Постанова

від 25.03.2021 по справі 522/8520/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6207/21

Номер справи місцевого суду: 522/8520/20

Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2021 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 522/8520/20

Номер провадження: 22-ц/813/6207/21

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),

- суддів: - Князюка О.В., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Дерезюк В.В.,

учасники справи:

- позивач - Перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

- відповідачі - 1) ОСОБА_1 , 2) Державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, 3) Реєстраційна служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави, в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, Реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, звільнення земельної ділянки, за апеляційною скаргою адвоката Гудими Ігоря Борисовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Науменка А. В 30 вересня 2020 року,

встановив:

1. Описова частина

2.1Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року Перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Прокурор) звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, індексний номер № 24254681, від 07.09.2015 року, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна - машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 ; 2) визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 10.09.2015 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 ; 3) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 11113950 про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ; 4) зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, площею - 14 кв. м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 (машино-місце № НОМЕР_1 ); 5) встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна № 721480551101, розташований за адресою - АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно

Прокурор обґрунтовує свої вимоги тим, що 28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси, в особі Одеської міської ради та ТОВ "Берег-Трейд" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ "Берег-Трейд" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території.

19 січня 2011 року між ТОВ Берег-Трейд та Обслуговуючим кооперативом Граніт укладений договір, згідно з яким ОК Граніт отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає - 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту.

У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.

16 липня 2015 року Орендарем розірвано договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року та зазначена земельна ділянка, площею - 3,8121 га., передана Орендодавцю.

Власником земельної ділянки є Одеська міська рада, яка у оренду чи постійне користування спірну земельну ділянку не передавала.

Під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

Крім того, встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 24254681 від 07.09.2015 державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстроване право власності на машино-місце № НОМЕР_1 , як на об`єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 , яке однак, не перебуває у житловому будинку, не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру, тощо (Т. 1, а. с. 1 - 10).

1.2 Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції, мотивування його висновків

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року вищевказаний позов Прокурора задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, індексний номер № 24254681 від 07.09.2015 року, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна - машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., розташоване за адресою - АДРЕСА_1 .

Визнано незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 10.09.2015 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 11113950 про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, площею - 14 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (машино-місце № НОМЕР_1 ).

Встановлено порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна № 721480551101, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Стягнуто з ОСОБА_1 , Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С., Реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області на користь Прокуратури Одеської області у рівних частках судовий збір у розмірі - 10 510,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване порушенням прав територіального громади м. Одеси, оскільки Одеська міська рада будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки у власність (користування) не приймала. Існуюча реєстрація права власності порушує права територіальної громади м. Одеси, як власника земельної ділянки, на якій розташоване спірне машино-місце (Т. 1, а. с. 117 - 123). .

15 жовтня 2020 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Гудими І.Б. про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.09.2020 року (Т. 1, а. с. 140 - 151).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2020 року залишено без задоволення заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Гудима І.Б. про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року (Т. 1, а. с. 222 - 224).

2 . 3 Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Гудима Ігор Борисович, діючий від імені ОСОБА_1 , просить заочне рішення Приморського районного суду від 30.09.2020 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у позові Прокурора.

2.4 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заочне рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що: 1) представник відповідача був позбавлений можливості подати в судовому засіданні заяву про застосування строків позовної давності, в зв`язку з чим робить таку заяву у суді апеляційної інстанції та просить суд її застосувати; 2) суд першої інстанції не пересвідчився у наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів Одеської міської Ради; 3) справу розглянуто без залучення третьої особи - ОК "Шлях", чим порушено права та інтереси цього обслуговуючого кооперативу; 4) суд розглянув та задовольнив позовні вимоги про скасування державної реєстрації до неналежних відповідачів; 5) суд ухвалив рішення у справі про задоволення позову на підставі недостовірних доказів; 6) суд розглянув справу без належного повідомлення сторін у справі - Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С., Реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, Одеської міської ради, та без з`ясування позиції органу місцевого самоврядування щодо заявлення позовних вимог прокурора; 7) суд зробив помилковий висновок про проведення реєстрації з порушенням діючого законодавства, оскільки державному реєстратору був наданий повний пакет документів, визначений чинним законодавством України, який необхідний для прийняття рішення відносно спірного об`єкта нерухомого майна - машино-місця; 8) обраний прокурором спосіб захисту, у вигляді зобов`язання повернути спірну земельну ділянку в натурі, призведе до недотримання справедливої рівноваги, а тому в такому випадку виключає можливість задоволення позовних вимог (Т. 2, а. с. 1 - 19).

2.5 Узагальнені доводи позивача в апеляційному суді

Прокурор у відзиві на апеляційну скарг вважає, що заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.09.2020 року прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Щодо доводів апелянта про застосування строків позовної давності.

Предметом спору у даній справі є звільнення земельної ділянки, яку неправомірно займає відповідач, і це правопорушення є триваючим. Тому, питання спливу строку позовної давності не застосовується. Власник може пред`явити позов на захист його права власності у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення.

Щодо підстав для представництва інтересів держави прокурором.

Під час звернення до суду прокурор представляє не тільки міську раду, як юридичну особу, а інтереси територіальної громади, яку представляє Одеська міська рада.

Одеська міська рада самоусунулася від захисту прав територіальної громади. Іншого органу, який міг би захистити її інтереси не мас. У зв`язку з чим, представництво прокурором інтересів територіальної громади у справі є єдиним можливим шляхом захисту її інтересів.

На даний час ділянка, на якій розташоване машино-місце, використовується ОСОБА_1 .. На ній розташований металевий навіс, використання спірного машино-місця чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою іншими особами через встановлений шлагбаум та охорону.

Неправомірні дії відповідачів, фактично направлені на заволодіння земельною ділянкою, на якій розташоване машино-місце, та незаконну реєстрацію права, а тому є такими, що порушують публічний порядок, що є підставою для захисту інтересів держави у судовому порядку.

Оскільки Одеська міська рада будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки у власність (користування) не приймала, існуюча реєстрація права власності порушує права територіальної громади м. Одеси, як власника земельної ділянки, на якій розташоване спірне машино-місце.

2.6 Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.01.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Гудими І.Б., діючого від імені ОСОБА_1 , на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 30.09.2020 року (Т. 2, а. с. 53).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.01.2021 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 54).

24 лютого 2021 року від адвоката Кравцан В.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання про пришвидшення розгляду справи, в якому він просить призначити розгляд справи на більш ранню дату (Т. 2, а. с. 57 - 58).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.02.2021 року призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 61).

24 березня 2021 року від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні адвокат Гудима І.Б., діючий від імені ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

У судовому засіданні прокурор Елісашвілі О.М. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили. Заяв чи клопотань, у тому числі про відкладення розгляду справи, проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надали.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у розгляді справи, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

3.1 Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Гудими І.Б., діючого від імені ОСОБА_1 , підлягає задоволенню частково.

3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Берег-Трейд" (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ "Берег-Трейд" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. Договір посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. за реєстраційним № 4004.

19 січня 2011 року між ТОВ Берег-Трейд та Обслуговуючим кооперативом Граніт укладений договір, згідно з яким ОК Граніт отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає - 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту.

У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.

16 липня 2015 року Орендарем розірвано договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року та зазначена земельна ділянка, площею - 3,8121 га., передана Орендодавцю на підставі заяви генерального директора ТОВ Берег-Трейд ОСОБА_2 на ім`я Голови Одеської міської ради Труханова Г.Л. від 16.07.2015 року (вих. № 16/07).

На час розгляду справи власником земельної ділянки є - Одеська міська рада.

Під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_1 зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

Встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (№ 24254681 від 07.09.2015) державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстроване право власності на машино-місце № НОМЕР_1 , як на об`єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 (інформаційна довідка № 206397271 від 08.04.2020 року).

У висновку експерта № 17-2694/2695 від 26.02.2019 року, отриманого в рамках кримінального провадження № 12015160020000062 від 20.04.2017 року, визначено, що машино-місце № 235 як об`єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 (як частина відповідної автостоянки), знаходиться поза межами земельної ділянки ТОВ Берег-Трейд . Згідно листа Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.09.2018 року № 01-12/1744/1вих., листа Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17.10.2017 року № 0119/2491-09-01, листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.08.2019 року № 10-15-0.4-7059/2-19 вказане машино-місце не перебуває у житловому будинку. Воно не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру, тощо.

Державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніком Д.С. прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 24254681 від 07.09.2015 року, а Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Могильнікову В.Д. видане свідоцтво про право власності на спірний об`єкт № 43601224 від 10.09.2015 року.

Вказана реєстрація на спірне машино-місце відбулася на підставі договору про викуп паю машино-місця, серія та номер: 800/м від 18.08.2015, укладеного між Головою кооперативу Могильніковим В.Д. та пайщиком ОСОБА_1 , з п. 1.2. якого вбачається, що кооператив зобов`язується по закінченню будівництва передати Пайщикам розташовані у будинку по АДРЕСА_2 машино-місця, в тому числі за № 235.

Факт використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів підтверджено листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 10-15-0.4-7059 2-19 від 07.08.2019 за наслідком проведення відповідної перевірки.

Листом № 06/3-555-вих18 від 08.08.2018 Військовою прокуратурою Південного регіону України про зазначені порушення законодавства повідомлено Одеську міську раду, якою отримано зазначений лист 04.09.2018 за вх. № 02.2-15/713.

3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

До нерухомої речі, відповідно до ст. 181 ЦК України, належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Відповідно до ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) землі, які належать на праві власності територіальної громади міст, є комунальною власністю, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

3.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття/відхилення аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Щодо строків позовної давності на звернення прокурора до суду з відповідним позовом в інтересах держави.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки, що також визначено у судовій практиці Верховного Суду України у постановах від 08.06.2016 у справі №6-3089цсіб, від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс 17, у Постанові Великої палати в справі N372/1036/15-ц.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до суду. Положення ч. 1 ст. 261 ЦК України регламентують, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, момент початку перебігу строку позовної давності у контексті ч. 1 статті 231 ЦК України збігається з моментом обізнаності особи про порушення права або об`єктивної можливості довідатись про обставини порушення її прав. Зазначена правова позиція визначена у постанові Великої палати Верховного Суду від 2018 р. у справі №372/о3615-ц. Зокрема, Касаційний суд вказав наступне: Зазначене свідчить про неправильність застосування судом ч. 1 ст. 261 ЦК України, оскільки за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої ст. 261 ЦК не містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Крім того, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Колегія суддів вважає, що строк позовної давності у даній справі не підлягає застосуванню, виходячи з вказаного нижче.

Доводи апелянта щодо відсутності законних підстав для представництва Одеської міської Ради, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи звернення до суду з відповідним позовом, прокурор вказав, що оскільки Одеською міською радою будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки у власність (користування) не приймалося, існуюча реєстрація права власності порушує права територіальної громади м. Одеси, як власника земельної ділянки, на якій розташоване спірне машино-місце.

У зв`язку з обізнаністю Одеської міської ради про зазначені факти та не вжиття будь-яких заходів реагування прокурор вважав, що є підстави для представництва прокуратурою інтересів держави у суді, відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 56 ЦПК України.

Факт обізнаності Одеської міської ради щодо ситуації підтверджується листом Військової прокуратури південного регіону України від 08.08.2018 року № 06/3-555-вих18, який Одеська міська рада отримала 04.09.2018 року за вх. № 02.2-15/713.

Так, статтею 45 ЦПК України, який діяв на момент звернення прокурора з позовом, передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом положень статей 25, 26, 31, 33 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон № 280/97-ВР) у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження у галузі будівництва - щодо здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердження містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій та вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування, а у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища - щодо організації і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

Виконавчими органами міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи міських рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (частини перша, друга статті 11 Закону № 280/97-ВР).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру , який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Згідно з ч.4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності господарювання, в тому числі й територіальних громад.

Інтереси територіальної громади є складовою частиною державних інтересів. Так, згідно п. 1 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного суду прокурори та їх заступники подають позовні заяви саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в суді. Під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах , потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Правова позиція щодо підстав представництва прокурором інтересів держави чітко визначена у Постанові Верховного Суду від 25.04.2018 (справа №806/1000/17), у якій зазначено, що у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру . Відтак, Верховний Суд вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказаного висновку дійшла Велика палата Верховного суду, виклавши його у постанові від 26 травня 2020 року за результатами розгляду справи № 912/2385/18.

Відповідно до повідомлення заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 від 17.08.2020 року № 16.03-52-8473ВИХ-20 на вимогу ч. 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру Одеську міську раду було повідомлено про намір звернення з позовом в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору купівлі-продажу машино-місця АДРЕСА_3 та звільнення земельної ділянки.

Щодо доводів ОСОБА_1 про не залучення до участі у справі в якості третьої особи Обслуговуючого кооперативу Шлях апеляційний суд зазначає, що вказане клопотання у суді апеляційної інстанції було повторно заявлено, та заперечення щодо процесуального рішення суду першої інстанції було включено до доводів апеляційної скарги, але у судовому засіданні представник апелянта - ОСОБА_3 просив не розглядати дане клопотання, у зв`язку з чим колегія суддів ухвалила зняти з розгляду відповідне клопотання. Крім того, вказані доводи стосуються прав та інтересів третьої особи.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо неналежних відповідачів, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон No1952-IV), встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, Закон № 1952-IV передбачає, що єдиним суб`єктом, наділеними повноваженнями приймати рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, відмови в державній реєстрації, є державний реєстратор. Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Статтею 30 Законом №1952-IV (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що державні реєстратори, державні кадастрові реєстратори, нотаріуси, державні виконавці за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Шкода, завдана органом державної реєстрації прав, державним реєстратором, державним кадастровим реєстратором, нотаріусом, державним виконавцем фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов`язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Судом першої інстанції було проігноровано той факт, що Реєстраційна служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області не наділене повноваженнями стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державний реєстратор самостійно приймає рішення стосовно тих реєстраційних дій, які здійснює. Прийняття рішення про державну реєстрацію є дискреційним, тобто виключним повноваженням державного реєстратора.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.09.2020 по справі №761/42332/17, для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. У Постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 11.10.2019 у справі № 812/1408/16 (провадження N К/9901/2048119) зазначається наступне: у разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача .

Необхідно також відмітити, що у постанові від 06.02.2019 у справі №826/19262/16 у контексті правовідносин, які виникли через незгоду позивача із рішенням про визнання протиправними дій державного реєстратора та приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що такий спір має розглядатися як такий, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою вже зареєстровано право власності на це майно. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Участь у спорі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює цивільно правового характеру правовідносин.

У 2016 році було внесено ряд суттєвих змін до нормативно-правових актів з питань здійснення державної реєстрації. Зокрема, пунктом 3 частини 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку, припиняють надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць за рішенням Кабінету Міністрів України, прийняти у разі забезпечення виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями умов, необхідних для реалізації повноважень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, але не пізніше 30 квітня 2016 року.

Згідно з розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 205-0 Про деякі питання надання адміністративних послуг у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 304-р Про припинення надання адміністративних послуг з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців деякими Міністерством юстиції органами державної реєстрації, утвореними зобов`язано Міністерство Юстиції України забезпечити припинення надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з одночасною передачею виконавчим органам міських рад реєстраційних справ, та припинити надання утвореними Міністерством юстиції України органами державної реєстрації адміністративних послуг з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців.

Поряд з цим, внесені зміни та доповнення й до інших законодавчих актів України, зокрема до Законів України Про нотаріат , Про звернення громадян , Про місцеве самоврядування в Україні , Про місцеві державні адміністрації , Про адміністративні послуги та інші. Згідно із з законодавчими змінами організаційну систему державної реєстрації прав становлять:1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Таким чином, функції у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень наразі здійснюються на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського значення Автономної Республіки Крим , Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями та не відноситься до компетенції територіальних органів Міністерства юстиції.

Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до Цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення. Рішенням Одеської міської ради від 03.02.2016 № 248-VII внесені зміни до Положення Про юридичний департамент Одеської міської ради щодо здійснення зазначеним департаментом повноважень суб`єкта державної реєстрації прав, передбачених Законом України Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до пункту 2.2.3. Положення Про юридичний департамент Одеської міської ради , на департамент покладається здійснення повноважень суб`єкта державної реєстрації прав, передбачених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . В цьому випадку має місце публічне правонаступництво (повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень іншим внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції). При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. Така позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 812/1408/16 (провадження № К/9901/20481/19).

Відповідно до статті 8 Закону №1952-IV територіальні органи Міністерства юстиції України в межах території, на якій вони здійснюють діяльність: 2) розглядають скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав та приймають обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; 3) складають протоколи адміністративні правопорушення передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, 4) організовують роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів, уповноважених осіб суб`єктів державної реєстрації прав, 5) приймають рішення про тимчасове блокування доступу державних реєстраторів, уповноважених осіб суб`єктів державної реєстрації прав до Державного реєстру прав у випадках, передбачених цим Законом; 6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до абз. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 №2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції , пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є однією з підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, апеляційний суд вважає безпідставним позовні вимоги прокурора до Реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області як неналежного відповідача, а тому в задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити.

Колегія суддів також критично ставиться до доказів наданих позивачем до суду першої інстанції, а саме відомостей щодо факту, встановленого у ході проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення за фактом самовільного зайняття земельної ділянки (за ч. 1 статті 197-1 Кримінального Кодексу України), оскільки по даному факту відсутній обвинувальний вирок, що вступив в законну силу. Таким чином, вказані докази не можуть вважатися належними та не є достовірними так як не відповідають вимогам статті 79 ЦПК України.

Доводи апелянта про те що суд розглянув справу без належного повідомлення Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С., Реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, Одеської міської ради, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані установи рішення суду першої інстанції не оскаржили. Крім того, у судовому засіданні, яке було призначено на 01.07.2020 року, був присутній представник Одеської міської ради Грабовський В.О..

В матеріалах справи наявне належне сповіщення сторін на судове засідання, яке було призначене на 04.08.2020 року, а саме - Реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області (Т.1, а. с. 86 - 87), Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича (Т. 1, а. с. 89), Одеської міської ради (Т.1, а. с. 82). У судовому засіданні, яке було призначено на 04.08.2020 року, був присутній представник Одеської міської ради Грабовський В.О..

В матеріалах справи наявне належне сповіщення сторін на судове засідання, яке було призначене на 30.09.2020 року, а саме - Реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області (Т.1, а. с. 108 - 109), Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича (Т. 1, а. с.106), Одеської міської ради (Т.1, а. с.102, 107).

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно частини першої статті 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: - прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; - виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; - встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; - прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; - формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; - видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Згідно частини першої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Згідно з абзацом першим пункту 3 вказаного Порядку, державна реєстрація прав та облік безхазяйного нерухомого майна проводиться з прийняттям рішень державним реєстратором прав на нерухоме майно, які формуються за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав в електронній формі з накладенням власного електронного цифрового підпису. Відповідно до пункту 78 вказаного Порядку, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: - документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); - технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Як вбачається з Інформаційної довідки, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 на виконання вказаних приписів чинного законодавства України, до заяви про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно Державному реєстратору речових прав на нерухоме майно додав наступні документи: - документи заявника оригінали та копії, серія та номер: б/н, виданий 07.09.2015, видавник - ОСОБА_1 ; - договір про викуп пая машино-місця, серія та номер: 800/M. виданий 18.08.2015, видавник - ОСОБА_1 ; - технічний паспорт, серія та номер: Б/Н, виданий 19.08.2015, видавник - ТОВ "Нове БТІ"; - акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 896/M, виданий 18.08.2015, видавник: ОСОБА_1 ; - довідка з Адресного реєстру міста Одеси, серія та номер:364148/1, виданий 21.08.2015, видавник - Юридичний департамент Одеської міської ради.

Таким чином, колегія суддів вважає, що державному реєстратору речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 надано повний пакет документів, визначений чинним законодавством України, та необхідний для прийняття державним реєстратором (іншим відповідачем) рішення відносно об`єкта нерухомого майна - машино-місця 235, площею - 14 кв. м., розташоване за адресою - АДРЕСА_1 , на підставі якого і внесено запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки були відсутні підстави для зупинення розгляду заяви, чи зупинення державної реєстрації прав, або підстави для відмови у проведенні державної реєстрації, які визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що договір про порядок викупу паю машино-місця, № 800/M від 18.08.2015 року, який став підставою для проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 ніким не оскаржений, не визнаний судом недійсним.

Твердження позивача про те, що ОСОБА_1 не могло було бути не відомо, що спірне машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, а зазначена обставина не перевірена органом державної реєстрації, не може слугувати підставою для визнання проведення такої реєстрації незаконною, оскільки ні Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ні Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не передбачений обов`язок здійснення перевірки державним реєстратором місця розташування нерухомого майна, чи з`ясування наявності (відсутності) кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташовується таке майно, чи з`ясування наявності (відсутності) кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташовується таке майно.

Право власності на спірне машино-місце набуто на підставі укладених з ОК Граніт , який був замовником будівництва житлового комплексу, договору про порядок викупу паю № 800/M від 18.08.2015 року, розмір вартості якого встановлено у сумі - 2 900 000,00 грн.. Договір про порядок викупу паю не оспорено, кошти в рахунок паю за машино-місце було сплачено ОСОБА_1 ..

На момент укладення вищевказаного договору про порядок викупу паю, на підставі договору оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. за реєстр. № 4004, земельна ділянка, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , була у строковому платному користуванні ТОВ Берег Трейд .

Доводи апелянта про те, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання повернути спірну земельну ділянку в натурі призведе до недотримання справедливої рівноваги, а тому в такому випадку виключає можливість задоволення позовних вимог, також заслуговують на увагу.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надания у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. (вказаний висновок викладений у постанові ВС від 06 березня 2019 року справа № 910/1056/18)

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

07.12.2016 р. на сесії Одеської міської ради було прийнято рішення щодо надання ОК "Шлях", який об`єднує інтереси співвласників машино-місць, в тому числі і спірного, дозволу на виготовлення проектної документації щодо відведення в довгострокову оренду земельної ділянки, загальним розміром - 0,6886 га., яка фактично складається з п`яти земельних ділянок, розташованих по периметру житлового комплексу " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", по АДРЕСА_4 . З огляду на вжиття ОК "Шлях", головою якого є ОСОБА_1 , заходів з оформлення земельної ділянки у користування, частина якої знаходиться під спірним машино-місцем, використання земельної ділянки під спірним машино-місцем не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Положеннями ст. 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти. користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

З огляду на встановлені обставини по справі щодо надання згоди Одеською міською радою на розроблення технічної документації з надання земельної ділянки у користування, у тому числі на якій знаходиться спірне машино-місце, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для повернення спірної земельної ділянки, оскільки достатнім аргументом зазначеного є наявність на такій ділянці нерухомого майна (машино-місця №240), яке належить відповідачу, та наявність у нього права на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вказаний об`єкт нерухомого майна розміщений.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. В силу положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім того, в силу частини другої статті 328 Цивільного кодексу України презюмується правомірність набуття власником права власності на майно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Крім того, відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 902/889/16 та від 21.01.2019 у справі N 910/22093/17, від 05.03.2019 у справі № 910/24190/16 та інших.

Відповідно до положення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, основною метою якого є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном, а також, з урахуванням того, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року), що обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання повернути спірну земельну ділянку в натурі призведе до недотримання справедливої рівноваги, а тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

3.6 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Гудими І.Б., діючого від імені ОСОБА_1 , є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню частково.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі Бюрг та інші проти Франції (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гору проти Греції №2) [ВП], § 41 (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволені позовних вимог прокурора за вищевказаного обґрунтування.

4. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат.

На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягає стягненню з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 документально підтверджений сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі - 15 765,00 грн. (Т. 2, а. с. 19а).

5. Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Гудими Ігоря Борисовича, діючого від імені ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2020 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, Реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, звільнення земельної ділянки - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Прокуратури Одеської області (м.Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ: 03528552, код класифікації доходів бюджету 22030101, р/р НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 ) судовий збір у розмірі - 15 765 (п`ятнадцять тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн. 00 коп..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 07 квітня 2021 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Суддів О. В. Князюк

С. О. Погорєлова