Постанова

від 02.10.2007 по справі 11/220а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/220а

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

П О С Т А Н О В А

                    "02" жовтня 2007 р.                                        Справа № 11/220а

За позовом: Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області

14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14

До: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Світанок”

16300, Куликівський район, с. Виблі, вул. Троїцька, 69

Про стягнення 9207,78 грн. адміністративно –господарських санкцій та пені

                                                                                            Суддя  Ю.М. Бобров

                                                                                            Секретар О.Ю.Михальова

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН :

Від Позивача: Ковтун Л.В. –гол. спеціаліст, дов. від 02.10.07 р. № 04-4235/3880.

Від Відповідача: Чоботок Л.А. –директор, паспорт НК 414162 Новозаводським ВМ УМВС 15.10.97 р.

                                                                  СУТЬ СПОРУ:

Відділенням Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області подано позов до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Світанок” про стягнення 9008,88 грн. адміністративного –господарських санкцій за недотримання у 2006 році передбаченого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та 198,90 грн. пені за порушення терміну сплати санкцій.

На підставі ст. 150 КАСУ в судовому засіданні оголошувалась перерва.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених в позовній заяві.

Відповідач письмових заперечень проти позову суду не надав. Представник відповідача в судових засіданнях позовних вимог не визнає, посилаючись на те, що товариством вжиті всі можливі заходи, в тому числі на підприємстві створені робочі місце для працевлаштування інвалідів та про наявність таких вакансій на протязі 2006 року повідомлявся районний центр зайнятості, однак останнім інваліди для працевлаштування не направлялись, а безпосередньо до підприємства бажаючі працевлаштуватись інваліди не звертались.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням  індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися  підприємницькою  та іншою  трудовою  діяльністю,  яка не заборонена законом (ч. 1 ст. 17 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91 р. № 875 –III (далі –Закон № 875)).

Стаття 19 Закону № 875 встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання (далі –підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Для підприємств норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів встановлено у розмірі 4-х відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників  облікового  складу  за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону № 875. При цьому державна служба зайнятості відповідно до Закону України „Про зайнятість населення” лише сприяє працевлаштуванню інвалідів, які знаходяться на обліку та зареєстровані як безробітні.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною вказаної статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до ст. 19 Закону № 875 покладається на керівників підприємств. А в разі, коли середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів  адміністративно-господарських санкцій, сума яких визначається в розмірі середньої річної  заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для  працевлаштування  інваліда  і  не зайняте інвалідом.  Для  підприємств,  установ,  організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських  організацій  інвалідів, фізичних осіб, на  яких працює від 8 до 15 осіб - в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (ч.1 ст. 20 Закону № 875).

Порядок і терміни сплати підприємствами адміністративно - господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 20 Закону № 875).

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються  підприємствами,  установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських   організацій інвалідів, фізичними особами,  зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу,  встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не  застосовуються   строки,   визначені   статтею  250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875).

Відповідно до п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.07 р. № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на балансовий рахунок 3510 в установах Національного банку, відкритий в органах Державного казначейства, або на балансовий рахунок 2510 в установах комерційних банків до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться  роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і  працевлаштування  інвалідів,  затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

У   разі  коли  роботодавець  не  одержує  прибутку,  сума адміністративно-господарських санкцій сплачується за рахунок інших джерел відповідно до законодавства.

У відповідності зі ст. 20 Закону № 875-ХІІ, спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Згідно форми державної статистичної звітності № 10 –ПІ поштова –річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2006 рік, поданої відповідачем до Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) СТОВ „Світанок” складала 90 осіб. Річний фонд оплати праці штатних працівників –202,7 тис. грн. Кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875, становить 4 особи. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність –0 осіб

4-х відсотковий норматив становить 4 робочих місця для інваліда, тоді як жодного інваліда в 2006 р. відповідачем працевлаштовано не було.

Тобто середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на підприємстві в 2006 р. не відповідає нормативу.

Водночас, частиною 1 ст. 18 Закону (в редакції, яка діяла в 2006 році до 18.03.06 р.) передбачалося, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним  органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

У відповідності зі ст. 18 Закону № 875 в редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову діяльність”, який набув чинності 18.03.06 р.,  забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок  і  знань,  а  також  рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, до 18.03.06 р. обов'язок з пошуку інвалідів для їх працевлаштування покладався на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

З 18.03.06 р. підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів. Здійснення пошуку підходящої роботи ч. 3 ст. 18-1 Закону віднесено і до компетенції державної служби зайнятості. При цьому їх працевлаштування залежить і від бажання працювати, наявних у інваліда кваліфікації і знань (ч. 5 п. 1 ст. 7 Закону України „Про зайнятість населення”, ч. 3 ст. 18-1 Закону).

Як випливає з ч. 3 ст. 19 та ч. 1 ст. 18 Закону, працевлаштуванню інвалідів  передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.  

Статтею  19 Закону України „Про зайнятість населення” до обов'язків державної служби зайнятості віднесено ведення обліку вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, здійснення у порядку, встановленому законодавством, збору та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці  та становище в сфері зайнятості населення; подання допомоги громадянам  у підборі підходящої  роботи  і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників.

Цією ж статтею передбачено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації  всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць  (вакантних  посад)  громадян, які звертаються до служби зайнятості,   відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК,  наявних  у  них  кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

На запит суду, Куликівський районний центр зайнятості надав відповідь від 15.08.07 р. № 438, в якій повідомив, що СТОВ „Світанок” протягом 2006 р. щомісячно надавало інформацію про наявність вакансій за формою № 3-ПН „Звіт про наявність вакансій” (копії долучені до матеріалів справи) та повідомляло про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. Крім того, як зазначив у цьому ж листі центр зайнятості, протягом 2006 р. за послугами з працевлаштування інваліди, які б відповідали вимогам вказаних вакансій, до центру зайнятості не звертались. Центром зайнятості з метою працевлаштування до СТОВ „Світанок” інваліди не направлялись.

Отже за наявності бажаючих інвалідів та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав можливість виконати норматив.

В силу ч. 3 ст. 43 Конституції України використання примусової праці  забороняється.

Позивач, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч ч. 2 ст.71 КАС України, не надав доказів звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування та відмови відповідача у прийнятті їх на роботу.

Суд вважає, що відповідачем доведено вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, тому він не може відповідати за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж установлено нормативом  (ст. 218 ГК України).

За таких обставин суд дійшов висновку, що до відповідача не можуть бути застосовані адміністративно –господарські санкції та нарахована пеня за їх несвоєчасну сплату, тому у позові має бути відмовлено повністю.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була  подана у строк, встановлений цим Кодексом,  постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано,  набирає  законної  сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження постанови спочатку подається заява.

Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Київського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Чернігівської області.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається  особою,  яка  її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі, відповідно до ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні 02.10.07 р. проголошено тільки в ступну та резолютивну частини постанови.

Постанова суду в повному обсязі виготовлена 08.10.07 р.

Сторони можуть отримати копію постанови, виготовлену в повному обсязі, подавши відповідну заяву на ім'я судді через канцелярію суду.                  

        Суддя                                                                                   Ю.М. Бобров