 грудня 1998 року на підставі вищезазначеного рішення, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 29.

Ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2020 року вказані позовні заяви об`єднані в одне провадження.

У вересні 2020 року Фермерське господарство Злагода Л звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 лютого 1998 року рішенням Теофіпольської районної ради народних депутатів №7 було надано земельну ділянку розміром 33 га у постійне користування ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського господарства). 17 грудня 1998 року ОСОБА_5 було видано Державний акт на право постійного користування землею, площею 33 га, яка розташована на території Ординецької сільської ради (село Лютарівка), акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №29.

27 квітня 1999 року зареєстровано статут селянського фермерського господарства Злагода , а 29 квітня 1999 року проведено державну реєстрацію даного господарства. В подальшому господарство перейменовано на Фермерське господарство Злагода Л , головою якого на сьогодні є позивач. У 2015 році було виготовлено та затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка надавалася ОСОБА_5 , для ведення фермерського господарства, даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6824785500:04:017:0076 та відкрито поземельну книгу.

З моменту створення СФГ Злагода відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до фермерського господарства з дня його реєстрації. Державна реєстрації права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновком не змінює такий висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності використовувало відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто було її постійним користувачем. У зв`язку зі смертю засновника фермерського господарства ОСОБА_5 , відсутні правові підстави вважати, що право постійного користування спірною земельною ділянкою є припиненим. Накази ГУ Держгеокадастру прийняті відносно земельної ділянки з кадастровим номером 6824785500:04:017:0076, щодо її поділу на 17 окремих земельних ділянок з подальшою передачею їх у приватну власність фізичним особам є незаконними. Жодного погодження ФГ Злагода Л щодо вилучення зазначеної земельної ділянки у нього не надавало. Визначених законодавством підстав для позбавлення ФГ Злагода Л права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6824785500:04:017:0076 не було.

Посилаючись на зазначене, ФГ Злагода Л просило суд визнати за ним право постійного користування земельними ділянками із кадастровими номерами 6824785500:04:017:0127, 6824785500:04:017:0131, 6824785500:04:017:0133, 6824785500:04:017:0122, 6824785500:04:017:0125, 6824785500:04:017:0120, 6824785500:04:017:0128, 6824785500:04:017:0132, 6824785500:04:017:0123, 6824785500:04:017:0124, 6824785500:04:017:0130, 6824785500:04:017:0126, 6824785500:04:017:0118, 6824785500:04:017:0119 та 6824785500:04:017:0121, які утворилися в результаті поділу земельної ділянки загальною площею 33,00 га, розташованої на території Ординецької сільської ради (с. Лютарівка) Теофіпольського району Хмельницької області, кадастровий номер 6824785500:04:017:0076, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_5 (державний акт на право постійного користування землею серії ХМ № 000000, виданий 17 грудня 1998 року Теофіпольською районною Радою народних депутатів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 29).

Ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 16 листопада 2020 року об`єднано в одне провадження справу № 685/555/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, приватний нотаріус Теофіпольського районного нотаріального округу Сурма Г.Ф. про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Хмельницької районної ради Хмельницької області, Теофіпольської селищної ради, ФГ Злагода Л , ОСОБА_3 про скасування рішення та визнання недійсним державного акта та справу № 685/1099/20 за позовом ФГ Злагода Л до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання права постійного користування земельною ділянкою. Визначено об`єднаній справі №685/555/20.

Ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2021 року залучено Хмельницьку районну раду Хмельницької області та Теофіпольську селищну раду до участі у справі відповідачами за зустрічним позовом ОСОБА_2 , як правонаступника Теофіпольської районної ради Хмельницької області.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 ..

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 ..

Позов ФГ Злагода Л задоволено. Визнано за ФГ Злагода Л право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 6824785500:04:017:0118, 6824785500:04:017:0119, 6824785500:04:017:0120, 6824785500:04:017:0121, 6824785500:04:017:0122, 6824785500:04:017:0123, 6824785500:04:017:0124, 6824785500:04:017:0125, 6824785500:04:017:0126, 6824785500:04:017:0127, 6824785500:04:017:0128, 6824785500:04:017:0130, 6824785500:04:017:0131, 6824785500:04:017:0132 та 6824785500:04:017:0133, які утворилися в результаті поділу земельної ділянки площею 33,0000 га з кадастровим номером 6824785500:04:017:0076, наданої ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ № 000000, виданого 17 грудня 1998 року Теофіпольською районною Радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 29.

Стягнуто з ГУ Держгеокадастру на користь ФГ Злагода Л 1051 грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФГ Злагода Л 700,67 грн. судового збору, з ОСОБА_4 на користь ФГ Злагода Л судовий збір в розмірі 350,33 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції керувався тим, що після проведення державної реєстрації селянського (фермерського ) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, а тому смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадковувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 року. Відтак, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_3 про визнання за нею як за спадкоємницею засновника СФГ Злагода права постійного користування спірною земельною ділянкою. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд виходив з недоведеності позовних вимог. Задовольняючи позов ФГ Злагода Л суд першої інстанції виходив з того, що після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває фермерське господарство. Накази ГУ Держгеокадастру спрямовані на припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ Злагода поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, у зв`язку з чим дійшов висновку, що право даного фермерського господарства на постійне користування наданою у 1998 році земельною ділянкою, підлягає відновленню шляхом визнання за ним права постійного користування п`ятнадцятьма земельними ділянками, виділеними з первинно наданої ділянки (кадастровий номер 6824785500:04:017:0076).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 та в частині задоволення позовної заяви ФГ Злагода Л , просить суд прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Хмельницької районної ради Хмельницької області, Теофіпольської селищної ради, ФГ Злагода Л , ОСОБА_3 про скасування рішення та визнання недійсним державного акта задовольнити, та у задоволенні позовної заяви ФГ Злагода Л до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання права постійного користування земельною ділянкою відмовити. В решті рішення - залишити без змін.

В обґрунтування скарги зазначав, що рішення Теофіпольської районної ради №7 від 12.02.1998 року та державний акт на право постійного користування серія ХМ, від 17.12.1998 року виданого на ім`я ОСОБА_5 , є такими, що прийнято/видано з порушенням встановленого законом порядку. Вказує, що ОСОБА_5 , формуючи заяву про одержання земельної ділянки у користування документально не підтверджено його досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, що є підставою для відмови у наданні такої земельної ділянки. Також зазначає, що рішення будь-якою Радою народних депутатів, яким ОСОБА_5 надано земельну ділянку площею 33,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства на праві постійного користування не приймалось, а отже державний акт на право постійного користування землею від 17 грудня 1998 року видано з грубим порушенням норм матеріального права.

Щодо задоволеної позовної заяви ФГ Злагода Л , то на думку апелянта, ФГ Злагода Л не доведено факту порушення його прав та інтересів, зокрема, щодо накладення спірної земельної ділянки на належні відповідачам на праві власності земельні ділянки, що вказує на відсутність порушеного права позивача зі сторони відповідачів та є підставою для відмови у задоволенні позову. Також зазначає, що ФГ Злагода Л обрано неналежний спосіб захисту прав, не доведено факту набуття в постійне користування фермерським господарством, а не фізичною особою, спірної земельної ділянки.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ФГ Злагода Л просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення. Зазначає, що ані в ході розгляду справи судом першої інстанції, ані в апеляційній скарзі апелянтом не наведено жодного аргументу щодо порушення саме його прав рішенням Теофіпольської районної ради від 12 лютого 1998 року та виданим на підставі цього рішення державним актом на право постійного користування землею 17.12.1998 року.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_2 , ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник ФГ Злагода Л Василенко Н.С. в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити.

ОСОБА_4 , приватний нотаріус Сурма Г.Ф., ГУ Держгеокадастру в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судових повісток.

Представники Хмельницької районної ради, Теофіпольської селищної ради в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Учасниками по справі не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , треті особи: Держгеокадаст), приватний нотаріус Теофіпольського районного нотаріального округу Сурма Г.Ф. про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування, а тому апеляційним судом в цій частині не переглядається.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Рішення суду в оскаржуваній частині частково таким вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено, що 12 лютого 1998 року Теофіпольською районною радою Хмельницької області розглянувши заяву та матеріали по виділенню земельної ділянки для ведення фермерського господарства ОСОБА_5 , враховуючи погодження Ординецької сільської ради та рішення конкурсної комісії, прийнято рішення № 7 яким виділено із земель запасу Ординецької сільської ради земельну ділянку площею 33 га ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства (т. 1 а.с. 24).

17 грудня 1998 року на підставі вищезазначеного рішення видано Державний акт серія ХМ №000000 на право постійного користування землею, яким ОСОБА_5 надано у постійне користування земельна ділянка площею 33 га в межах згідно плану, яка розташована на території Ординецької сільської ради (с. Лютарівка), для ведення селянського фермерського господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 29 (т. 1, а.с. 25).

29 квітня 1999 року зареєстровано Селянське (фермерське) господарство Злагода з кодом ЄДРПОУ 30408142, яке розташоване по вул. Новосілка, 2 в с. Лютарівка Теофіпольського району Хмельницької області, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, яке в подальшому було замінено на свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 216660 (т. 1, а.с. 26, 27).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 грудня 2015 року № НВ-6802674122015, земельна ділянка з кадастровим номером 6824785500:04:017:0076 площею 33,0052 га, розташована на території Ординецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області, з цільовим призначенням 01.02 Для ведення фермерського господарства, перебуває у користуванні ОСОБА_5 на підставі рішення Теофіпольської районної ради від 12 лютого 1998 року № 7, документом, що посвідчує право, є Державний акт від 17 грудня 1998 року № ХМ 000000 (т. 1, а.с. 29 - 30).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т.1, а.с. 17), ОСОБА_3 , позивачка по справі, є його донькою та спадкоємицею першої черги за законом (т.1 а.с. 15, 16, 18, 19 - 23).

Відповідно до інформації, вказаної у листі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 16 березня 2020 року № 29-22-0.3-1566/2-20, земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0076 було вилучено із Державного земельного кадастру шляхом поділу на 17 ділянок згідно проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність зі зміною цільового призначення. Підставою для поділу, стало припинення права постійного користування внаслідок смерті користувача (т. 1, а.с. 66).

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 09 жовтня 2019 року №№ 22-7625-СГ, 22-7623-СГ, 22-7621-СГ, 22-7657-СГ, 22-7626-СГ, 22-7649-СГ, 22-7643-СГ, 22-7645-СГ, 22-7647-СГ, 22-7628-СГ, 22-7639-СГ, 22-7630-СГ, 22-7641-СГ, 22-7637-СГ, 22-7618-СГ, 22-762, від 19 листопада 2019 року № 22-9929-СГ та від 28 листопада 2019 року № 22-10738-СГ надано дозвіл, відповідно, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення. Як вбачається із зазначених наказів, місцем розташування усіх об`єктів землеустрою, крім виділених ОСОБА_21 згідно наказу від 19 листопада 2019 року № 22-9929-СГ та ОСОБА_22 згідно наказу від 28 листопада 2019 року № 22-10738-СГ: із земельної ділянки (кадастровий номер 6824785500:04:017:0076), яка розташована за межами населених пунктів Ординецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області. Місцем розташування об`єктів землеустрою, наданих ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , є поза межами населених пунктів Ординецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області. Цільове призначення земельних ділянок до його зміни - для ведення фермерського господарства, після його зміни - для ведення особистого селянського господарства. (т. 1 а.с. 48 - 65).

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 18 листопада 2019 року № 22-9801-СГ, 22-9821-СГ, 22-9806-СГ, 22-9820-СГ, 22-9813-СГ, 22-9800-СГ, 22-9819-СГ, 22-9815-СГ, 22-9818-СГ, 22-9805-СГ, 22-9803-СГ, 22-9822-СГ, 22-9817-СГ, 22-9814-СГ, 22-9816-СГ, від 27 грудня 2019 року № 22-12509-СГ та від 15 січня 2020 року № 22-559-СГ затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність зі зміною цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення, змінено вид цільового призначення земельних ділянок з для ведення фермерського господарства (01.02) на вид для ведення особистого селянського господарства (01.03) , та надано у власність площею 2 га кожна (крім ОСОБА_21 , якому надано земельну ділянку площею 1,0052 га) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані за межами населених пунктів Ординецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області, а саме, ОСОБА_7 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0122, ОСОБА_19 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0128, ОСОБА_10 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0124, ОСОБА_18 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0118, ОСОБА_11 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0117, ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0125, ОСОБА_17 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0132, ОСОБА_13 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0130, ОСОБА_16 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0119, ОСОБА_9 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0129, ОСОБА_8 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0133, ОСОБА_20 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0120, ОСОБА_15 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0123, ОСОБА_12 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0126, ОСОБА_14 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0121, ОСОБА_22 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0131 та ОСОБА_21 земельну ділянку з кадастровим номером 6824785500:04:017:0127 (т. 1 а.с. 67 - 83).

ОСОБА_7 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 продали свої земельні ділянки ОСОБА_4 , відповідачу по справі, на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених 12 грудня 2019 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Фомовою О.С., відповідно, за № 1702 (т. 3, а.с. 2 - 25), за № 1703 (т. 3, а.с. 26 - 53), за № 1704 (т. 3, а.с. 54 - 77), за № 1705 (т. 3, а.с. 78 - 98), за № 1706 (т. 3, а.с. 99 - 119) та за № 1707 (т. 3, а.с. 120 - 141).

ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_10 , ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , продали свої земельні ділянки ОСОБА_2 , відповідачу по справі, на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених 18 грудня 2019 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грищук О.В., відповідно, за № 567 (т. 3 а.с. 142 - 164), за № 568 (т. 3 а.с. 165 - 201), за № 569 (т. 3 а.с. 202 - 224), за № 570 (т. 3 а.с. 225 - 247), за № 571 (т. 3 а.с. 248 - 270), за № 572 (т. 3 а.с. 271 - 293), за № 573 (т. 3 а.с. 294 - 316), за № 574 (т. 3 а.с. 317 - 339) та за № 575 (т. 3 а.с. 340 - 363).

ОСОБА_21 та ОСОБА_22 продали свої земельні ділянки ОСОБА_2 , відповідачу по справі, на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О.Г., відповідно, 06 березня 2020 року за № 90 (т. 2, а.с. 207 - 228) та 23 січня 2020 року за № 14 (т. 2, а.с. 230 - 253).

На час надання засновнику СФГ Злагода ОСОБА_5 права постійного користування спірною земельною ділянкою (кадастровий номер 6824785500:04:017:0076) діяв ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою:

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові)). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

На час заснування СФГ Злагода відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України Про селянське (фермерське ) господарство від 20 грудня 1991 року (далі Закон № 2009-XII в редакції чинній на час створення СФГ Злагода), приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року:

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п`ята статті 2 Закону № 2009-XII).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону № 2009-XII).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

За змістом наведених приписів на час створення СФГ Злагода можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Ураховуючи наведене, з моменту створення СФГ Злагода відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.

01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х Перехідні положення зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна набувають (який означає ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь ) вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518)). Тому право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до СФГ Злагода , яке в подальшому було перейменовано на ФГ Злагода Л , не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника.

Зважаючи на зазначене, оцінюючи докази, які містяться в матеріалах справи, ОСОБА_5 як засновнику СФГ Злагода земельна ділянка площею 33 га для ведення фермерського господарства надавалася в порядку визначеному законодавством. Доказів, які б поставили під сумнів чинність та правильність рішення №7 Теофіпольської районної ради Хмельницької області від 12.02.1998 року, та виданий на підставі цього рішення Державний акт на право постійного користування землею від 17.12.19998 року матеріали справи не містять, ОСОБА_2 теж не надано таких доказів. Відтак, висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про скасування рішення та визнання недійсним державного акта є правильним.

Щодо позову ФГ Злагода Л про визнання права постійного користування земельними ділянками, які утворилися в результаті поділу земельної ділянки площею 33 га для ведення фермерського господарства (кадастровий номер 6824785500:04:017:0076).

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Статтею 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Указане відповідає висновку, викладеному у Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Таким чином, підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, як на момент його створення, так і на даний час, є добровільна відмова від земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушеним вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюванним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатом розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Предметом спору за позовом ФГ Злагода Л є визнання права постійного користування земельними ділянками, які утворилися в результаті поділу земельної ділянки площею 33 га для ведення фермерського господарства (кадастровий номер 6824785500:04:017:0076).

На думку позивача, земельна ділянка площею 33 га для ведення фермерського господарства (кадастровий номер 6824785500:04:017:0076) право постійного користування якою в порядку визначеному законодавством не припинялося, не могла надаватися фізичним особам у приватну власність.

Позовні вимоги заявлено ФГ Злагода Л , у тому числі, з підстав порушення ГУ Держгеокадастру норм ЗК України при виділенні земельних ділянок фізичним особам.

Колегія суддів вважає, що обраний ФГ Злагода Л спосіб захисту є неефективним, не може призвести і не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача, без вирішення питання щодо скасування права власності на виділені земельні ділянки із земельної ділянки площею 33 га.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Обрання ФГ Злагода Л неналежного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційної скарги.

Зважаючи на зазначене, висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову ФГ Злагода П є помилковим, у зв`язку з чим рішення суду в цій частині слід скасувати. У задоволенні позову ФГ Злагода Л про визнання права постійного користування земельними ділянками, які утворилися в результаті поділу земельної ділянки площею 33 га для ведення фермерського господарства (кадастровий номер 6824785500:04:017:0076) необхідно відмовити.

Згідно з частиною 12 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, з ФГ Злагода Л на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3153 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2021 року в частині задоволеного позову Фермерського господарства Злагода Л скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову Фермерського господарства Злагода Л відмовити.

В решті оскаржуваній частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Фермерського господарства Злагода Л на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3153 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 грудня 2021 року.

Судді: Т.О. Янчук

А.В. Купельський

О.І. Ярмолюк