Ухвала

від 20.12.2021 по справі 580/1672/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 грудня 2021 року

Київ

справа № 580/1672/19

адміністративне провадження № К/9901/46334/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2021 у справі № 580/1672/19 за позовом Головного управління ДПС у Черкаській області до Гаражно-будівельного кооперативу СИРЕНА про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

17.12.2021 до суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (далі - скаржник), направлена до суду поштою 15.12.2021.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень про задоволення позову має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.

Касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв`язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позову та обов`язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для відповідної підстави).

У касаційній скарзі міститься посилання на те, що судами не враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 20.05.2020 у справі №1340/3510/18, відповідно до якої шляхом прийняття Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (далі - Закон № 265/95-ВР) законодавчий орган врегулював правовідносини щодо належного обліку готівкових операцій суб`єктами підприємницької діяльності, то Указ Президента України від 12.06.1995 року № 436/95 Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки (далі - Указ № 436/95) припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, відповідно його положення не могли застосовуватися.

Однак, посилання скаржника на зазначений висновок Верховного Суду є незмістовним, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі, у якій подано касаційну скаргу.

Так, у справі № 1340/3510/18 позивачем була фізична особа, яка оскаржила податкові повідомлення-рішення від 07.05.2018 № 0179981407 та № 0180001407 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 12767 935,00 грн та 1 грн, встановлених абзацом третім статті 1 Указу № 436/95 та пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР. Тобто, предмет доказування охоплював питання правомірності податкового повідомлення-рішення.

Однак, у справі № 580/1672/19, у якій подано касаційну скаргу, предметом спору є стягнення податкового боргу, який виник: за самостійно задекларованими відповідачем зобов`язаннями; штрафними санкціями, застосованими податковими повідомленнями-рішеннями №0009181407 від 21.08.2018, №0008861407 від 21.08.2018 (правомірність яких була підтверджена судовими рішеннями у справі №580/2444/19); пені. Тобто, правомірність податкових повідомлень-рішень не охоплюється предметом доказування у цій справі, а норми Указу № 436/95 не врегульовують правовідносини, які виникли у цій справі.

При цьому, Верховний Суд у постановах, зокрема, але не виключно, від 29.01.2021 у справі № 814/948/17, від 13.01.2021 у справі № 819/1399/17, від 11.06.2020 у справі №824/20/17-а, висловлював позицію, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом. У справах про стягнення податкового боргу предметом доказування є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.

З урахуванням викладеного суд вважає, що доводи скаржника, які викладені у касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України є такими, що наведені безвідносно до висновків судів у цій справі.

Не містить касаційна скарга і доводів про незгоду із судовими рішеннями в частині стягнення податкового боргу, який виник за самостійно задекларованими відповідачем зобов`язаннями і нарахованої пені, що унеможливлює встановити взаємозв`язок із вимогами касаційної скарги щодо скасування судових рішень в частині задоволених позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині відмови у задоволенні клопотання про його залучення до участі у справі як третьої особи. Такі доводи наведені не у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому, враховуючи, що апеляційний перегляд здійснювався також за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , чим забезпечена йому можливість участі у справі, суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановити підставність таких доводів скаржника і їх взаємозв`язок із вимогами касаційної скарги про скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх визначення безвідносно до висновків судів у справі унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2021.

Водночас суд вважає за необхідне роз`яснити скаржникові, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 - 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України)

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або які зібрані у справі докази судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про не дослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2021 у справі № 580/1672/19 за позовом Головного управління ДПС у Черкаській області до Гаражно-будівельного кооперативу СИРЕНА про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Гімон