Постанова

від 20.12.2021 по справі 440/4127/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 р. Справа № 440/4127/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 (головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков) по справі № 440/4127/21

за позовом ОСОБА_1

до Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області

про визнання протиправним та скасування рішення,зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення сьомої сесії восьмого скликання від 23.03.2021 Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства";

- зобов`язати Великобагачанську селищну раду Миргородського району Полтавської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 площею 2,0000 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5320255101:01:001:0222, місце розташування: в межах с. Байрак на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського (на теперішній час Миргородського) району Полтавської області;

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 р. позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення 7 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області від 23.03.2021 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства".

Зобов`язано Великобагачанську селищну раду Миргородського району затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5320255101:01:001:0222, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Великобагачаснької селищної ради в межах с. Байрак.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Земельного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що надання дозволу на розробку проекту відведення землеустрою не свідчить, що проект відповідачем буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, відповідач може відмовити. Оскільки, у поданому позивачем на розгляд сесії проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки була встановлена невідповідність доданих графічних матеріалів до заяви про надання дозволу, їй було правомірно відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Відповідно до ст.308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 30.07.2019р. звернулася до Великобагачанської селищної ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, з метою передачі у власність, яка розташована в межах с. Байрак Великобагачанського району Полтавської області (а.с. 13).

Рішенням Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019р. надано ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність та користування в межах села Байрак Великобагачанського району Полтавської області (а.с.14).

За заявою позивача, Приватним підприємством "АЛАН-ЗЕМ" (ліцензія Держкомзему АВ №553672 від 13.08.2010р) розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , який погоджено висновком сектором містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Великобагачанської районної державної адміністрації від 05.11.2020р. №01-10/905 , та висновком Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області ОСОБА_2 авд 03.11.2020 №18618/82-20 (а.с. 19- 44).

Земельна ділянка площею 2 га, розташована в Полтавській області, Великобагачанський район, с. Байрак, 06.11.20р. зареєстрована в Державному земельному кадастрі та їй присвоєно кадастровий номер 5320255101:01:001:0222, що вбачається з витягу № НВ - 6508599262020 Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.16-18).

18.11.20р. позивач звернулася до Великобагачанської селищної ради з заявою (зареєстрована за №4089 від 19.11.2020 року) про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в межах с. Байрак на території Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області (а.с. 64).

За результатом розгляду заяви позивача, відповідач рішенням від 23.03.2021 р. відмовив ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з невідповідністю доданими графічними матеріалами до заяви про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з поданим на затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с.15).

Позивачка, не погодившись з рішенням відповідача, звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, оскільки рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою не містить законодавчо визначених підстав для відмови, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частинами 1, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно із п. "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частинами 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно із ч. 4 ст. 186-1 Земельного кодексу України, розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ч. 5 ст. 186-1 Земельного кодексу України, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України).

Згідно із ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України від 21.05.1997 р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (в подальшому - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 59 Закону №280/97-ВР, рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Вказаними вище положеннями ст. 116, 118 Земельного кодексу України гарантоване право особи на отримання у власність в межах норм безоплатної приватизації, з-поміж іншого, земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним (компетентним) органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Так, розроблений проект землеустрою підлягає погодженню та затвердженню відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. У разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.

При цьому закон зобов`язує компетентний орган за результатами розгляду заяви зацікавленої особи про затвердження проекту землеустрою прийняти конкретне мотивоване рішення: про затвердження проекту землеустрою або про відмову у його затвердженні.

Єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми ст. 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, від 31.01.2019 у справі №815/2488/17, від 30.08.2018 у справі №817/586/17, від 18.08.2018 у справі №818/1976/17.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 30.08.2018 у справі №817/586/17, 24.01.2020 у справі №316/979/18, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту; такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Як вбачається з копії проекту землеустрою, останній містить висновок від 03.11.2020 №18618/82-20 про розгляд документації із землеустрою, наданий експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Гаврилюк С.В., зі змісту якого встановлено, що обрана позивачем земельна ділянка не належить до особливо цінних земель (підпункт 4 пункту 6), обмеження щодо використання земельної ділянки - відсутні (підпункт 5 пункту 6).

Відповідно до п.п. 8, 10, проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам і погоджується державним кадастровим реєстратором.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки проект землеустрою погоджено у визначеному законом порядку державним кадастровим реєстратором за принципом екстериторіальності, у відповідача відсутні підстави перевіряти такий проект землеустрою на відповідність вимогам Земельного кодексу України та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр", внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з п. 70 Порядку про ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (надалі - Порядок № 1051), державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, перевіряє: 1) повноваження особи, що звернулася за внесенням відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 2) наявність повного пакета документів, необхідних для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 3) розташування об`єкта Державного земельного кадастру на території дії його повноважень; 4) придатність електронного документа для проведення його перевірки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

У разі відповідності заяви разом з документами вимогам, зазначеним у цьому пункті, Державний кадастровий реєстратор приймає заяву до розгляду по суті та обліковує її відповідно до пункту 71 цього Порядку.

Відповідно до п.п. 73, 74 Порядку №1051, державний кадастровий реєстратор у строк, що не перевищує 14 робочих днів з дня прийняття заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру розглядає її разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, та перевіряє: відповідність документів вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку; електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

Державний кадастровий реєстратор протягом строку, встановленого пунктом 73 цього Порядку, перевіряє електронний документ на відповідність: 1) даним Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним кадастрових карт (планів); 2) вимогам до змісту, структури і технічних характеристик такого документа згідно з додатком 1; 3) даним документації із землеустрою та оцінки земель.

Згідно з п. 75 Порядку №1051 (у редакції, чинній на момент державної реєстрації спірної земельної ділянки), у разі відповідності поданих документів, зазначених у пункті 69 цього Порядку, вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку, та електронного документа вимогам, зазначеним у пункті 74 цього Порядку, Державний кадастровий реєстратор: 1) за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру вносить електронний документ та відомості, які він містить, до Державного земельного кадастру; 2) робить на титульному аркуші документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалах документації із землеустрою та оцінки земель, що містять графічне зображення об`єктів Державного земельного кадастру, аркушах відомостей про координати поворотних точок їх меж, частин, обмежень, угідь у паперовій формі позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру за формою згідно з додатком 15. У разі подання заявником документації із землеустрою та оцінки земель в електронній формі зазначена позначка не проставляється, а така документація підписується Державним кадастровим реєстратором із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису; 3) присвоює за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру земельній ділянці, що реєструється, кадастровий номер та у випадках, зазначених у пунктах 107 - 161 цього Порядку, відкриває Поземельну книгу (вносить відповідні записи до неї); 4) виготовляє у випадках, зазначених у пунктах 162 - 199 цього Порядку, витяг з Державного земельного кадастру для підтвердження внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру; 5) оприлюднює інформацію про внесення відомостей до Державного земельного кадастру згідно з пунктами 209 - 211 цього Порядку та відповідні відомості про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162 - 199 цього Порядку; 6) повертає заявникові документацію із землеустрою та оцінки земель з проставленою позначкою про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру у разі подання такої документації у паперовій формі або в електронній формі - за власним кваліфікованим електронним підписом.

Витяг з Державного земельного кадастру, який надається для підтвердження внесення до Державного земельного кадастру відповідних відомостей, є підставою для передачі відповідної документації на затвердження органу державної влади або органу місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню даним органом).

На підставі наданого позивачем проекту землеустрою державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Харченко К.Ю. здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, визначено її кадастровий номер 5320255101:01:001:0222 та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.11.2020 №НВ-6508599262020, що також свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства та документації із землеустрою.

Враховуючи, що проект землеустрою погоджено у визначеному законом порядку за принципом екстериторіальності та на його підставі зареєстровано земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у відповідача були відсутні визначені законом підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта про невідповідність доданим графічним матеріалам до заяви про надання дозволу на складання проекту з землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки межі земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 визначено, розміри та місцезнаходження землекористування наведені на кадастровому плані земельної ділянки та збірному кадастровому плані землевласників та землекористувачів, про що складено акт від 09.11.2020року. Крім того, актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 09.11.20р. межі земельної ділянки з кадастровим номером 5320255101:01:001:0222 закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Також колегія суддів звертає уваги, що оскаржуване рішення селищної ради не містить чіткого обґрунтування в чому саме полягає невідповідність графічних матеріалів, що надавалися до заяви про надання дозволу та затвердження проекту.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки проект землеустрою погоджено у визначеному законом порядку, зареєстровано в Державному земельному кадастрі, у відповідача були відсутні підстави перевіряти такий проект на відповідність вимогам ЗК України та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів та висувати власні зауваження до такого проекту. Відповідачем не доведено правомірність прийняття ним рішення, а тому таке рішення є протиправним.

Доводи апеляційної скарги щодо втручання суду у дискреційні повноваження відповідача, безпідставного покладання обов`язку на селищну раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати у власність ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У спірних правовідносинах відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви.

Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову в її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 р. у справі №823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Частиною 3 статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У постанові від 28.05.2020 р. у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнано судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач правомірність спірного рішення жодним чином не обґрунтував та не довів належними і достовірними доказами.

Так, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Двотижневий строк розгляду відповідного питання прямо визначений у законі (ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України), а тому окрема вказівка на нього у судовому рішенні не вимагається.

Із врахуванням вищевикладене, а також дотримання позивачем порядку розроблення землевпорядної документації з метою отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації та недоведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Інші доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 по справі № 440/4127/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Я.В. П`янова Л.В. Любчич