Постанова

від 01.12.2021 по справі 522/8520/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 522/8520/20

провадження № 61-9203св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашнік Дмитро Сергійович, реєстраційна служба Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д. С., реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, звільнення земельної ділянки.

На обґрунтування позову вказав, що 28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю Берег-Трейд (далі - ТОВ Берег-Трейд ) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого останнє прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею 3,8121 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 , для будівництва житлового комплексу та благоустрою території. У 2013 році вказаний комплекс прийнято в експлуатацію. 16 липня 2015 року орендарем розірвано договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року, зазначена земельна ділянка площею 3,8121 га передана орендодавцю.

Під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20 квітня 2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняв земельну ділянку на АДРЕСА_1 , яка була вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

Крім того, встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 вересня 2015 року № 24254681 зареєстроване право власності на машино-місце № НОМЕР_1 як на об`єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 , яке при цьому не відноситься до житлового будинку, не було побудовано як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номера.

За таких обставин прокурор просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д. С. від 07 вересня 2015 року № 24254681, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на машино-місце № НОМЕР_1 площею 14 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 , видане 10 вересня 2015 року реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1, на вказане нерухоме майно;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 11113950 про право власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна;

- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 14 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (машино-місце № НОМЕР_1 );

- встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна № 721480551101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року позов першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д. С. від 07 вересня 2015 року.

Визнано незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 10 вересня 2015 року реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1, на об`єкт нерухомого майна - машино-місце № НОМЕР_1 , площею 14 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 11113950 про право власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, площею 14 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (машино-місце № НОМЕР_1 ).

Встановлено порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна № 721480551101, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Рішення суду першої інстанції мотивоване порушенням прав територіального громади м. Одеси, оскільки Одеська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки, на якій розташоване вказане машино-місце, у власність (користування) ОСОБА_1 . Існуюча реєстрація права власності на спірне машино-місце порушує права територіальної громади м. Одеси як власника земельної ділянки, на якій розташоване це майно. Машино-місце, яке є предметом спору, не є об`єктом нерухомого майна, не наділене індивідуальними ознаками, а тому не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації, а тому відповідні дії державного реєстратора є неправомірними.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано безпідставністю позовних вимог прокурора до реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області як неналежного відповідача. При цьому суд не узяв до уваги встановлений у кримінальному провадженні факт самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки, оскільки по даному факту відсутній обвинувальний вирок, що набрав законної сили. ОСОБА_1 надав державному реєстратору повний пакет документів, визначений чинним законодавством України, та необхідний для прийняття державним реєстратором рішення відносно спірного об`єкта нерухомого майна, а тому у останнього були відсутні правові підстави для відмови у проведенні державної реєстрації.

При цьому право власності на спірне машино-місце набуто ОСОБА_1 на підставі чинного укладеного з ОК Граніт , який був замовником будівництва житлового комплексу, договору про порядок викупу паю від 18 серпня 2015 року.

З огляду на вжиття обслуговуючим кооперативом Шлях (далі - ОК Шлях ), який об`єднує інтереси співвласників машино-місць та головою якого є ОСОБА_1 , заходів з оформлення земельної ділянки, частина якої знаходиться під спірним машино-місцем, у користування, а саме звернення до Одеської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проектної документації щодо відведення в довгострокову оренду земельної ділянки, відсутні правові підстави для застосування приписів статті 212 ЗК України та повернення землі власнику.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У червні 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на судове рішення апеляційної інстанції, у якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 826/192/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постановах Верховного Суду у справах №№ 902/889/16, 910/22093/17, 910/24190/16.

Касаційна скарга мотивована тим, що державну реєстрацію права власності на спірне машино-місце проведено всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки машиномісце фактично розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, яка не має визначених меж та кадастрового номера, про що був обізнаний ОСОБА_1 .

Окрім цього, судом першої інстанції правильно встановлено, що спірне машино-місце не знаходиться на земельній ділянці, що перебувала в оренді ТОВ Берег-Трейд , а тому ОК Граніт в особі його голови ОСОБА_1 як забудовник орендованої землі ТОВ Берег-Трейд не мало законних підстав для укладення з ОСОБА_1 як фізичною особою договору про порядок викупу паю від 18 серпня 2015 року. Разом із тим договір оренди землі, на підставі якого ТОВ Берег-Трейд користувалось земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на час укладення договору про порядок викупу паю від 18 серпня 2015 року був розірваний, і вказана земельна ділянка повернута Одеській міській раді. За таких обставин державний реєстратор не мав правових підстав для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірне машино-місце, а тому відповідний висновок суду першої інстанції про незаконність проведеної державної реєстрації та необхідність її скасування є обґрунтованим.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 03 червня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року справу призначено дос удового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (орендодавець) та ТОВ Берег-Трейд (орендар) було укладено нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, площею 3,8121 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва житлового комплексу та благоустрою території.

19 січня 2011 року між ТОВ Берег-Трейд та ОК Граніт укладений договір, згідно з яким останній отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 .

У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.

16 липня 2015 року орендарем розірвано договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року та зазначена земельна ділянка площею 3,8121 га передана орендодавцю - Одеській міській раді.

18 серпня 2015 року між головою кооперативу ОК Граніт ОСОБА_1 та пайщиком ОСОБА_1 був укладений договір про викуп паю машино-місця, серія та номер: 800/м, на підставі пункту 1.2. якого кооператив зобов`язується по закінченню будівництва передати пайщикам розташовані у будинку по АДРЕСА_1 машино-місця, в тому числі за № НОМЕР_1.

Державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніком Д. С. на підставі вказаного договору від 18 серпня 2015 року прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 вересня 2015 року № 24254681, а реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 видане свідоцтво про право власності на спірний об`єкт від 10 вересня 2015 року № 43601224.

Під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні від 20 квітня 2017 року № 42017160690000064, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, встановлено, що ОСОБА_1 зайнято земельну ділянку на АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

У висновку експерта № 17-2694/2695 від 26 лютого 2019 року, отриманому в рамках кримінального провадження від 20 квітня 2017 року № 12015160020000062, визначено, що машино-місце № НОМЕР_1 як об`єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 (як частина відповідної автостоянки), знаходиться поза межами земельної ділянки ТОВ Берег-Трейд .

Згідно із листом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 вересня 2018 року № 01-12/1744/1, листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17 жовтня 2017 року № 0119/2491-09-01, листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07 серпня 2019 року № 10-15-0.4-7059/2-19 вказане машино-місце не перебуває у житловому будинку. Воно не було побудовано як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номера, тощо. Земельна ділянка орієнтовною площею 0,3838 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , використовується для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки ОК Шлях за відсутності правостановлюючих документів.

Військовою прокуратурою Південного регіону України листом від 08 серпня 2018 року № 06/3-555-вих18 про зазначені порушення законодавства повідомлено Одеську міську раду, яка отримала вказаний лист 04 вересня 2018 року за вх. № 02.2-15/713.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.

Щодо спору по суті

Відповідно до частин першої-третьої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом статті 80 ЗК України до суб`єктів права власності на землю відносяться територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування (стаття 83 ЗК України).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентований статтею 123 ЗК України.

Статтею 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У пункті 1 частини першої статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зазначено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають право власності та речові права на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною восьмою статті 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Машино-місце (на автостоянці або в гаражі) - площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, що складається із площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажа з додаванням розривів наближення (захисних зон) до сусідніх екіпажів або будь-яких перешкод (ДБН В.2.3-15:2007. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів).

Установивши, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 уповноваженим на те органом місцевого самоврядування не надавалась у користування ОСОБА_1 , однак останній її фактично використовував, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносини та дійшов обґрунтованого висновку про самовільне зайняття відповідачем ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

При цьому безпідставним є посилання апеляційного суду на недоведеність факту самовільного зайняття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у зв`язку із відсутністю відповідного обвинувального вироку, який би набрав законної сили, за частиною першою статті 197-1 КК України, оскільки саме по собі встановлення вказаного факту не залежить від наявності обвинувального вироку суду, який з огляду на гіпотезу зазначеної норми права є обов`язковим лише у правовідносинах щодо відшкодування шкоди, завданої незаконним захопленням землі.

Відповідно до пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Установивши, що останній до заяви про реєстрацію права власності на машино-місце, яке при цьому розташоване поза межами вказаної земельної ділянки, додав документи, що не свідчать про законність підстав для набуття ним права на зазначену земельну ділянку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання державної реєстрації права власності на спірне машино-місце незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Водночас суд підставно виходив із того, що машино-місце, яке є предметом спору у цій справі та розташоване поза межами об`єкта нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, не є об`єктом нерухомого майна, не наділене індивідуальними ознаками, а тому не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації, а тому дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність відповідних дій державного реєстратора.

Щодо способу захисту

Предметом оскарження у цій справі є рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на машино-місце за відповідачем ОСОБА_1 .

Прокурор вважав, що вказане рішення державного реєстратора прийнято з порушенням вимог містобудівного законодавства, оскільки надані реєстратору документи не відповідали вимогам законодавства та спірним рішенням фактично легалізовано самочинне захоплення земельної ділянки, що перебуває у власності територіальної громади.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Необхідність звернення до суду із розглядуваним позовом в інтересах Одеської міської ради прокурор обґрунтував порушенням прав міської ради як власника земельної ділянки, на якій розміщено машино-місце, яке за рішенням державного реєстратора відповідач набув у власність.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Враховуючи зазначене та з огляду на обставини цієї справи, не ґрунтуються на вимогах закону посилання апеляційного суду про неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушених прав та відсутність правових підстав для застосування приписів статті 212 ЗК України.

Щодо повноважень прокурора

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Таким чином, сам факт незвернення до суду уповноваженого органу може свідчити про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.

Установивши, що військовою прокуратурою Південного регіону України листом від 08 серпня 2018 року № 06/3-555-вих18 було повідомлено Одеську міську раду про зазначені порушення законодавства і остання отримала вказаний лист 04 вересня 2018 року за вх. № 02.2-15/713, проте не здійснила юридично значимих дій для захист прав територіальної громади, суд першої інстанції правильно виходив із того, що у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

Щодо суб`єктного складу

Спір про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою зареєстровано право власності на ці об`єкти нерухомого майна. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру, а тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 820/4524/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16.

За таких обставин суд першої інстанції підставно розглядав позов прокурора, заявлений серед інших і до державного реєстратора, врахувавши, що до участі у справі залучено належного співвідповідача - особу, за якою зареєстровано право власності на спірне машино-місце.

Враховуючи вищевикладене, при розгляді цієї справи суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права та неповно установивши обставини, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, дійшов помилкових висновків про неефективність обраного прокурором способу захисту прав, неправильний суб`єктний склад учасників справи та правомірність дій державного реєстратора під час реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірне машино-місце.

Щодо позовної давності

Обґрунтовуючи позов про скасування рішення державного реєстратора від 07 вересня 2015 року та свідоцтва про право власності від 10 вересня 2015 року, прокурор вказав, що строк позовної давності для позивача, в інтересах якого прокурор звернувся до суду, почав спливати з часу повідомлення Військовою прокуратурою Південного регіону України Одеської міської ради про факт виявлених порушень, тобто з 04 вересня 2018 року. Отже, звернувшись із цим позовом у травні 2020 року, прокурор не пропустив трирічний строк позовної давності.

Натомість ОСОБА_1 у заяві про перегляд заочного рішення і апеляційній скарзі стверджував, що у задоволенні цього позову слід відмовити через пропуск строку позовної давності, який слід обраховувати з часу коли Одеська міська рада як учасник спору у якості третьої особи при розгляді цивільної справи № 522/7822/16-ц у 2016 році дізналась про розташування на спірній земельній ділянці машино-місць.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 61-20952св19).

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, підставами такого рішення вказував безпідставність вимог прокурора, не надавши при цьому оцінки доводам і відповідній заяві відповідача ОСОБА_1 щодо застосування позовної давності, про яку останній заявив у заяві про скасування заочного рішення і апеляційній скарзі (а.с. 140-151, т.1, а.с. 1-19, т. 2)

Суд апеляційної інстанції не врахував, що строк позовної давності обчислюється з моменту коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідалися або могли довідатись саме особа, в інтересах якої подано позов - Одеська міська рада, а не прокурор, та не перевірив, коли саме про порушення свого права стало відомо цій особі.

Отже, апеляційний суд не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, подані сторонами докази належним чином не дослідив, а тому дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У силу наданих процесуальним законом повноважень суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Колегія суддів ураховує наведене, тривалість розгляду зазначеної справи в судах, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення у справі нового судового рішення.

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, оскаржувана постанова апеляційного суду в силу положень статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович